Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Україна колядує! · “Тримали ті обереги згодом цілий рік і злагоду, і любов, і цілу родину”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Щедрий вечір

Слово Просвіти, №52 за 2023 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Лід прозорий і гладенький, як шибка. Крізь льодяне шкло проглядає химерне підводне царство. Коли зважитись і лягти на кригу та впертись носом у її поверхню, можна побачити дно, як пощастить – то й сонну, зледачілу за зиму рибу. Довго не влежиш, бо за мить обличчя пашить, щипає і буряковіє. Губи й ніс синіють і витискують на рівненькій прозорості льоду щось схоже на дитячу маску... Маски я боюся несамовито: вона нагадує мені “діда”. “Дід” ввижається у бородах очерету, заметах снігу на ставку, де за кожною кучугурою можна очікувати несподіваної його появи. “Дід” зазвичай сам не ходить, збирається їх із десяток, і мандрує така ватага сільськими провулками та стежками цілий вечір до глибокої ночі. Мандрують “діди” на Багатий (або Щедрий) вечір. Як переходять із сільського майдану на Загреблю, то простують через цей скутий морозом ставок. Тут я їх і очікую. Лячно, серце гупає, а все ж кортить побачити оте щедр-вечірнє чудовисько з конопляною, в пояс, бородою і такими ж конопляними вусами. Кортить заглянути у блискучі вічі під волохатими бровами і хоч трохи, вгамувавши страх, покепкувати з “діда”: – Дідуню, а чом в тебе палиця крива? – А щоб нечемних дітей зачіпати! “Діди” бувають сердиті і добрі. Коли поталанить і натрапиш на доброго, то кількома легенькими стусанцями й одбудешся. А сердиті... Такий як вхопить у міцнющі руки, то ти верещиш несамовито, благаєш відпустити, обіцяєш віддати останнього, щойно нащедрованого п’ятака... Сердитий “дід” так натре тебе снігом, що згодом цілий день обличчя пашітиме... Скільки разів у дитинстві зустрічала на Щедрий вечір “дідів” – добре знала, що одягли ці химерні маски сільські парубки, а все одно виглядали вони страшно і таємниче. Готували такі маски задовго до Маланки і тримали їх у великому секреті, щоб ніхто не впізнав. І мій тато робив такі маски із сусідськими чоловіками. Виготовляли їх з цупкого картону, розмальовували, чіпляли довжелезні конопляні бороди, брови, на голову одягали ще й високі розцяцьковані шапки. Славою користувалися “найстрашніші”. “Діди” не щедрували, лише голосно гукали на все село: гу-у-у, змінивши власні голоси на грубі або зовсім пискляві. Заходили в хату. просили грошей. ковбаси і чогось “гарячого”, аби зігрітися. Все складали до загальної великої торбини. Часом бешкетували. Не дай Бог, залишити в цей вечір щось на подвір’ї без догляду — зникне: то у сніг зариють, то до сусіда віднесуть... Знімали хвіртки і ворота. Великих прикрощів не чинили, але іноді мстили господареві, який не впустив до хати... ...А тим часом з’являлися під вікнами перші щедрівнички: Ой, там у ліску, На жовтім піску. Ой, дай Боже, На жовтім піску... Здається, тій щедрівці тисяча літ... І може, співалося раніше в ній “Даждь-боже”. Бо чому такі дивні слова про паву, ластівку, пір’ячко? Очевидно. приурочували цю щедрівку, як і весь вечір, дайбозькому святу Щедрого Бога. За віруванням наших далеких пращурів у ніч напередодні Нового року Щедрий Бог сходить з неба на селянську ниву, в селянську хату, в господарство, до худібки. Тим-то багату кутю присвячували Богу- Сонцю. Зрозуміло, що вся природа й обійстя – город, садок, худоба – набували в цей вечір великої магічної сили Щедрого Бога. Допомагали Богу господарі. Обв’язували

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин