Очевидець і літописець · “Стосунки Шевченка і Щепкіна — один із найзворушливіших зразків людської дружби”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Ілятська знахідка, підіпсована непрофесійними археологами
Слово Просвіти, №52 за 2017 рік
На межі Хмельницької та Вінницької областей, біля села Ілятка Старосинявського району, дослідили поховання воїна пшеворської культури. Виявили його та засипали після вилучення старожитностей “чорні археологи”. Щоправда, у них прокинулося щось людяне, і раритети опинилися у науковців. Поховання — найсхідніша на території України пам’ятка пшеворської культури з-поміж відомих на сьогодні. Про це на науковій конференції у Національному музеї історії України доповів науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії і культури у Хмельницькій області Володимир Захар’єв.
Михайло ЦИМБАЛЮК, член НСПУ, Хмельницька область
Доволі сенсаційна знахідка при злитті річок Південний Буг та Іква зусиллями депутата Старосинявської селищної ради Олега Лучіцького потрапила у відділ охорони пам’яток історії та культури у Хмельницькій області. У напівсферичній оковці щита на метровій глибині були перепалені кістки, кінців’я ремінця, фрагмент ножика, оків’я якогось предмета, обламаний цвях-вухналь і шматок посудини. Зверху на них — вістря списа та зігнутий у кілька обертів меч. Ці артефакти зараховують до пшеворської культури ІІ-ІІІ століть нашої ери, що поширювалася на територію Польщі та Західної України. Територію Хмельниччини досі не вважали ареалом пшевронської культури. Хоча протягом століття схожі могили на території Хмельницької області знаходили тричі: біля села Аркадіївці Хмельницького району, поблизу Громівки Старокостянтинівського та Тернави Дунаєвецького районів. Непрофесійні дії озброєних металошукачем виявників поховання призвели до пошкодження артефактів. Зокрема ударами лопати попсували меч. Фахівці відділу охорони пам’яток історії та культури додатково підняли два цвяхи для кріплення умбона (оковки щита), фрагмент кістяного гребеня і заготовку на свинцеву пломбу. Все це передали на зберігання у фонди Кам’янець-Подільського музею-заповідника під час науковопрактичної конференції “Археологія&Фортифікація”. — Меч зігнутий відповідно до ритуалу, був скручений трисегментним зигзагом, але, судячи зі слідів на поверхні меча, виявники намагалися розрівняти його, щоб надати “товарного” вигляду, — прокоментував археолог і краєзнавець Володимир Захар’єв. — Один фрагмент меча завдовжки жик зберігся фрагментарно і не зацікавив “першовідкривачів”, на ньому виявили сліди “воронення” давнім ковалем. Кінців’я ж бронзового портупейного ременя, на відміну від залізних предметів, збереглося пристойно. У засипці могили при додатковому обстежені професійні археологи знайшли шматок свинцю 1,8х1,0-1,2 см. У вогні він не був, тому його можна трактувати, як своєрідну пломбу для “запечатування” могили. У християнстві цей звичай язичництва зберігся у грудочці землі, що кидає у могилу священик, а за ним — усі учасники похорону. Тут же знайдена,
38 см, інший — 35. Клунок зі слідами глибокої корозії завширшки близько 6 см, а завтовшки — до 4 мм. Дослідження вказує на загальну довжину меча у 75 см. Варто зазначити, щоб зігнути такий меч новим, необхідно було докласти чималих зусиль. Унаслідок непрофесійних розкопок самодіяльних “археологів” втрачено середню частину меча завдовжки 8,5 см. При очищенні від іржі наконечника списа вони знищили втулку для древка і зіпсували “крила” клинка. Вістря списа мало бути також зігнутим удвоє. Та виявники стверджували, що предмет був рівним. Но-
Артефакти з могили давнього германця ІІ-ІІІ століть ймовірно, кришка від ритуальної посудини. — Оскільки слідів горіння у самій могилі не було, то ми вважаємо, що кремацію тіла з предметами озброєння та побуту здійснювали на стороні, — робить висновок Володимир Захар’єв. — Потім рештки складали в умбон згорілого щита, що виконував роль поховальної урни, поклали в ямку, засипали кремаційними рештками небіжчика і прикрили зверху вістрям списа-сулиці та ритуальним мечем. Далі, можливо, біля відкритої могили проводили останню тризну з небіжчиком. Після цього вкинули у засипку кістки жертовної тварини і риби, оскільки поховання розташоване на березі річки. Після всього засипали поховання землею. Знахідка біля Ілятки сприяє глибшому пізнанню історичного процесу першої половини І тисячоліття нашої ери і, зокрема, свідчить про завойовницькі устремління Пшеворських племен. А обставини, за яких її виявлено та варварське ставлення “першовідкривачів” до знахідок, свідчать про відсутність у масовій свідомості культури поводження з історичною спадщиною та належної поваги до нашого історичного минулого.
Довідково: Пшеворська куль8 тура на території України дату8 ється І8ІІІ століттями нашої ери. Етнічну належність носіїв куль8 тури на теренах Верхнього Подніс8 тров’я і Західної Волині розгляда8 ють з урахуванням впливу ранньо8 слов’янських племен Зарубинецької культури (неукріплені поселення), а також старожитностями Чер8 няхівської культури поселення нав8 коло укріплених городищ). Дослід8 ження показали, що в першій поло8 вині І тисячоліття тут формува8 лася одна з груп східнослов’янських племен. Окремі пшеворські похо8 вання зі зброєю, очевидно, пов’яза8 ні з населенням Моравії, яке при8 йшло сюди у зв’язку з початком “великого переселення народів”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
