Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №54 за 1998 рік

Слово Просвіти, №54 за 1998 рік

2 Слово ПРОСВІТИ Анатолій ПОГРІБНИЙ ПРО РЕБАНШИЗМ, ГЕРОСТРАТСТВО ТА нашу наступальність підготував книжку «роздумів про наболіле» під такою ж позвою, яка 8 разі/ віднайдення спонсора ближчим часом має з'явитись у світ. З привод У замовлень ма книжку звертатися на адресу вул. Болодимирська, 5/7, Б удинок учителя, к. 20. Весь час нам нагадують про економічно-соціальні завоювання "великого жовтня". Були вони? Так, були - пришвидшена індустріалізація зокрема, забезпечення освітніх прав тощо. Але, по-перше, мало хто ставить запитання, чи не були б ті здобутки ще більшими, якби жовтневого перевороту не сталося і якби Росія розвивалася на засадах інтенсивного реформування, що набирало розмаху перед Першою світовою війною. А по-друге, не кожен і в наш час замислюється над ось чим: а якою ціною було досягнуте оте вельми відносне, а в цілому -- жебрацьке, надто у порівнянні з іншими країнами, більшовицьке благоденство? Кажемо про такі значні комуністичні звершення, як, скажімо, Біломорканал, Магнітка і т. д. Та чи добре усвідомлюємо, що ці й численні інші символи більшовицької індустріалізації створювалися сотнями тисяч і навіть мільйонами ув'язнених - зеків, величезна частина яких була до арешту вченими, письменниками, вчителями, лікарями, інженерами і т. д.? Я нагадаю, що у 30-ті роки в Україні було винищено 80 відсотків (запам'ятаймо цю моторошну цифру - 80 відсотків!) української інтелігенції. Та й загалом свідому Україну було за тоталітарщини знищено й розігнано. Розігнано по Соловках, Магаданах, Уралах, Колимі і т. де Пот | Тільки невеликій частці свідомого українства вирватися через залізну завісу та налагоджувати українське життя то в Америці, то в Бразилії, Австралії... Які, отже, моря сліз, який безмір страждань супроводжували оті згадані мною соціально-економічні завоювання, що про них не припиняють галасувати ті, котрі кличуть нас чи то до реставрації СРСР, чи то до створення "Союза славянских государств"! Ох, як прагнуть цього чорносотенні сили і в Росії, і тут, в Україні, і як вірно прислужуються їм тутешні холопи та яничари! Ви чули, як істерично-судомно кричать? | особливо у Верховній Раді. Той крик - від уболівання за народ? Та ні - - пожалься, Боже. Просто - антиукраїнські сили розуміють: якщо сьогодні, у найближчий час їм не вдасться перебрати владу, завтра буде вже пізно. Вислизає-бо в них з-під ніг грунт, на якому вони стоять, з кожним днем все менше працює на них час. | ото звідси и ота сила крику. Не сила сили (даруйте за тавтологію), а саме сила крику. Лужені бо горлянки мають вони ще від часу матроса Желєзняка. Ну, та Бог з ними. Як мовив поет, нам своє робить. Робити своє - отже, берегти Україну, пройматися вірою в неї, довірою до неї, боротися за те, щоб в Україні була і влада українською - від Президента до районної та сільської адміністрації змушувати всі владні структури енергійно діяти в напрямку економічного й духовного відродження, зміцнення України, наведення в ній давно вже очікуваного елементарного порядку, аби демократія че переходила, як те раз-по-раз спостерігаємо, у свою протилежність - в анархію. Тим же моїм кореспондентам, котрі вважають (такі листи незрідка трапляються), що у всіх нинішніх бідуваннях винна Україна, винна віками вистраждана ії незалежність, я скажу хіба що так: треба, шановні, дуже й дуже чітко розрізняти: є, з одного боку, Україна, з другого - є ті, ЩО ніяк не наведуть у ній лад. Нам треба тисячі й тисячі разів наголошувати, що не вона, не Україна, винна у наших бідуваннях та різних інших негараздах. Є з-поміж зимних як внутрішні, так і зовнішні сили, винними є нездарні урядовці різних рівнів, велика частка яких - то представники комуністичних номенклатурно-кримінальних кланів, винна ворожа до України або примітивна, недалекоглядна частина депутатства, яку ми самі ж необачливо и обираємо, винна наша загальногромадська лінь, наша національна невольовитість. З цим-от і необхідно боротися, нарощуючи активність національно-патріотичної, громадянської позиції буквально кожного. А що ж до України, то я сказав би так: біда в тому, що України в Україні ще замало. Замало в наших діях, думках і почуваннях, замало у мірі нашої їй відданості, замало у нашій перейнятості українською національною ідеєю - і в цьому передовсім |і полягає корінь зла, корінь нашої невлаштованості,. | хіба не є то ганьбою, що хтось інший, чужоземний - чи то аме- Говариства їм. Гр. Ващенка: м. Ки/в-30, Риканець, чи француз, чи німець - час від часу (приклади | відОмІ КОЖНОМУ) пробуджує в нас Україну (точно, як у Шевченка - "німець нашу історію та нам же й розкаже"), | а не ми самі розпалюємо у собі пристрасну їй відданість, | ГОТОВНІСТЬ міцно поставити її на ноги, відтягнути від державного корита кожного, хто лише корисливо до | нього присмоктався і - краде, привласнює, шахраює, все більше обездолює мільйони наших громадян. Згодьмося, шановні, украй ще мало в Україні України, | тому так потрібні нам, повторюся, український патріотичний Президент, український патріотичний Уряд, українська патріотична виконавча структура регіональних рівнів, українські патріотичні депутати усіх рівнів. Ще й | ще раз підкреслю: потрібні українські патріоти, беззастережно, безкорисливо, душею |і тілом віддані Україні, вище над яку не існувало б для них нічого | нехай ніхто не каже, що якісного людського матеріалу, який відповідав би цим критеріям, у нас немає, що геть усі вже в нас перепсуті, геть усі вже клюнули на хабаря та наживу. Ми з вами, громадськість, ще й не намагалися докладати, як слід, зусиль, аби номенклатурне коло, залишене нам тоталітарно-комуністичною системою, нарешті було розірване, так само як був би відтручений від того кола і той із псевдодемократів ( а це також треба розрізняти - демократ і вельми розмножений нині псевдодемократ), хто корисливо, безчесно, більше задля наживи вчепився за нього вже в останні роки. Хтось скаже: те, що я наразі пропагую, означає кадрову революцію, в тому числі в ідеологічній сфері. Що ж, шановні, -- досить нам розхльобувати і в двадцятому, і, бачимо вже, в двадцять першому столітті бодай те, що приніс із собою у 1917-му кривавий більшовицький переворот. Ї все ж, вживши вислів - кадрова революція, | не хочеться, ну ніяк не хочеться мені зм'якшувати це означення та добирати якийсь евфемізм. Це є те, що для одужання, оздоровлення нашого суспільства справді вкрай необхідне. Є чиста, благородна, свята українська національна ідея, вільна від зневаги до будь-якого народу, але сповнена самошаноби, самоповажання. | що більше громадян України запалиться нею, то більше буде її світла, і тим видніша, отже, буде в тому світлі усіляка нечисть, що так споганила і продовжує споганювати Україну. Тільки не зваблюймося, друзі, на все те, що тягне нас у вчорашній день. | женімо на болота - на очерета будь- | які сумніви, припущення, буцімто антиукраїнські сили візьмуть, зрештою, реванш та знову наведуть в Україні комуністично-імперський "порядок". Намарні стосовно цього розрахунки демагогів. Реальність бо є такою, що як не є нашому народові, нам з вами тяжко, а заціроки поновлення нашої державності в Україні нараховуються вже легіони й легіони тих, котрі нізащо не поступляться волею, котрі скорше вмруть, аніж підуть під якесь старе чи поновлене ярмо. Чи не тому | нарощують у силі оті згадані мною демагогічні горлянки? Чи не тому ось уже Кілька років підряд і крутять одну і ту ж платівку (скільки вже разів оголошували це комуністичні кликушії): мовляв, терпець у народу увірвався, не сьогодні, то ось-ось буде соціальний вибух, народ замучився від незалежності, він хоче до Союзу, він хоче комунізму. І т. д., і т. д, Ну, | просто тобі політичне шаманство, без огляду на те, що наприкінці ХХ століття охочих вірити шаманам стає все менше й менше. Важливо, друзі, щоб усі ми усвідомлювали: попри наявність у нашій державі десятків партій та рухів, попри ВІДМІННІСТЬ різних політичних, економічних і соціальних орієнтацій, насправді сьогодні ми маємо в Україні про- | тистояння, непримиренність лише двох основних сип - українства й антиукраїнства. Всі інші види і типи протистоянь - менш посутні, менш істотні, І коли, скажімо, депутат Моісєєнко, той, котрий кілька тижнів тому так піднесено и з надривом прокричав у парламенті про "свершение | великой октябрьской социалистическоїй революции", що можна було подумати, нібито вона "свершилась" не в далекому 1917-му році, а ну прямісінько таки сьогодні, так-от коли цей депутат волає, що "бандеровщина не проидет", то напежить розуміти, що насправді тут мова не про якусь конкретну політично-партійну орієнтацію. Насправді, "бандеровщина" тут -- то синонім України, то усі ми з вами, українці. Отже - "Украмина не пройдет", ми, свідомі українці, що живемо на власній СВОЙ землі, не пройдемо - лише так належить це розуміти. А що значить "не пройде" Україна? Це значить - "не пройде" її державна воля, її самостійна міжнародна | внутрішня політика, її власна Гідність, її власна честь, її культура, її мова. О, далеко то не випадково, що українофоби ні в парламенті, ні на багатьох державних посадах українською мовою - державною - не послуговуються. | оце, між іншим, є промовистий показник: немов той лакмусовий папірець, він виявляє глибинну зневагу цих діячів до України, до українського народу, до кожного з нас, браття-українці, а нас, дякувати Богові, є в Україні цілих три четвертих - приблизно ми в такому ж співвідношенні до неукраїнців в Україні, як французи до громадян інших національностей у Франції. Уявили депутата француза, котрий до переважаючої частини своїх співвітчизників звертався б з найвищої державної трибуни якоюсь іншою мовою? НІ, то неможливо. Бо означало б, крім усього Іншого, наплювательство, зневагу. Я пригадую наразі, десь вичитав, що коли одну з депутаток англійського парламенту запитали, як би вона зреагувала, якщо 6 хтось із депутатів звернувся з парламентської трибуни не англійською мовою, то вона відповіла враз І найлаконічніше: "Убила б". Нам же ані безкультур'я, ані зневаги, в т. ч. й зневаги до закону, за яким державною мовою є українська, не позичати. | я ще й ще раз підкреслюю: ця зневага до української, державної мови є ніщо інше, як виявлювана в ось такий спосіб зневага до самого українського народу, до українства загалом. А стільки ж запевнень у перейнятості долею народу, стільки апеляцій до нього! Гріш, щербатий гріш цьому ціна! Як багатьом відомо, навіть за більшовицьких часів, у 20-ті роки, правда, упродовж лише кількох років, комуністи, аби увійти в довір'я до українського народу, фронтально взялися до освоєння його мови, ЗДІЙСНИВШИ т. зв. українізацію. Не те комуністи нинішні. Вже и самою своєю офіційною мовою вони, як сказав би їхній вождь, "страшно далеки от народа" - від українського народу. Ї цим вони - тисячу разів до цього вже приверталася увага - відрізняються від комуністів у будь- ЯКІЙ іншій країні, хіба що з білоруськими пахолками Москви споріднені. Комуніст поляк - він і своєю мовою поляк, ! найдорожчою для нього є вона, Польща, що за не! він роздере вам горлянку. І такий самий комуніст фім, комуніст француз - де там вони вже в наймізерніший, ратитетній кількості позоставалися. Наш же, сущим 8 Україні, - то гомункулус ну просто рідкісний, то екземпляр достоту унікальний. Зважмо: державна незапежність для будь-якого народу - то святе. Для нього ж державна незалежність України - зло, | він діє, аби оту крихку ще волю знищити, аби на аркані потягти цю Україну «повненому імперських домагань хижому сусідові, аби якомога більшу кількість українського люду поіншоязичити, Сказав би я, що це - якась дияволіада, щось те. ЩО на тисячі мипь віІДДапене від узвичаєного в усьому цивілізованому світі розуміння патріотиаму, поваги до народу, ім'ям якого названа та чи та держава. бій Божа п - нн нано бен учення жан СНИ ДО РЕ жито 0 кн пен ення

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин