Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Несу в собі я невмирущість для вас, хто буде жить”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Леся СИЛЕНКО НАД РОССЮ — РАНОК

Слово Просвіти, №52 за 2010 рік

РАНОК Сумовите лісове мовчання Вже колише вітер'сніговій. Голубої музики звучання Доторкнулося до вій. Впевнена, смілива і розкута, Входить юна і усміхнена зима. Ранок, знявши темні ночі пута, Всю її прийма і обніма. * * * Краю мій, блакитна моя тривого, барвінкова моя надіє, малинова моя перемого!.. Краю мій, тополина моя любове, дозволь у жилах твоїх бути краплиною крові. * * * Серед зоряної опівночі, серед зоряної ночі безсонної виходжу, до неба обличчям стаючи, про зорі думаючи: вони безсмертні, зірки ці, що їх збираю опівночі — золоті, і срібні, й зелені — ці зорі холодні, до кінчиків пальців примерзлі, що їх відкриваю, в руки хукаючи. …Он впала одна, мов листок осінній від гілки, мов сльоза, мов душа чиясь… Серед зоряної опівночі, серед зоряної ночі виходжу, до неба обличчям стаючи, про зорі думаючи. ВЧОРАШНЬОМУ ДНЕВІ Ти відійшов так тихо і повільно. І двері зачинив переді мною, як трамвай, що тільки'но від’їхав… У моєму серці ще тремтить тривога, захована від світу і від мене в пелюсточку вчорашнього чекання. * * * Починалася я тобою, як починався рік на білій пелені снігу, ти росла в мені з дощу і поля, з місяця і вуст, з колоска і бджоли. Ти в усьому суща, наче подих — де мій крок, де мій погляд — ти в усьому, Україно. МРІЯ Моя березнева мрія — як біла птаха у сніговій завії. Як рання птаха у сніговій завії білій. Моя березнева мрія — як голуба мелодія, пальців шукає твоїх. Як непочата мелодія пальців твоїх голубих. * * * Прийми мене знову, мій лісе, мудрий і вічний. Народи мене в травні зеленою піснею. Буду твоєю долею (може, і не журливою), буду твоєю мавкою, буду, може, щасливою. * * * Вже скоро вишні стануть кораблями. Вже скоро вишні в травень відпливуть. Лягла холодна стежка поміж нами, а вишні скоро в травень відпливуть. ХЛІБ Як мені хочеться хліба! Чорного житнього хліба. З печі — гарячого, пахучого, З ночі обмолоченого, Ранком оброшеного, Жаданого, не прошеного, З дощами літніми, Такого, як діди їли. З водою і сіллю, Твердого. Хліба чорного. КРИНИЦЯ Билась джерельна вода — Люди набиралися сили. А потім хтось посадив калину. А потім чиясь сльоза впала в глибоке небо. … Посивіли роки, і цямрин не видно. Повна по вінця, забута криниця. Лиш грона калини цілують високе небо, схиляючись… ДЕРЕВО Упало На битий шлях. Стогнало, Розкидавши гілки, Як руки. Весною Зі світу зігнали Люди. А цвіт Ще тільки народжувавсь, А світ Ще тільки починався. А воно стогнало Зелено. А воно співало Лебедино. * * * Є в мене спогад, маленький теплий спогад про далеке літо: як три днів мене в хаті джмелик жив, як три дні пахла квітка в мене в хаті. Як джмелик квітку ту любив. * * * Відкрий мені вікно своє, відчини двері, відхили гілку мені. До тебе — очима широко, до тебе — долонею відкритою, лісе мій! Входжу — душа повна тобою, зелено — аж зоряно, щебетно — пташино! … Був ліс — та зорано. Сумно — аж чорно… ЗИМНЕ Не ходи у ці сніги — очі заморозиш. Не бреди у ці сніги — не знайдеш слідів. Не пірнай у ці сніги — душу не вспокоїш. Не розтоплюй ці сніги — бо схолоне серце. ЗЕРНО Земля важка, холодна і тверда. Я сплю під нею й синіми снігами. Це сон удаваний — душа моя не спить. Несу в собі я невмирущість для вас, хто буде жить весною, хто буде йти під прапором моїм зеленим. * * * Хіба це вперше так. Наснився сніг холодний, мокрий. На вулицях, в садах глибокий. І я одна бреду босоніж. Ідуть навстріч жінки, озуті у модні чобітки… А я ніде не можу приховать свою безвихідь. І тоді себе зборовши, піднявши голову, іду. Одна і горда, по снігу холоднім. Одна несу свою біду невзуту. Іду. І твердо знаю, що ніде не посковзнуся.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин