Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “Мить — неповторна. Іншої — не жди”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Звести оселю

Слово Просвіти, №52 за 2017 рік

Покинута хата У червонім намисті вишня зустрічати гостинно вийшла. Хвіртка скрикнула. Скрип той — подив: гість прийшов, повернувсь господар?! Ні стежини. Полин та м’ята. Похилилась старенька хата. Сиротливо дивились скоса вишні, яблуні, абрикоси… Нічиє Схилились мальвові вінки на хату — пам’ятник чеканню. Скриплять обвітрені хвіртки, протяжно й болісно зітхають. Ой не чужі вони мені — двори, неначе кладовища... Покинуті, мов по війні, колодязі, хати і вишні. А земляки повимирали або до міста подались. Давно городи не орались... Та це ж недавно, не колись! Торкаюсь звалених воріт. Невже зозуля відкувала? Невже земля відвікувала? Чужою стала... Де ж мій рід? Зростають, слава Богу, діти. І в селах родичі ще є. Але ж чужіє нічиє! Лелекам нікуди подітись. Мене, заблудлого, прости… І сили дай звести оселю, щоб воскресити рідну землю і лелечат-внучат ростить. Подовження миті Мене покликав місяць-молодик, аби не продрімав, бува, світанок. Здавалось би, іще занадто рано. Якби не пізно. Подивуйся, йди! Поглянь, які природи чудеса! Як розквітає волошкове небо!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин