“Душа поета тягнеться до рідного слова, здатного прояснити її сумніви”. Читацьке віче · с. 8сторінка оригіналу ↗
ПОЕТИЧНЕ СОЛО ВІТАЛІЯ МІХАЛЕВСЬКОГО
Слово Просвіти, №52 за 2011 рік
єю відчуваєш, як прокидається в душі щось сокровенне, що глибоко дрімало в тобі, і ти починаєш переосмислювати багато речей, опинившись у силовому полі слова. Поезія Міхалевського глибоко лірична. Бальзак пи# сав: “Кохання — то наслання! Воно пород# жує навіть геніальність!” Так і Віталій Міха# левський знаходить у коханні різні барви для свого натхнення. І що би я робив без тебе? — Без крил твоїх, очей світів? Блідою цяточкою в небі Все літо би промерехтів. (“Віра”) Чарівна мелодика його поезій витікає з глибинної криниці народної пісні. Але по# ет ніколи не копіює як ремісник народний орнамент — він бере барви народнопісен# них вишиванок і створює свій оригіналь# ний візерунок. Його майстерність беззапе#
речна. Ніжність поетичних рядків глибоко відчутна. Я візьму твою ніжність з відкритих долонь, У зелених очах грає море шалене. І хмільних поцілунків нестримний вогонь — Все я маю, бо ти є у мене. (“Падає сніг”) Душа поета тягнеться до рідного слова, здатного прояснити її сумніви. Для Міхалев# ського рідна мова — цілий Всесвіт, населений образами дивовижної краси й гармонії: Усі мрії — про тебе і море. Кожен подих мій — тільки для тебе. Я приніс у цей вечір прозорий Своє серце і зірку із неба. (“Невиправний романтик”) Його слово виграє, переливаючись зміс# товими відтінками, збуджує думку, захоплює і вражає уяву читача.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
