“Зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ВІЛЬНИЙ ДУХ І ВІЛЬНИЙ СВІТ
Слово Просвіти, №52 за 2008 рік
Микола Вінграновський
Ніна ГНАТЮК
Він народився там, де “воля волю тихо кличе, море стогне і кигиче”. І мама співала йому над ко$ лискою: “Спи, моя дитино золо$ та, спи, моя тривого кароока”. Він став золотою струною ук$ раїнської поезії, кароокою три$ вогою української душі. І коли пе$ речитуєш його вірші, відразу ба$ чиш, як “натомлені села сіли під вишнями, грушами і небесами”. І переконуєшся: це не казка, а дійсність, коли поет каже: “У си$ ньому небі я висіяв ліс”. Та він не лише поет, що жу$ риться “журбою серця і чола”, зізнається: “Триста ночей я гу$ бами квітчав твою сірооку голо$ ву”. Микола Вінграновський — поет вулканічної пристрасті, спопеляючого гніву, що кидав в обличчя нам, своїм сучасникам:
“Прозрімо! Люди ми чи ні? Чи ми раби борщу і сала?” Йому боліли “півправда, пів$ свобода, півжиття”, коли україн$ ський народ, нарешті здобувши вимріяну століттями незалеж$ ність, ніяк не може розпоряди$ тися плодами свободи. А чима$ ло наших співвітчизників ще досі прагнуть засунути голову в ко$ лоніальне ярмо, бо звикли до рабського пайка і московської команди: “Стоять смірно!” Ми звикли, що великих пое$ тів ушановують у великих залах: сцена, трибуна, доповідь. А сту$ денти та викладачі Промисло$
На творчій зустрічі “Чарівник слова”
во-економічного коледжу Націо$ нального авіаційного універси$ тету вирішили зібратися у літе$ ратурній кав’ярні й назвали цю зустріч “Чарівник слова”. Квітами зустріли юні шану$ вальники поезії, просвітяни Солом’янського району столи$ ці, засновники благодійного фонду ім. М. Вінграновського почесних гостей — вдову ви$ датного майстра слова Олек$ сандру Іванівну, лауреата На$ ціональної премії ім. Т. Шев$ ченка Василя Герасим’юка, ві$ домих поетів Надію Степулу, Павла Вольвача, Петра Засен$
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
