“Праця, не завжди помітна, належно оцінена, дасть очікувані результати”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЯК ЗДОЛАТИ НЕБЕЗПЕКУ ПОГЛИНАННЯ НАЦІЇ?
Слово Просвіти, №52 за 2008 рік
Олександра СЕРБЕНСЬКА, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка
Авторка вдумливо аналізує явища, пов’язані з функціонуван$ ням української мови, її соціаль$ ним статусом, з погляду на обста$ вини, які породили непросту мовну ситуацію, намагається діагносту$ вати болячки, приховані й очевид$ ні, прогнозувати, які плоди можуть бути з того дерева, що його кілька століть з усіх боків завзято підточу$ вало і гризло хробаччя. На промовистих фактах дос$ лідниця показує, як до одномов$ ності, що тісно пов’язана зі станов$ ленням і утвердженням європей$ ського типу держави, йшли чехи, словаки, фіни, естонці, литовці, латиші. Добре, що лінгвіст коротко ха$ рактеризує мовну практику Швей$ царії, на яку так часто покликають$ ся палкі поборники двомовності. Мовляв, там узаконено тримов$ ність — німецька, французька та італійська мови визнані як націо$ нальні й державні. І справді, у цен$ тральних органах влади швейцар$ ська тримовність функціонує. Од$ нак реально існує, як вдало нази$ ває дослідниця, потрійна одномов$ ність, бо в кожному з кантонів фун$ кціонує своя, тільки одна мова. І ду$ же добре, що авторка надає прик$ лади, які для України є серйозним застереженням. Це насамперед Бельгія, де проживають два народи — фламандці (розмовляють фла$ мандською мовою) і франкомовні валони; двомовність затверджена у них на державному рівні, і це є причиною постійного конфлікту, напруженості між двома різномов$ ними частинами населення; футу$ рологи передбачають навіть роз$ пад на ґрунті мовних сутичок. По$ дібна ситуація і в Канаді. На рефе$ рендумі 1997 р. квебекським сепаратистам не вистачило лише 1 % голосів для утво$ рення самостійної держави. А якщо до цього додати ще й Бі$ лорусь, усвідомити не лише розумом, а й серцем збагнути процеси атонії однієї з бага$ тих слов’янських мов, то як маємо трактувати тих, хто конче хоче накинути нам дво$ мовність, і то не лише для за$ доволення імперських амбіцій старшого брата? Крім іншого, це надзвичайно сумлінні ви$ конавці мефістофельського плану ведення психологічної війни, реалізації ретельно розробленого ще в радянські часи проекту створення єди$ ного народу. Цей проект час$ тково, безперечно, вдався, адже чимала кількість грома$ дян України, отих асимільова$ них чи напівасимільованих, перебуває в силовому полі ім$ перської культури. Спричине$ не цим усім розумове спусто$ шення, спустошення в людських душах, не так просто облічити. Але це мав бути лише перший крок до великого благодєнствія; ленінська ідея пролетарського інтернаціоналізму передбачала зблизитися і злитися з монголами, персами, індійцями, єгиптянами (с. 21). Тільки уявити: які можли$ вості втрачено! Професор, популярно інтер$ претуючи, поглиблюючи викладає основні тези праць відомих учених — Ю. Шевельова, О. Ткаченка, Б. Ажнюка та ін., які висвітлюють мов$ ні проблеми України на тлі досвіду інших країн, де багато повчальних для нас фактів… Варто запам’ята$ ти хоч деякі з них. • У грудні 1918 р. Масарик заявив, що німецьке населення має підпорядковуватися чинній державній владі, бо їхні предки прийшли на чеські землі як емігJ ранти й колоністи. • Для отримання посади державного службовця або звання офіцера необхідно було скласти іспит на володіння чеською мовою, завдяки чому невдовзі більшість урядовців і офіцерів становили чехи. • Толерантність фінів у розJ в’язанні проблем двомовності на державному рівні поєднуєтьJ ся із наполегливістю і твердістю у відстоюванні прав своєї мови на власній території. • Законодавство Латвії пеJ редбачає обов’язкове викорисJ тання латиської мови у громадJ ських місцях, встановлює триJ рівневу систему володіння моJ вою, обмежує використання російської мови в громадськоJ му та приватному секторах. • Закон про працю у Латвії дозволяє звільняти працівників за недостатній рівень володіння латиською мовою. Латиська НаJ ціональна Рада з питань радіо та телебачення має право закJ
ривати приватні телекомпанії, що транслюють програми переJ важно російською мовою. Подібні вислови можна ще й ще наводити, але й цих достатньо, щоб визнати слушність тверджен$ ня відомого лінгвіста Бодуена де Куртене: “Державна мова — це ді$ алект, за яким стоїть армія і полі$ ція”. З цього висновок, який вели$ кої честі ні Україні, ні українцям не робить: “Якщо Латвія, висловлю$ ючись образно, каже російській мові “ні”, Білорусь — “так”, то Ук$ раїна — “не знаю”. Турбота про державну мову в розвинених суспільствах стає пос$ тійною, глибоко внутрішньою пот$ ребою як уряду, так і громадськос$ ті; а заходи можуть бути найрізно$ манітніші. Навіть перебуваючи в так званому соціалістичному табо$ рі, перша урядова особа Польщі не боялася проголосити: “Усе зроби$ мо, щоб польське слово було муд$ рим і прекрасним”. Прикладом того, як неухиль$ ними діями долати явний і прихо$ ваний опір таким процесам, пос$ тавити рішуче SТОР діям недру$ гів, забезпечити не лише стабіль$ ність, а й розумне просування вперед, змусити поважати дер$ жаву та її мову, може бути Есто$ нія. Відомо, які конфліктні ситуа$ ції виникали навіть на міждержав$ ному рівні, коли Естонія постави$ ла вимогу складати екзамени з естонської мови тим особам, які приїхали після 1940 року (або їх$ нім нащадкам), і тим неестонцям, які захотіли отримати громадянс$ тво. Ті, хто не хотів скласти іспи$ ти, громадянства не отримали, лише право на перебування вкраїні. Уряд йде далі: щоб таким особам отримати роботу, — му$ сить бути сертифікат про знання мови. Як інформують ЗМІ (див. “Шлях перемоги” за 9.07.08), уряд пішов ще далі: для неестон$ ців, які мають громадянство й обіймають посади, що пе$ редбачають активне спілку$ вання з підлеглими або клі$ єнтами, введено додатко$ вий екзамен — не лише на знання естонської мови, ана вільне володіння нею (курсив мій — О.С.). І ще од$ не: нещодавно уряд скасу$ вав дію старих сертифікатів і ввів нові, без яких не отри$ мати роботи. І все це узгод$ жено з рекомендаціями Ра$ ди Європи. Таким чином, підсумовує газета, естонці встановили для себе межу між правом прибульця на гостинне ставлення до ньо$ го і правом господаря на встановлення власних зако$ нів у власному домі. Ще раз підтверджується дія закону: перемогу здобувають напо$ легливіші та краще органі$ зовані. То як же Україні здолати небезпеку мовно-культурно$ го поглинання своєї нації? Що має Україна робити з пред$ ставниками своєї компартії, які не хочуть чи не спроможні ідентифі$ кувати себе як українські комуніс$ ти і мети діяльності не приховують — реставрація СРСР (с. 66)? Як бу$ ти з багатьма представниками Партії реґіонів, серед яких, як свід$ чать показники опитувань, 37 % досі прагнуть об’єднатися з Росі$ єю (с. 64)? Як позбутися ефекту російськомовного диктату урбані$ зованого середовища? Як пере$ могти вербальні й невербальні стереотипи? Що робити, щоб мо$ лодь переважно великих міст схо$ ду і півдня, яка вчилася вже в Укра$ їні й здобула навіть високу освіту, заговорила українською, хоч би для пристойності, хоч би у тих си$ туаціях, коли йдеться про вияв елементарного виховання, почут$ тя поваги до чужого, загалом не
Фото Ксенії Гладишевої
Лариса Масенко ворожого тобі? Що мала б зробити держава, щоб прямі виконавці її законів — державні службовці — нарешті зрозуміли, що існує по$ няття конституційного простору? Що ж! Послухаємо мудрої поради Франка, висловленої більш ніж століття тому. Хоч то були часи бездержавності, але російське суспільство відтоді не дуже зміни$ лося. Вдумливий політичний пси$ хоаналітик писав: “Українській суспільності прийдеться видержу$ вати хронічну, довгу, важку бороть$ бу з російською суспільністю та крок за кроком відвойовувати собі право на самостійний розвій”. Щоправда, в часи процвітання “дружби народів” українцям ласка$ во дозволили співати “між рівними рівна”, але росіяни вперто співали своєї “А Россія лучше всєх!” Факти, цифри спонукають до роздумів, виникає ряд запитань. У книжці нема відповіді на багато зних. Але сучасний читач має ін$ формацію з будь-якого питання. І “неприспаний” мозок порівнює, шукає аналогів і не лише доходить висновків, а й визначає поведінко$ ву стратегію. Узяти хоч би до роз$ думів дані опитування київської уч$ нівської та студентської молоді на виявлення специфіки міського спілкування. Між українцями та ро$ сіянами, стверджує автор, у не$ формальних ситуаціях є карди$ нальна відмінність. Професор на$ водить цифри: 83,2 % опитаних ук$ раїнців під час звертання до них українською мовою відповідають українською. Якщо до них зверта$ ються російською, абсолютна більшість української молоді (90,6 %) переходить на російську мову спілкування. Натомість моло$ ді росіяни — юнаки і дівчата — від$ повідають російською й тоді, коли до них звертаються по-російськи, і тоді, коли по-українськи (відповід$ но 98,2 % і 95,3 %; с. 53). Висновок соціолога: росіян характеризує стабільна одномовність. Діє зак$ ріплене, мабуть, уже в генах, спе$ цифічне трактування “дружби на$ родів” як права не тільки нав’язу$ вати свою мову й культуру іншим, ай вимагати від них вдячності й від$ даності за це. Щоб зберегти асиметричну, чи-то пак “гармонійну”, двомовність, яку так вправно насаджували у ве$ ликих містах півдня і сходу, не об$ минувши й столиці, “свідомі отруй$ ники душ і спекулянти на нечисті людські інстинкти” (напрочуд влуч$ ний вислів Івана Франка! — О. С.) послали в численні оселі українців
Уже сама назва книжки Лариси МАСЕНКО “(У)мовна (У)країна” бентежить, викликає тривогу, непокоїть душу. Бо чому автор початкову літеру бере у дужки? Чому дає читачеві для вибору кілька варіантів — умовна Україна, мовна Україна, умовна країна, мовна країна? Чи можливі ще інші вислови? Професор Лариса Масенко, відомий соціолінгвіст, завідувач кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія” гостро ставить багато запитань і, на відміну від риторичних, прагне на них відповісти. Отже: чи може існувати і розвиватися в Україні багато мов і чи є підстави визнати державними дві мови? Яке сьогодні становище української мови? Що відбувається з українською мовою і який досвід мають інші європейські країни? Що загрожує українській мові і що російській? Яких помилок припустилися і припускаються українські політики й громадські діячі у мовному питанні?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
