Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Від першої особи · “Для мене справжній просвітянин — це той, хто боронить національне за будь-якої ситуації і робить це послідовно”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

П ПА АВ ВЛ ЛО О М МО ОВ ВЧ ЧА АН Н:: «2010 й ЗМІНИВ НАШ ПОЛІТИЧНИЙ ЧАС»

Слово Просвіти, №52 за 2010 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 — І все ж підходимо до 20 річчя незалежності… — Ми переходимо в дуже серйозний, очевидно, підсумковий час — двадцятиріччя незалежності зустріне нас 2011 року. Це зрілість. І коли я дивлюся на всі наші спроби впливати на політичне життя, а “Просвіта” таки впливала, не зважаючи на опір партократів і технократів епохи Кучми, ми мали вплив і підтримку на місцях. І Кравчук, і Кучма зважали на ініціативи “Просвіти”, Віктор Ющенко сприймав їх, скажімо, підтримав ідею “Кобзаревої церкви” в Каневі, долучився до створення проекту, але, як і “Мистецький Арсенал”, інші задуми — не здійснилося. Нинішня ситуація очевидна: ми в обороні останніх національних рубежів. Але я оптиміст. Ми відстоїмо цей плацдарм, бо кожен має його в собі. Це те, що ніхто й ніщо не захитає — воно в тобі, у твоїй лінії, в твоїй позиції, а таких людей є дуже багато в Україні! Усе більше приходить розуміння до українців, що наша держава для нас багато важить. Ми вірили — держава мусить зробити те, над чим не працювала жодна влада: допомогти українцеві бути українцем. Через нову ідеологію. Те, що було, навіть за влади Ющенка—Тимошенко, це були акції одноразові, а не системна робота. Не використовували громадського потенціалу, скажімо, “Просвіти”: маємо історію, маємо ідеологію, маємо людей — зробіть її осереддям, дайте їй такий імпульс, щоб це було посполите рушення, духовне наснаження для всіх українців, рушення за Україну. Чому було не робити це для української справи й державної ідеології? Але — чи то не надійшов час, чи не прийшло розуміння, що треба гуртуватися; чи то спокуса владою й грошима, чи надмірна партіїзація — не дали об’єднатися в потужних громадських проявах. Усе ж я переконаний, що вони будуть. І таким стверджуючим моментом для мене був протестний Майдан 2010 року. Не забуваймо про те, що він був самозорганізованим, самочинним. І хоч як влада шукає винуватців, призвідців — це те, що самозорганізувалося, що постало з низів. Жодна партія не спроможна привезти стільки людей — вони самі їхали, самі себе обслуговували й дисциплінували. Так, деякі партії приєдналися до них і допомагали, але в основі була самоорганізація. І найголовніше — не було синдрому страху. Отже, будь-яка спроба силової розв’язки конфлікту із суспільством приречена на поразку влади. Якщо ми будемо послідовними, стійкими, то я переконаний — дехто з владців одягне вишиванку, і в прямому, й переносному сенсі. Все це ще попереду! Я хочу, аби не було розчарувань. Не було думок, що “все втрачено”. За радянської влади було втрачено значно більше. Здавалося іноді — назавжди. А виявилося, що ні — відродилося, зійшло, живе! — Як Ви прокоментуєте бійку у Верховній Раді наприкінці року? — Агресивність, лютість, свідками яких стала вся країна. Побивають людей — люди, сповнені ненависті, готові вбивати! Це ж не вперше. Після ратифікації харківських угод, формування уряду люди, які підкреслено-ритуально ходили до церкви, нібито дотримуючись дуже важливих норм співжиття і співмірюючи себе з Богом, діють, як звірі! І це там, де толерантність має бути основним принципом. Коли я дивлюся, що діється по відношенню до української людності, української культури, історії, традиції, всього того, що є українським, я бачу колосальну агресію невеликої кількості людей. До речі, не вбачаю в них причетності до іншої культури. Це люди без культури. Без принципів. Без моралі. Таке враження, що політична сила, яка нав’язує себе Україні, як певний зразок для наслідування (бо що таке влада? “Ми кращі, нас обрали, наслідуйте нас!”) позбавлена розуму. Нам пропонують споневажувати себе, батьків, дідівські могили, Україну. Забувають, що ці речі — сакральні, ціннісні, пов’язані з духовними первнями людини. Народ — це велич. Наша ж людина понижена неймовірно. Це пониження відбувається зараз стрімко. Якщо п’ять останніх років ми ще жили романтичними ілюзіями, що невдачі можна виправити, що Україна — українська, що справа і поступ українські — невідворотні, що логічно й цілком зрозуміло — дійти порозуміння й утвердитися у світі демократично, зберігаючи свої національні цінності, то цього року ми почули ворожі виклики. Це ворожий виклик — змініть мову! Змінити мову — це змінити Божий порядок. Наступний виклик, ми це бачимо й відчуваємо — намагання відновити Совєтський Союз як нову модель. Почали з підручника історії, з частих, настановчих для української сторони зустрічей… Словом, прийшли ті, хто не хоче України, не буде її будувати — вони йдуть від протилежного. Тож пам’ятаймо, що сьогоднішній політичний календар і політичний час для багатьох несподіваний, особливо для тих, хто вірив: прийдуть “донецькі” і служитимуть Україні. А бачимо, що самолюбство власне стає на першу сходинку. Отже, цей процес не може бути довготривалим. Ця влада не розуміє законів буття! Не оглядається назад: радянська влада утверджувала себе 70 років — що від неї залишилося?! Залишилися самі згадки від “великої сили” і “твердих рук”. І від нинішніх залишаться згадки — і від “добрих намірів” Віктора Андрійовича, і від цього жорстокого періоду — спогади про арешти, намагання приборкати, залякати… Забули про те, що абсолютизація влади закінчується трагічно, завжди, водночасся… — До честі Центрального правління, “Просвіта” не мовчала. Але чи її чули? — Дивовижна глухота влади до застережень просвітян, а ми їх робили не на одній конференції, не на одному з’їздові, на наших круглих столах 2010 року (виходить окремий збірник), — ми робили прогнози, провиденційні прочитання… Але ж ми робили їх і раніше! Надсилали їх і Віктору Ющенку, й Юлії Тимошенко — “вождям”, які не розуміли, куди йдуть самі і куди нас ведуть… Власне самолюбство і боротьба за владу між двома витворили проблему всеукраїнську… Сьогоднішня влада не менше, а може, й палкіше любить себе. І це велике коло, що обнизує одну постать, яка розкошуватиме від того, що, начебто він і є влада, захищена Богом… Але ж Бог завжди вказує людині на її місце, якщо вона засягає межі… Влада має підлягати законам більше, ніж будь-хто з громадян. — 142 роковини “Просвіти” показали, що є багато людей, готових працювати з організацією… Але багато хто пише до редакції, що хотіли б відчувати більшу керівну роль із центру, зв’язок між організаціями; пишуть, що потребують методологічних настанов… — За всі 142 роки існування нашої громадської організації не було вироблено якоїсь жорсткої моделі, яка б диктувала певні рамки й допуски діяльності просвітян на місцях, у первинних організаціях. Так само як і крайові організації в своїй роботі не чекають вказівок із центру. Це самодіяльні структури, громадські. Є Статут. У “Просвіті” все залежить від ініціатив місцевих; організовувалися за принципом: “Ми хочемо займатися просвітянством у рідному краї, ми робимо те, що найнагальніше!” А разом, гуртом ми робимо всеукраїнську справу. І тому будь-які схеми, жорстке керівне ядро сьогодні неактуальні, ми — не політична партія, у нас є просвітницька ідеологія. “Просвіта” її сформувала, — і попередники, й сучасники. Це ідеологія рідного слова, це державницька ідеологія, це ідеологія просвітництва українського народу, його культури, історії, буття. Громадське життя — сьогодні найслабша ланка. Влада це відчула і почала створювати по областях громадські ради, намагаючись залучати навіть номінальні, недіючі організації — від філателістів до поціновувачів квітів. А ті, хто хоче робити справді потрібну громадську справу, вони об’єднуються тільки навколо “Просвіти”. Але це набагато менше людей, ніж могло б бути! Відчуження людини від людини, від національного відбувається дуже стрімко. В наш час важливе прилучення нових сил, молодих. Адже просвітяни робили свої справи миром — разом мурували хати-читальні, носили селами книжки, утворювали “Самопоміч” і кооперації. Безперечно, нинішні часи концентрують нас навколо українського слова, державницької ідеології. Ні попи московські — парторганізація Кирила Гундяєва, ні путінські режими, ні ця влада, яка будує нову країну “на піску” і в повітрі, спираючись на “авторитети” і силу державного механізму, не зможуть перемогти константну величину — Україну, якщо ми будемо тверді в одному: любити своє і слугувати своєму — це однаково, що слугувати заповідям Господнім. Цього навчали нас наші попередники — Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Вони формували нашу свідомість. Так, сьогодні існує певний депресивний момент, є він і в мене. Адже не раз ми про це говорили, застерігали від сьогоднішньої ситуації — згадайте 2006 рік, коли ми з покійним Анатолієм Погрібним проводили акцію “Захистимо Україну!”, коли зібралося дуже багато людей, позапартійних. Це був громадський сегмент, він зібрався в Українському домі. Були тоді великі ревнощі — як це, поза партіями?! Сьогодні з’явилися десятки лідерів-захисників, які хочуть захищати Україну, а захищають, по суті, себе, своїх політичних ідолів. Де програма того, що ви захищаєте-рятуєте? Я розумію захист, коли йдеться про Георгія Філіпчука чи Юрія Гнаткевича, — бо розправи над ними — це, на мій погляд, полювання за інтелектом. Бо це люди потуги, для них масив українства є найголовнішим, вони підтвердили, що мають вищі ідеали, національні. На жаль, нині все національне трактують як націоналістичне, а то й антидержавне. То що тоді держава? Верхівка, яка засідає за певною адресою? Чи ті люди, що тепер у владі, а потім ми їх забудемо? Мене вражає ця сліпота влади. Але й влада багатьох засліплює. Тому ми, просвітяни, маємо триматися тільки послідовною роботою в малих і великих українських справах. Довіряти свою долю своїм, а не тим, хто спокушає гривнею за участь у політичних акціях. Для мене справжній просвітянин — це той, хто боронить національне за будь-якої ситуації і робить це послідовно. В малих і великих справах. Цього року ми видали “Великий тлумачний словник” у першій редакції, перевидали “Малий тлумачний словник”, що не менш важливо; продовжуємо акцію “Кобзар” — в кожну сім’ю”, видали “Кобзар” Т. Шевченка з ілюстраціями Миколи Стороженка. Ми продовжили роботу над серіалом, який має високий рейтинг, — “Логос” дивляться і в Москві, і в Австралії, й на наших українських каналах. Ми зробили ще три серії. Всі знають про

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин