Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “У сучасній літературі бракує дідівського слова, до якого був би не втрачений інтерес”. Тарас Прохасько · с. 13сторінка оригіналу ↗

CCЕЕРРЦЦЕЕ,, ВВІІДДДДААННЕЕ ППІІССННІІ «БОТАКЄ» В КНИГАРНІ «Є»

Слово Просвіти, №52 за 2010 рік

Оксана ХОРОЗОВА, науковий співробітник відділу ЦДАМЛМ України “Літературно-мистецькі Плюти” Платон Майборода належить до Плеяди незабутніх. Безмежна любов до народної пісні дала йому змогу створити пісні-самоцвіти, що іскряться і виграють веселковими барвами. За доброю традицією, в день народження визначного українського композитора згадують у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України його шанувальники, оперні співаки, мистецтвознавці, учні музичних шкіл, письменники, родичі та друзі. Літературно-музичний вечір пам’яті “Платон Майборода — серце віддане пісні” організовано науковими співробітниками відділу ЦДАМЛМУ “Літературно-мистецькі Плюти” на чолі з його завідувачем Сергієм Руденком за підтримки Міжнародного фонду “Творчість”. Літературною частиною опікувався Микола Сом, поет-пісняр, лауреат літера- Ганна ТРЕГУБ, НаУКМА Запасники Національного художнього музею України приховують безліч унікальних мистецьких шедеврів, серед яких особливе місце посідають роботи митців-авангардистів, свого часу “неугодних” єдино правильній радянській ідеології. Нині репресованих і забутих майстрів віднаходять заново. Хоча якби свого часу дослідник Дмитро Горбачов не долучився до збирання та належного зберігання творів Марка Епштейна, їх було б розгублено, розкрадено й незворотно втрачено. Чи не вперше за часів уже незалежної України роботи Марка Епштейна було експоновано на виставці, що відбулася 2007 року в Національному художньому музеї України, де представили графічні твори чи не всіх художників, що належали до “Культур- Ліги”. Нині цей художник повернувся до Києва — міста своїх найвищих мистецьких злетів. Цьогорічна виставка презентує 122 твори митця різних жанрів і періодів, що зберігаються в приватних і музейних колекціях. Мало хто знає, що Марк Епштейн — молодший сучасник таких знаних митців-кубістів, як Пабло Пікассо, Фернанд Легер, Казимир Малевич, Марсель Дюшан, Стюарт Девіс. М. Епштейну пощастило навчатися і творити в унікальній мистецькій атмосфері, відкритій модерним європейським і питомо місцевим віянням і тенденціям. Це був час, дух якого створювали Олександр Архипенко й Пабло Пікассо, Олександр Богомазов і Георгій Нарбут, Жорж Брак, Хуан Гріс, Фернан Лєже та багато інших, менш відомих кубофутуристів. 1918 року, закінчивши Київське художнє училище, Марк Епштейн органічно влився до потурних премій ім. В. Сосюри, Д. Нитченка, О. Гірника та Міжнародного фонду ім. Тараса Шевченка. Микола Данилович поділився своїми спогадами про Платона Майбороду, якого знав особисто. Лейтмотивом була любов до народної пісні, яку прищепила Платонові мати. Чарівні мелодії звучали над селом Пелехівщиною на Полтавщині, де народилися брати Платон та Георгій Майбороди, надихаючи і наснажуючи їх своєю життєдайною духовною силою. Пройшовши страшними дорогами війни, Платон Майборода з успіхом закінчив консерваторію у Києві (1947 р. з класу композиції у Л. Ревуцького). Він створив багато прекрасних пісень та інших музичних творів. Із 1968 року народний артист УРСР, із 1979 року — народний артист СРСР. Кому не відомі пісні “Білі каштани”, “Київський вальс”, “Колгоспний вальс”, написані у творчій співдружності з українським поетом Андрієм Малишком? Платон Майборода — автор музики до восьми художніх і двох документальних кінофільмів. Згадаймо “Долину синіх скель” і ніжну, мрійливу пісню “Ми підем, де трави похилі”. А “Пісня про рушник” із кінофільму “Літа молодії” стала найулюбленішою піснею мільйонів людей. “Пісня про рушник”, — як зазначає поет-академік Борис Ілліч Олійник, Уляна ВОЛІКОВСЬКА Днями відбулася презентація книжки Тараса Прохаська “БотакЄ”, поява якої стала довгоочікуваною подією. Книгарня “Є” просто не могла вмістити всіх охочих поспілкуватися з автором. Одне слово — аншлаг! Тарас Прохасько, як завжди, уважний, розсудливий і відвертий. Тож презентація за кілька хвилин перелилася у невимушений діалог із аудиторією. “Ця книжка нагадує мені один дивний інструмент, — не жалкуючи асоціацій ділився думками Тарас Прохасько. — Це така довга жердина з чотирма гаками на кінці, призначення якої — витягання відра з кирниці, якщо обірветься ланц. Здавалося б, що це за спосіб життя, коли ти наперед знаєш, що в тебе буде час від часу обриватися ланц і відро падатиме, але таке життя, ботакЄ… Хочу, щоб те, що пишу, було як цей інструмент, а ці гаки-тексти витягували в читачів якісь аналогії з минулого, спогади. Тому писання цих речень навмисне не лагідне, а нагачкувате… Тут є наперед неоковирні фрази, є фрази затяжкі, з кількома поворотами, є фрази, які виявляються порожніми. Всі ці прийоми мали б працювати на витягання відра зі своєї кирниці спогадів…” Вражає вишуканість книжки: обкладинка теплих карамельних відтінків, перегортаючи яку, хочеться відчувати смак кожної думки — від передмови і далі, сторінка за сторінкою… До видання увішли найкращі твори письменника, написані за останні десять років. Близько 30 % короткої прози, розміщеної у книжці — нова. Усі тексти укладаються у суцільний ланцюг певного способу бачення, розуміння, мислення. “Уявіть собі будь-який будинок із добре сформованої вулиці — будинок коло будинка… Коли він стоїть у ряду фасадів, то відчувається звучання ансамблю. Щось подібне має ця книжка. Кожен із цих коротких текстів поставлений у якийсь ряд”. На вечорі Тарас Прохасько висловив думку, що в сучасній літературі бракує дідівського слова, до якого був би не втрачений інтерес, бо суспільна свідомість шукає переважно “файного тіла і жвавих молодих думок”. “Я хотів би спробувати, як пишеться, коли почуваєшся старезним дідом, і що головне — мені дуже хотілося б, щоб у нашому книжковому світі з’явився цей образ”. Автор поділився, що мріє написати велику книжку про історію, історичну географію на прикладі своєї родини. “Все написане — це не найголовніше, а найголовніше на мене ще чекає, поки я дозрію до того. Таке моє відчуття”. тер, яка створювала сценічне оформлення для відомого Камерного театру О. Таїрова в Москві. Марк Епштейн оформлював вистави в єврейських театрах Києва, Харкова, Чернігова, Одеси. До нашого часу збереглися дві серії ескізів до вистав “Цвай Куні Лемлех” і “Ристократн”. Не чужими були для Марка Епштейна олійний живопис і скульптура. У 20-ті рр. ХХ століття майстер створив чимало пластичних робіт, які прикрашали Київ, проте жодній із них не судилося дійти до нашого часу. На згадку про них лишилися лише чорно-білі фото, які на виставці експоновано поряд із графічними роботами майстра. У колекції Національного художнього музею України понад 50 живописних робіт М. Епштейна. Цікаво, що більшість із них досі ніде не експонували. Нині до українців повертаються забуті імена, замовчувані твори геніїв світового рівня. Виставка творів Марка Епштейна, цього “київського Пікассо”, поряд. Нарешті майстер повернувся додому…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин