Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ХРОНІКА МОВНИХ ПРОТИСТОЯНЬ

Слово Просвіти, №52 за 2008 рік

ються антиукраїнські сили. Деякі з них ра$ тують за те, щоб українці забули своє ми$ нуле, мовляв, почнімо наші взаємини з но$ вої сторінки. А те, що російська мова в Ук$ раїні знову витісняє українську, мовляв, не варто драматизувати, бо “так історічєскі сложилось”. Та “не сложилось” це випад$ ково, панове, а, як випливає з книжки про$ фесора В. Лизанчука, за допомогою різ$ них наказів, постанов, циркулярів україн$ ську мову умисно намагалися довести до такого стану. Звісно, декому з тверезомислячих іно$ родців, можливо, й соромно за далеко не святі дії своїх співвітчизників. А забувати не годиться! Бо це трагедія, якій немає про$ щення. Хіба можна забути штучно організо$ ваний Голодомор, виморені цілі українські села! А чи забути, як радісна зустріч черво$ нозоряних “визволителів” західноукраїн$ ських земель 1939 року перетворилася на трагедію для галичан, волинян та буковин$ ців? Саме застереженням проти цього є книжка В. Лизанчука, у якій кожне з поло$ жень підкріплено документально. Для написання і систематизації пода$ ного матеріалу дослідник опрацював фон$ ди найбільших бібліотек України і Росії, знайшов чимало цікавих документів у рані$ ше “закритих” архівних сховищах. Це дало йому змогу створити книжку, в якій кожний факт, кожна цифра мають конкретне нау$ кове підґрунтя і своєю силою здатні пере$ конати того, хто хоче чути, відкрити світ тому, хто не боїться світла, хто готовий зняти чорні окуляри перед істиною і по$ просити вибачення в мови за те, що свідо$ мо чи ні був причетний до її приниження. …Факти, лише факти. У книжці їх пода$ но в хронологічному порядку. І хоч зібрані, відповідно осмислені ці факти, цифри і ви$ тяги з різних офіційно-ділових, урядових, партійних документів, передовсім з урядо$ вих актів Російської імперії й СРСР, однак усі вони пройшли належну авторську “екс$ пертизу” на достовірність; дібрані так, що ніби поглиблюють один одного, сприяють розкриттю теми, а всі разом становлять яскраву канву тих поневірянь, заборон, пе$ реслідувань та різних утисків, які випали на долю української мови та нашого народу протягом останніх кількох століть. Здивування, обурення і спротив зарод$ жується в серці кожного, хто осмислено вчитається в ці матеріали. Упродовж сто$ літь наші “старші брати” чи близькі сусіди з якоюсь сатанинською дикістю і впертістю хотіли нас позбавити власного коріння, та їм не вдалося знищити українство. Чи зумі$ ла б таке пережити інша нація, чи не стали б для неї смертельними такі заборони? Ук$ раїнці ж попри це зберегли свою мову, культуру, національне “Я”. ка, Миколу Семенюка, голову Солом’янського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка м. Києва Зою Голоту, близького друга М. Він$ грановського, товариша по ба$ гатьох захоплюючих мандрах Івана Дулю. Студенти не лише слухали цікаві розповіді про яскраву творчу особистість, одного з учнів і духовних спадкоємців Олександра Довженка, а й щед$ ро демонстрували свої таланти, глибоке проникнення у творчу лабораторію незабутнього ав$ тора багатьох збірок прекрас$ них поезій та “Северина Нали$ вайка”, “Сіроманця”, “Первін$ ки” й багатьох інших зразків са$ мобутньої прози. Іван Семенюк, Тетяна Ка$ лашнікова, Дмитро Лавріненко, Ігор Давиденко, Олексій Баку$ менко, Наталя Шайдецька та інші юні виконавці май$ стерно читали вірші, а їхні друзі дарували нам пісні, народжені завдяки чудо$ вим поезіям Миколи Він$ грановського. Аплодували учасники вечора і викладачеві Сер$ гію Мастеркову, що озна$ йомив зі своєю піснею на вірш М. Вінграновського. Коли я слухала краси$ ву, натхненну, талановиту молодь, що думала, жила, дихала Миколою Вінгра$ новським, його поетични$ ми образами, то утвер$ джувалася в думці: “Ми більш не покручі, не блаз$ ні, не лакузи. І вільний дух, і вільних дум союзи, і віль$ ний світ у нашу кров кри$ чить”. Фото Ніни Гнатюк …Минали роки, століття, розвалювалися старі імперії й виникали нові, а полегшень ук$ раїнство не мало. Наприклад, 1620 року Со$ бор Російської православної церкви на чолі з патріархом Філаретом постановив перехре$ щувати українців — вихідців з Литви та Поль$ щі. Українці мали віддавна славні традиції книгодрукування, російська цензура взялася за українські друки — вже через дев’ять років архімандрит Києво-Печерської лаври отри$ мав з Москви догану за те, що не забороняв друкувати книги українською мовою. І не за$ бороняв де? У рідному Києві! Якщо читач гадає, що така ганебна політи$ ка царської Росії не продовжувалася і в нас$ тупні століття, він помиляється: наприклад, у серпні 1922 р. ЦК КП(б)У вимагає пильно сте$ жити за українськими книгами, бо вони, мов$ ляв, несуть “шовинистический дух”. За фактами, наведеними у книжці, зро$ зуміло, що українське державотворення відбувається у дуже складній суспільно$ політичній, морально-економічній, психо$ лого-ідеологічній ситуації. Ще діють під$ ступні, зловмисні зовнішні й внутрішні си$ ли, які намагаються зупинити розвиток й утвердження української України. Задля цього й досі використовують найрізнома$ нітніші — випробувані й “оновлені” — спо$ соби, серед яких чи не найпідступніший — фальсифікація історії українського народу, зокрема історії відносин України і Росії, у яких розкривається одверта брутальна по$ літика, століттями спрямована на отруєння української ментальності, асиміляцію укра$ їнців, знищення України як держави, а ук$ раїнців як етносу. Книжка Василя Лизанчука висвітлює об’єктивну, послідовну хроніку нищення ук$ раїнства передовсім найближчим її сусідом — Москвою, почасти розкриває наслідки германізації, полонізації, мадяризації, ру$ мунізації та чехізації. Однак матеріали, по$ дані у ній, не закликають до помсти, не сіють ворожнечі між націями, а радять найтісніше об’єднатися навколо того стрижня, що виз$ начає й утверджує нас як народ, як націю, — української мови, культури. Бо ж ми нація давня, мудра. І якщо наші діди і прадіди попри усілякі біди і трагедії все-таки зуміли донести до нас рідну мову, то гріх нам не розвивати її. І треба зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин