Від першої особи · “На кримській землі перебуває десята частина із зареєстрованих об’єктів історичної, археологічної, архітектурної і культурної спадщини України”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Чому важливо звільнити Крим?
Слово Просвіти, №52 за 2023 рік
Повернення до складу України Автономної Республіки Крим і міста Севастополя є категоричною вимогою української нації, без виконання якої буде неможливим завершення нинішньої російсько-української війни. Про Крим, його майбутню деокупацію та реінтеграцію кореспондент АрміяInform поспілкувався з українським істориком та публіцистом, автором дослідження “Сім причин звільнити Крим”, представником Координаційної ради українців Криму (КРУК) Андрієм Іванцем.
– Чому важливо звільнити Крим? – Крим для України — це дійсно стратегічно важливий регіон. Дуже добре, що українське суспільство це усвідомлює. Навіть у найбільш кризовий момент у березні 2022 року понад 80% українців, згідно з соцопитуваннями, чітко казали, що Крим треба повертати. І таке глибоке розуміння кримської проблеми є важливим фактором, бо Кримський півострів – це регіон, який дозволяє Україні гарантувати свою військову та економічну безпеку. Він є важливим з точки зору захисту прав українських громадян, які, на жаль, зараз перебувають на окупованій території. Окупанти перетворили Крим на територію свавілля, страху і безправ’я. І завдання держави, загальнонаціональне завдання – звільнити його. Держава мусить деокупувати Крим, щоб припинити дискримінацію кримськотатарського народу і створити умови для його розвитку. Україна за Конституцією має гарантувати також захист і розвиток української громади, української ідентичності. Так само, як і кримські татари, етнічні українці в Криму сьогодні перебувають у вкрай драматичній ситуації, оскільки піддаються жорстокій дискримінації. По суті, ця друга за чисельністю спільнота в Криму стоїть перед загрозою асиміляції, оскільки окупанти проводять політику, спрямовану саме на створення умов для асиміляції української громади Криму. Ми як країна, що сьогодні рухається в європейський простір, інтегрується чи, скоріше, повертається в західну цивілізацію, цінуємо свої європейські корені. А Європа, якщо сказати дещо спрощено, базується на християнській спадщині, на спадщині Риму і Давньої Греції. І Крим – це один із головних шляхів, яким цінності давніх Еллади і Риму, а також християнства йшли на наші землі. Можна згадати не лише про хрещення київського князя, яке, за церковним переказом, відбувалося в Криму. А й про перші християнські собори, в яких брали участь і єпископи з Криму. Це наша спільна християнська спадщина, що теж для нас є одним з важливих елементів. У Криму знаходиться найдавніше місто України – Керч, йому вже 27 віків. Зрештою, саме завдяки захопленню Херсонеса князь Володимир зумів породичатися з василевсами – монархами найшанованішої на той момент християнської держави світу – Ромейської імперії, яку ми сьогодні називаємо Візантією. Саме після оволодіння містом на заході Криму київський правитель одружився з Анною. І це, можна сказати, була перша євроінтеграція України, коли Україна-Русь увійшла в коло цивілізованих країн тодішньої Європи. Тому в символічному сенсі Крим є надзвичайно важливим для України для самоусвідомлення нас як європейської нації. Крим недарма називають музеєм під відкритим небом. На кримській землі перебуває десята частина із зареєстрованих об’єктів історичної, археологічної, архітектурної і культурної спадщини України. Тобто і в культурному, і в матеріальному сенсі це дуже важливий регіон. Один із учасників боротьби за відновлення української державності, співробітник Міністерства закордонних справ УНР Михайло Шкільник написав, що “Крим є найкращим самоцвітом в короні України, нашою фундаментальною національною і державною політикою є й буде не втратити його ніколи”. Ці слова дещо менш відомі, ніж слова Гетьмана Павла Скоропадського, який ще в 1919 році написав у своїх спогадах, що “Україна без Криму, що тіло без ніг”. Але вони так само метафорично підкреслюють значущість Криму для України. Отже, звільнення Криму є загальнонаціональним завданням першого ряду, тому що саме з відновленням контролю над тимчасово окупованим Кримом Україна, як експортно орієнтована економіка, зможе забезпечити свої морські шляхи, доступ до свого шельфу. Україна зможе звільнити своїх громадян і гарантувати права кримських українців, корінного кримськотатарського народу. До того ж це буде наш внесок у відновлення міжнародного правопорядку, бо росія, захопивши Крим, фундаментально підірвала міжнародний правопорядок. Москва вперше після Другої світової війни зробила спробу анексувати в Європі частину іншої суверенної держави, попри величезну кількість багатосторонніх та російсько-українських договорів про повагу до територіальної цілісності України. – Які ви бачите шляхи деокупації Кри& му? – Абсолютно очевидно, що рашистський (тобто шовіністичний, великодержавний, неофашистський) режим, який встановився в російській федерації, значною мірою базується на факті захоплення українського Криму. Для путінського рашистського режиму дуже важливо контролювати цю територію. Тому звільнити Крим, а ми вже сказали, що це для України життєво важливе завдання, можна лише силовим шляхом або в поєднанні дипломатичних і силових заходів. На жаль, іншого шляху немає. Для нас, звісно, оптимально було б позбавити росіян баз і складів в Криму, ізолювати півострів, після чого вони змушені були б залишити Крим. І це дало б нам потенційну змогу зберегти Крим менш ушкодженим, коли ми туди зайдемо. Але можливий, звісно, й інший варіант, коли доведеться Крим відвоювати в прямому сенсі, в тому числі за допомогою бойових дій на території Кримського півострова. Ми не забігаємо наперед з прогнозами, коли саме це станеться. Це станеться, коли складуться обставини. У цьому питанні не мусить цивільне суспільство тиснути на військових. Вони самі будуть знати, коли з’явиться можливість звільнити Крим. Але, об’єктивно оцінюючи ситуацію, ми бачимо, що дипломатичний шлях, про який раніше казали деякі наші політики, на жаль, за цих умов нереалістичний. І нам, Україні і цивілізованому співтовариству, доведеться відновлювати територіальну цілісність, суверенітет України силовим шляхом. – Які ви бачите першочергові заходи, що треба буде зробити українській державі піс& ля повернення контролю над Кримом? І що треба буде “відкласти на потім” в процесі ре& інтеграції? – Ми до кінця не знаємо, за яким сценарієм буде звільнений Крим. Якщо Крим буде відносно цілий, після залишення його росіянами (бо можливий інший сценарій, коли вони розграбують все, це їхня манера ведення війни – залишати після себе пустку), необхідно буде, по-перше, забезпечити керованість і контроль за територією. Це можливо, якщо на перехідний період буде запроваджена військова адміністрація, потім військово-цивільна адміністрація. Одночасно позитивно, що вже сьогодні українська держава думає про кадрове наповнення для звільнених територій Криму. Бо Крим – специфічний, і туди потрібно направляти людей, які вже знають цей регіон і хочуть там працювати. Після того необхідно забезпечувати гуманітарну складову. Адже Крим – регіон, з якого війна почалася, де росія розпочала свою агресію. Вже десятий рік вона проводить 365 днів на рік і 24 години на добу інтенсивну обробку мізків кримчан військовою пропагандою. Плюс в Криму ми бачимо ще і пряму колонізацію території російськими громадянами, масове переселення росіян на тимчасово окуповану територію українського Криму. Відповідно, після того як будуть відновлені органи влади, буде стояти завдання, яке умовно можна назвати інформаційно-психологічною реабілітацією кримчан. Для цього, зокрема, мають бути відновлені українські структури освіти, український інформаційний простір,
має бути нормалізована ситуація в релігійній сфері, оскільки, на жаль, Росія дуже активно використовує релігію, політизує її для того, щоб утверджуватися на окупованих територіях та продовжувати агресію. Необхідно буде вирішувати питання з поверненням додому понад півмільйона російських колонізаторів, які незаконно переїхали в Крим протягом останніх 10 років. І це вже завдання на більш віддалену перспективу. Тобто першочергово ми мусимо забезпечити керованість території, а далі системно проводити заходи, спрямовані на реінтеграцію – інформаційну, культурну, економічну, правову. І цей процес буде займати достатньо серйозний період часу. Коли ситуація стабілізується, тоді можна буде вже відновлювати конституційні органи цивільного управління, але для цього потрібен час, оскільки Крим дійсно на сьогоднішній день один із найбільш колонізованих росією регіонів України. – Чи були в історії світу прецеденти де& окупації і реінтеграції територій? – Повних аналогій, звісно, не буває, але прецеденти із незаконними анексіями, а потім поверненням територій у склад держави-суверена, безумовно, були. Світова історія знає не один такий приклад. Недарма називали промову путіна 18 березня 2014 року в кремлі про Крим кримсько-судетською промовою. Це одна з дуже яскравих аналогій: політика Гітлера стосовно Чехословаччини. Коли спочатку були заявлені претензії на ті території Чехословаччини, де проживали німці, а потім там провокувалися безлади. Причому це робилося навіть на більш широкому рівні, ніж це вдавалося росії в Криму. росія, де-факто прикриваючись нібито волевиявленням кримчан, провела у 2014 р. спецоперацію протягом кількох місяців. До речі, вона хоча й готувалася багато років, але рф не вдавалося до 2014 року в Криму настільки дестабілізувати ситуацію. Третій рейх діяв активніше, дестабілізував більш успішно ситуацію в Судетах. Тоді Гітлеру вдалося спочатку за потурання інших держав відірвати шматок Чехословаччини, населений переважно німецьким населенням, а через кілька місяців знищити суверенітет і незалежність Чехословаччини, та й взагалі Чехословаччину як єдину державу. Українці, до речі, уникнули такого сценарію. Ми, на жаль, в 2014 році теж не змогли ефективно організувати оборону Криму, але на подальші пропозиції росії, нібито мирно вирішити питання, українці не пішли і це нам дало змогу зберегти свою державність і свою незалежність. Знаю, що в Чехії досі думають, чи правильно вони вчинили у 1938-му і 1939-му роках, коли можна було зупинити Гітлера, у Чехословаччині були військові можливості, але під тиском світового співтовариства і Гітлера вони цього не зробили. І хочу нагадати, що Судети за підсумками Другої світової війни повернулися до складу Чехословаччини, сьогодні це частина Чеської республіки, а доля судетського німецькомовного населення склалася трагічно. Вони були поголовно виселені із території Судетів. До речі, вже під час російсько-української війни судетські німці, які проживають сьогодні в Федеративній Республіці Німеччина, зняли свої претензії на ці території та фінансові претензії до Чеської Республіки. Є приклад Ельзасу і Лотарингії. Коли утворювалася Німецька імперія, у 1871 році був захоплений майже цілком Ельзас і значна частина Лотарингії, і з того моменту це було “яблуком розбрату” між Францією і Німеччиною. Франція у своїх і конституційних документах, і в своїй освітній діяльності завжди підкреслювала протягом десятиліть, що це відбулося незаконно, що це французькі території, які тимчасово окуповані Німецьким рейхом. За підсум-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
