“Без “Просвіти” не було б Західно- Української Народної Республіки, не було б УНР, героїчної боротьби УПА”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
«ТУЛЬЧИН! ТИ ВЕСЬ В ІСТОРІЇ ІСКРИШСЯ!»
Слово Просвіти, №52 за 2008 рік
Так сказав про наше містечко Павло Ти$ чина. Торік Тульчин відзначив 400$річчя. Місто відвідував Іван Котляревський, тут жив і тво$ рив Микола Леонтович. Це центр Південного товариства декабристів, яке очолював Пес$ тель. На жаль, історія нашого міста написана за імперськими канонами, на сфальшованих фактах виховано не одне покоління. По-пер$ ше, Олександра Суворова, біографія якого широко представлена в путівниках, у музеях, якому споруджено пам’ятник у центрі міста, направлено сюди на посаду головнокоман$ дувача 2$ої російської армії, яку утримували не задля охорони півдня російської імперії від турків, як розповідають, а для придушен$ ня селянських повстань, якщо вони виника$ тимуть. По-друге, Олександр Пушкін їздив до Тульчина не лише для того, щоб зустріча$ тися з Пестелем, а й на побачення зі своєю коханкою Софією Кисельовою-Потоцькою, якій присвятив поему “Бахчисарайський фонтан”, ліричні вірші. Маєток графа По$ тоцького нарешті почали відбудовувати. Про це я згадую у своїй поемі “Слово про Туль$ чин”: І давнє місто наче вмилось, Це світлий день його прийшов. А ще втішає, що з’явилось Багато тут новобудов. Всміхнувсь, зажурений роками Маєток. І не без причин. Скидає “ветхого Адама” В рік ювілейний наш Тульчин. По-третє, про Григорія Котовського та Іону Якіра потрібно говорити скоріше не як про героїв, а як про мародерів. Григорій Ко$ товський до служби в червоній армії грабу$ вав банки, а гроші витрачав на утримання партії лівих есерів, потім партії більшовиків, до якої долучився. Іона Якір і його поплічники більше грабу$ вали мирне населення, ніж воювали. Сам же Іона Еммануїлович під час примусової колек$ тивізації очолював каральні загони. Чи потрібні були у невеличкому райцен$ трі військові казарми ще суворівських часів, у яких мешкали військовослужбовці? Служи$ ли тут хлопці з Росії, багато з них після служ$ би залишилися. А українці служили в Росії. Отже, ті, хто служив у Тульчині, зросійщували українців, а українці в Росії самі зросійщува$ лися. У такий спосіб виконували брежнєв$ сько-сусловську програму створення єдиної російської держави, населеної народом без національності. Над спростуванням фальшивої історії доводиться працювати тульчинським прос$ вітянам. А ще розповідати людям про Голо$ домор і репресії. Тут зустрічаємо шалений опір представників Партії реґіонів, комуністів і соціалістів, які заперечують факт геноциду українського народу. Є такі навіть серед учи$ телів. Мені розповідала мама, що в нашій сім’ї від голоду померло двоє дітей. Я ж пережив голод 1946—1947 років, тож знаю, що це та$ ке. Якби мама не поїхала в Західну Україну, не привезла продукти, сім’я не пережила б тих років. Тоді в Західну Україну зі Східної їз$ дили десятки тисяч людей. А про пам’ятник Леніну, що стоїть у Жмеринці на залізнично$ му вокзалі, навіть анекдот склали: “Ленін по$ казує рукою: до Західної за мукою!” Напередодні розгляду Верховною Радою питання про Голодомор 1932—1933 років його обговорювали на місцях, зокрема, в на$ шій райдержадміністрації, де були представ$ ники політичних партій, ЗМІ багатьох районів Вінниччини. Більшість проголосувала за виз$ нання Голодомору геноцидом, проте лідери Партії реґіонів і соціалістів Олексій Нікітін і Валерій Токарєв на знак протесту залишили залу. З представниками антиукраїнських пар$ тій Тульчинська “Просвіта” веде невпинну боротьбу на сторінках місцевої преси, на ра$ діо. Нам допомагають депутати районної та міської рад від “Нашої України”, літературно$ мистецьке об’єднання “Оберіг”.
Станіслав ЗАХАРЧУК, голова Тульчинського осередку ВУТ “Прос$ віта” ім. Тараса Шевченка, ветеран педаго$ гічної праці, Вінницька область
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
