Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 52 (637), 29—31 грудня 2011 РРІІЗЗДДВВОО ІІ ССООННЦЦЯЯ,, ЙЙ ББООГГАА,, ІІ ДДУУШ ШІІ ЗУСТРІЧАЮЧИ 2012-й ДОРОГІ ЧИТАЧІ!
Слово Просвіти, №52 за 2011 рік
Наталка ПОКЛАД, член НСПУ Швидше б, швидше!.. Катерини, святого апостола Андрія, а тоді Наума (що “наводить на ум”), великомучениці Варвари, Сави (“було б тобі не варварити й не савити, а було б то# бі мички прясти”), святого Миколи Мир# лікійського — охоронця жінок і мандрів# ників, та ще 22#го — зачаття праведною Ганною пресвятої Богородиці… Швидше проминути#промчати ці куці грудневі дні, коли охляле сонце, завершуючи свій ста# рий цикл, повзає над самим обрієм, уже не даючи поживи всьому живому й безжаль# но збиваючи наші ритми, — і вирватись на простір, на нову живлющу енергію та нове благодатне коло, що вивершиться таїною Купала. Тому#то в цьому грудні маємо стільки свят#забав (а це ж час посту) — аби протистояти темним силам, які так і су# нуть зусібіч. А молодюсіньке сонце вже че# кає, аби народитись і явити нам свою ці# лющу силу, й стрепенути#оновити світ — для розквіту, для буяння і плоду, бо такий предвічний закон земного життя. Я люблю цю очисну й таємничу пору завершення старого року — і початку ново# го. Стільки роїться сподівань, стільки ози# вається глибинних порухів — на нове ба# чення, нову якість, нові відкриття й ося# гання. Все у світі раптом із буденного стає святковим, із звичайного — чарівним, із ві# домого — невідомим. Яка ж вона велика — сила віри! Мовби невидимий прожектор, рине вона поперед нас і програмує світ за нашим велінням і нашим бажанням. А мо# лоде сонце вже розгонисто гойднуло ос# тиглу кров людей і дерев, звірів і птахів, землі й трави, кинуло в неї свій творящий імпульс — аби зрушити від сну#мертвоти: прокидайся і мчи все швидше та швидше — й розродися згодом благодаттю, про# довжити безсмертну лінію тривання…
Певно, ще з дитинства ця пора для ме# не — казково#прекрасна. І передчуття ве# ликого свята й великих змін хвилюють по# нині. А починалося те свято для нас 6 січ# ня: ледь дочекавшись, коли перевалить за полудень, ми, дітлашня, рушали по селу з калачем у білій хустинці — кожен ніс сво# їм родичам “вечерю”. “Будьте здорові зі Святим вечором! Просили тато й мама на вечерю і я прошу…” Отак випалиш урочис# то й поважно, а тоді вже заінтриговано по# зиркуєш, яку ж то смакоту і які подарунки кладуть хазяї у твою хустинку? А як обійдеш увесь чималенний сіль# ський рід — нітрохи не втомившись! — тоді якраз і колядницькі гурти рушать від хати до хати. І ти вливаєшся в їхню завзя# тість — відгониш нечисть#темінь, трену# єш голос на всі попередні роки, славиш Різдво, попереджаєш під сяючими вікна# ми осель, що в кожного пана#господаря буде сьогодні гостювати Діва Марія з Ісу# сом Христом. І так тобі від того гарно# прегарно! І ти не зауважуєш, як пашить на морозі твоє обличчя — так само, як у твоїх друзів#колядничків, а над хитливи# ми дитячими голівками в’ються#літають небесні янголи#охоронці… А потім ще будуть щедрівки, буде Ма# ланка, яка “вчора ізвечора пасла два качу# ра”, а тоді мила в ставку ложки#тарілки й необачно замочила свій біленький фартух; а за Маланкою#господинею настане но# вий старий рік — прийде отой святий Ва# силь, що побудить ранесечко весь хлопча# чий народ і поведе із собою по хатах та ни# вах засівати житом#пшеницею і всякою пашницею: на добро й здоров’я і на Новий рік, аби родило#плодилось краще, ніж уто# рік! І слова пісень десь беруться#вихлюпу# ються з наших вуст самі собою, бо ніхто нас їх не вчив, а просто текла ріка життя, і ми, малі, були її краплинками. А в мене виснується свій сюжет — дів# чачий. Спогад про той новорічний перед#
Колаж Олеся Дмитренка світ буде гріти душу все життя — бо хіба ж таке забувається? І згодом ще й виллється в Слово. “Далекий спогад, що ізнов приходить із білим снігом, із колючим вітром, і ожи# ває мій дитячий подив перед великим і незнаним світом… Рядно соломи і ко# цюбка в мами: “Ходімо, доню, наш садок будити”. І я зі сну тремтливими губами цілую ті різдвяні оксамити городу у снігах і темінь#тиші, — а мама йде, мені сліди лишає, і зірка нам з небесного узвишшя щось таємниче й гарне повідає. Запалює# мо дідуха, і мама коцюбкою торкається до вишні, і сливи, й груші… Й тихими слова# ми рече наказ їм: “О дерева пишні, вста# вайте, прокидайтеся, не спіте, плоди со# лодкі літечком родіте!” Так тричі… Я, вча# рована тим дійством, тамую подих — не злякати б душі дерев… Так по#чаклунськи світить місяць, і ворушиться, мов смієть# ся, груша. Усе — живе, все слухає і чує, усе вбирає в себе ніч різдвяну і по#своєму та# їну святкує… Дідух згорів. Якась врочиста мама підходить і мене, малу, за руку бере, — рука її шорстка й гаряча; в сусідів теж вогонь; ранкові звуки сильнішають — і яті звуки БАЧУ. І бачу, як у сні зітхає слива, як зорі літо нелегке пророчать, — і щось у мені високе й нелякливе уперше небу по# молитись хоче…” А вже по Василю, втомлені від бігани# ни, співів та ігор, обдаровані подарунка# ми, а дехто із щасливчиків — навіть гро# шима (на них у родині була окрема стаття — дитяча), дочекаємось, як на Йордана (а в нас на Вінниччині казали “Горданя”), урочисто освятять біля церкви воду та проженуть колядку, бабахнувши із руш# ниць по білих голубах — але не вбиваючи їх, і мама скаже сумовито#вмиротворено: “Ось і по Різдві, діточки. Тріщи, морозе, не тріщи, та вже минулись Водохрещі. Те# пер треба братись до роботи — бо до вес# ни йдеться…”
Перед Вами 52-ге число газети, яким завершуємо 2011 рік. Сьогодні й завжди основою “Слова Просвіти” є Ваші дописи та листи, на які орієнтуємося у своїй журналістській і редакційній роботі, часто оприлюднюємо їх на шпальтах нашого тижневика, обговорюємо на “літучках”. Радіємо і дякуємо на доброму слові, сприймаємо справедливі докори і критичні зауваження, пам’ятаючи, що правда — найвищий прояв читацької і журналістської солідарності. Рік минає, а редакційний портфель не худне: найактуальніше й найцікавіше беремо з собою в майбутнє. Цінуємо безперервність зв’язку “читач—редакція—читач” — у ці святкові дні багато наших передплатників отримають книжки з бібліотеки “Слова Просвіти”, інші читачі можуть приєднатися до нашої акції в 2012 році. Дякуючи всім, хто був зі “Словом Просвіти” і залишається з нами, обіцяємо наповнювати сторінки тижневика добрими й правдивими думками, влучним і виразним словом, щирими почуттями і відкритістю до нового, сміливого, талановитого, істинного. Ця позиція і є опозицією до всього, що зазіхає на права українців бути господарями у власному домі і у власній країні, жити в національному просторі духовності, культури, інформації, мати гідний добробут і соціально захищене буття. Дорогі автори і читачі “Слова Просвіти”! Радісно і сердечно вітаємо Вас з Новим роком та Різдвом Христовим! Здоров’я Вам, любові, всіх можливих життєвих гараздів, людської прихильності й Божого захисту! Будьмо разом і пам’ятаймо: Бог і Україна понад усе!
Редакція
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
