Погляд · “Духовний потенціал — єдине джерело нашого оптимізму — з погляду перспективи”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ВВООЛЛООДДИИМ МИИРР М МЕЕЛЛЬЬННИИКК:: «ЛЮДИНА, ВТРАЧАЮЧИ СВОБОДУ, ВТРАЧАЄ СЕБЕ»
Слово Просвіти, №52 за 2010 рік
Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК, м. Львів
— “Сучасний світ живе в тривожному очікуванні, пов’язаному з виявом численних кризових явищ”, — читаємо у Вашій книжці. Яких загроз, на Вашу думку, слід очікувати? — Дуже глобально сформульовано за' питання. Треба починати від одиничного до загального, або навпаки. Нині живемо на етапі постісторії (якщо говорити гло' бально), яка характеризується не тільки зміною пріоритетів, а й переоцінкою істо' ричних подій, фактів. І загалом — ціннос' тей європейської цивілізації як соціокуль' турного феномену. Наш час — глобалізова' ний час. Глобалізована історія. Що це оз' начає? Що є проблеми глобального харак' теру, від вирішення яких залежить буття людства і кожної людини. Це війна і мир, проблема голоду, екологія. Сьогодні є така проблема, як надінформатизованість су' спільства. Потоки інформації такі вели' чезні, ритми життя настільки прискорені, що ці інформаційні потоки і ритми стають неспівмірними з соціобіологічним ритмом людини. Трапляються випадки соціальної шизофренії. До речі, інформаційні потоки подвоюються кожні три'п’ять років. Ми живемо у світі не просто європей' ської цивілізації, ми сформували технокра' тичну, техногенну цивілізацію, де науково' технічний раціоналізм є визначальною цін' ністю і способом організації життя людини. Наукові інновації, технологічні здобутки визначають спрямованість цивілізації. Людина дуже оптимістично оцінює себе як Творця, прагнучи тотально пере' творити все навколо себе, зокрема (мож' ливо, навіть непомітно) саму себе. Ідео' логія перетворення, заснована на можли' востях науки й техніки, стала визначаль' ною парадигматичною цінністю нашого часу. Людина живе у сфері власної куль' тури. Стрижень культури — етнонаціо' нальні, традиційні цінності, які створю' ють духовний світ людини, надають сенс людському існуванню. Вони і входять у дисонанс із цінностями техногенної ци' вілізації. Усі ресурси на Землі — на межі вичерпання. Який ще ресурс не вичерпа'-но? Людську духовність. Здатність диву' ватися світу. Духовний потенціал — єди' не джерело нашого оптимізму — з погля' ду перспективи. Не потрібно повертатися назад, абсолютизувати традиційні цін' ності, а належить визначати свою автен' тичність до нації, народу, культурних цін' ностей. Ми повинні поставити надмету, яка надасть можливість мобілізувати цей духовний потенціал і не загубитися у то' тальному процесі стандартизації, європе' їзації, космополітизації… — Ф. Шеллінг ще 1800 року писав: “Відкриття у сфері науки і техніки… створюють величезну кількість невідомих раніше бід”. Які біди він мав на увазі? І ті, про які Ви щойно говорили? — Напевно, біди духовного характеру — те, що людина відчужується, стає інстру' ментом для вироблення чогось… Перетво' рюється на засіб, навіть у вирішенні націо' нальних питань, що ми мали змогу не раз спостерігати в Україні. Пригадую, якось М. Мамардашвілі напередодні виборів запита' ли, чи він підтримує майбутнього президен' та? Знаєте, яка була відповідь? “Якщо мій народ проголосує за такого'то президента, — я виступлю проти такого народу”. Отже, я хочу сказати, що людина перетворилася на виконавця певних функцій. Людина стає маніпульованою. Особливо зараз. Великий потік інформації, відсутність в Україні виз' наних авторитетів. Вони (авторитети) є, але їх різними чинниками, передусім політич' ними, відчужили від народу. — Чи можна, бодай трохи, відвернути людину від ідеології масового необмеженого споживання? — Можна. І потрібно. На жаль, су' спільство нині не зацікавлене, щоб були різні думки, різні позиції. Тому тільки через питання духовності, релігійності, естетич' ності, які є атрибутивним і становим хреб' том української нації, можливо вирватися з полону культури масового споживання. То'
Проблеми людини, яка стає заручником нової техногенної цивілізації, постають нині як ніколи гостро. Цьому питанню присвячено фундаментальне дослідження декана філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, директора Інституту соціогуманітарних проблем людини Західного наукового центру НАН України і МОН України, професора Володимира МЕЛЬНИКА, яке нещодавно вийшло у Львівському видавничому центрі ЛНУ ім. Івана Франка. Сьогодні ми мали нагоду поговорити з автором книжки.
му не треба уніфіковувати Україну. Чим більше виразників української культури — тим більше українського духовного світу, даруйте за тавтологію, у світі. — До чого призведе людство подальший розвиток комп’ютерних систем та Інтернету? — Комп’ютеризація — об’єктивний процес, який дає можливість інтенсифіку' вати науково'технічну діяльність, підвищу' вати ефективність суспільного виробни' цтва. Це об’єктивний процес. Наголошую на цьому. Інша річ, що часом формується комп’ютерна залежність: людина замінює світ людських цінностей цінностями вірту' альних реальностей. З’являється небезпека впасти в світ “чорних дір”, який породжує інформаційно'комп’ютерний світ. — Чому наша держава й досі не розбудувала належним чином своєї ідентичності, яка в Україні закладалася ще в ХVІ—ХVІІ століттях? — Я не думаю, що її можна було розбу' дувати. Головне — мова, культура. Кожна людина живе в мові, як у Своєму домі. Мислить образами, імперативами моралі, традиціями, які притаманні конкретній нації. Здається, Фройд колись зізнався, що він “згубив свою дитину” через те, що не читав їй казок рідною мовою. — Чи не “філософія серця” винна в тому, що українська нація ніяк не побудує на належному національному рівні свій Дім буття? — Україна завдяки “філософії серця” себе самозберігає і націлена на подальший розвиток. Часто можна почути тезу про взаємозбагачення культур. Це хибна теза. Ми повинні з повагою ставитися до іншої культури. І все. Адже від того, що ми висо' ко оцінюємо творчість В. Шекспіра, анг' лійцями не станемо. — Пантелеймон Куліш говорив про потребу об’єднання національною ідеєю “збірної особи українського народу”, а Іван Франко закликав до потреби “витворення суцільного культурного організму, здатного до самостійного культурного й політичного життя”. Хто нині цим переймається в Україні? Влада, громадськість, окремі постаті? — Це має робити весь народ. У процесі національної практики. Це виковування своєї ідентичності, знаходження свого місця в цивілізаційному просторі, яке дає можливість українцеві бути українцем, а представникам інших націй — повноваж' ними громадянами України. — Микола Рябчук пише: “Українцям, як свідчать соціологічні опитування, найчастіше хочеться одночасно капіталізму й соціалізму, демократії й авторитарної “сильної руки”, свободи й безвідповідальності, інтеграції до Європи та до Росії з ЄЕП. І, зауважте, дуже часто це хочеться не різним людям, а людям тим самим”. Чи не точно відтворено ситуацію в Україні? — Це виявляється у багатьох групах людей. Можна говорити навіть про вияв втрати своєї ідентичності в цих людей. І самоповаги бракує. — Як нині формується світогляд конкретної людини в Україні? Колись, зрозуміло, під впливом циклу марксистсько-ленінських дисциплін. А нині? — У всякому разі гуманістичної полі' тики в Україні, яка поставила б за мету формувати патріота, не помітно. — А у Львівському національному університеті імені Івана Франка, філософський факультет якого Ви очолюєте? — У ЛНУ є. Оскільки я ще й очолюю Інститут соціогуманітарних проблем лю' дини Західного наукового центру, то ска' жу, що, наприклад, у рамках реалізації до' сліджень на тему “Формування політичної культури громадян України: проблеми тео' рії та практики” співробітники нашого Інституту здійснюють безперервний моні' торинг інформаційних потоків у напрямі відслідковування особливостей розвитку політичного процесу на регіональному рівні у Західній Україні, проведено низку досліджень за участі представників аналі' тичних, експертних і наукових структур регіону спільно з Інститутом філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — Можете конкретизувати? — Проаналізовано особливості транс' формації політичної системи України, вплив соціального середовища та політич' них інститутів на процес консолідації нації та розвитку демократії. Розкрито основні принципи та роль локальної демократії у формуванні демократичних засад суспіль' ства, стан генезису місцевого самовряду' вання в Україні. Досліджено демократію як процес виборів та форму правління на різних рівнях. Проаналізовано особливос' ті політичного процесу на Львівщині. З’ясовано також партійно'владні відноси' ни у регіоні, взаємодію політикуму і влади, громади і влади, медіа'вимір суспільно' політичного життя області, перспективи реалізації адміністративної та конститу' ційної реформи в Україні. Здійснено порівняння виборчої та пар' тійних систем України й зарубіжних країн, зокрема, особливості виборчої системи Ук' раїни, еволюцію партійної системи Украї' ни, її переформатування під впли' вом виробничої системи та пер' спективи трансформації україн' ської політичної системи в контек' сті новітніх політичних тенденцій. А ще — розроблено об’єктивні індикатори аналізу стану інститу' ційних чинників сучасного полі' тичного процесу України, охарак' теризовано проблеми центрів по' літичного впливу на внутрішньо' державному рівні, з’ясовано меха' нізми реалізації політичних рі' шень у трансформаційних умовах і вплив кризи на структурні еле' менти політичної системи, полі' тичну свідомість і політичну куль' туру, механізми запобігання нега' тивним тенденціям у розвитку по' літичної системи. Результати цих досліджень публікуємо в наукових збірниках. — А з владою співпрацюєте? — Безперечно. Ось деякі з на' прямів співпраці Інституту соціо' гуманітарних проблем людини ЗНЦ України і МОН України з Львівською облдержадміністраці' єю та Львівською обласною радою на 2010—2012 роки: психологічні аспекти соціальної інтеграції дітей та людей з особливими потребами в сус' пільство; дослідження психологічних чин' ників соціальної активності молоді; вив' чення проблем дисфункційної сім’ї та ор' ганізація її соціально'психологічного суп' роводу; дослідження в галузі соціології ре' лігії з виданням “Релігійної карти Львова та Львівської області”. — А що в перспективі? — Передбачаємо наукові дослідження проблем соціогуманітарного спрямування, з якими стикаються працівники різних ос' вітніх, наукових і державних установ з ме' тою розроблення практичних рекоменда' цій, надання тренінгових послуг. Особливу увагу приділяємо темам “Здоров’я нації: со' ціально'психологічні та демографічні чин' ники“; “Вивчення чинників і механізмів демографічної ситуації на Львівщині”; “Ду' ховний світ сучасної молоді та її ціннісні орієнтації” та ін. Створено інтеграційні групи для дітей із загальними розладами розвитку на базі Львівського центру під' тримки осіб із загальними розладами роз' витку “Відкрите серце”, а також — кон' сультаційний центр для психологічної діаг' ностики й подальшої реабілітації дітей із за' гальними розладами розвитку на базі того ж Центру. 2009 року, наприклад, відбулася Міждисциплінарна науково'практична конференція (з міжнародною участю) на тему “Допомога дитині з аутизмом: пробле' ми та шляхи вирішення”. Подали до друку тритомник “Людина в сучасному світі (філософсько'культурний, психологічний і політологічний виміри)”, більш'менш регулярно видаємо журнал “Соціогуманітарні проблеми людини”. — Ще понад 200 років тому Едмунд Берк писав: “Природа людини загадкова; чого прагне суспільство, визначити надзвичайно складно; тому дуже важко спрямовувати дії влади так, щоб вона задовольняла природу людини і її ділові потреби”. Ваші рекомендації для влади? — Природа людини — невичерпна і до кінця не пізнана. Бо в природі людини змішано раціональне та ірраціональне (не' нависть, пристрасть, любов). Але природа людини є вимірна в тому сенсі, що вона прагне добра, гармонії зі світом і з самим собою. Зрештою, людина прагне відчува' ти, що вона не згубилася у світі. Тож зав' дання влади, місцевих громад — створюва' ти умови, щоб людина могла знайти свій простір, де зовнішній примус (у формі за' кону) не є єдиновизначальним для долі людини. Людина приречена бути вільною, бо, втрачаючи свободу, вона втрачає себе.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
