Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ексклюзив · “Г. П. Гладинюк був кріпаком – а став людиною вільною. Особистістю, яка дивувала всіх свободою вчинків”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Кріпак і вільний

Слово Просвіти, №52 за 2021 рік

Ольга САМОЛЕВСЬКА, кінорежисерка, лавреатка міжнародних фестивалів та міжнародних премій Ювілейні заходи з вшанування пам’яті Павла Тичини тривали рік під гаслом “Я – молодий” (“I am yo- ung”), долучаючи сучасну молодь до творчості уславленого 130-річного радянського класика. Заходи відбувалися як традиційно, так і у форматі онлайн, їх висвітлювали ЗМІ. У музеї-квартирі поета регулярно виступали студенти академії імені Р. М. Глієра, актори читали вірші П. Тичини та переклади різними мовами світу. У цьому музеї та в бібліотеках відбулася низка заходів: Виставка “Мій шлях то із костриці, то із жоржин” зосереджувалася на окремих подіях, враженнях, взятих із поезій, спогадів, щоденників та світлин. Представлені інсталяції показували повсякдення Павла Тичини; образ поета, інтерпретований у малярських роботах К. Трохименка, О. Шовкуненка, В. Лопати, В. Гарбуза та ін. Зустріч “Я за щастям піду” – про ранні поетичні спроби, перші збірки віршів та кохання, яке не завжди було взаємним, розказували учням 10-11 класів. “Павло Тичина незабутній та забутий”, “Павло Тичина – очима дослідників”. Зібрано розповіді, в яких обіцяли висвітити незвичні амплуа поета. “Живопис – супутник творчого шляху Павла Тичини”. Про живописну спадщину поета та коло художників, які його оточували. “Поет і час”. Цикл із 8 відео, Меморіальна дошка Григорію Гладинюку на фасаді Інституту біоенергетичних культур які розповіли про події в Україні та світі, коли був живий Павло Тичина, а отже, переживав їх вплив. Відео розділили на десятиріччя, таким чином вийшло 8 відео. Пройшли наукові читання “Тичинівська епоха. Народження поетів”, присвячені тичинознавчим студіям та літературному процесу, сучасником якого був Павло Тичина. Тобто в абсолютно зрадянщених заходах організатори ювілейних урочистостей доклали великих зусиль, щоб навіювати молоді, що епоха розстріляного відродження насправді була епохою народження поетів. Це при тому, що реально з розстрілами сотень українських літераторів був страчений цілий літературний процес. Страчені поети і прозаїки навіть не встигли у повній мірі явити світові нову українську літературу! А з укоріненням більшовицької влади розвиток літератури був придушений розквітом соцреалізму, якому всіляко сприяли такі пристосуванці, як П. Тичина. У1934 році, коли радянський уряд переїхав з Харкова, Павло Григорович теж – синхронно – переїхав до Києва. До того він жив у престижному харківському Будинку письменників “Слово”, який мав недобру славу будинку попереднього ув’язнення. Заарештований у 1932 році Іван Багряний дав “Слову” назву “Крематорій”. Це справді страшно, коли ночами когось із мешканців біси забирають назавжди. За досить короткий термін було спустошено 40 із 63 квартир! Гегемони розстріляли і веселого Тичининого сусіда Майка Йогансена, з котрим Павло Тичина напередодні помінявся квартирами. Після арешту Михайла Ялового Микола Хвильовий намагався врятувати друга, а коли це не вдалося, вкоротив собі віку. За радянських часів на фасаді Будинку “Слово” сиротіла лише одна меморіальна дошка – вірнопідданому Павлові Григоровичу Тичині… Великого поета Володимира Свідзінського, з яким Павло Тичина колись працював в одній редакції (стіл навпроти столу), і який теж походив з духовенства – полум’яні ленінці спалили живцем і викреслили зі списку поетів. І могили його немає на білому світі… А новатор поетичної форми П. Тичина, котрий боявся будьяких мундирів, потроху-потроху став настільки вірним ленінським кавалером, що отримав аж п’ять орденів Леніна! Він виконав усі вимоги партії в тексті гімну Української РСР: Нам завжди у битвах за долю народу Був другом і братом російський народ, І Ленін осяяв нам путь на свободу, І Сталін веде нас до світлих висот. Ґвалтуючи свій поетичний дар, він залишив нащадкам це святотатство замість того, щоби залишити хоча б якісь щоденникові спогади про закатованих та розстріляних побратимів; хоча б якесь свідоцтво про одну з мільйонів дитину, котра не дожила до відкриття його (а може й своїх!) геніальних віршів, бо померла мученицькою голодною смертю, і таємниця її творчого потенціалу зникла для світу назавжди. Мислячі моральні люди ставали “ворогами народу” й отримували кулі, а творчості П. Тичини це не торкнулося. Та навіть у щоденниках він не відкривав правди. Поема про Другу світову війну “Похорон друга” (1942 р.) стала останнім спалахом його натхнення. З того часу муза покинула його, і 25 років, аж до самої смерті він прожив у масці, яка зрослася з обличчям. Тобто поет Тичина загинув на чверть сторіччя раніше партійного діяча Тичини. А людожерська влада залоскотала Павла Григоровича державними преміями, орденами Трудового Червоного Прапора, Лікарня Григорія Гладинюка зробила міністром освіти УРСР (1943–1948), Головою Верховної Ради УРСР двох скликань (1953–1959), депутатом Верховної Ради УРСР семи скликань, депутатом Верховної Ради СРСР чотирьох скликань… У 1967 році влада положила П. Г. Тичину у могилу якогось дореволюційного пана на центральній алеї Байкового цвинтаря. Сталося так, як накаркав Павло Григорович: “Всіх панів – до ’дної ями…” Але той дореволюційний пан, виявляється, був достойною людиною, яку не можна забувати. Цього року непоміченими пройшли 110-ті роковини його пам’яті. Добродій Григорій Пантелеймонович Гладинюк був потомственим кріпаком княгині Яблонської у помісті Базалії (нині Хмельницька область). Після скасування кріпацтва 28-річний Григорій вирушив до Києва і своєю наполегливою працею створив сам себе. Чим міг заробити селянин у великому місті? Спочатку влаштувався кухонним працівником у готелі “Європейський”. Майже десять років працював кухарем, потім – старшим кухарем. Кріпацтва вже не було, більшовицького рабства ще не було – можна чесно заробити капітал і витратити його на відкриття власної справи. Заробивши достатньо грошей, Г. Гладинюк винайняв готель біля Бесарабки, згодом увійшов до числа процвітаючих київських купців, що дало йому змогу купити ділянку землі на розі Фундуклеївської (Б. Хмельницького) та Ново-Єлизаветинської (Пушкінської) і побудувати власний триповерховий готель. За кілька років цей готель увійшов до розряду першокласних і став четвертим після “Гранд- Готелю”, “Континенталю” і “Європейського”. У будинку Григорія Гладинюка працює Українське національне інформаційне агентство Укрінформ. Зароблені кошти Григорій Пантелеймонович щедро направляв на благо своїх односельців і Григорій Гладинюк Меморіальна квартира Павла Тичини

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин