Шевченкіана “Записи цих днів підносяться до апофеозу щастя”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Шевченковому Щоденнику — 160 років
Слово Просвіти, №52 за 2017 рік
Ми перетинаємо серединну часову межу проекту, присвяченого 160-й річниці з часу початку в червні 1857 р. Шевченкового Щоденника, який поет вів до травня 1858 р., а в липні подарував М. М. Лазаревському. Напередодні Нового року публікуємо передноворічні поетові записи 24, 29 і 30 грудня 1857 р., присвячені його другові Михайлу Щепкіну. В авторських коментарях історика-шевченкознавця Володимира Мельниченка розповідається про велику дружбу двох українських геніїв.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
24 грудня Праздникам праздник и торжество есть из торжеств! В три часа ночи приехал Ми8 хайло Семенович Щепкин.
В три часа ночи приехал Михайло Семенович Щепкин. Один із найкоротших записів у Щоденнику. Того щасливого дня Шевченку було не до записів. Узагалі вони відновилися аж 29 грудня після від’їзду М. С. Щепкіна, але присвяту поеми “Неофіти”, що створена 5—8 грудня, поет артисту зробив саме цим днем: “М. С. Щепкину. На память 24 декабря 1857”. І відразу після цих слів: Возлюбленику муз і грацій, Ждучи тебе, я тихо плачу І думу скорбную мою Твоїй душі передаю.
Привітай же благодушне Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний! Тарас Григорович також подарував у цей святковий день артисту свій автопортрет із дарчим написом: “Михайлу Семеновичу Щепкину на память 24 декабря 1857 года от Тараса Шевченка”. Тарас Григорович не назвав місце першої зустрічі з Михайлом Семеновичем, і досі з цього питання існує плутанина. Скажімо, в одній із статей у Шевченківській енциклопедії стверджується, що “зустріч друзів відбулася у квартирі секретаря нижньоновгородського комітету К. Шрейдерса, в якого мешкав Шевченко”. Втім, як свідчив сам Тарас Григорович, він поселився у К. А. Шрейдерса лише 8 січня 1858 р. У спогадах К. А. Шрейдерса, записаних журналістом Г. П. Дем’яновим через більш як 30 років, читаємо, що друзі нібито зустрілися в кабінеті нижньоновгородського військового губернатора О. М. Муравйова. Як це нерідко буває в таких нез’ясованих до кінця ситуаціях, слова незаперечної правди належать поетові. У Максима Рильського є такі рядки про цю зустріч: Два кріпаки… Один ще вчора Миколи Палкіна солдат… І обійма поет актора, Як батька син, як брата брат, І зріє віра неозора, Що згине враг і супостат… Справді, немає жодного сумніву, що зустріч двох друзів була спалахом тепла і щирої дружби. Вони кинулися в обійми і обидва розридалися так, що довго не могли вимовити й слова… Нагадаю, що Михайло Щепкін, якому йшов сімдесятий рік, єдиний із Шевченкових друзів відвідав його в Нижньому Новгороді. Дружина Щепкіна Олена Дмитрівна повідомляла їхньому сину 18 грудня 1857 р.: “Батько їде в Нижній до Шевченка за свій рахунок, втішити його…” А 23 грудня додавала в черговому листі: “Батько поїхав в Нижній до Шевченка — віршотворця, якого повернули з заслання і не дозволяють в столицю в’їжджати”. В цих рядках особливо добре видно безкорисливість, щирість і доброту вчинку, який М. С. Щепкін присвятив своєму другові. Шевченко просив артиста “показать себе… на тутешній сцені” і домовився про це з директором місцевого театру О. П. Варенцовим, але Щепкін у листі до Шевченка від 11 грудня, перелічивши спектаклі, в яких готовий грати, свій приїзд із ними не пов’язував: “З цього, що побажають, хай вибирають самі,… а коли що не так, то ми і без театру обійдемося!”
29 грудня В 12 часов ночи уехал от меня Михайло Семенович Щепкин. Я, Овсянников, Брылкин и Олейников проводили моего великого друга до первой станции и ровно в три часа возвратилися до8 мой. Шесть дней, шесть дней полной, ра8 достно8торжествен8 ной жизни! И чем я заплачу тебе, мой ста8 рый, мой единый дру8 же? Чем я заплачу тебе за это счастие? За эти радостные сладкие слезы? Любовью! Но я люблю тебя давно, да и кто, зная тебя, не лю8 бит? Чем же? Кроме молитвы о тебе, самой искренней молитвы, я ничего не имею.
В 12 часов ночи уехал от меня Михайло Семенович Щепкин. Схвильований Тарас Григорович проводжав свого друга, не хотів відпускати, навіть проїхав із ним до першої станції. Востаннє обнялися: Михайло Семенович плакав, і Шевченкові очі були повні сліз... Артист написав поетові, тільки-но приїхав додому: “Спешу сказать несколько слов. И тело устало, и душе некогда... передай всем поклоны… Дай душе отдохнуть, а то она все время была в таком волнении, что немножко и не под силу...”
...шесть дней полной радостно-торжественной жизни! Це все, що міг записати засмучений від’їздом друга Шевченко. Півтора місяця тому, в листі до М. С. Щепкіна від 12 листопада Шевченко благав: “Якби8то побачиться, якби8то нам хоть часиночку подивиться один на одного, хоть годиночку поговорить з тобою, друже мій єдиний!” А тут цілих шість днів повного, радісно-піднесеного життя! На щастя, щире захоплення Щепкіним і безмежна вдячність йому назавжди збереглися в поетових листах, відправлених друзям на самому початку 1858 р. Я зібрав ці дивовижні рядки, написані 4 січня, докупи: З листа до С. Т. Аксакова: “Простите мне, что я не напи8 сал вам с Михайлом Семеновичем. Не мог. Старый чародей наш своим посещением сделал из меня то, что я и теперь еще не могу прийти в нор8 мальное состояние... Нет, таких богатырей8друзей немного на белом свете. Да я думаю, что он один только и есть. Как я, однако ж, не по8христиански думаю. А этому причина тот же великий наш чу8 дотворец Михайло Семенович. Хра8 ни его Господь на поучение людям”. З листа до П. О. Куліша: “Наробив він мені, оцей ста8 рий, лиха: приїзжав до мене на святках колядувать. Я й досі ще хожу неначе з тяжкого похмілля од його колядок. Учистив старий! аж пальці знать. I де в його узялась така жива, сердечно трепещуща, жива натура? Диво, та й годі!”. З листа до М. М. Лазаревського:
“Приїжджав до мене коляду8 вать старий М. С. Щепкін, то я після його колядки ще й досі хожу, неначе після похмілля. Нехай йому Господь шле добре здоров’я”. З листа до М. О. Максимовича: “Я ще й досі не охолонув од мо8 го дорогого гостя, і досі ще стоїть він у мене в очах і не дає мені покою ні вдень, ні вночі... Завдав він мені свято. Так учистив, що аж пальці знать. Вибач мені, мій голубе сизий, ради великого Бога, що я тобі так оце нашвидку пишу, єй8богу, нічого в голову не лізе, кроме нашого вели8 кого чудотворця Михайла Семено8 вича”.
Но я люблю тебя давно... Такої напруги щирих емоцій і дружніх почуттів, такої вдячності за справжнє, чудотворне щастя, подароване дружбою, у Шевченка більше не зустрічаємо. Нічого подібного, здається, не знайдемо у світовому мемуарному й епістолярному жанрі. У вдячно-вогняних словах про М. С. Щепкіна — серце, що завмирає від захоплення. Як зазначив І. М. Дзюба, поетові “записи цих днів підносяться до апофеозу щастя”. Нагадаю Шевченкові слова з повісті “Художник”: “Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бес8 смертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты — это оживленное счастием лицо че8 ловека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю”. Тож якщо коли-небудь нарешті буде зображено справді щасливого Шевченка, то поряд із ним обов’язково побачимо й Михайла Семеновича. Працюючи в Москві над книгою “Тарас Шевченко: “Мій великий друг Щепкін” (2009), я знайшов місце, де стояв будинок артиста, в якого гостював поет у березні 1858 р. (на розі двох провулків — Воротниковського і Старопименовського). Доклав чимало зусиль, щоб тут було встановлено пам’ятник щасливим друзям — Тарасу Шевченку і Михайлу Щепкіну. Не вдалося. Хто жу Москві посміє дати дозвіл на спорудження пам’ятника двом геніальним українцям… І. М. Дзюба справедливо зауважив: “М. С. Щепкін, людина старша, не такий нестримний у виявленні почуттів (може, й професія актора виробила певний самоконтроль), — але й його відданість другові, вболівання за нього безмежні”. Втім, на це звернув увагу ще радянський театрознавець А. А. Дерман: “Листи Щепкіна до Шевченка наповнені не стільки палким ентузіазмом, скільки суто батьківською турботою про поета”. На правах старшого друга Михайло Семенович міг навіть жорстко вичитати Тараса Григоровича, за те що в Нижньому Новгороді забагато часу дозвільно проводив із друзями: “Ти, кажуть, друже, кутнув трохи, ніякий ляпас мене б так не образив. Бог тобі суддя! Не щадиш ти і себе, і друзів твоїх. Погано, дуже погано… Вибач за мої грубі слова.
Тарас Шевченко. Портрет М. С. Щепкіна. Москва, 16 березня 1858 р.
Дружба вимоглива, а ти сам вибрав мене в друзі, тому нарікай на себе… А все-таки цілую тебе без ліку і твою бороду”.
...мой незабвенный Михайло Семенович Щепкин. Добре розуміючи, що М. С. Щепкіна “всі до єдиного руського чоловіка знають”, Шевченко усвідомлював особливу виокремленість його стосунків із артистом і вичерпно щиро сказав про дружбу з ним: “Ось це, що називається друг. І я безконечно щасливий, маючи такого щирого друга”. Зі свого боку М. С. Щепкін звертався до поета “Друже Тарасе!”, “Друже мій!” і підписував листи: “Твой, щирий друже, Михайло Щепкин”; “Твой старый друг Михайло Щепкин”. Щоправда, дехто нині про це забуває. Понад усе неприємно, коли таке трапляється на енциклопедичному рівні. Наведу прикрий приклад. У Москві видано “Хронологический словарь всемирной истории” (2006). Серед восьми світових подій, внесених у словник під 1788 р., є й народження М. С. Щепкіна. Зокрема сказано, що “М. С. Щепкін приваблював усіх славетних людей того часу; його дружбою дорожили Пушкін, Гоголь, Бєлінський, Грановський, Кудрявцев”. Але Щепкінові стосунки з професором Московського університету П. М. Кудрявцевим (1816—1858), який разом зі своїм учителем Т. М. Грановським заклав основи російської медієвістики, не йдуть ні в яке порівняння з його дружбою з Шевченком, який відсутній у цьому ряді. Виявляється, про Тараса Григоровича “забули” найперше у статті про М. С. Щепкіна в енциклопедії Брокгауза і Ефрона, з якої в наш час бездумно переписали цитовану фразу до новітнього словника. Та що там! У згаданому виданні взагалі не зафіксовано день народження Тараса Шевченка! Недогляд, неосвіченість чи свідомий вивих сучасного російського бачення українського генія в контексті всесвітньої історії?! В енциклопедичному виданні “Русская культура с древнейших времён до наших дней” (2004) особливо наголошено, що Михайлу Семеновичу, який говорив і грав українською мовою, довелося “терміново переучуватися” і через кілька років він уже володів російською мовою, “як корінний
Тарас Шевченко. Автопортрет. Нижній Новгород, не пізніше 28 листопада 1857 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
