Читацьке віче · “Без жінок не було б боєздатної повносилої Повстанської Армії. Вони були її зв’язком, ліками, молитвою, хлібом і кров’ю”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
“Жіноча справа” Незабуті історії учасниць підпілля ОУН станиці села Кордишів на Шумщині
Слово Просвіти, №52 за 2021 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка
Таке от диво – авторські примірники (Галина Дацюк, Анатолій Лукащук, “Жіноча справа”, “Букрек”, 2021) – одержала на Різдво. Книжка про жіночу станичну ОУН мого рідного села Кордишів, яка діяла у 1943–1946 рр. І сьогодні від ранку думаю про них. Про зовсім юних кордишівлянок, які 80 років тому творили Дух Різдва, колядку, очікували Дива. Але прийшли радянські окупанти, і дівчата стали на боротьбу з тоталітарною системою. Робота над книжкою була болючою і захопливою. Історії підпільниць відкривали незнайоме досі село, у якому діяла потужна Організація, що ставила за мету здобуття Самостійної України. Каральна система нової окупаційної влади жорстоко розправилася з підпіллям. Усі учасниці, яким ледве виповнилося 17-18 років, були заарештовані і відправлені в Сибір. Виселили і їхні родини від найменшого до найстаршого... Ми творили книжку удвох з моїм побратимом краєзнавцем Анатолієм Лукащуком. Дякую, дорогий Анатолію, що розпочав! Надсилав щойно відкриті в обласних архівах СБУ і МВС України слідчі справи, я рясно окроплювала їх слізьми і корвалолом і творила тексти. Багато пригадувалося, бо ж героїні жили поруч, повернувшись у Кордишів після ГУЛАГу і заслання. Це були мами моїх однокласниць і однокласників, які ніколи не відкривали цієї сторінки... Незабуті історії під назвою “Жіноча справа” друкувалися в липні-жовтні у тижневику “Слово Просвіти”, за що безмежно дякую головній редакторці пані Любові Голоті, яка підтримувала і заохочувала. Дякую
Валентина СЕМЕНЯК
По-справжньому творчість Неоніли Крем’янчанки відкрила для себе після подій на Майдані. Це була книга “Рабів до раю не пускають”, на презентацію якої письменниця запросила у Тернопільську обласну наукову бібліотеку. Тримаю в руках її нове ошатне видання. “Гроно калини на долоні” – це реальні історії про українських воїнів-героїв, військових медиків, капеланів, волонтерів і всіх, хто наближає перемогу. Живемо у непростий час, коли війна триває не лише на Сході України, а й за душі кожного з нас. Іноді можна почути, що сучасний український читач став перебірливим і не дуже хоче читати патріотику, незважаючи на те, що восьмий рік живемо “у війні”. Однак, з якого боку і як на це подивитися: багато запитань, але й багато відповідей. У творчому доробку згаданої письменниці чимало патріотичних книг: “Живу Тобою, Україно!” (серія “Тернопільська обласна організація НСПУ”). Передували їй “Орлине гніздо” (1995), “Було в матері три сини” (1999), “Зорепад любові” (2013), “Заробітчанське щастя” (2017). До слова, збірка легенд “Орлине гніздо” має вже четверте видання! – джерело невичерпної народної мудрості, високого духу і незнищенкерівниці проєкту Марині Олександрівні Ягодинській, директорці Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини. Це дивовижна науковиця, яка багато років очолює археологічні розкопки в Кордишеві, відкриваючи тисячолітні пласти культури та історії села. Дякую прекрасній директорці ВД “Букрек”, моїй подрузі Дарині Максимець і всій творчій команді, які вклали цей подарунок у скриньку “Нової Пошти” хвилина в хвилину! Дякую талановитій художниці
Їхні історії – піднесеній трагічні. Романтички, вони не вірили, що за кілька записок, покладених у дупло липи, вив’язаний светр чи зібрані хлібини для побратимів можна заробити 25 років каторги в Сибіру. Не вірили, що переживуть допити й табори. Мали сумнів, що комусь буде цікава й потрібна їхня правда. Але завжди вірили в Україну, тому хоробро виступили проти тоталітарного режиму за її свободу. Напередодні 80-ліття УПА їхня правда виходить з підпілля на сонце, щоб засвідчити: без жінок не було б боєздатної повносилої Повстанської Армії. Вони були її зв’язком, ліками, молитвою, хлібом і кров’ю.
Анні Андрєєвій, яка відчула кожну долю. Дякую родинам учасниць підпілля, які ділилися світлинами і спогадами, – Вірі Романовій, Любові Гончаренко, Ользі Дацюк. Книжка на Різдво – Божий промисел для усіх причетних до неї – на землі. І для світлої пам’яті дорогих моїх відважних землячок.
Любов Голота, письменниця: Це справді різдвяне диво, яке сягає у відкриті небеса над Кордишевим, Чернівцями і всією Україною. Думаю, що радіє душа
Олени Федорівни Кузьменко (в дівоцтві – Бойко з Великого Кропивника, Івано-Франківщина), яка мені в 70-х потроху, обережно розказувала про УПА і про свою ув’язнену долю, усміхається духовне серце мами моєї подруги Галі Савченко (хай царствує!) пані Ніни Стрільчук, зв’язкової УПА з Тернопільщини, що зберегла завзяту українську впертість до останніх своїх земних днів. Багато публікацій, книжок незалежного 30-річчя дали мені розуміння, що то був справді народний рух опору – за Україну... Ваша книжка в цьому ряду стала (наче в кіно) дуже своєрідним укрупненим кадром: це про звичайних жінок звичайного волинського селища (я не про історію загалом), які робили все, що могли – для України, віддавали все, що мали – Україні, не вглибаючи в подробиці, не запам’ятовуючи імен, воістину, як в євангелічній пораді: аби ліва рука не знала, що чинить права. Всі ці дівчата раптом стали для мене якимось дав-каплиці проходить Всеукраїнська проща, на яку з’їжджаються сотні людей. І яким було моє здивування, коли мені написала з Черкащини незнайомка – Тетяна Буга. З’ясувалося, що ми з нею родина. Моя рідна бабуся по батькові доводиться їй рідною прабабусею. Але це окрема історія. Почали обмінюватися родинними світлинами і “супроводжувати” їх підписами. І ось під однією я прочитала: “Це ми з друзями, опікуємося родинами загиблих хлопців на Сході. Я їх всіх люблю! А ось цьогорічне паломництво в село Мала Іловиця, що на Тернопіллі, на батьківщину Амфілохія Почаївського. Я супроводжувала дітей як медик і дивилася за ними як мама”… Пані Неоніла недарма взяла псевдо Крем’янчанка, бо у своїх національних та патріотичних переконаннях тверда і міцна як легендарний камінь (кремінь), на честь якого названо Кременець, звідки авторка родом. За фахом вчителька. Однією із перших ще у 1999 році надрукувала книгу нарисів та оповідань про боротьбу УПА на Тернопіллі, яку у 2009 році перевидав Інститут Історії України НАН України в збірнику “Нескорена Кременеччина у першій по-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
