Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рік просвітянина · “Влада вирішила вкотре показати місцевому інакомислячому контингенту, хто в донецькому домі господар”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ЯК ДОНБАС ОБ’ЄДНУЄ УКРАЇНУ

Слово Просвіти, №52 за 2011 рік

Павло АМІТОВ, м. Донецьк кореспондент “Політикантропа” Під час останньої прези# дентської виборчої кам# панії на будівлі штабу кандидата в президенти від дон# баського регіону гордо сяяло гас# ло: “Донбас об’єднує Україну”. Мені неодноразово доводилося бути безпосереднім свідком того, як мій рідний Донбас виконував цю благородну місію. Досить зга# дати знаменні події, які надовго врізалися в пам’ять. Наприкінці жовтня 2003 року в Донецьку бу# ло зірвано заздалегідь запланова# ну конференцію блоку партій, які підтримали кандидатуру Віктора Ющенка. 28 листопада 2004#го в місті не дали прихильникам Ющенка провести мітинг на під# тримку свого кандидата. В обох випадках представники місцевої влади відхрещувалися від своєї участі у зриві конференції і роз# гоні учасників запланованого мі# тингу. Як тут не відхрещуватися, коли подібні дії були не лише ан# тиконституційними, але, врахо# вуючи, які засоби застосовували місцеві “патріоти” для розправи з інакомислячими, прямо підпада# ли під вельми серйозні статті Кримінального Кодексу України. Згодом влада Донецька охоче по# силалася на “законне обурення народних мас, які вийшли з#під контролю”. Звичайно, всі виправдання влади, до яких їй доводилося вда# ватися після перемоги Ющенка, були від початку до кінця брехли# вими. Без активної організуючої й контролюючої участі влади жодне таке антиконституційне дійство не могло відбутися. В принципі. Незважаючи на всю тодішню розгнуздану пропаганду регіональних ЗМІ, що вели справжнісіньку інформаційно# пропагандистську війну проти “чужого кандидата”, тисячі лю# дей не змогли б водночас покину# ти роботу і в організованому по# рядку з’явитися на заздалегідь вказаному місці для розправи з інакодумцями. Але навіть якщо повірити владним структурам, що вони тут ні до чого, то що, власне, зміниться? Тож доведеться зроби# ти гнітючий висновок: донеччани категорично відмовляють меш# канцям інших областей і навіть своїм землякам у праві мати і вис# ловлювати думку, відмінну від їх# ньої власної. А таке право гаран# тує всім мешканцям країни чинна Конституція. Обирайте, що, на ваш погляд, краще: антиконсти# туційна політика влади чи цілко# вита люмпенізація мас? Але, можливо, ваш кореспон# дент не має рації? Немає рації утому сенсі, що з часу Помаранче# вої революції, коли вкрай загос# трилося протистояння двох Ук# раїн, чимало води спливло, а як свідчить народна мудрість, — все тече, все змінюється. Можливо, у донецької влади цілком змінився характер, а у донбаських “народ# них мас” менталітет поміняв міс# цями мінус і плюс. Згадаймо кла# сика: “Бувають на землі такі пе# ретворення”. Справді, нещодав# но просто на наших очах відомий московський опозиційний жур# наліст, помінявши Москву на Київ, миттєво змінив своє полі# тичне й моральне забарвлення. Тепер він веде політичне шоу на популярному телеканалі як іс# тинний виразник інтересів ни# нішньої української влади. Що ж, “забудемо минуле, встановим спільний лад”, — як висловився інший класик. І взагалі, хто старе пом’яне… Тим паче зараз донець# кий клан займає державний трон, осідлавши всі гілки влади. Пре# зидент — дон, уряд — дон на доні сидить і доном поганяє, Верховна Рада — цілковито підпорядкова# на донам, суд… А що суд? Процес над Тимошенко показав повну незалежність судової влади від виконавчої. Якщо, звичайно, ві# рити чинному президенту. А він заявляв про це цілком офіційно і неодноразово. Так що, втамував# ши спрагу влади, донам саме час, поставивши хрест на своїх біо# графіях і бойовому фронтовому досвіді періоду первісного накопичення капіталу, ви# казати державний склад ро# зуму, турботу про національ# ні інтереси, виявити солід# ність, респектабельність, врівноваженість, поблажли# вість, великодушність, ну ідалі за списком. Спробуймо неупередже# но придивитися до сьогод# нішнього дня. Отже, хроні# ка нещодавніх подій. 24 сер# пня 2011 року. Державне свято. Та ще й яке — День незалежності України! Ще й кругла дата — 20 років. Зранку на центральній пло# щі міста, що носить, як і на# лежить Донецьку, ім’я ви# датного борця за незалеж# ність України товариша Ле# ніна, почали збиратися лю# ди, для яких незалежність країни не є простою фор# мальністю. Серед них були представники обласних ор# ганізацій Всеукраїнського това# риства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Спілки ветеранів Аф# ганістану, Союзу шахтарів#інва# лідів, партії “Громадянська пози# ція”, партії Народний рух Украї# ни… Учасники святкування зби# ралися пройти колоною до пам’ятника Шевченку, провести мітинг, молебень, подивитися святковий концерт… Організато# ри цієї акції діяли згідно з чин# ним законодавством. Належні за# явки було подано до відповідної інстанції міськвиконкому. Однак перед самим початком ходи на площу прибув старший держав# ний виконавець відділу держав# ної виконавчої служби Вороши# ловського районного управління юстиції м. Донецька Полюхович і повідомив організаторам акції, що Донецький окружний адмі# ністративний суд своєю постано# вою заборонив проводити 24 сер# пня заходи, присвячені Дню не# залежності України. Як вам таке? У чому ж причина такого ней# мовірно скандального, я б навіть сказав фантасмагоричного рі# шення? Річ у тім, що місцеві ке# рівники, як завжди завчасно, тобто в будній день, а не в день самого свята, провели необхід# ний для дотримання пристойнос# ті офіційний захід. Для звіту, так би мовити, для галочки, для того, щоб уникнути закидів у недостат# ньому українському патріотизмі. Але діяла влада звичними для се# бе, перевіреними, суто радян# ськими методами. Хто не з нами, той проти нас! Не захотіли від# значити свято з владою, офіцій# но, по#казенному, за наказом, за інструкцією, — то ми, влада, са# мостійно відзначати День неза# лежності у день, встановлений Верховною Радою України, ніко# му не дозволимо. Крапка. Це рі# шення має й іншу логіку. Серед тих, хто подав заявку на прове# дення святкових акцій, були ор# ганізації, що належать до опози# ції. То влада вирішила вкотре по# казати місцевому інакомислячо# му контингенту, хто в донецькому домі господар. Тепер перейдемо до формаль# ного, але надзвичайно принци# пового боку цієї події. Річ у тім, що влада (у цьому випадку — міськвиконком) не має жодних законних підстав для заборони подібних заходів. Отримавши письмове повідомлення про за# плановані акції, місцева влада повинна забезпечити їхнє нор# мальне проведення. У неї є лише один спосіб надати своїй відмові законного вигляду. Це — звер# нення до суду, чим Донецький міськвиконком і скористався. Хочу звернути увагу читачів, нас# кільки заборона святкування Дня незалежності була для донецької влади важливою й принциповою. Повідомлення про проведення святкових заходів деякі обласні організації подали вранці 23 сер# пня. А вже до ранку наступного, загальнодержавного вихідного дня, з’явилося судове рішення. Як оперативно! Може, цю оперативність слід заохотити і клопотатися про занесення її в книгу рекордів Гіннеса. Справді, адже чиновникам міськвиконко# му довелося знайти час на те, щоб вникнути в суть заявок, оцінити, хто їх підписав, знайти хоч якесь обґрунтування свого звернення до суду. Потім слід було написати позовну заяву, відредагувати її, роздрукувати та розмножити, зіб# рати необхідні підписи й печат# ки, нарешті, переправити до суду. У Донецького окружного адмі# ністративного суду безліч різно# манітних справ. Отже, комусь із суддів вищий юридичний на# чальник наказав усі справи, які розглядаються й чекають своєї Нелегко нині жити українцям в Україні, особливо тим, хто захищає елементарні права людини, записані в Конституції: на мову, на вільні зібрання, мітинги тощо. Для громадських правозахисників стає нормою постійне перебування в судових процесах. Ось як описує просвітянка Марія Олійник з Донецька один день свого життя: “Із самого ранку третє судо& ве засідання з апеляційного оскарження розправи за святкування 20&ї річниці Незалежнос& ті України; потім — розгляд справи в Донецькому окружному адміністративному суді з ос& карження закриття Макіївських українськомовних шкіл, затим — Ворошиловський район& ний у м. Донецьку суд: черговий розгляд справи з оскарження закриття українськомовної школи №111 м. Донецька”. І так мало не щодня! До речі, щойно завершилося п’яте(!) засідання апеляційного суду, де пані Марія оскар& жила притягнення її до адмінвідповідальності (штрафу в сумі 340 гривень) за організацію святкової ходи, молебню, мітингу та святкового концерту з нагоди 20&ї річниці Незалежнос& ті, чим порушила встановлену судом за зверненням Донецької міської ради заборону прове& дення цих заходів. Апеляційний суд ухвалив: апеляцію задовольнити частково. Постанову суду першої інстанції скасувати. Від адмінвідповідальності звільнити. Зробити усне заува& ження, оскільки не доведено, що відповідач організовувала мітинг, а доведено лише її участь у ньому. Але справедливість навіть такого “м’якого” рішення викликає багато запитань. Утім, детальніше ситуацію з донецькими судами описує журналіст Павло Амітов, який розслідував справу про ... святкування 20&ї річниці Незалежності.

с. 4 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 3 Насправді все, що відбувалося, було набагато зліше й карикатур# ніше. Але для Донецька подібна практика не надзвичайна. Отже, завершальна стадія судового засі# дання пройшла без участі найак# тивніших відповідачів. А тепер повернімося до суті питання. Який же привід послужив до# нецьким чиновникам, щоб забо# ронити патріотам України належ# ним чином відсвяткувати День незалежності? На чому, врешті, ґрунтувалося рішення Донецько# го окружного адміністративного суду, який так оперативно пішов назустріч побажанням виконав# чої влади? Виявляється, обґрун# тування звернення міськвикон# кому до суду і термінове заборон# не рішення суду ґрунтувалося на одному#єдиному документі — відгуку на заявки#повідомлення про підготовку святкових заходів, зробленому тимчасово виконува# чем обов’язків начальника До# нецького міського управління мі# ліції Юрієм Сєднєвим. На думку пана Сєднєва, громадським орга# нізаціям слід відмовити у прове# денні святкових заходів із та# ких причин: по#перше, деякі заявки подані до міськви# конкому лише за одну добу до проведення акції, і, отже, міліція не встигне відповід# ним чином підготуватися й забезпечити належний поря# док; по#друге, хід колони по проїжджій частині централь# ної вулиці міста може пере# шкодити руху транспорту; по#третє (цитую першодже# рело майже дослівно), “про# ведення одночасно в одному місці заходів різного ідеоло# гічного спрямування може призвести до масових заво# рушень і порушення громад# ського порядку на території м. Донецька в цілому”. Ось так! І вся любов! Ін# ших принципових перешкод для проведення святкових за# ходів міліцейський началь# ник не знайшов. Розберімося по суті і не будемо відразу ро# бити висновок, що напрошу# ється: пан Сєднєв діяв за на# казом зверху, і старші за но# менклатурою табеля про ранги товариші йому вчасно підказали, чого від нього чекають. Перша причина, що обґрунтовує заборо# ну, взагалі лежить поза межами правового поля, оскільки чинне законодавство не нормує терміни подачі заявки#повідомлення. Го# ловне, щоб влада заздалегідь зна# ла про акції, які готуються. При# пустити, що пан Сєднєв у чомусь має рацію — нехай не формально, а по суті, — теж не виходить. Тому що якщо б у такому заході не бра# ли участь опозиційні організації, а організатором виступав міськви# конком, міліція для забезпечення порядку не потребувала б навіть доби. Цьому є безліч прикладів. Крім того, від позиції пана Сєднє# ва з цього питання не залишаєть# ся каменя на камені, оскільки партія “Народний Рух України” подала заявку на проведення за# ходів на честь Дня незалежності за два тижні (!) до свята. Але й захо# ди, заплановані НРУ, теж потра# пили під загальну заборону. Друга причина — хода колони може перешкодити руху тран# спорту — також не витримує кри# тики. Окрім того, що за розпо# рядженням влади будь#яка траса Донецька перекривається дуже оперативно, хода скромної ком# пактної колони (опозиціонерів у нашому регіоні не так уже й бага# то) проїжджою частиною вулиці Артема від площі Леніна до па# м’ятника Шевченку зайняла б максимум 15—20 хвилин. Зрозу# міло, що особливих перешкод для транспорту така акція ство# рити не могла. Тим більше, нага# даю, 24 серпня — вихідний день. (Між іншим, охочих узяти участь у святкових заходах зібралося менше чотирьохсот осіб). І у ви# рішенні цього питання обидві гілки влади дуже прокололися. Річ у тім, що партія “Громадян# ська позиція” подала заявку#по# відомлення не на ходу, не на мі# тинг, а лише на встановлення ін# формаційного намету на майдан# чику перед пам’ятником Шев# ченку, який взагалі закритий для будь#якого виду транспорту! Алей “Громадянська позиція” отри# мала одкоша. Нарешті, найцікавіша при# чина, яку наводить головний до# нецький міліціонер для обґрун# тування причини звернення міськвиконкому до суду і по# дальшого рішення суду. Про можливість масових заворушень, коли в одному місці водночас проводять заходи організації “різного ідеологічного спряму# вання”. Таке навіть не ствер# дження, а лише припущення стало цілком “переконливим” доказом на користь заборони святкового заходу і для міськви# конкому, й для суду. Чудово! У цій позиції влади найбільше роз# чулює брак доказової бази, хоч би якихось “доказів”, прикладів минулих прецедентів. Позиція донецького міськвиконкому не викликає подиву. Те саме можна сказати і про позицію пана Сєд# нєва. Цілком зрозуміло, яке роз# порядження він отримав від міської влади. Але суд? Треба ж було дотриматись хоч якоїсь пристойності. Як#не#як, стано# вище зобов’язує. Може, когось і зобов’язує, але тільки не донець# кий суд. Відповідачі просили суд надати їм статути партій та ін# ших громадських організацій, які підтвердили б наявність цих самих ідеологічних розбіжнос# тей, через які представникам цих організацій небезпечно збирати# ся в один час в одному місці. (Окрім того, більшість організа# цій, які подали заявку — не полі# тичні, тому говорити про існу# вання у них будь#якої ідеології взагалі не доводиться). Суд від# повідачам у їхньому клопотанні відмовив. Відповідачі просили навести їм для прикладу хоч один#єдиний прецедент пору# шення громадського порядку ор# ганізаціями#заявниками. Суд за# лишив без відповіді їхнє прохан# ня. Відповідачі просили викли# кати на засідання суду головного міліціонера пана Сєднєва, щоб той роз’яснив суть своєї супе# речливої позиції, а заодно пре# д’явив свої повноваження в справі визначення “різних ідео# логічних напрямів”. Суд відпові# дачам відмовив. Як же далі розгорталися по# дії? Повернімося на площу Лені# на в День незалежності. Отри# мавши від пана Полюховича до# кумент, що забороняє проведен# ня будь#яких святкових заходів, ініціатори акції вирішили піти на компроміс. За законом, рішення суду може бути оскаржено протя# гом десяти днів. Якщо сторона, що програла в судовому процесі, протягом цих десяти днів не по# дає апеляцію, рішення суду наби# рає законної сили. Отже, можна спробувати провести заплановані заходи, але при цьому не лізти на рожен і, так би мовити, не драж# нити гусей. Тому вони вирішили, що мітинг, молебень та святко# вий концерт повинні відбутися, а ось без ходи по проїжджій части# ні вулиці Артема можна обійтися. Учасники акції цілком благо# пристойно пройшли тротуаром до пам’ятника Шевченку (лише два невеликі квартали), провели мітинг, молебень, концерт і спо# кійно розійшлися. Заради об’єктивності слід сказати: влада в усе, що відбува# лося, не втручалася, та й приводу не було. Адже що відбувалося? Люди йшли тротуаром? Багато людей? Але де тут кримінал? На проїжджу частину ніхто не вихо# див. Поговорили “про щось своє” біля пам’ятника Шевченку, помолились, поклали до поста# менту квіти? Теж не кримінал. Дивилися концерт? І тут жодного порушення немає. У Донецьку в святкові дні такі події не рідкість. Але, змушена змиритися з ходом подій 24#го серпня, щоб не вик# ликати скандалу на весь світ, вла# да не забула свавілля опозиції і вирішила неслухняних покарати. Суддя Ворошиловського район# ного суду м. Донецька Бухтіярова оштрафувала пані Олійник, яку влада на свій розсуд призначила відповідальною за все, що стало# ся. За що ж, власне, оштрафува# ли? Як за що? За те, що активіс# тка “Просвіти” проігнорувала рі# шення Донецького окружного адміністративного суду від 24 серпня про заборону святкових заходів. Вражені таким безглуздим та# бу на проведення державного свята, представники “Просвіти” і партії “Громадянська позиція” подали позов до Донецького апе# ляційного адміністративного су# ду зі скаргою на міськвиконком і Донецький окружний адмініс# тративний суд. З 27 до 31 жовтня такий суд відбувся. Відповідача# ми на суді виступали представ# ники Донецького міськвиконко# му, який став ініціатором дивно# го рішення. Описувати сам судо# вий процес немає сенсу, ос# кільки його рішення неупе# реджені люди прогнозували заздалегідь. Він був майже копією попереднього суду і назва “апеляційний” нічого не змінила. Заради справед# ливості слід зауважити, що цього разу “Беркут” ніхто не викликав, та й без нічних за# сідань обійшлося. Звичайно, ентузіасти незалежної Украї# ни програли й цього разу. За# уважу тільки, що засідання було схоже на поганий теат# ральний фарс. Усі клопотан# ня позивачів колегія суддів (головуючий суддя Карпу# шова) миттєво відкидала. Після надходження кожного чергового клопотання пози# вачів головуючий відповідно до регламенту звертався до представників відповідача з одним і тим же питанням: чи згодні вони з клопотанням. Представники відповідача — дві міськвиконкомівські да# мочки миттєво і майже в ав# томатичному режимі одноз# начно відповідали: ні. Після цьо# го три суддівські голови, на кіль# ка секунд схилившись одна до одної, імітуючи обряд обгово# рення, повторювали слідом за молодими чиновницями: ні! І все це відбувалося за одним сценарі# єм, без будь#яких варіантів. Варто пригадати важливу обс# тавину: за весь час перебування при владі так званих помаранче# вих жодна з донецьких судових інстанцій жодного разу не забо# ронила будь#кому проводити ак# ції на честь Дня незалежності. Про що це свідчить? На мій пог# ляд, про високу принциповість донецьких суддів. У каденцію по# маранчевого президента вони не заперечували проти святкування Дня незалежності навіть у неюві# лейні роки. Це свідчить про те, що донецький суд — найгуманні# ший суд у світі. Правда, варто від# значити й наступне: у 2005—2010 роках ні міськвиконком, ні мілі# цейські начальники Донбасу не зверталися до судів з вимогою за# боронити святкові заходи. Але це вже проблеми місцевих міськви# конкомів та місцевих міліцей# ських начальників. Тож немає сенсу слідом за відомим персона# жем даремно запитувати: “А суд# ді хто?” У Донбасі так: кому дові# ряють можновладці, ті й судді. Повернімося до принижених та ображених. Треба віддати на# лежне учасникам свята: вони не визнали своєї поразки і не склали руки. Пішли звернення до різних судових інстанцій із вимогою визнати незаконними й проти# правними рішення суду про забо# рону святкування Дня незалеж# ності, а також дії державного ви# конавця Полюховича, головного донецького міліціонера Сєднєва, вимога скасувати рішення про штраф, накладений на пані Олій# ник. Отже, боротьба триває. Тепер повернуся до того, з чо# го почав. Після викладених фак# тів стає абсолютно очевидно, за допомогою яких методів і як Донбас об’єднує Україну. Врахо# вуючи, крім усього іншого, кад# рову політику сьогоднішніх воло# дарів, у цьому контексті напро# шується зовсім інше формулю# вання: Донбас окупує Україну. В описаній скандальній і майже неймовірній поведінці донецької влади, як у краплі води, відбився істинний менталітет господарів Донбасу, виявилося не офіційне, а справжнє їхнє ставлення до державності України, до її патріо# тів, до її майбутнього. Господарі Донбасу, а тепер і всієї України нерідко люблять пококетувати своїм прагненням до Європи. Мені чомусь подумалося: а рап# том справа дійде до Європей# ського суду? Уявляю, як там пос# тавляться до подібного позову. Швидше за все, довго не зможуть повірити в те, що відбувається, і вирішать, що над високим судом просто пожартували. Хоча які вже тут жарти!? Тут трагічний па# радокс. Україною керують гвар# дійці сумнопам’ятного північно# донецького сепаратистського з’їзду, їхні соратники й послідов# ники. Саме вони нині розпоряд# жаються долею українських пат# ріотів. Відволічемося, шановні чита# чі, на хвилину від усіх описаних вище судових баталій, від поси# лань на Конституцію і всілякі за# кони й поглянемо на події, які відбулися в Донецьку, з точки зо# ру звичайної людської моралі. Адже заборона громадянам Укра# їни святкувати День незалежнос# ті своєї держави справді належить до розряду фантасмагорій. Де, в якій країні може відбутися щось подібне? Мені дуже хочеться діз# натися, чи існує взагалі такий прецедент? У цьому випадку Сал# тиков#Щедрін відпочиває. Отже, хоче автор того чи ні, напрошу# ється цілком конкретний висно# вок: у ватажків донецького клану з часу відомого протистояння 2004 року ні психологія, ні харак# тер, ні звички принципово не змінилися. Те саме можна сказа# ти й про численну армію дон# баських чиновників — зокрема й судових. P. S. Як виявилося, в нашому регіоні самостійну суддівську гілку влади виявити дуже важко. Навіть під мікроскопом. Який там поділ влади!? Як бачимо, судова влада є продовженням влади виконавчої. І фактично не тільки не приховує цього, а й пишається своєю “високою належністю”. Так що залишається завершити цей матеріал банальною фразою: “Спасибі жителям Донбасу за суд такого екстра-класу!” А у зв’язку з тим, що суди практично діють як повноважні представники виконавчої влади, цілком доречне узагальнення: “Спасибі жителям Донбасу за владу…” І далі за текстом.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин