Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Якби мені довелося+таки загадувати бажання, я б попросила трохи більше часу на творчість”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

CЛІПУЧЕ СВІТЛО

Слово Просвіти, №52 за 2010 рік

— Пані Галино, як Ви вважає= те, сучасна українська літерату= ра дезорієнтована, втомлена чи має якісь “хвороби”? Як урятува= ти книжкові полиці від антиліте= ратури? — Сучасна українська література радше розгублена. А література, на яку орієнтується багато наших письменників: комерційно успішна і вбога за змістом та формою, наповнена порожньою балаканиною “ні про що”, справді хвора. Якби в нас перекладали серйозні книжки, а не бестселери, авторами яких є другосортні письменники, був би стимул і якась планка художності. Я належу до покоління, яке читало журнал “Всесвіт”, захоплювалося латиноамериканською літературою. Культовими книжками для нас були збірники “Сучасна латиноамериканська повість” і “Американська новела”. На жаль, національна самобутність нині не цінується на книжковому ринку. Виходить книжка, її перекладають за тиждень, бо вона написана “універсальною” мовою. Мені відомо безліч рецептів успіху, але той успіх на кілька тижнів. Не треба перейматися, що хтось може заробити на книжці багато грошей, а більше думати про власну душу, щоб її не згубити. Розумію, що мене вважатимуть за ідіотку молодші письменники, але існує лише один рецепт успіху: вміти робити свою справу й любити людей, для яких працюєш. І мати що сказати. Кожен із нас має що сказати. Дуже погана ситуація з мовою. Я іноді редагую твори молодих письменників і маю справу з кальками з російської, а не з живою українською мовою. Мені кажуть, хай би писали російською і не мучили себе, але вони і російської не знають. Не знати жодної мови і хотіти стати письменником — нічого з того не вийде. Мова — це музика, і з поганим слухом її ніколи не вивчити досконало. За тридцять років у літературі я навчилася з першого погляду визначати перспективність письменника: здатний він бути бігуном на довгу дистанцію, чи знесилиться після двох-трьох книжок. Природний відбір. Шкода лише, що душа буде скалічена. — Ваші твори “дихають” та= ємничістю, дивують містично= химерним наповненням. Звідки така захопленість загадковим сві= том потойбіччя? — Для мене це не містика, а те, що відчуваю. Присутність духів землі, повітря, води. Якби я народилася в місті, то цього не було б. Мені подобається розгадувати таємниці й не розгадати до кінця. Коли я писала “Зачаро- У домі, куди я приїжджаю не так часто, як хотілося б, ніхто тепер не живе. На неторканому подвір’ї сліди котячих і пташиних лапок. Я запнула вікна шторами, бо весною сніг такий сліпуче білий, і такий небажаний. На стіні не висить календар. Я більше не питаю нікого, чи вже весна чи ще зима. Це й так видно. Мої слова відкидають дедалі більше тіні. Більше, ніж дерева. Їх вирубали вздовж траси до села, і тепер взимку сніг замітає дороги так, що вони зникають. Моя криниця переповнена водою, яка нікому не потрібна. У кожного є своя криниця біля хати. Я набираю лише одне відро. Воно трісло, і чимало води витікає, поки несу її до дверей. Через місяць я знову наберу відро чи два з цієї повної криниці. Світ забирає в мене лише слова, зовсім небагато слів. Тінь залишається мені. Настане час, коли я існуватиму лише в тіні своїх слів, невидима для інших. Тому й намагаюсь розповісти про це метелику, який восени сховався в шафі, наповненій одежею минулого: живих і мертвих. Ми не заберемо на той світ ні цю одежу, ні ці криниці, переповнені водою, бо вони нам непотрібні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин