Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Дитяча сторінка · “Рік відлічує хвилинку на широкому дворі І засвічує ялинку першим променем зорі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Петро ПЕРЕБИЙНІС Новорочок

Слово Просвіти, №52 за 2012 рік

Біла казка Ох, не хочеться убрід! Що це за вода? Перескочив річку дід — Біла борода. Скинув шубу дорогу. “Стій-но!” — загукав. І спинилась на бігу Спінена ріка. Вітер свиснув над саньми. Наче печеніг. Білу стежечку зими Зайчик перебіг. Зимове сонечко Гомонить мороз лихий! Замело усі шляхи. За вікном лютує стужа. Оля в ліжечку. Нездужа. Сонце в шибку загляда, В нього теж якась біда. Чорно каркає ворона: “В сонця горлечко червоне!” Квіти для зайчика Мама квіти поливає. Тато з полювання Несе мамі і собі Ласенький обід. А хлопченяті — Зайченятко. Залякане. Живеньке. Заплакане. Тепленьке… Не осліпне сирота — В нього клітка золота. Клітку тато зачиня. Має хатку зайченя! Ой же втішно хлопченяті, Але тісно зайченяті. Задрімає — сниться мама, Сниться заєць-татко. Сите зайченятко Прудко бігає у сні. Прутики міцні Гладить лапкою і стогне. Та дверцята берестові Тато щільно зачиняє… Ой же втішно хлопченяті! Дюдя Свище дюдя навісна. Стогне Морозенко. Припадає до вікна Сонечко низеньке. Видно, холодно йому В космосі німому. Бідне сонечко в диму Проситься додому. Лісова гостя Соболину шапочку Вишня надягла. А ялинка чапає З лісу до села. Майоріють іграшки, Вогники осель. Новорічну зірочку Гостя нам несе. Вигляда ялиноньку Дідо Нерубай. Барабанить зимонька В білий барабан. Новорочок Між льодами звіддалік Дибуляє дідо Рік. А за дідом — цок, цок, цок! — Чудодій Новорочок. Сіє зерна з рукава, Снігом землю покрива. На дітей рівняє крок І росте Новорочок. Він ялинку нам несе, Бо великий він — і все! Ялинка Передзвонює сніжинка На годиннику зими. Сяє зоряна стежинка Поміж дивними дітьми. Не бояться тато й мама Їх пускати за поріг. Веселяться з малюками Дід Мороз і юний рік. Нумо скоком, онучата, Хай не тане ця гора! З юним роком на санчатах Пролітає дітвора. Рік відлічує хвилинку На широкому дворі І засвічує ялинку Першим променем зорі. Рік іде Сяє сніжна бабуся Між веселих людей. Рік у білім кожусі До оселі іде. На кленовім порозі Ми стрічаєм його І горить у пороші Величальний вогонь. Щедро сіється жито І добріють слова. Пада синя сніжинка, Мов зоря вікова. Весноконик бузковий Скаче в даль молоду. І цокочуть підкови На йорданськім льоду. Посівальники Сійся-родися, Жито, пшениця! Стіни тісні. Сипле малеча Зерна-словечка. Сіє пісні. Все як годиться. Хресна водиця. Рідна земля. Сійся-родися! Божа десниця Гріє маля. Пуфа і Чапа Є в нас киценька Пуфуля, Є ласкавий кіт Чапуля. Пуфа чародійна — Німфа чорно-біла. Ну, а Чапа, звісна річ, — Чорний, наче ніч. Ось помила Пуфа ніжки, Надягла свої панчішки, Білу шубку дорогу — І гуляє на снігу, Непомітна, мов сніжинка. Майже невидимка. Ну, а Чапа ні гу-гу! Видно Чапу і в пургу… Отака у нас дивниця. Між котами є різниця. Ось вертаюся зі школи — І не сплутаю ніколи. Зразу видно, певна річ. Пуфа — день, А Чапа — ніч. Гордун Вуглеокий сніговик Загордився, мов індик. Наїжачує все вище Розкарячене мітлище. Під модерним капелюхом Не веде і вухом. До небес підніс Червонястий ніс. Сині чобітки По снігу козуля Суне навпрошки. А синиця взула Сині чобітки. Ти скачи, синичко! Сніг — як толока. Схожий на криничку Слід від каблучка. Снігопляж Бігла біла снігобаба, А за нею курка Ряба, А за ними снігодід Бубонить услід: “Буде, буде бабі лихо! Набубнявіла відлига. Ти хоч сядь, ти хоч ляж — Не поможе снігопляж”. Вереда Марить лютий. Ну й дива! Лід стає марою. Марець люльку набива Срібною махрою. Проводжає сивий дід Зиму у дорогу І махає їй услід З диму голубого. Віє, стогне вереда. Крутить веретено. А з проталин вигляда Молоде, зелене. Рута вруниться, росте. Хмара пролітає. Лютий вулицю мете, Марець підмітає. Марець Марно виє віхола Перед ворітьми. Зимонька поїхала Синіми саньми. Марець білу квіточку Вийняв з-під поли І вербову свічечку Дітям запалив. Зелена арфа Підганяє зиму Вітерець вологий. Виринає з диму Стовпова дорога. Там завія чахне І верба іскриться. На зеленій арфі Награє вітрисько. Дятел на естраді Хата серед саду Райдужно цвіте. Дятел на естраді Радує дітей. Спиляна берізка Стужу забува. Зблискує на зрізі Стежка звукова. Музика така є. Дятел на пеньку Дзьобиком торкає Ноту гомінку. Веселики Ой радіє веселочка, Намистами грає. Повертають веселики До рідного краю. Випливають журавлики Шнурочком нерівним, Наче білі кораблики В річках України. Є принади і воленька У теплому краї. Та немає там доленьки, Дніпра там немає.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин