НРУ г РО Оетпо. Ригспазе їгот уммими.А-РОЕ.сот іо гетоме їпе мгаїегтагк
росвітяни, послідовні захисники української
мови! Десят ь років тому, в умовах, коли тоталітарний режим почав давати тріщини, було організовано Товариство | української мови імені Т. Шевченка. Його з'ява була | підготовлена діяльністю багатьох патріотичних об'єднань, таких як Клуб шанувальників української мови при Спілці письменників України, клуб «Спадщина» при Академії наук України, Товариство рідної мови у Львові, патріотичні клуби в Дніпропетровську, Чернігові, Рівному, Полтаві... Товариство, крім захисту рідної мови, над якою нависла загроза знищення, ставило собі за мету також проводити широку культурно-просвітницьку діяльність, сприяти відродженню й розвитку культурних традицій українського народу, допомагати в комплектуванні бібліотек українською літературою, засновувати власні підприємства, здійснювати господарську, в тому числі й зовнишньоекономічну діяльність.
По суті, це було відродження колишньої «Просвіти»,
розгромленої в 20-х роках у Східній Україні та в 1939 році-- у Західній. І кінцева мета була та сама -- здобуття державної незалежності України. Але, зрозуміла річ, декларувати це за тодішніх умов було б самознищенням.
Навколо Товариства почали гуртуватися здорові пат-
ріотичні сили українського суспільства. Його державницька роль яскраво виявилася о під час перших напіввільних виборів 1990 року. Тоді саме завдяки Товариству до Верховної Ради України потрапили ті депутати, які зініціювали прийняття Декларації про державний суверенітет України, а в серпні 1991 року -- Акт про незалежність нашої держави
Тому закономірним було перейменування в 1991 році Товариства української мови на Всеукраїнське товариство «Просвіта» їмені Т. Шевченка.
Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Шевченка стало основою для створення багатьох партій та організацій національно-демократичного спрямування, його члени були і єактивними бійцями за утвердження держави, протистояли і протистоять партократам і бандократі, яких об'єднує ненависть до всього національного І, зокрема, до української мови як волевиявлення державного народу. Ось чому |мовне питання просвітяни в своїй діяльності ставлять на чільне місце. Свідченням цього є ті численні заходи, які примусили керівників різних рангів ії рівнів рахуватися з вимогами національної громадськості. Назвемо лише деякі з них: всеукраїнські конференції «Мова державна -- мова офіційна», «Інформаційний простір і безпека України», «Державна ідеологія в сучасній Україні», «Національні засади та моделі Української держави у ХХ столітті», акції «Чисті джерела» та «Передаймо нащадкам наш скарб -- рідну мову!» -- всі ці та інші заходи, безсумнівно, сприяли тому, що у прийнятій у червні 1996 року Конституції України стаття 10 проголошує єдиною державною мовою України українську мову. «Просвіта» зініціювала проведення і затвердження державних свят: День української писемності та мови (9 листопада), День соборності України (22 січня). У 1998 році відзначено 1000-ліття українського книгодрукування. Задля досягнення своє! великої мети -- втілення в життя чинного мовного законодавства, розбудови Української держави на суто наапіональних засадах, відстоювання прав громадян України на гідне людини, заможне життя й задоволення національних потреб українців «Просвіта» ладна конструктивно співпрацювати і співпрацює з усіма гілками державної влади. Там же, де принижується національна гідність, честь українців, численний загін просвітян діяв і діятиме рішуче, безкомпромісно, наступально.
Ми свідомі того, що лише опертя на власні сили може гарантувати успіх. І намарне волають нині політичні банкрути усіх мастей єднатися з учорашньою метрополією в оновлену імперську «родину», -- шляху назад немає. «Свій до свого -- по своє!» -- старе просвітянське гасло нині знову актуальне. І цілком доречно тут навести слова голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка Павла Мовчана, виголошені на У з'їзді нашої організації: «Україні потрібна своя (1) ідеологія, в якій би людські права не витісняли права нації- Ідеологічна наша домінанта визначалася століттями ї грунтується вопа на високих національних цінностях, що вирізпяли нашу пацію від усіх інших і поширювалися па величезних паших національних обширах від Засяння до Кавказу. Наша паціопальнпа свідомість формувалася на філософії історії, на релігійній зорієнтованості на неодмінне
"б Ли
воскресіння». Із цією високою вірою в неодміннє воскресіння Й
розпочинає нововідроджена «Просвіта» відлік | другого десятиліття своєї діяльності -- задля загального добра 1 розквіту Вітчизни. Бо лише тим, хто вірить, усе дасться!
Тож несхитної віри й непроминущого оптимізму зичимо всім Вам, шановні співвітчизники: з нами «Просвіта», З
нами Бог 1 Україна!
і ДРУ ванні бе - нії б - т ее З ч- Лк
Раси В СВЙ
параниуьнинь иа
3 | І 5. й | г дій здій
| ь |
247727 ЛЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 РІК
і. 4/5 г и 4 оф іч фс . жи рочР' "РР юю "Ж Міні йі 3 і у Е Же чу Чи г ть М о і т Р - 2 ь Р - ї В я газі "г ' «б Ра М ) "Кк ле Зо гі що т - і: "фо зріз і - і
Ро і й БВ, ур а й -
"ог еї й з г. "ор РАУЛІМ ГА и Б.С
м
М | ї іди ь ; ь
й
як.
чай АРІ РСР во р чи
«Фото Володимира Щербини
БУДІВНИЧИМ ДЕРЖАВИ - НАЙДОСТОЙНІША іЗ НАГОРОД
«Будівничі України» -- під такою назвою 21 січня в Кобзарській світлиці Палацу мистецтв «Український дім» відбувся черговий вечір із циклу заходів, присвячених 130-річчю Товариства «Просвіта».
Учасники цього людного зібрання мали нагоду спілкуватися з тими, хто любить Україну не просто «з надмірної любови», але й водночас зі святого обов'язку --
творити в ній та для неї добро і достаток. Імена їхні відомі
не лише в Україні, але й далеко поза її межами.
Академік Валерій СМОЛІЙ задовго до того, ЯК СТети віце-прем'єр-міністром з гуманітарних питань при Кабінеті Міністрів України, здобув визнання як сумлінний учений-історик, непохитний патріот своєї держави. Ставши членом українського уряду, конкретними справами підтвердив, що лише поняття «професіонал-патріот», злютоване водній особистості як цілісність, дає результат.
Мера Києва Олександра ОМЕЛЬЧЕНКА не лише в переносному, але й у прямому значенні слова називають Будівничим. За час його керівництва в Києві постало чимало новобудов, а столиця поволі набуває суто українських національних рис. Одним із першочергових своїх завдань Олександр Омельченко вважає відтворення історичного середовища міста над Славутою, й для цього зроблено вже чимало. Відбудовуються зруйновані святині, у київське небо стрімко злітають позолочені бані повернутих із небуття церков.. Милують око киян |! гостей столиці відреставровані історичні пам'ятки, а під патрочатом мерії відбувається чимало заходів загальнонаціонального масштабу... |
Одним із головних атрибутів державності, є власна грошова система. «Батьком» гривні, без перебільшення, називають голову Національного банку України Віктора ЮЩЕНКА. Завдяки виваженій монетарній ПОЛІТИЧ! керівництва головної фінансової установи країни наша держава змогла плавно подолати наслідки серпневого фінансового обвалу в сусідній Росії, з економікою яко! й досі тісно пов'язана наша вітчизняна економіка.
Газету «Вечірній Київ» кияни З любов'ю називають «Вечіркою». Ця газета однією з перших У державі підняла свій мужній голос на захист потоптаної комуністич" ною системою національної гідності українців і невтратиле свого бойового запалу й тепер, КОЛИ багато хто ІЗ вітчизняних журналістів подався на «кращі хліби» й служить нині інтересам стійкій, виваженій пози Віталія КАРПЕНКА. | | - зи
За високий професіоналізм, за відданіст» українській ідеї та формування національної свідомості, за вагомий внесок у розбудову незалежно! України дотирооз патріотів-професіоналів нагороджено Медаллю й раїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка. До речі нагадати, що цієї нагороди був удостоєним неадни будівничий Українсько! Національної Церкви Г'атріар» Київський і всієї Руси-України Святійший Філарет.
Звичайно, знайдуться скептики, як! доводитимуть, Що
в державі є й вищі нагороди, аніж просвітянська. Й не матимуть рації.
Як зазначив у своєму слові Віталій Карпенко, «усіляк! державні нагороди -- при такому невтішному стані справу суспільстві -- Є сьогодні явно недоречними». Тож саме просвітянська нагорода, зважаючи на те, що в Товариств! безкорисливо трудиться жменька патріотів, відданих національній ідеї, має тепер неабияку вагу.
Нагорода ця -- «зі сплаву почуттів», як влучно назвав її голова Всеукраїнської «Просвіти» Павло Мовчан.
| просвітянський вечір був справді наповнений щирими почуттями, бо зібралися на ньому щирі, 8 кращому розумінні цього слова, українці. Гармонійно вписувався в двогодинне ДІЙСТВО спів «Золотих ключів» із незрівнянними Ніною Матвієнко, Марічкою Миколайчук | Валентиною Ковальською. Особливо сімейного шарму надавала заходові чудесна музика квартету стародавніх українських інструментів під орудою Костянтина Чечені. Щирим сміхом і оплесками віддячили присутн! Нілі Крюковій за дотепн! сатиричні й гумористичні мініатюри.
Обстановка невимушеності панувала весь вечір У затишній Кобзарській СВІТЛИЦІ. Пролунали й слова вдячності від імені нагороджених.
Олександр Омельченко ПповідДоОМиИ8 приємну новину про те, що Президент України Леонід Кучма підписав за Мо 401-ХІМ Закон «Про столицю України -- М!
Київ», який надає великі можливості і міста. Мерія, зазначив голова МІСЬКОЇ держадміністраці, щоденно трудиться над реалізацією ідеї відбудови иєва не лише як європейської, але й передусім українсько! за духом столиці. Наприкінці травня місто відзначатиме свій ювілей та 500-ліття надання йому магдебурзького права і ці свята зустріне 8 оновленні Й ЦВІТІННІ: Не могли не
схвилювати просвітян і щирі слова пана Омельченка на Багато зроблено «Просвітою»?:
ціональної дет, яКа Є стрижневою для Й т
держави. Якщо ти любиш Україну -- ТОДІ ТИ баціоналує,
якщо не любиш -- тоді невідомо Ким Ти єси; залі,
його думку, зібралися саме 11, хто любить 11. сне Чимало добрих слів сказав меР ! про «нашу З злу молодь». | це не Дивно: у столиці України призи яв близько 400 тисяч дітей віком до 16 років, уеаме дл х працює 440 шкіл, 422 з яких 77 українавктю коржа освіті мерія торік виконала не 128 відсотків. Ще ж у ява навчається понад 200 тисяч студентів. Тому, у не панно, що серед тих, Хто Вітаз нагороджених, було чим
освітян, керівників вузів. ва аКиїв 1 надалі залишатиметься центром високої
культури, науки зд освіти. | я вірю, що МУ побудуємо сильну незалежну державу!» завершив свій виступ
Олександр Омельченко: | ів. На рубежі тисячоліть, як мовиться, усе можливе. Хай
справдяться, на радість нам УСІМ, ! ці висок! СЛОВА.
Володимир ГЕРМАН
. Здняопублікування Закону про мови . минуло понад дев'ять років. Цього часу - було достатньо, щоб не лише замінити | російські, старі вивіски новими, українсь- - кими, але й проникнутися українською і ню б гдази а, | Наї К аще стаття 10 Конституції - - ------ України виконується на Томаківському о жлібозаводі. Вивіски тут зроблено тільки
зржавною мовою, документація теж
українською. На заводі існує
акт перевірки наявності виконання працівниками постанови Кабінету Міністрів України про обов'язкове застосування державної мови ХМ» 998 від | Непірписправий у СПТУ-78. Розклад ведеться українською, документи, накази, уроки, табелі, свідоцтва про освіту - - також державною. Українською викладаються механіка, правила дорожнього ЗУЄ зуху та інші. Учителька української мови З З . талітературиО.В. Тюпа добре обладнала | мовний кабінет вишитими рушниками, портретами видатних українських письменників і зразками петриківського розпису. Її батько Василь Іванович Соколенко -- визнаний майстер цього виду мистецтва, родом із Петриківки
Дніпропетровської області.
Добрі справи й у районному вузлі . - / зв'язку, держскарбниці, відділенні КРУ, . | денсійному фонді, державній податковій
| інспекції, районній друкарні та Тома-
/ жівській частині Нікопольської кабельної
-
- Ї онук чі г я
б м -
М РЕМ, "г "й щі ї - Р, ь ї - ї і - й т жк гей т п бен Р Р З чі Р / "фа б. 4 ; | Ре ! Ро ть БУРЕ; . ії чу ОТ Р г , ) лей чу
я
та ло і
- й '- Їй ия
: к-
о
- ноїексплуатації сільських з'єднувальних
го. "В Фрі. Г5 ці ", | і
. Урайонному паспортному столі висить | | російськомовна постанова ВР УРСР про шляхи набуття громадянства в УРСР.. Деякі працівники районного відділу внутрішніх справ погано або й зовсім не володіють державною мовою. «Просвіта» пішла назустріч персональному складові та його начальнику Сергію Сергійовичу Корзуну, пообіцявши допомогти у вивченні державної, української мови. На жаль, у цій установі документи і досі
ведуться двома мовами.
Майже нічого не робиться для виконання Закону про мови в Томаківській районній центральній лікарні, головному лікареві якої слід би повчитися в директора районного хлібозаводу Лідії
о г дільниці Павлоградського центру техніч- |
|
(у, ЛЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 Рік
Михайлівни Качан. Бо в поліклініці (завідувач А. Олійник) вивіски -- російською мовою, назви кабінетів, агітаційний куток ще часів радянської імперії, розмова з пацієнтами, діагноз на «общепонятном». Свої професійні обов'язки державною мовою виконують лише лікарі О. Устименко, Н. Завгородня та М. Самчук Про вищезгадані проблеми в медичному закладі свідчить назва стенду «Очередньгюе задачи здравоохранения» та вивіски на дверях: «Кабинет функциональной диагностики», «Кабинет массажа», «Инфекционное отделениєе»...
Не кращі справи і в ощадній касі, агропромбанку «Україна», автостанції, районній санітарно-епідеміологічній станції, аптеці, цеху технічної експлуатації електрозв'язку, районному суді, управлінні капітального будівництва, центрі зайнятості населення, прокуратурі, спецколгоспі «Прогрес» та інших організаціях.
Прокурор Томаківського району І. Горська зауважила, що діти погано відрізняють українську мову від російської. У прокуратурі, до речі, документація ведеться переважно російською.
У Центрі зайнятості населення документи оформлені російською мовою. Директор Н. Левандовська зазначила, що переважна більшість безробітних осіб заповнює власні справи на «общепонятном».
У страховому агентстві «Оранта» начальник В. Лук'янчук і не намагається | виконувати Закон про мови. Обурюється Василь Васильович тим, що не виконуютьсяїнип статті Конституції (про працю, відпочинок, пенсійне забезпечення тощо). Але так воно й виходить, що чиновник Лук'янчук не бажає виконувати статтю 10 Основного Закону, хтось інший -- 43-ю або 46-у. А тому й не виконується Конституція в цілому. Через це всі ми й живемо гірше американських негрів. А ще висить у кабінеті начальника портрет ката України Володі Ульянова, який, до речі, у своїх творах (т. 30, с. 141) писав: «Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа..) протягом століть придушувалася російським царизмом і експлуататорськими класами, ЦК РКП ставить в обов'язок всім членам партії
всіма засобами сприяти усуненню всіх
перешкод до вільного розвитку української мови і культури.. Члени РКП на території України повинні на ділі проводити право трудящих мас вчитися і говорити в усіх радянських установах рідною мовою..». Отож, як бачите, В.Лук'янчук не виконує не лише законів України, а й вказівок свого «геніального наставника».
У Центрі технічної експлуатації електрозв'язку працівники володіють українською, а отдиректор підприємства В. Дрозд, який, здавалося б, повинен подавати приклад, говорить російською, недержавною, мовою. Ну що ж, бува й таке, що поручик йде в ногу, а вся рота не в ногу. Та добре, що Володимир Денисович хоч російською володіє, а що булоб, аби вінрозмовляв, скажімо, тільки німецькою?
На базарі продають лише російськомовні книжки, аудіокасети.
Приватна радіостанція «ЛІК» (власник Л.Дрозд) виголошує привітання у вигляді непрофесійно написаних віршів, колектив студії знає 1 передає лише російські, англійські.- пісні.
Деякі вчителі томаківських шкіл не володіють державною мовою.
У Томаківському Будинку школяра директор Т. Федоркіна розмовляє російською мовою. На автостанції оголошення роблять виключно російською.
На приміщеннях багатьох установ, зокрема, аптеки, управління капітального будівництва, санепідемстанції й досі висять таблички комуністично-радянських часів.
Як бачимо, в Томаківці чиновники, в переважній більшості, якщо не ігнорують Закон про мови, то й не поспішають його виконувати. З боку ж селищної та районної влади за цим немає належного контролю. Все пущено на самоплив. Тому
не буде дивним, якщо й, скажімо, ще
через дев'ять років висітимуть тут
таблички часів УРСР.
Олексій БІЛИЙ,
голова Томаківської районної «Просвіти»,
| Орій ЮРИК, юнкор, член «Просвіти», Дніпропетровська область
шин ато
«ДНІПРО» БЕРЕ ПОЧАТОК У
Не так уже й часто приходить до нас, на жаль, інформація про організоване життя українства на теренах колишнього Союзу, тому й кожне таке повідомлення викликає передусім захоплення.
Цього разу з приємністю повідомляємо про надзвичайно важливу подію: у квітні українська громада Вірменії відзначатиме дворіччя виходу у світ першої і поки що єдиної в Закавказзі газети української діаспори під велемовною назвою «Дніпро». | хоч видається газета тиражем 1000 роль у справі об'єднання місцевого україмства, забезпечує мовні та інформаційні потреби наших співвітчизників у Республіці Вірменія, Є важливим джерелом об'єктивної інформації про Україну в державі перебування. Сприяє виданню газети Посольство України в Республіці Вірменія.
ПЕРЕДГІР'ЯХ АРАРАТУ
Украй важливо те, що газета дубпюється йвірменською мовою, тож мають нагоду її читати й жителі небагаточисельної гірської країни.
Разом із тим, украй непростим залишається фінансове становище видавців. Тож Надзвичайний і Повноважний Посол у Республіці Вірменія Олександр Божко звернувся до централі Товариства «Просвіта» та інших патріотичних організацім З проханням підтримати видання.
Працівники газети сподіваються на
налагодження тісних контактів із редакціями періодичних видань «Просвіти», подібних газет і часописів української діаспори за кордоном ! просять надсилати посильні пожертвування на розрахунковим рахумок мо 1700172 в Армімпексбанку м. Єревана, код 00019823. Адреса редакції: Республіка Вірменія, м. Єреван, ПР: Аршакуняц, 2, кімн. 24; тел. 53-86-28.
Редакція газети «Слово Просвіти», усе
і
ВАЛЕОЛОГІЯ: ПОШУК ШЛЯХІВ
УДОСКОНАЛЕННЯ ШКІЛЬНОГО КУРСУ
Відомо, що валеологія -- наука синтетична. Але сумлінні педагоги здатні -- я повинні - ОДухотворити цю нововведену (1994) в шкільні прогроми дисципліну, еплюючи школярам новички здорового способу життя. Ось такий основний вислід «круглого столу»? «Просвіти» на тему «Котехизація ОСВІТИ Валеологія. Плюси то мінуси», проведеного З лютого в столичному Будинку вчителя за участю представників просвітянської центролі, науковців, освітян, медиків, священиків, журналістів, працівників міністерств охорони здоров'я та освіти, учителів і вихователів дошкільних навчальних
закладів 2 Синтетичність науки валеології полягає в
тому, що постала вонана пограниччі інших наук й охоплює широке коло різноманітних аспектів, бо само поняття «здоровий спосіб життя» за суттю своєю багатовимірне | включає в себе вивчення не лише Фізичного, але й психічного, морального (етичного) й духовного здоров'я як окремого індивіда, ток і суспільства індивідів А що вона є наукою прикладною, То, но думку фахівців,
повинна, у свою чергу, Підсумовувоти ВСІ інші науки. Дехто навіть веде мову в
конкретному виподку про валеологізацію всієї системи освіти, маючи передуам но
увазі її одухотворення. Введення до шкільних програм валеології
Е: окремої ДИСЦИПЛІНИ 30 такий короткий |чос поруч із наявним позитивом виявило Й чимало спірних і негативних аспектів, що пов'язано передусім з новизною предмета, | відсутністю відповідного досвіду викладання, | фахівців, вичерпних підручників ! вивірених програм і підходів Щодо останнього, то (особливе непорозуміння викликає духовний | аспект валеоосвіти. Соме крізь шлюзи його |оізночитання під виглядом народних тра- Ідицій в окремі школи інколи проникають усілякі пжеучення, невластиві українцям світоглядні засади, ато и лукаве морновір я, деінде зчаста запроваджуються різні «екстросенсорні», «медитотивні», «ГІПНОТИЧНІ» та інші практики чи форми впливу но психіку | дітей, які призводять до непоправних| наслідків (наочний приклад такого впливу -- зомбування юних душ лиховісним «білим братством» новоявлених «месій» Кривоногово з «втіленою» Морією Деві Христос). Аби поставити заслін цим та іншим негативним тенденціям у системі валеоосвіти, виробити спільні для всієї держави підходи виклодання цієї украй необхідної дисципліни | в школі, Всеукроїнське товариство «Про- Їсвіта» й започоткуволо низку науково-практичних заходів із запученням найширшого кола фахівців. Напрацьовониий мотеріол, віриться, наповниться конкретикою ДІЙ Своїм баченням шляхів удосконалення шкільного курсу валеології | подолання наявних проблем подіпилпися голово Всеукроїнської «Просвіти» Павло Мовчан, члени Центрального правління Товариство |Котерино Мотрич, Анатолій Погрібний, Олександр Пономарів то Микола Нес |терчук Чимало корисних напрацювонь є 8 активі інституту укроїнозновства Націо" нального університету імені Т. Шевченко, З якими присутніх ознайомили директор інституту Петро Кононенко то завідувоч відділу національної освіти Тамара Усотенко. В обговоренні взяли участь провід! фахівці з проблем валеоосвіти Міністерство освіти, психологи, філософи, медики, духо" венство.., | Були водночас висловлені й поодином думки про небажаність викладання вале-" погії у школі, зокрема доктором біологічних | ноук КОрієм Вервесом, священиком Опек: сандром Вербою. Й усе ж, конструктивним підхід до проблеми перевожив ! ФУ? висловлений чітко й коротко СПІД відкинути те, що завожоє виховонню здорової? способу життя у підлітків, оле
прищ
зважати;
просвітянське братство просять відгукнутися небайдужих на прохання наших співвітчизників, аби газета «Дніпро», гаслом якої обрано слова Т, Шевченка «Обніміться ж, брати моїї», виходила регулярно. Ми, в свою чергу, друкуватимемо на шпальтах нашого часопису оперативну інформацію про життя українців у Закавказзі. Не цураймося, признаваймося!
щоби, оброзно кожучи 43 купіЛлпю не Ї
виплеснути й дитя» Тобто валеології у школі жити й удосконолюватися Розмову -- корисну й потрібну зопочотковано, ухвалено перш! конкрет»! рішення | ЗОМІісСТЬь кропки щодо вирішення проблеми нароз'
волеоосвіти можна поставити трикропку, поки остоточно не ; - , и | зоуде вироблено оптимаольн! М ТОД
виклодоння і
Володимир ГЕРМАН)
Р й ан ні
нн що о и
фото а ня йо ве
Р Р Кн ній сь
І;
ІН
М
ПЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 РІК "/1
То р
ши слини ет
'! ДЕРЕВО МІЦНЕ КОРІННЯМ, А ГАЗЕТА -- ДРУЗЯМИ
Президенту України п. Леоніду КУЧМІ
П рем'єр-Міністру України п. Валерію ПУСТОВОЙТЕНКУ
Голові Верховної Ради п. Олександру ТКАЧЕНКУ
Копії:
депутатам Верховної Ради п. Павлу МОВЧАНУ,
п. Михайлу КОСІВУ
Відкритий лист
Шановні провідники Української
держави!
Ми, члени Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка інституту Львівдіпронафтохім, глибоко стурбовані ганебним вчинком депутатів Верховної Ради України лівого крила - - комуністів іїхніх підсгпвувачів з інпгих парти, які проголосували за вилучення і-1і статті з законопроекту про середню освіту в Україні, де йшлося про обов язкове вивчення державної мовив усіх закладах середньої освіти. Те, чого не змогли зробити ні «емські» укази, ні «валуєвські» циркуляри шовіністів царської Росії, ні більшовицькі санації проти української нації після жовтневого перевороту 1917 року, завершують депутати -- «борці за благо трудящих» Верховної Ради незалежної України.
Для нас слова: Батьківщина, Мати, Мова -- це святі поняття, і мине можемо допустити, щоб українофоби у Верховній Раді України знущались над нашими святинями. Депутати, які нехтують Основний Закон нашої держави, -- це оезратченки 1 яничари.
Тому, звертаючись до Вас, шановних провідників Української держави, виматаємо не допустити знищення нашої держави, зупинити більшовицьку вакханалію у Верховній Раді України і вжити відповідні заходи для повернення і-1 статті на своє місце при другому читанні законопроекту.
Сподіваємось, пане Президенте, що Ви застосуєте повноту влади, дану Вам народом 1 Конституцією, виявите твердість волі і ріпгучість своїх дій і не дозволите паплюжити 1 знущатись над нашими святинями, над нашим народом | державою з трибуни найвищого
законодавчого органу Верховної Ради України.
За дорученням Ради осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка інституту Львівдіпронафтохім Богдан САВЧУК,
голова осередку Товариства
Шановні народні обранці:
Схаменіться, ви одверто нас зневажаєте, -- це ясно, як Божий день.
То порада вам: поважайте хоча б самі себе, неганьбіть ім'я депутата - - Обранця народу. Живіть у злагоді із законами, які самі ухвалили, з Конституцією держави. Вивчіть державну мову, не | смішцпть людей! Невже ми вибрали у Верховну Раду самих нездар? Невже так важко згадати рідну мову, а росіянам вивчити її і поважати закон? Може, вам не вистачає коштів для вивчення мови"? То ми, знедолені і покинуті вами, допоможемо вам. Приїжджайте в окрут, ми безкоштовно будемо вас вчити рідної мови. Обіцяємо виконати це, на відміну від того, скільки ви наобіцяли, та так нічого 1 не зробили.
Сім'я ПЕТРУКІ/В
м. Чернігів
Вельмишановний пане Президенте!
Ми українці-галичани. Мову свою українську свято бережемо, шануємо 1 цим гордимося. Тому висловлюємо тарячий протест проти порушення фракцією комуністів Конституції України -- вилучення із законопроекту про середню освіту в Україні 7-го пункту, в якому идеться про обов'язкове вивчення української мови як державної. Вважаємо такий акт недопустимим і просимо Вас разом з нами стати на захист нашої мови 1 нашої культури.
З повагою Товариство «Просвіта», Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнська Ліга українських жінок Сколівського району Львівської області
еко
ЗВЕРНЕННЯ
до депутатів Верховної Ради
України, до голів партій та організацій національно-
патріотичного спрямування
Рада алуштинських міських громадських та партійних організацій національно-патріотичного спрямування із засобів масової інформації з обуренням дізналась про ганебні висловлювання Голови Верховної Ради Олександра Ткаченка під час переговорів депутатської делегації з керівництвом Державної Думи Російської Федерації.
Нампри комуносоціаліста Олександра Ткаченка приєднати Україну найближ-
чим часом до Міжпарламентської Асамблеї СНД, створити єдиний Російсько- Український Чорноморський флот, єдину оборонну систему, єдину грошову одиницю, єдиний економічний простір є зухвалим посяганням на незалежність нашої держави, намаганням, всупереч КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, втягнути нашу державу в воєнні блоки, підставити нас під імперський чобіт північного сусіда.
З нас достатньо соловків, голодоморів, гулагів, авантюрного нападу на Афганістан!
Ми не хочемо віддавати своїх дітей умирати на війні за чужі інтереси!
Ми не хочемо, аби Україна, як миролюбна нейтральна держава, розділяла долю агресора!
Ми одностайно приєднуємось до вимоги десяти національно-демократичних партій про негайну відставку з поста Голови Верховної Ради України Олександра Ткаченка!
В. ЛЕОНТОВИЧ, голова Алуштинського відділу
Комітету «Крим з Україною -- Соборність»,
М. МАТВІЙЧУК, голова Алуштимської міської
організації (АМО) «Комгрес | н української інтелігенції»,
Д. КОЦЕБЛЮК, | голова АМО Товариства «Просвіта» | імені Т. Шевченка, |
с. козицький, | голова АМО Товариства |
репресованих та політв'язнів,
Г. ЖАРІЙ, | голова АМО ОУН, |
М. ШПОТАК, | жаль, в. член АМО ДемПпУ | посідає в
Час застосувати заходи ЦК КП(б)У?
До цієї пропозиції спонукала мене | відповідь Донецького ощадного банку | російською мовою на мій лист українською мовою. Пам'ятаю незаконні «опрось
і
населения» Донецької та Луганської | областей щодо двомовности в 1994 р. коли збаламучені московськими шовіністами донбасівці голосували за двомовність, тобто рівноправність української та російської мови. Відповідь з Донецька ясно доводить, що на Донбасі боротьба за двомовність була «ленінським» обманом для збере-
"круги -- неЕЗСейнаА РАНА УКРАЇНИ
29 січня СТОЛИЦЯ України традиційно відзначила чергову, 81-у річницю подвигу Героїв Крут. Від «Арсеналу» до Аскольдової мОГгГАЛПИи, де покогьСся прак кількох юник захисників Києва, що загинупи від рук більшовиктв Муравмова, рушила копона студентів вузів, вінмСЬКОВИКІВ, курсантів, представнмків громадськості та
СТОПпичн5иї птцестів, духовенства.
| Традияціяною є м участь у закодах пгпросв'їтян столиці, керівництва Всеукраїнської «Просвіти». До символічної | братської могили Героїв Крут пягають вінки | | букети живнеки «ВІТІВ... У небо Пане Щира поминальна моОпиИтТВа ПО невинно убієнних, нагаду"Очи омівиай про тик, кто склав на вівтар
крутянськик
Вт чна зи , ів ії свобо
ВИБИРАЄМО НОВІ
Гідно відзначили тернополяни 10-ту зп'ицю відродження «Просвіти» в крої то 130-річчя Товариство «Просвіта». У кінотеатрі імені Ївано Франко провели ювілейну міську конференцію зоступник міського голови Машевський вітальним Словом відкрив урочистості, вручивши голові правління міської «Просвіти» Дарії Чубатій диплом за ПплЛІДНУ працю.
ОвІТОЛИ но ювілейну конфедренці заступник голови блоери й рара Пи винчук -- перший голово Товариства «Просвіта» в Тернополі, начольник обласного управління культури О. Савка, зовідуючо міським відділом культури С. Каптан, начольпикоміського упровління освіти В. Тригубо голова товориства «Лемківшино» | Дуда, голови облосних зр НАваЦІМ Спілки пись-
менників Г. Петрук опик, Спілки художників
Б т очик, облосної «Г)
росвіти» Б Гоповин. .
т с
виголосив голово рано рокі Р. Л Зі СП
мопе світи».
пісню «Моя Укроїно». В промову «Гідно несе свій смолоскип
правління Товариства розпов» декон
«ГП росвіти» проходець-просвітянин О
ректор Тернопільського технічного уніве си- Ці кн Ївама Пулюя. фея
1940-1950 роках поділилося
ом Р - р | Р їм і Й - ко | ик. рено ЇЙ За рань ть Е бій зії МОР т, да ж анти СОР РЕ ват РР у, 1 я - а | Пе о - - и "- і - ч Й й 2 б затим" В 1 Же - р ї я - т - г М 5 і - РОЮ ії Й 1 ;: М - ОРЕСТ ко нет рено щогла б з, РН и Щі "б - ЕЕ о ню фр З з |; ен и Я -- рани "і лаб! і і 1 - ж. т - Ї
й т Йо жа ські і - гі : ї у й Її 4 ї - " її З Го ті че У і -
що ьо дн лі
Від Львівської «Просвіти» привітання
р сазан Гриджук то Р. Кузьменко еями духовної семінарії відправили ень, освятили прапор міської «Про-
Всечесніші отці
Юні просвітянки сестри Заяць виконали ітально-пізнавальну
ернопільськоа «Просвіта» виголосило голова ва Дарія Чубато.
Про душпоастирів-просвітян Тернополя
Тернопільського деконоту
"КЦ о. Р. Гриджук. Про етапи відродження
Тернополя нагадав першо-
лег Герман -- про-
погадами про просвітницьку діяльність У Бойко.
Про «Загар
ження російської (правильніше: московської) одномовности. 18 січня 1994 р. донецькі мовознавці й історики на конференції, присвяченій 340-літтю Переяславської утоди, навіть повторювали валуєвську тезу, що «малороссийского язьгка не бьшло, нет и бьтть не может». Я протестував і наступного дня мене не допустили на продовження цієї конференції. Я зрозумів, що в самостійній У країні московські шовіністи не визнають ні української держави, ні українського народу, ні української мови.
Тепер у самостійній Україні, за яку ми боролися й каралися в концтаборах, депутати Верховної Ради пропагують суржик й наголошують склад ра в прикметникові український, тобто підкреслюють, що ми люди з окраїни Московської імперії, в ярмо якої затягує нас Голова Верховної Ради, який досі не вивчив граматичних правил і лексики української мови. ління і не осміяв світ, пропоную повто-
- б -
ть
зо шБ і
че - й я ї
р а 1 Г - і 1 к : лою с рр «са Е - ще, - - б - 1 у- «Ваг сани , он ані є
пт -и »
ЕТ о
пе ее й
В'яРів
розповіло п. Ярослава Онуферко
політкаторж
о о а а
мя ке 1
моз.
б с--з
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
і
(з ЛЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 рік
онера
" оч
ктора, нє покаеюго), ії у М (проживає в США), і у самого отця
).їу Д. Семчмшина (бувшого вчителя - і - Кузика
КК
рення громадської організації
иєво-Святошинська районна організація Товариства «Просвіта» носить ім'я відомого українського поета, прозаїка, драматурга та літературного критика Володимира Самійленка. Усього один рік прожив він перед самою смертю в м. Боярш, але залишив по собі добру пам'ять. Його прах покоїться біля Боярської церкви 1959 року гурт працівників заводу «Іскра» робить рішучий крок до ствонаціонального спрямування -- Товариства
і
юю
і йшли з ними до людей. Зініціюва ли ом й перейменування вулиць у Боярці з. Вишневому, сприяли відкриттю в краєзнавчого музею
Цікавими були зустрічі метикантрайону з Іваном Драчем, Василем Сиратівським, Левком Лук'янене»
Й» зСАКОМ Славою Стецько, вародними легуттат-
т - ї щ--о ч ана "РОВУ ет дні чаТьабьм чт оно України. Неперіодично вихолутть 5
- то татту - іі г'ЄГТ т ча ге 2 інформаційний вісник «ІЇросвіти
их РО з зЕТЕТ І» "у че ГЕ З ши в і - о ТІ АмасСіВв» За ПероваР рр,ев) я спрОсатян пт "я РР Р - ть т. -Тьбочії "-ьсьтьй сл | о жу волилися й оОЛлС ль от М | ар ч-о-й мс ач
г чо з 5. "ому "реч р козацької слави.
Я НЯШОМУ НЮТИГІ | БЕЗЛІЧ ДОБРИХ СТРАЮ
ріотами
- - касі
ми членами цього районного осередку були Микола Дикий, Олександр Кора, Олександр П'янов, Любов Вакулик, Володимир Якимчук, Олег Хапко, Іван Ізанов, Микола Паптинський, Андрій Куп.
Павло Радченко Олекса Миколиттиє
о а
Основна робота об'єднання спрямо-
ч-
вана на утвердження української на-
о и
ональної ідеї та піднесення духоБНОСТІ 1 добробуту наших краян «Просвіта» має свій статут. Протягом 10 років у райокі
з
ведеться робота. Це і впорял
Ро при -редммюв
матеріалу до його поетичної ска рвати
ч-ою-ь б
літературно-мистетькі вечори до дня
1 сж- -
української мови імеві Т. Шевченка Ініціатором став працівник заводу Микала Дикий, а першим головою -- Анатолій Фолітарчук, інженер за фахом. Товариство відразу поповнилося 18 пат-
Згодом на базі Товариства української мови в Боярці створено Товариство «Просвіта». Вілтак виникають просвітянські осередки в Забір'ї, Випіневому Крюківщині, Білогоролці На грунті цих осередків 20 червня 1990 року створюється Києво-Святопинська районна організація Товариства «Просвіта» імені Б. Самійленка з юридичною адресою
м Боярка, вул. Білогорозська 15 Іерпти-
Жсзійнни
могили Б Самійленка та збір історичного
народження Г Шевченка, збір крає-
о - ПУ Р РИ Чий 0 о ВЕН Р миль і - ій б - . -от б о - яр РУ ч-іїнь ро ч - зімі56ар исанкарста та ре З чи ад йо 04 Й В РОДІ род Не нь Ро | Р РРО Р і но Че КісІІ - бій "ЧИ пнів-всако место бійні нь коні - -о- - гей "ЧИ лю и, ч-- чб зе Чо - рен Р же - -- че ЧО о кання -- з 4 -- ще - бо зоб" де -В'зьзав о "ьо т-- " ї ще Учєї КІ". С ту ВО) В ч'-б нії! сій зако 0940 че ен свв РО - ж ж -- - б'- ММ
- и - тт сяю 94 й 04 ча й ОЙ оячи зут же зо - ни -- ма: 51 б-з МЕРА са, В ЕС. - сно цій -- - - чи мч оси р - - -о - Ї - п З - єю, ик п - - - чі чо ЗР ьо чреВь В оз - - чий Раз ТЗ | ї що си і рій Р, Р чо - РР - | ря й - з ре -ії ч- -иь - жо бать с-г нь Пет п р нь ся та, і - - ко УТрСИ он Ж т .б - ь ЩО - чу "- й п ш КЕР 0 - кн ній о арннниьо Он ні ---- і М п | а - Е-Я Р І с - - чи, 090 б - б ььь В Р Р Р пер-ррревоь'- Фе з По яв'ьоУ ьо М а те Б ой - ПП -' т т ий т М. чию - Р ний -бо ч- - рн т Ї 0 олядклащ 0 -о пк, с- Р са РЕ ча Пто'ово чі То - то - є - Ї Р ЕРИ Р о тот. йно ць - їн чень -оь еі - "оч у - йб ть Льньь нь ПА нь о іо ни ть - - Ми Дій Й -- й, - - 0 о - т-боайню 0 Чи б ще - ТО тегії і щі чрн Ра ни 094 й НЕ Р - жен о шо 00 цу ни ьо - пні -.жжио -о с- 0 ет й іч Чо т, ч - уч ч - - і А ка ро Оу, Р р сій 0аць- 90 Й окьанійниййнной | Арій ий яки 0040 юю-- (дао РО п ній -е Ч - - РА п "і - ----ч'-ю - -штньтоь чить б ою зо бно Р з А оо і-й о ев о - те Р че (а - то - - трон Дн, о Р, и, РАН РАН рн, чи і-о о ся 0 сш РР УНР - Ж - ч'- - - - банної - роками -- - си с р - с-г ря сть тІєІЄ БьттУ -- т РУТ жо С рт о - ть "кю | ційні Й РЕ, «АР "н' жи о й канібціНь і-й сій РО -- ч'-.- Р" шо чо пі о ьо й нн о ото жо - ЕН - - ПРА ль - с-г -а со т як -Поч - я разу -- - РА, чорт до чо р РР БО Р Р -г -йню ЧЕ Р - ої «ЛЬ с-і - - Р л-юьо З С нні - з ьо З ян ожи - и Т же з З чт - чт й 3177 - реф - чив ьо 00 -- Чи б рі с- - -- о 0 тт РР УНР т чн Пвнінннцції ей я - - - Ре -ж-- -їщьтьто цу, о Пр Р ьо аненьк Ло ЛЬ ін т-- ачи, 1 1 Л" о р - " ч. - іч - мч, я ето ьо зно і - со -- б - - чо пи Б окол жен ані ї -- її - РИ с- Пе х їли чи, о - и гц і - б ж - ча оп 2 ньо пі т нер - вну ооо п ее кон і-й о іль РУ - -аю с-г-то - па - В р і и - чимчь о іно с р б -Т ть - Р - и -- бе й - сій и" Чин ль сій 94 ожини 0940 Чо 94 не п 0 ор ПИ чо Р і--і М В жи з РУ - ст- - -- б чия - за що п - - чи - ке хо ВО) газ о 'ьзЖс осі че г або о з'жоі ол о ЕЕ - б Крій снюється 1 - ма 0 о 041 о ть б РР А РАВА 7 тд - - -- кій ль Тьн ньо -Тьтьтььо я Р - и ню вий ен -ющькет ша ло киш зано 0 в с РРО Р - - і Р кн ль - ч нії - льтьнь -ФТ.Ф1Т'НЯН''1Яї. т ГЕРДА РР нн званькоь яю ьо пі ч-, | оо ж - і нс, 1. їі Чи 0 п - -- 4 о жи 000 и хо 0 ис - п т он ант он РР Ач-і в Й ці м-н РР р о - ай Л-по З 15 о РЕ - Р - тео - То РА Уго хх ЛЕ ці - пз че з ж тщ- - ді ч- - нн чи -- -и че Чо -ї. і че МО Р чайній «кни рень РРО а РП і й 1 а - - пью Р кій т, - - - Р, Чі РИ п У ВО що їй Чо ч'-'ще о Р и - -ій -ь - і .-' - її і вт с -тьт сю -пчо - жи біти, 0 -- - чу нь ж - ' - ЛЬ" з -- о 04 с б-ки -о он рони ль а чу інь! Ман - ль че рн б чвдо - . -к - - - ар, 4 - б тн РУ пар за і ь кре Кк лі1 Ж їси - ти ч 1 - "яю ч сту Р в Ен Р, РИ ми зм же Ж дО зі. ання Пи ій наван ("ьо пон Й - ч - о ітч'ь то 01 зе -об - -- с-г тт. | нано і и оії 1 ьо і - р -- і По -- б - С - - то 00 ни 00 Я 0 пра ле да - ч Р и: А - - -- -' в"ьбь! льбть б ст і ьо ЛВ дить 0 - - - чп. он т-- с- - М зв т в'я яю" во 0 я--ь яю рої чини, - - - - чи 0 ще - чо сло У По До Р ьо дн а птн, п -- ьо - ки- . В і М о пью - че ко чу іній рачацувіннй и б а ПР оч | Р РА ть пр с юки ЛИ - з з с-гі-ї Кінні ти М - я, щит - -по ть 0 о пен ча Па -ч-, п ри - - - -- ьо зн й - "нот 1 - А - п 1 КЕ ж ьо чи ко нь Па со о с--і а - -і б ни я жав 0 о Р чо ж -. -- РА Р - ре ЕНН 040 нки ль о "и Кі о жест ший 04 и - о о НЕОН до и 0 що - - - чуетем-тоу ьвьнот
- ій дегбижову 0 гроблеьво Ффумкцомувомає
держовчо» мови ЗОГОЛОМ, | 8 ДеДЖОВАІЙ ОмСТеА осСети зокремо, дотегер золишюоєтьсе гостроактуолькною Адже овно річ - проголосити |човіть зокріити в Кожституиці укроїнську мОку держовчою. і зовоїм іншою -- забезпечити мосправах державність мови
Очже, з огляду мно ще виникоє ряд ЗОЖОн ьо» Пузадм
Пасше Держовні службовці усіх рівнів чимовчиЦтвО вд ОСВІТИ передусім! є чострова; зерюкоОвчикОми | ГОТРеОТОМеи чим махохоючр лк зеашох кроїни ретроградоми амеглупогоє
Друге Оцічко проФеСІнчо «омапетеютном т чавмОвмицтво в цивіМЗОВОМИХ ДРьАСЯАгрО ТИМ «роїмом освіту безпосередньо пов єзується з колода м ДержоОвЧНОЮ МОВОЮД СО НРОСжОє умОТє мОБу СВОЄ МОЦІ ОЗЧОЧОЄ ПООФеСЕНС
Тьноть
оєте Мово - пожозних культур пОдетчня Тож кожний із нос 0 керівниме усіх рівнів мосамгперед Повиччі поСТІянО Дботе про мОвсенняску культуру. бом єтоючи шо ме лицо тнодиюнО ЗОЛОДЕ МОВОЮб СО й «орво БОЛОДк ОДючОЮ чегеорте Сьогодні, як не роз бувало ь
КтТОри укроОтюського МАОДОДУ мадбню пит
є перекуркою мо спровжуйість ПроОгопоцеог де: нОМОмоОЛльчоОго зІдрОДженню в систе
Омовлюваомої освіти
лез видродженчном хасви ме мАЛ жо пуб пусти мошонольмоу козу СО зідток і чезозежмьм гержов чада мо ще і повинно бить спремОвомо ФОСОТО пегбаиєчочим
Щ о0вредкюв «с0О00втТти» в -за «ОО Пььом м Ззоклодох біс
Ми олова ВІдпОВІНО ООбОТО проводиться Систематично і щілесграмовомо 04 МЛоємо пибоже перекомомой, шо пернор ем Овес ноу СТОГМОЩІ ТО ЗОМВЛОДУ камічів римдечос «ол Укроїно відродиться 5 7 промасутуачня зАсТим ть у Св Сагач псучаУТТОЄ ГОКАДОЗСТ ЗО мнезолеж сть
- пч- Р
ООГО ТОматТьнномком СУГО нау б виСстрождов свою свободі
Зенай ваг ночь Леомід РЖЕПЕЦЬКИМ Миколаївської обласної організації | «Просе "аг
меежми мРРУРУАІ
| З КОЛЯДОЮ І КУТЕЮ 10 | ГВАРЦІИЙИЦІБВБ
ч о - ПР "МУ"лимкт км чьоУ, зд ТА г пт оо оч - Е ; ДА о В чий - зеотев З З тн чав 0 » АЛ -- бю М - - ії, і і ню нні о чь - 'ин М. о ЗЕ - чай ь -й Че п й Ру - п ПЕ тю. г ь -, чо т-ь - Р голастеї хжтаьіх | и -- - з " ьо - й ч чу ч п ія оч у зо - "и чо че жи руни . чі 2 ч- Ден зо З - че Р - -ь ч - РИ ір інь п нн о - «З с - - - м ль ба з - " '! | о - нн ж ї! й з и -і й М - М Ра РМ ЧА Й и с іч ч Чо кроні чу і. 3 - ь Вон чіт о ЕРИ ' - «Ві о рі з - б о - ьо о а і, - щи ч-. -о ее - а виктикат Ж. ч - чмч -и Р г - ч- - - -- я - "реЕк:: 4 й я б Ь ч ч. чн З ччю -- Л що т" ча чи - зійь кож - М, зонах 1 чом М М, 1 - ча плн - , ча ж - М б алі - Ух о» - - - М "і юн - - т "Ко - ль а йо Що з ЩІ и -Ль - М || - -. чи ч - - й бе - П1ТмСвІгз ги чн о - - ль - і ч. м чі чь -- - т - г. й М ь б чч сі ко І а ч М --ь а Й Че - - М -ь М ки б ч -. п г ч іч ь ТТ ь а ч-- - ьь ч че чу о й Я -а 1 ть З Ко - ре "ра чо чі т чт г , М . ти. -! сь - м. ТРА, це, я м й У М - з нь 3 ч чу чию - Е б. "Р. іч ї " х «є у
озима
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
рон о де
3 Зч М г Роз оо б - її
» ПЕ ачь і Ті " . ї Р зс.
Іч і Р. же
3
з . - РА "
ХТО ЙДЕ
Кролевець -- невелике містечко, райі
дентр на Сумщині, станція на залізниці Москва--Київ. Але історія його давня (не менше 400 років) з славна. Чого варті хоча б кролевецькі рушники, відомі Уу цілому світ!
е Правда, славу цю відроджувати треба. Бо. як і все національне, затоптували її різні запроданці, особливо в часи недавні, радянські. Ї не тільки запроданці, а Й оядова інтелігенція... Не відали, що
гворили".
Отож є до чого докладати сил кролевецьким просвітянам. Найактуальниш Теми
-- про перебування Тараса Шевченка а Кролевці, звязки Кобзаря з нашим краєм, вшанування місць, пов язаних з
ного іменем,
-- вивчення життєвого шляху 1 творчості нашого видатного земляка, великого українолюба, письменника-
Миколи Лукаша, якого
перекладача Кролевець донедавна майже не знав, - вивчення і популяризація творчості ще видатного кролевчанина, великого українця Олекси Грищенка -- художника 1 мистецтвознавця, картини « якого експонуються більш як у 20 музеях і
арзооіа): 0
-ов
світУ. а Гпролевець про нього нічого не
тем 1 напрямків
, Але братися за
можна випускати з поля зору найголовнішу турботу «Про-справу утвердження української
Початком відродження «Просвіти» в
Кролевці є червень 1992 року. Отже, до
140-річного ювілею «Просвіти» мали ми
шість з половиною років напруженої роботи.
Переглядаємо наш «Літопис Кро-
левецької «Просвіти». 1992--1998». Подумки оцінюємо: чи якісна наша робота?
Чи багато зроблено?
Наче й немало: понад 60 масових заходів і акцій, вистутпв перед людьми безпосередньо, радіопередачі. Ті акції зафіксовані більш ніж у 40 фотознімках, публікаціях у часописах. Наших репортажів і повідомлень лише в «Кролевецькому віснику» (це районна газета) близько 45. А ще в сумській «Новині», в газетах «Зірка», «Українське слово», в журналі «Дніпро». Писали про нас 1 «Сумщина», і «Урядовий кур'єр», інавіть закордонні українські видання «Свобода» | «Рідна школа». Публікації рясніють
десятками їмен учасників нашого об єднання. Робота наша -- на виду. Велике
розуміння 1 підтримку мали ми майже в усіх своїх заходах. І непотрібно було б називати всю оцю статистику, якби не пригнічений стан нашої інтелігенції, неможливість допомогти в її безгроппв 1. Глибоке співчуття викликає її сьогоднишня хресна дорога, щира жертовність кращих п представників -- справжніх просвітян.
А що ж наша Кролевецька міська «Просвіта»? Вона теж фактично не має ніякої матеріальної бази, навіть своєї постійної кімнати. Хоча немало зробила для 11 обладнання. Правда, час від часу має в неї доступ. Ось такі справи
Нема де розмістити нашгту бібліотеку (не менше 300 примарників, більшість із них надіслані діаспорою) Хоч наче і влада -- міська й районна -- ставилися до нас із розумінням.
На щастя, стосунки з владою не набули в нас таких трагічних форм, як у деяких інших місцях. Мабуть, це тому, що актив об єднання складається з людей, глибоко закорінених у місцевий грунт, які добре знають кролевчан, їхній характер, традиці, звички. Це краєзнавець І Кобизький,
учителі О. Завгородня, В. Дуля, В. Островська, О. Риндя, Б. Книш, В. Дима, художник М. Литвин, фотомайстер і Яковина та інпі Дуже важливою є участь у багатьох наших справах студентів КУКМ Людмили Антоненко і Євгена Бондаренка Багато цінної просвітницької інформації надав нам місцевий поєт Василь Сухомлин.
Що додавало нам оптимізму в дуже нелегкі оці пость з половиною років?
Робота з дітьми, з молоддю. Адже, хто працює з молоддю, той дбає про майбутнє. Вдалося нам створити навіть молодіжний гурт з 24 хлопчиків і дівчаток та вдягти їх у виготовлені нами українські костюми.
«Квітуча калина». До речі, про «Квітучу калину» писалось у «Слові Просвіти» в числі 1 за 1998 рік.
Не один чудовий концерт уже пілготувала 1 провела наша молодь, гурт
Де молодь, там мають бути 1 свята. |
вони у нас були: Шевченківські, Лукашеві, народні, походи в ліс, концерти, конкурси, вечорниці, поїздки на Тернопільщину, в Київ. Це були справді щасливі дні - - свята всіх поколінь людей. Свята історичної пам'яті, свята рідної мови. Здебільшого були вони наслідком власного ентузіазму. Але допомагали нам і земляки-благодійники. Їхні імена в літопис «Просвіти» записані червоним рядком. Серед них не лише теперішні кролевчани (дай, Боже, ім стати новітніми Харитоненками 1 Терещенками!), а й колишні. Серед останніх: Зореслав Зо0- рян -- поеті громадський діяч, що НИНІ мешкає в США, Віра Смерека - - письменниця і громадська діячка з Англії. Щиро вдячні ми й директорові Національної опери видатному співакові Анатолію Мокренку, що забезпечив нас безплат-
- ПОДОЛАЄ ДОРОГУ!
ними квитками в театр під час нашої екскурсії в Київ у березні 1998 року. Ніколи не забудуть наші діти також екскурсію по Києву, яку провів під час тієї нашої туристичної поїздки письменник Леонід Череватенко.
Постійно допомагав нам у просвітянській справі Бог! І це додавало упевненості; хто йде -- подолає дорогу.
Розуміємо: ще неблизька наша дорога до омріяної мети: торжества української державності, відродження української мови.
Великі напп заходи по вшануванню видатних митців-українців Миколи Лукаша, Олекси Грищенка, Володимира Руденка та інших ще попереду. Маємо провести й велике районне свято рідної мови.
Робота продовжується-
голова Кролевецького міського об'єднання «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, член Спілки художників України,
«Просвіта», вчитель української мови | га літератури, історії |
Поєт Зореслав Зорям із Америки в гостях
у -Каттучої калини» -
Юмий бандурист Євген Бондаренко
Людмила Амтоненко читає вїтрші на
ювілейному вечорі поста Василя Сугомлйма 5
СВЯТО ЮНИХ УКРАЇНЦІВ У МАКІЇВЦІ
У рамках святкування 2000-річчя Різдво Христового і 130-річчя Товариства «Просвіта» імені Т. Шевченко в полоці культури Макіївського метолургійного комбіноту відбулося фольклорне свято «Без верби | копини нема України». Його проведено завдяки сторанням працівників бібліотеки цього культурного закладу.
Приміщення прикрасили квіти, гроно калини. Скрізь - на вікнах, стінах -- укроїнські візерунки, у кутку піч, розмальовоно дивовижними квітами; поруч -- глечики, макітри, рогочі й навіть горбузи.
На свято прийшли учні загальноосвітньої школи Мо 2) та їхня вчителька укроїнської мови і літератури О. Востряково, учні педагогічного училищо разом їз керівником-мовознавцем М. Міщенко. Зовітали також голова Товариства «Просвіта» М. Суконник, отець Валерій -- настоятель церкви Їоано- Затворника Укроїнської Православної Церкви Київського Патріархату, майстеркулінар професійно-технічного училища Л. Нікітина, бунчужний Моакіївського козацького полку імені |. Сірка Ю. Гілевський із козаками то інші.
Гостей зустрічоли діти в національному одязі. Дівчинка в укроїнському строї вносить запашний коровой. Звучать вірші:
Ми в калині родились,
В калині зростали.
Ми в сопілки з калини
Журбу виливали.
/ калину но серці
Несли в домовину.
На могилах у нос
Виростали колини.
/ цвіло ношо доля
Калиною в лузі,
Розливслось піснями
В скорботі і тузі.
Запалено свічки. Лунають дзвони скорботи. Отець Валерій молиться за Укроїну, її святу Православну Церкву їі християн та всіх присутніх у залі, виголошує напутні слова.
М. Суконник у своїй промові розповів про знаменну дату -- 130-річчя Товариства
ними закладоми, культурними центрами. Перший конкурс для учнів «Мова калинова» проводить ведуча Тетяна Шин-
учні слова: «Мова мудро берегине, що не давало погоснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу...»
Подорож по країні Мовландії була цікавою і для дітей, і для їхніх батьків. Вони пояснювали значення відомих українських фразеологічних висловів, наводили прислів'я та приказки про мову, брали участь у ролевих іграх «Скажи без затримки», «Дикторський текст».
У старовинному національному одязі вийшло до дітей майстер української кухні Л. Нікитина, пригостила всіх є зами української кухні. Діти ставили май
егі:-'» У
Захоплено всі вітали козаків, які дотепно, з гумором розповіли про свої справи, Бонє
перевелись ще козаки в Макіївці! Вон
ззацьких святах;
нізацій ьоійььній Й ль
С
бі о ЗЛ
«Просвіта», яка маєтісний зв'язок з навчаль-|
корьовоа. Звучить «Молитва до мови» Кате-| рини Мотрич. З великою повагою слухають |
г сао. 1
запитання про традиції української кухні,| | обрядову їжу ї дізналися богото нового навіть про звичойнієіньку кашу. "грн
-
мой Р
че
РУа Ц г
чен " "Р -ї і
Хей кн НИМ - фо
"4 Ек "4
ТИ МЕ Ані я я ана За
уд
- бен гаму
«СЗФАЙ | чехи, поляки, угорці, румуни, і італійці, фран-
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине.., Отде, люде, наша слава, | Слава України.
Тарас Шевченко
|В них чути труд, / піт, І муки, ; ; Павло Тичина
он АВ о речі, навіть у Корані сказано: «Кожарії. ному народові Бог послав пророка, який їі розмовляє його власною мовою». А що ж вррерниржао діється на восьмому витку п незалежності! Атаки українофобів на прастчу мову корінного народу щоденно своїми брутальними і цинічними патьоками заповнюють шпальти місцевої преси. Україноненависники, втративши глузд і сором, заявляють, що російська мова -- також ні для українців, а отже, треба зм оцінну двомовність, підпрауцю. Ось тут івпору згадати ав земляка Василя Сухо- «с С зму зауважив, що "| мов " це -- таке ж безглуздя, як умі матері, які народили спільну
- БАдйи чі нем
"РОЮ
1 дня ровер Т. Шевченка я Участь у міжнародній конференції шеченкозкия на теплоході «Маршал
Рибалко». На його борту зібралися ітературознавці, поети г прозаїки із 120 країн.
дея Тобто митці, ПЕРА ин пара о СО форуму я почув, як поезія нашого генія
Фе 01 ареною в красному
З п 1 '-
е життя плихоманять каства: аморальність, бандицтво, українофобство тощо. ліде Ж оно. молода | одержава нагадує зачумленого дивака, який, переплутавши черевики, лівий одягнув на праву, а правий на ліву ногу і тепер спотикається на кожному кроці, дивуючись, сиріч, не розуміючи, в чому ж причина, що йому так важко ходити! Ї ось на тлі всього цього неймовірного бедламу все частіше і гостріше починає відчуватись інаша бездуховність і вторинність особистості. Вони, як ракова пухлина, ненажерно розповзаються по зачерствілих душах, першочергово руйнуючи найсвятіше
і найбезцінніше -- національну рідну мову. Саме ту, про яку так боляче, радісно і хвилююче в різночасі відгукувались великі
цузи спілкувалися конференції, нею не розмовляли, кожне слово,
чарівному звучанню.
Рибалко» все частіше мені
огріхи чи щої Патякаємо, базікаємо,
знущаємося!
Тронулись!».
Далебі, ми давно вже «тронулись». Пригадую своє перше відрядження в ролі кореспондента газети «Молодий комунар». В один із колгоспів мене зголосився підкинути на службовому авто знайомий інструктор обкому партії, який також мав відвідати це село. Приїхали ми відразу жна молпочнотоварну ферму. Доярки в засмальцьованих халатах і важких кирзаках згуртувалися біля дверей першого корпусу і похмуро дивилися на нас з-під насуплених брів. Представник обкому партії, весело
посміхаючись, звично засуєсловив:
-- Здраствуйтє, таваріщі! Как работаєтся?
Как жізньї
«Товаріщі» нічого не відловідали, Затягнулась неприємна пауза. Нарешті якась язиката молодиця не витримала і вступилав
діалог з обласним начальством:
-- Да кака жізнь?! -- вибухнула вона, -- корів нема чим годувати! На фермі болото
таке, що можна чоботи в ньому загубити. Кака це робота! Це ж каторга!
-- Нічего, таваріщі, -- заспокоював її
усміхнений партчиновник, -- сєгоднєшніє трудності перєборєм, зато какая завтра у нас с вамі будет жізнь!
-- Не знаю, кака буде завтра, асьогодні вона -- ніяка! -- сердито відповідала розпашіла жінка. -- Да кака там робота! Кака там трудова побєда!..
Словом, вони вдвох навперебій «покакали» на тему трудової звитяги і на цьому розійшлися, нічого не з'ясувавши і не порозумівшись.
Сплинуть роки і я вже не дивуватимусь, коли, з високих трибун виступаючи, сільські парторги, механізатори і буряківники будуть неймовірно калічити свою і російську мови, проголошуючи здравиці на честь ленімської партії і дорогого товариша Леоніда Ілліча Брежнєва. Боже мій, яку тільки ахінею вони не несли всеукраїнським суржиком на кшталт: «Да здраствує комуністичеська
партія | | єйо мудрий ЦК в головеє з генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Іллічем Брежньовимі»,
Як відомо, тоді українські школи закривались, | в таких містах, як Харків, Донецьк, Луганськ, Микопвіїв та інших їх
Та зустріч на теплоході «Маршал згадується сьогодні, коли чую, як біля мікрофону в сесійному залі Верховної Ради «балакають» наші шановні народні депутати. Як вони, -- не з розумінням ставляться до наших проблем, а чомусь... відносяться до них. Хто їх тудивідносить! | звичайно ж, нардепи не вважають, що потрібно поліпшити життя,
а рахують. Що вони рахують"? Свої мовні
теревенимо, плещемо і тільки не говоримо нашою пре-
красною і неперевершеною мовою. Господи, як ми над нею тільки не
--На тролейбусній зупинці в годину пік ледве проштовхуюсь у переповнений салоні раптом чую з гучномовця сердитий голос водія: «Дасуньтеся всерьодку! Всерьодку, кажу вам ісшо раз! Бабушка, ну шо ти стоїш, як на собственном похоронеє! Та наконєц же сожмітєсь в заднєм проходе, бо двері не закриваються! Все. Хвате.
з нами, господарями українською мовою. Вони а сливе виспівували ніби дивуючись його
нь
| часу В. Маяковський сказав:
о чн Чан
(у, ЛЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 рік
уже взагалі не було. Коли, працюючи в Миколаєві в редакції газети «Ленінське плем'я», я в магазині ризикував до продавщиці звертатись українською | мовою, то вона відразу ж нахабно мене | обривала, злісно кидаючи в обличчя: «Гаварітє нормальним язиком. Ето вам нє бандеровщина, а юг!». Безумовно, як українець, котрий не соромився в цьому зізнатись у себе на Батьківщині, я відразу ж потрапляв до людей вторинного гатунку. | Напревеликий жаль, цявторинність в Україні і досі відчувається повсюдно... Не знаю, як прикрашають нові барвисті латки стару свиту, але коли у рідному місті ковзаю скептичним поглядом по галасливих примітивних вивісках і рекламах, які будьщо намагаються бути оригінальними в транскрипції іноземних мов, не перестаю дивуватись, чим це, приміром, слово «сурма» гірше від слова «горн»о? Свого
Разучите зту мову на знаменах альїх --
зта мова величава и проста:
«Чуєш, сурми заграли,
час розплати настав...»
Отже, російський поет набагато глибше краще розумів слово Шевченка, аніж ми «славних прадідів великих правнуки погані». Він не тільки з повагою, але і з великою любов'ю ставився до української мови, У цьому ряду я міг би назвати багатьох майстрів красного слова, які полишили незгасний слід на терені рідної літератури.
| Копштейна, Абрама Кацнельсона, Євгена
сказав:
більше і нахабніше витісняють державну мову з радіоефіру і телебачення. Треба не бити тривогу, а стати сміливо | рішуче на герць із україноненависниками, взявши на озброєння Конституцію, відчуття первинності на своїй землі, несхитний патріотизм | іпалку любов до своєї Ібагатостраждальної | і прекрасної Батьківщини,
А вони ж за національністю не були українцями. Маю на увазі Марка Вовчка (Марію Вілінську), Агатангела Кримського, Майка Йогансена, Василя Вишиваного (справжнє прізвище племінника австрійського імператора Франца-Йосипа -- Габсбург-Льотрінген Вільгельм), Арона
Адельгейма та багатьох інших. Усіх їх поєднало магнетичне і невмируще українське слово.
Сьогодні, як це не дивно, воно перебуває під загрозою лютої дискримінації з боку недругів України в усіх її регіонах. Російськомовні видання повністю захопили книж-
кові полиці, газетні і журнальні шпальти, все
Р. 5. Свого часу в одному із віршів я
В/рю, Що в майбуть -- молоду основ 17 Ляже слово -- не з нього чад. Бо народу, що втратив мову, Більше нічого вже втрачать. Далебі, це так. Слава Україні! Шануймося!
ИиКові ХхоОлЛоОдиИни»
| | те, що більшість гостей, особливо канадці,
Ї
ПАРТІЯ ДОВЕДЕ
Пародія-памфлет
О прекрасний час! Неповторний час!
П, Тичима, 1933. й
Та нехай не галасують,
а дружніше голосують за більшовиків:
/ тоді нам, як до мами,
всім -- у ями, всім -- у ями, ще и без зайвих слів, непотрібних слів.
Адже це уже ме дивно, що ми так несупротивно ноги простягли
8 тридцять третім, в тридцять СЬОМІм. / відомі и невідом/
сталінські орли
к дідьку загули.
Умерталяєга гори, води, зупиняємо заводи,
щейнете утнем. Бо у нинішній Верхраді комуністи верховодять,
як вчорашнім днем,
як вчорашнім днем.
Грше СНІДу ці зануди, ці нові комунолюди,
ще и моисеєнки ж є: найисмердючіші зарази -- більшовицькі унітази,
знову за своє,
знову за своє.
Партія комуністична
дулі нам в кишенях тиче, та вона зате
до могили вс! народи
через тюрми, через броди владно доведе, ох доведе!
Не в Китаї, не в карі,
а у вільній Україні, це ж у нас, у нас
обіцяють комуністи,
що всіх будуть зубочистить. О прекрасний час! Неповторний час!
безтурботний, безпросвітний, хто ж од нас терплячіш в світ! ІЗ яких країн? У селі, в райцентрі, в місті ми тупцюємо на місці рік вже не один, рік вже не один
Це тому, що у держараді/ в/рмі ленінці насправді Україну знов по-холунському шельмують, / плюндрують, / руннують мамже до основ,
до самих основ.
Га нехай собі як змають: божеволіють, конаю ть, нам своє робить, -- оС/х уд у чорміи справі, лівих зраднмиків держави будем, Будем, будем бить!
будем бить!
Валерій ГОНЧАРЕНКО член Спілки письмемників Украї м" ла Кіровоград
РЕ я-
холу т отр ЕН Рв р я ОР
шо оариеіни о 0 во ей а
при
С Ха Р.ЛЯ
Дал
1
стр
Ні СЛ іє Ї
мм
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
нах ночь
Пон
т
паааеааньовинннанноннннни нини
сонний
ПНР ЛЬзв3ІТ ян
чашого цвіту по всьому світу
ії
Белемо мову про одного з яскравих університет тредставників сктаїнської діаспори У 0 Вільному Університеті (Мюнхен, Німеч- США Євгена Васильовича Федоренка чина) Окрім цього, упродовж 1969--190 Народився він 28 Січня 1929 року на років працював кореспондентом укра- Харківшині. До війни встиг закінчити з їнського відділу «Голосу Америки» те класи Люботинської початкової школи. редактором лттературно-культурних Талі навчатися не мав змоги, бо під час переда". На радіо найчастіше виступав німецької окутації школи закримам. У ті під псевдонімами Євген Слобожанив та -тратштні окупаційні роки родину Євген Борлавський. У продовж 1962--1965 Федоренкв було насильно депортовано років був співробітником радіо «Свобода», за поимусову працю до Німеччини редактором сторінок культури У"
зустове федобебну - ЄС
раїнської мови «Мова про мову":
; (Ньюарк). в Українському
прав часть У рооот
ші
ЖК
Об б) СЛ "С є - їй
гом 1
С)
Ч
б
і
-
4 бу
б о рн
змського університету ью-ЙИорк) отримав диплом магістра янських мов і літератури. Відтак вся в Нью-Йоркському універі на відділі слов'янських мов і ур (1962--1969), де від 1963 року працювати викладачем мови 1 літератури. Ставши доктором на фФілософському факультеті Українського Вільного Університету (Мюнхен) у галузі славістики, 1971 року отримав стутонь доктора філософи. За час своєї трудової діяльності Євген Федоренко був виклалачем української та російської мов 1 тур у Нью-Йоркському універ- (Нью-Йорк), в Ратгерському
1 бц?, о -
'
ог а
Сумського обласного свга» помітно
наприкінці
Просвітяни об'єднання Товариства «Про зожвавили свою роботу: минулого року прогедено науковопрактичну конференцію «Роль «Просвіти» з розбудові Української державності», вивчено стан упровадження української мови ЯК державної в усіх сферах фун-
кцюнування! розроблено конкретні захоа, активізовано
ди для зміцнення й ПОЗИЦІЙ адження мової симвоОПіки та заміни
топонімів в області, обгостопоме виконання
вгров радянських «круглим
ворено за обамим масової інформаця
маецевими зас
України.
Греля закінчення Друтої свіТОВОЇ ВІЙНИ - Федлоренки опинилися В змериканській 1973 року Євгена Федоренка оу ло зобі окупації. Шісти алцятирічний юнак обрано до Управи Шкільної Ради при Душа моя, одкрита людям. хотів навчатися і батьки всіляко сприяти Українському Конгресовому Комттеті Якось у пориві відвертості Михайло олаге. Перебуваючи в таборі для пере- Америки (УККА), де вів працював Васильович сказав: «Поезія для мене- - Пе о ого осіб у м. Пассву, що в Баварії, головою Видавничого Комітету та напоєне озоном післягрозове повітря, яке 345 року він склав іспити одразу за дя заступником голови Управи. Редагував соки 1946-го теж успішно впорався з підручник для англійськомовних учнів ви зеою програмок азом 15 приятелем Слово рідне», підручник зісторі «Княжа р7 Г/Л //й / Гриторієз Неліпою створив юнацький лоба» та програми Шкльно! Ради. 1983 гурт Пласту під назвою «'ИТРО"- Потім року ЗУ? обраний головог узпранке 4 диво поруч. Можна бачить | дає сісти серию і душі, це духовне крило постали й інш гуртки, об'єднані в курінь Шкільної Ради при УККА і на промо) ебзріередунио мого життя..». В цьому переконуєшся, мех Бо Лмельз ипцького Товаришт оора»-иї посту пересуває дотепер. 1978 року я Якшо у грудях серце зряче, коли читаєш його найновішу книжку Євгена КУРІННІ? Толі ж він ОЧОЛИВ Федоренко очолив редакцію часопису Закохане зву «Матерія ії мати» (1995). Міжнародний клуб молоді. Полюбляв «Рідна Школа», який виходить тризо ско михайло Пилатюк Я щиро вірю в цю великодушну 1 спорт, особливо футбол, шахи те пінгрік і подає найширшу інформацію пре духовно багату людину. Упевненість у 'онг. Згодом уся родина Федоренків діяльність шкіл українознавстя» це ріка Р рен - -тому, що його ліричне слово та оптип "Рогенсбурга Навчаючись теренах США та Канади, містить Нелегким і тернистим був літера | 5 | б перебралася до Регенсбургапиав'чято 7 | 5 - ера містичний дух западуть у душу багатьом ОО сєзаа:: Євген про- грунтовну їв шкільне |ТУРНИМ ШЛЯХ Михайла Пилатюка віл . - - БР тут. в україно» і гімнази, -вГген р гру нтовну інформацію про МЕ - щ - З - Г - 1 проростуть золотими зернами доора 1 г п по яогчунати пластовим куренем життя в Україні. Управа Шкільної Ради видання першо! збірки віршів « уцулові о і ері а ловжував керува овим куренем 77 і любові, додає мені життєвого оптимізму |! гені Б Хмельницького УККА. особисто доктор Є- Федоренко, птиці» до свого 60-літнього ювілею-віри в незнищенність духу справжніх ток очинатсти насильницької репа- - НЗДОЛОСО матеріальну допомогу школам Народився ВІН 2 лютого 1939 року в | ок Щоб уникну: асистьнице Ю . Е : | гуцульськО селі Трач талантів нашої Батьківщини. п 16 СРСР. родина Федоренків України, надсилають сотні книжкових |мальовничому 12777" му ра Н Михай ревхрі Ж як орав Зкне ; - Косівського району на Івано-Франківе уявляю свого життя без Михайла ; Рупузй «са з 1947 боку переїжджає до ПОСИЛОК З українознавства. Ом раному я Ва без Ніни івни Ляб ої сараї з 3 - «ні. Саме мрійливий сільський сильовича, Дмитрівни Лля0оук-. бельгі 1948 року хлопець екстерном Але чи не вайщиріше слово подяки щині. тут мр ть. У - ізн пеблем-А Ср ОО Е хлопчик, зачарований тихим затінком цих талановитих педагогах я відкрите склав матуру (іспити на атестат зрілості) заслуговує ювіляр за активну участь у | ик, розв | себе справжню б кота суванй зна граиленіюйь М ЗОРЕ х Бк - смерек, зробивсвої перші поетичні спроби на рр , своєрідну 1 рідкісну а українській пмнази м Ганновера створенн! фундаментальної праці «Украрек 5 юбо р ди р - жо | - - Прикладом для нього був уже на той час любов до життя, яка не може залишити обмеччина) , отримавши стипендію зяське слово. Хрестоматія української Р ув уж ба да Німеччина) 1, ОТЕ | Зв віломий аїнський письменник Роман мене байдужою, яка кличе до постійних завчався в Лювенському католицькому літератури та літературної критики ХХ ст» укр СН ; ; гай яку зе за зго Іваничук. А любов до рідного слова шукань і спроб, домагань 1 стверджень. університеті в Бельгії упродовж 1953-- у чотирьох томах. 3-пад пера професора а , - рія п чинни нічним ОАРНВ Федоренка вийшли також праці |прРИищепила Михайлику його перша ві рІЄ зга Че вчителька, сестра Р. Іваничука Наталія їта КУПРІЄНКО, зутримав диплом магістра ПОЛІТИЧНИХ 1 «Іван Франко - - митець : мислитель» - й - -об випускниця Садової середньої ее типломатичних наук Обирався головою (1981), «Хрестоматія української літе- Іванівна, про яку манже щодня З У школи 1996 рок і Лемократичного об'єднання Українських ратури ХХ ст. (1978), «Стилеві шукання ливою теплотою і лагідною усмішкою і ко Стулентів (ДОУС) Михайла Коцюбинського» (1975), «Рух - т зи 1954 року Євген Федоренко вперше опору 1 самооборони в Україні» (1977), б І зустрівся з відоми» українським пись- «Альманах ОДУМУ» (1965). «Просвіто» дорого: менником і політичним діячем Іваном 1998 року професор Євген Федоренко Багряним 1 постійно підтримував зним За заслуги на українознавчій педагогічній Спасибі за книги - неоціненний дар Зогребській україністиції Уклін Вам від тені -тупного року, пере-ниві у США та в Україні був обраний викладачів споаєРО студентів нинішніх, колишніх то тих, що прийдуть після нос- | цих Штатів Америки, почесним членом АН вищої школи ірю: в Загребському університеті завжди звучатиме українсько мова 7- мово мк | великої ї старої культури, бо хорвати -- духовно високими нород. близький нам по ду
З к активний просвітянин Євген Федо-
ренко тішиться тим, що Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т.Шевченка робить справді велику справу в ім'я утвердження України і українства на рідній землі, на жаль, дуже понівеченій за роки панування тоталітарного режиму:
Такий він. виходець із Слобожанщини,
член Спілки письменників України, відомий громадський діяч української діаспори, невтомна, наполеглива і прапьовита людина -- Євген Федоренко --
Слобожанин у свої 70 років! З роси й води, шановний ювіляре!
Іван Пасемко,
науковий працівник Інституту українознавства Націочального університету імені Т. Шевченка
В СУМАХ НЕ СУМУЮТЬ:
Можливо, саме тому було людно на просвітянських заходах, присвячених 120- річчю Олександра Олеся: ї на республіканській конференції, і на виставці картин в міському центрі «Собор», їна «Опесевих читаннях» в обласній науковій бібліотеці.
Нині обласне об'єднання Товариства веде активну роботу щодо створення в Сумах «Українського дому» та проведення в навчальних закладах свята кобзарського мистецтва.
Власкор «СП»
згалує Михайло Васильовигя. Це, мабуть. завдякиїй він упевнено ооре» педагогічну
ліяльність. Життя склалося так. шо Михайло Ва-
сильович уже 20 років учителює в Садовій середній школі ії ЙОГО ТВОР'Я діяльність вирує саметут, на Київшині, де й побачила світ друта збірка «Жайвороночку мії» (1989). Але цьому перелував наполегливий пошук своє постичної стежки. 1 в цьому йому дуже допомоглч палтримка Дмитра Павличка, Миколи Ільницького та Максима Рильського, якому молодий пост послав свої вірші 1 олержав доброзичливу приємну відповідь: «Вірші, які Ви мені наліслали, є початком якоїь майбутньої своєї пісні». Михайло Васильович заслуговує таких слів. Ось як він говорить про світ своє! лрики: Бо то не просто тихий сад --
нинаязо вичятюейв
|СТОРії, ДОЛІ... иро дякують Вом укроїнці і русини Хорвотії, в яку вони вросли і
захищають її, вона -- Ботьківщино, то прадіди їхні зберегли і передали їм у СТ здо мов! | пработьківщини -- українську, щоб були вони повноцінними серед пюдей, бо но Заході людину, яка не зноє материнської мови, зневажають, скількома б іншими вона не| володіло, і тут ніколи ніхто не збогне, як може нормальна людико відцуратиса рідної мови «Просвіто» рідно! Сто тридцять років ти освітлюєш шлях укроїнцям, очи зєш дуцчії, | | борешся за них, надихоєш, посилюєш віру, а в найтяжчі хвилини, як мати, знімає тонню| сорочку, щоб допомогти. Світи! Полойі | хай твоя мудрість, краса й просвітлюють усіх нас, як сонячний промінь! доза
жа й - -
Прес-конференція, організовано Всеукроїнським товариством «Просвіта» імені Т Шевченко 20 січня у прес-центрі УНІАН, засудила чергові спроби Російської прово- | !Н славної церкви діяти в незалежній уже Укроїні, як і триста років тому в підколоніальній, 30 принципом єрозподіляй і владарюй». Ініціаторів і учасників заходу обурмла ініціатива РПЦ і Державної Думм Росії проведення 8 українському місті Одесі зустрічі депутатів парламентів православних країн. Мета такої зустрічі очевидно -- політично підтримко но | теренах незалежної Укроїни проімперської
Укроїнської провославної церкви Московського Патріархату то потурання Московському Патріорхатові в реалізації антиукраїнського імперського гасло: «Бог, Православіє, Росія», що не сприяє процесові об'єднання укроїнських церков в єдину Помісну Християнську Церкву. Як блюзнірство слід розцінювати участь у
цьому то інших аналогічних «духовних» зоходах представників лівих атеїстичних рве о кАУрАЮ партій: КПУ, СПУ, ПСПУ... шани
Й
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
о
Ж - удлістика Її публіцистика»
риб, па ї М - -ій Ь 2
Віталій. Книги «ГПоодинці вмирають -- виживають повернути маенкурту пам'ять», «Кіа нашій, не своїй
ч
я
- ) з уль - чо
"яю р
ЗР ді. 73 почи Ж
«оз зм
- -- Рис оо ват ен -- Пі " - й . ж . 'чУ й - «й і -- г
| ., Головний «нерв» публіцистики Віталія
ре Карпенка, що пронизує все його трикниж-
0 0 жя, -- національний. Нам потрібна | | о національна державна ідеологія, -- о стверджуєавтор, - покищо ж -- нема.
бум і Саме од її відсутності -- всі наші біди в
економіці, соціальній сфері, культурі. Тому журналіст послідовно виступає проти будьяких проявів тупого манкуртизму, рабського духу «хохлацтва» (статті «Дещо про національну гордість», «Комплекс неповноцінності тягнеться за нами, немовби першорідний гріх», «Права нації і права людини» тощо). Автор наполегливо бореться за утвердження української мови як державної, Р всебічну розбудову духовності нації. о лобіо Неодноразово В. Карпенко підкреслює: КУА ейфорія та бездіяльність демократичних БУДЕОКАМ о сил завдали шкоди незалежній Україні. І як бів висновок: за незалежність держави треба | | було боротися з першого дня її прого- Й лошення. | Читаючи книги Віталія Опанасовича, відчуваєш, як болять йому наші негаразди, розбрат і чвари в націонал-демократичному русі, химерна мозаїка численних партій, амбіційність ї особистий потяг деяких їхніх лідерів до атаманування, що відтісняє на задній план інтереси народу і держави. 5 Статті В. Карпенка -- досить точні діагнози | наших соціально-економічних чи духовних хвороб. Автор вже на початку 1991 року, після перших президентських виборів, передбачав, що ліві сили в Україні хоч і «не мають широкої соціальної бази, однак вони набиратимуть вагу і популярність серед населення, якщо нинішні негаразди триватимуть, зубожіння народу продовжуватиметься, а заходи президентської влади не дадуть швидких і помітних результатів».
Прогноз публіциста-політика (а як на мене -- івдумливого політолога), на жаль, підтверджується по висхідній. Адже економіка 1 далі занепадає, а кризові процеси в житті країни загрозливо ростуть.
Висновок з цього спостереження один -- і незаперечний: крайня необхідність об'єднання всіх патріотичних сил навколо національної ідеї творення незалежної, демократичної, соборної України. Пригадуються слова великого українця Олеся Гончара: «З каміння розбрату не збудувати світлицю».
У книзі «Як повернути манкурту пам'ять» автор досліджує природу цього потворного феномену. Він робить історичний аналіз відносин між Україною ! Росією, починаючи з військово-попІтичнОогоО Союзу, укладеного Б. Хмельницьким з московським царем (так званого «возз'єднання України з Росією»), що обернувся нескінченним лихом для українського народу.
Публіцист успішно розвінчує сучасні антиукраїнські міфи, зодягнуті в псевдонаукову машкару. Вигадані для замакоцвітнення наївно-довірпивих голів, вони служать одній новоїмперській цілі: аби Україна ісмувала як територія, а не самостійна держава, а український народ являв собою не самодостатню історично сформовану націю, а звичайне собі зманкуртизоване населення. Для цього, зокрема, продовжу-
ї " . в - «в. РА, | НК й - | 1 ЗА -
і,
у ча оті і Р а, І
ЧИ » дій
|Ф журнелістики Львівського о рімівською організацією Спілки письменників України, редакційною млегією газети «Українські вісті» (Детройт, США).
хаб о
лено київським інститутом журналістики Національного о імені Гараса Шевченка, Спілкою журналістів України, університету імені /. Франка,
ють розгоидувати знайому нам з тоталітарних часів офіціозну «колиску трьох слов'янських братів», підступно нав'язують суспільній свідомості ідею двомовності в Україні (хоч у нашій Конституції державною мовою закріплена українська -- мова титульної нації, як і належить бути) та інші абсурдні ідеологеми.
Віталій Карпенко -- гострий, дотепний опонент, його думка приперчена іронією.
Жива динаміка аналітичної думки публіциста помітно виявляється в статтях, що заторкують больові вузли нашої дійсності: дикий характер ринкових відносин, повільне впровадження реформ, до того ж за рахунок обібраного вже народу, ане на його доброжиток, занепад духовного життя і посилений наступ русифікації, правовий нігілізм, нестримне зростання чиновництва, хабарництво і мафіозність, з якими ще нема ефективної боротьби, хоч про неї часто говорять у силових структурах і на найвищому державному рівні. | всі найпекучіші проблеми сьогодення (політичні, економічні, соціальні, мовні тощо) збігаються в одному фокусі -- кадровому. Капітан і вся команда українського державного корабля ведуть його, не маючи національного компасу. Тому синдром тимчасовості вразив правлячу верхівку, що дестабілізує ситуацію в країні. Все це з болем душевним відчуває автор і про це пише з відвертою прямотою. Як підкреслює він, страшна хвороба спіткала наше суспільство: зневіра, песимізм, апатія, пасивність. Це підступний внутрішній ворог, що об'єктивно змикається з антмукраїнськими діями «п'ятої колони».
Тож одиніз головних мотивів книг Віталія Каренка -- «Діяти, а не скніти!». Автора непокоїть «мікроб байдужості», що проник у суспільний організм, душевна глухота у ставленні до нужденних людей. Він підкреслює: співчутливість, милосердя -- традиційні для українського менталітету. Закликає дати рішучий бій хамству на побутовому ідержавному рівнях. Останнім часом воно тхне українофобським душком.
Слід нам, українцям, розібратися і в характері патріотизму, -- акцентує публіцист: є показний, «майданний» патріотизм, а є негучний, скромний, що виявляється в повсякденній діяльності громадянства України, себто діяльний патріотизм. Його и сповідує автор.
Про патріотизм таланту -- Цікава думка. Таланти маютьне тільки поціновувати себе, але й повсякчас почуватися патріотами України. В Карпенкових книгах -- ряд публіцистичних портретів українських патріотів -- Патріарха Володимира та Олеся Гончара (нині покійних), Віктора Скопенка, Євгена Товстухи.
У своїх книгах автор посилається на результати соціологічних досліджень (опитувань респондентів), писти читачів «Вечірки», яку очолює багато років, документи, що виходять з урядових канцелярій, прийняті Верховною Радою закони, а, гоповне, на нелегко зажитий власний досвід журналіста і політика. Віталій Опанасович був народним депутатом України 12-го скликання, входив до демо-
о 0 о нн
рееннійннесоорни -о
і
кратичної «Народної Ради» у парламенті, мав щастя голосувати за суверенітет ! незалежність України, брав активну участь у конституційному процесі, у створенні Конгресу української інтелігенції (КУїну). Очолює його Київське відділення, Асоціацію української національно-демократично! преси. А точніше сказати -- ОДИН ІЗ правофлангових боротьби за розбудову
істинно національної Української держави.
Інтелігенція і життя - - ОДНа з ключових проблем, порушенихВ. Карпенком. Адже ідеологічна і політична стратегія КУїЇну висуває мислячу силу народу на переднім край українотворення. Сама реальність історичного моменту вимагає об'єднання, згуртування демократичних верств суспільства навколо національної ідеї. Давно настав часнаціонального самозахисту, але, на жаль, українська інтелігенція сповна ще не відчула драматизму цієї ситуації, коли сумління тривожить гамлетівська дилема: бутичине бутинашій державі - - незалежній, цивілізованій, багатій, авторитетній у світі.
Все залежатиме від успіху боротьби патріотичних сил за національні кадри по всій вертикалі влади. Без таких кадрів Україна українською не може бути. Ця авторська думкачервоною ниткою проходить через усю трилогію.
В. Карпенко, зокрема, передбачив ущербність нового виборчого закону, оскільки перехід на змішану мажоритарнопропорційну виборчу систему, для країн з високим розвитком демократії справді прогресивну, був поспішним, непродуманим, і, як уже видно, марним для України. Це просто-таки рентгенівський знімок стану суспільства напередодні виборів до ВерховноїРади 14-го скликання. Він вельми невтішний. «Нинішній парламент буде не кращим, анабагато гіршим і ще
антиукраїнськішим, ніж попередній», - писав тоді автор -- і ніби у воду дивився
Уже вкотре необільшовики показали свою яничарську сутність, заробляючи у вимученого постійними нестатками, " значною частиною зденаціоналізованого електорату політичні дивіденди, потрібніїм для розгортання президентської виборчої кампанії цього року.
Віталій Карпенко знає їм справжню ціну, а у своїх книгах викриває єзуїтські методи їхньої партійної боротьби -- популізм, демагогію, шантаж, зриває з комуносоціалістів маски «захисників народу». Але, як не парадоксально, саме завдяки цим методам, при своїй організованості | дисципліні, вони завоювали у парламенті найбільше депутатських мандатів | при слушній нагоді намагаються скористатися своїм вигідним становищем.
А блок національно-патріотичних партій «Національний фронт» -- і це теж було очевидним авторові -- зазнав поразки через роз'єднаність своїх партійних «квартир», слабкий вплив на передвиборний процес. Може, ця прикра обставина стане предметним уроком для наших демократичних політиків!
Будучи від природи оптимістом і справжнім борцем-патріотом, автор застерігає нас: «В української націонал-демократі немає іншого шляху, як об'єднатися 1 діяти заєдино. Тільки так можна здобути ве?. Інакше можна все втратити».
Книги Віталія Карпенка -- широке політична панорама нашої тяжко народ" жуваної державності. Пройняті волелюбним, гордим Шевченківським духом, ВОК гідні високої відзнаки імені великого Кобзаря. : Віктор КОЧЕВСЬКИЙ,
м. Київ
г.
За довгі
з цих письменників не
педагогічної роботи, А скепті багатоголосим «Ура!
декламують В. Симоненка: - Здрастиуії, сом це Здрастуй, свіжосте мив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством веснянцт злив!
УПІЙМАНЕ СЛОВО ПОЕТА
роки роботи на освітянській ниві я переконався, що поетичне спов середовищі школярів -- золото. Чимало літ спосте Сома, Андрія М'ястківського, Володимира К школу 1 ввели в шкільне життя малюків еле
М і " ча - й кв штератури, рідної мови, української історії
ретво освіти ширше залучало письменні і кам скажемо: послухайте, як вітають іно появу Миколи Сома в стін
, ' здрастуй, віт ре!
рігав за діяльністю Мико-
апустіна, які пішли у початко:
| | ев менти літературної освіти. КОЖЕ
кків ДО
; . аахоплено ах рідної школи, як захо»
Микола ПА реонОв
їни заслужемий учитель укра!" |
ко 50 Є! МА чо тв! пр на на
С) Є
чо у
ць з чо з З Ж Й
ПЕР с - о ання 0 б
івійвьно сіни сьо до ьц
Ж 4
Ї лорі і
ці
Ж. рКь ПУ... є Ра М т - Р ла з їв:
1
пютий, ЧИСЛО 2 (56), 1999 РІК
о влади
- аиніеаньнох би
ПРИИНИНИНИХРЕ. Зіві
РУ
чч
і) із'ьак «Рута: З ча і 4 і "Ше Ре | МИР РРО чу ри : ЕРігою . ці й
Р ри - - 1 и. ча і -б 5 даю "ч
ї «Я 4 ' -. РЙА - ль
- й ї, и чия , п
Чи
РДА зі ч
к й - ОТ рії
тт Же чо ву І, -в : чи . ї щі «сі . ек ЗУ зроб і чи ї -
тонни
т лсячолітній сколоздеА
Номінація: «РКМ/ародне та декоративно-прикладнє мистецтво»
щмааченко високу традицію народного
Сколоздра (ван.
При
малярства ПІДХОПИВ на свої могутні плечі | неволю», «Маруся Богу
Іам Скопохдре!з сепа Розвадів Мимко- «Слава не вмре не поляже!» / - -
авівського рамому ча Львівщині.
іван Сколоздра м'! би стати зразковим
господарем та порядним сім ЯНИНОМ, або
ния
Білокур; Чекання; Вікно; Смерть козака;
- п'яничкою чи ПОВелаєх ом. Міг би бути І
оміс ним варіами так Ом моОбиИТтТи, 50 на
комПпрЬ «0. Це | є шлях посередності; Апе ми- Визволення невільників; Ой у полі нивка; гець -- Пюдина щира ! безпосередня, Обжинки; Святковий концерт; Квітковим
базар; Ярмарок; Весілля; Сільська ідилія; Страта; Мамина світлиця; Несе Галя воду; Козак Мамай; Сільська новина; Маруся Чурай; Коломийка; Скасування кріпацтва; Українська мелодія... Весь капендар пюдського життя, проживально-переживальна філософія української душі, мудрість і сила народного досвіду -- вільно І натхненно переливаються у незбагненно світле | барвисте священнодійство... Оськозацька могмла. Вічно юна, зепена, жива. Неманічого могутнішого за могилу-із неї природно виростає (чи її увінчує, увічнює) голова дівчини, жони, матері, України. Це - родителька. Смерть -- мати життя...Наїїпроминаючому (але и непроминальному) тлі, тілі -- як хочете -- древньоюним! сивочолийкозак. Вініде, не торкаючись землі, такий не затопче життєвого рясту, вінлетить у немислимо легкому і натхненному танці, вінрозбуджує і будує, він не захищений, бо сильний.
Це сам Бог зійшовна Землю, це життєва спромога, дух творчості - ЖивотТворять. Це - сама ПРАВДА, що батьком життя є саме ЖИТТЯ. Бо «не шукайте живого серед мертвого», бо ось воно -- начало
міцного козацького корени, пепикої душі!
Копи мому віІДКкриласяи краса
«(«ОПОВ!К аплакав як дитина. Може, мне
твворчог ТП, В!
пропиває дареми
их сліз, апе душа мого
напну па вії
натхнення | ямомти СТО чашу до дна.
Відомо, що пос ередниками між ПпюЮдьми
одміе! культурм, міЖж ПЮдИиноОМО І Абсопютом |
мерт пимАм !Ме народж еними
ають одиниці. Доних
маїЖ живими,
пюдсько! реєсм СЛ напежить ! Їван Скопоадра.
чи переказати
Неможливо Описати
роботи Ївана Скопоаздри. Навіть, здавалось
би, зама! епементи в окремих мого творах,
тчиінші Недопіки мого картин, є ж мВвибо геніальні і Богонатхненні. Про кмАМСсСпення
мом, масштабність ! Сколоздри засвідчує тематичне розмаїття, зафіксоване в назвах: Різдво; Дударик; Народження писанки; Весмямки; Великдень; Паска: Колядники; Вертеп; 4 вже весма скресла; Зелені святе; Миколан; Івама
і
народність
Купала; Українське весілля; Не вмре, ме полаже: Весна; Козака месуть; В'язмиця; Чумецький шлях; Кобзар; Довбуш; В гурецьку меволю; Дерево життя; Катерима; Лебеді материнства; Взяв би я бандуру; Козацька могила; "одолямочка; Батько; Жар-птиця; Марія Приймаченко; Катерима
начал. Твори Івана Сколоздри народжені з
Представлено радою Львівськ Всеукраїнського товариства «Просвіта» Імені Гараса
Цикл художніх композицій «У турецьку славка», «Катерина», «Гіа Івана Купала»,
ого обласного об'єднання Шевченка.
пречистих небес його великої душі, з його чіжності і любові. Тут він себе реалізовує
сповна. Тут він перегукується зі Сковоакого світ ловив, але не спіймав.
родою, Воістину, не схопити Бога за бороду--.. Але ж його можнанаслідувати, іце незрівнянно вдячніша справа, аніж наслідувати земні авторитети. Тут ми підходимо до ідеалу або ж визначення мети і смислу людського існування. Якщо метою стає прагнення досконалості 1 цілісності, то за темою справа не стане. Життєва проблематика багата, як Бог. Нема такого явища, характеру, типажу, які б не годились для образотворення. Це не всеїдність і не примирення, це прозирання і одухотворення усього сущого. Отак мета стає темою, тобто темою творчості Івана Сколоздри є сам Сколоздра, у генетичній матриці якого записано тисячі поколінь І який прозирає цілість, а найбільше боїться осколків, бо ж скло, під яким розкривається світообраз його душі, -- таке ж крихке і раниме, прозоре та енергетично відображене, як і людське серце: Картини Сколоздри треба бачити. Не обов'язково всі «триста, як скло», хоч саме стільки він породив, виношуючи кожну, як дитину, під серцем. Треба бачити не кількість, а якість -- поза всіма дефініціями і формальними ознаками. Через своє побільшувальне скло Сколоздра
зрить саму сутність людської природи, всі барви нашої життєвої присутності.
Львівська «Просвіта» недаремно висунула його доробок (300 картин живопису на склі і 200 скульптур малих форм) на здобуття Шевченківської премії. Попри все наше'безпросвіття, ми не втратили здатності бачити і відчувати вічне у проминальному, світло в кінці тунелю, талант у безталанні суєти. Величезний духовний заряд творчості 65-літнього Майстра ; створює неповторну ауру в нашій культурі, дає новий імпульс для будівництва в цьому контексті такого проживально-переживального оптимуму, який би давав підстави для оптимізму і душевного радіння напередодні повстання нової ери в людському поступі.
Незалежно від земних відзнак його | давно благословила із Небесної України ||| зда безсмертна душа великого Тараса. а
Богдан ЧЕПУРКО, |||
присвячених історії козацтва, зокрема запорозького, але ця особливо запам'я-
талася- Сьогодні ж, за часів іншої скрути,
аже не ідеологічної, а видавничої, кожна
книжка є неабиякою подією. Особливо,
якщо авторство належить високо-
обізнаному фахівцеві - - історику, пись-
менниці, лауреатові високих Державної
премії імені 7. Шевченка і наукових нагород.
У книжці Олени Апанович «Чортомлицька Запорозька Січ» (Українське козацтво (Київ, 1998) уперше в історіо-
графії висвітлюється більш як піввікова історія Січі, що проїснувала найдовше з усіх восьми січей, до 1709 року, коли була анищена разом з усіма мешканцями військами царського полковника Яковлєва, В ці роки Січ перебувала у нутрі відчайдутиних змагань за відновлення Української гетьманської держави,
ІР Р
ч Кк ьо З жи 5 гори ф"'О оба 1 .Д0Ш З 7.
Ч.-Чат і ч
і 1 ї з ; ьо М зей ч-- - й й п | Я че п - . "І"ш - щ її б чи і Р І" і Ди чі - 4 п 4 Р | 1-й її"
борол
ДАЙТЕ ПЕРА!
ще
НЕ ВІДКЛА
ася проти іноземних завойовників,
торичну місію Запорожжя.
«ВАЖЛИВА Й
вручення медалі Святого
пасне літературно-науковий моногрофію
в українській культурі.
ахльовської. А семирічна доня О. привітала маму й бабуню.
СОЛІДАРНІСТЬ.»
Довно не було так людно на вечорах у київському Будинку вчителя. Повідомлення п презентацію моногрофії «Українська літературно цивілізація» ані ЛьЬОвськОї 1 Володимиро (нагородо Світового конгресу українців) Ліні Костенк: зі роде тут багато шанувальників їхньої творчості. у ом КОЮ
Київ уже кілька місяців живе новиною про в | ксони Поахльовської, яко ось уже тривалий час викладає в Р! університеті укроїнську мову й літературу. А свою а італій: призначено вона для тих, хто тільки відкриватиме для себе ношу ову йнайц речі, моногрофія має 1104 сторінки. Ще в жодній великій європейськії її мовою історію української літератури саме у чит: Оксано Похльовська -- перша авторка книги такого характеру. За
Ми Жулинський ногадав, що виданням моно і надав слово її виконавчому директорові
сказав, що ніби й долеко одне від одного такі міста, незримим духовним зв'язком. У Римі живе Оксана Пахльовс українських меценатів Юрій Ємець, прекра ий
зо зявірар о ДР |
сл. Лек Гу й 7 от
Р. Ж'
й | г. М 1 й - Пі ь -
ДОРОГОЦІННА
| ли М
й, 0 з
"| ГРТСАЛ
нг у
ше ї
-
п Ру
г ве ї
- іч Ї я | ВИ | Ї 4 -Й "| Р .. зо' ДЮ - РР о чайн -
в світ «Української літературної цивілізації» в італійській пресі вже з'явилося кілька рец у яких високо оцінюється ця книга. Появу її справді дуже важко бе інити. Ук заїнаго розповідати світові про себе мовами Європи. (Як не згадати в цьс му зв! зу й є англійською мовою «Історії Укроїни-Руси» М. Грушевського, що його зінансує през українських меценотів Петро Яцик.) Побільше 6 нам таких во: ливих справ і под Директор Інституту літератури НАН України академік Миколо Жулинський стрував присутнім монографію О. Пахльовської, розповів про значен чяТі тво 5
спільства говорило, приймаючи нагороду, Ліно Костенко --ї лика пое чо ахльовської Ярославо-Фр
і Гн ; - - з 4 ї чи г .
їж сік у ас 3 вони - --|йй - "чероим бе!
са.»
б
сний ""УПОГОРДОДНЬ
19609 року в Києві з явилося гарно виконуючи Іс Ь | Й п | затта тячоам ї во бсоя о оформлене видання «Збройні сим У цей час жили й діяли найвидатништ доти фест о З до речі, він нещода України першої пол ХУТП сто- кошові Отамани Іван Сірко та Кость І «воря | ро комуністичні репреат в кроїні. Фу льм це і оловини : | ри я ворять такі видатні політики й науковці світу, як Збігнєв Бжезін ліття». Цю незвичайну як на той Час Гордієнко; запорожці заснову р хуто- | псуреот премії ім. В. Симиренка, заснованої Лігою українських ме подію радо зустріли всі, хто цікавився ри й зимівники, залюднювали південно- | Роман Шпорлюк. М. Слабошпицький передав відеокасету фільму ; | в Італії і привітав її, а заодно й усе українське літературознавств я за б
травдивою історією рідного краю Так,
гліу здеологітримали переправу через Дніпро.
ЗИХіДд у світ щіє) книги на
зованих видань був непересічним Яви" з че щем. Адже, враховуючи тодішню довіРУ вич манері історичної оповіді, гарною
літерату ОДІ
40 друкованого слова, у такий спосо
з і - І - ч - М визнавалося не лише існування Укра ча
"СТЬ 11 ВІ1ЄСЬКОВОЇ потути | Пізнише було ще багато книжок! надалі не відкКЛада ти пера
«Татей Олени Михайлівно Апанович,
українські землі, торгували, рибалили, Написана у притаманній Олені Апано-
рною мовою, книжка читається ому подиху. Просимо ж Олену Михайлівну, кожна праця якої є визначною ПОДІЄЮ В культурному процесі, й
Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ
значущої моногрофії.
таку інтелектуальну напругу.
й дорогоцінна солідарність з нею то з її
во промовці того вечоро.
Про Укроїну і Європу, про те, як почнеться їхній діалог, про української культури і про такі сумні явища, що зус з пез цинізм і національний нігілізм, говорила Оксано Пахльовська. | во уважно слухала. Важко згадати презентації чи прес ференції
- Наприкінці Оксано Пахльовська виділила в її книги. Дякуючи виконовчій дирекції Ліги та Юрієві роботою.
в те, що СПільними зуСсиплями ми можемо зробити справді
-»
Пи б Рі
ченці ь
Го і т й и ;
боб о МИ і
З м. м б , й Р т |
чадо 5
і - "У Ї є тю і б ре града воно т чек 8! Р
б. ч г/жкЗ іа ,
| "ЖІ
воччшСю ееотижн нен ЗДО ації -
Таб
В
й течок тривал зивала надзвигроку в рік множилося ь як характеризував це
« етнограф ХІХ століття,
ї
че -о-оії її
льський: «Родючість урожайних земель, звільнення нових поселенців від повинстягали люд на нові садиби, - | пежалана Чорному шляху) та труднощі, з ями це заселення поєднувалося».
Ру 7 1 яр У ії. йно - - ч . Справді, містечко Романівка постало поблизу сумнозвісного Чорного шляху,
яким татарські напасники гнали полонених
українців до Криму. | перші зайди не
забарилися: вже 1615 року татарський загін дощенту спустошив нову оселю. «Татарські напади були в тій місцевості такою звичною річчю, -- веде далі мову Т. Рильський, -- що документ 1592 року, який окреслював межі староства, говорить: аж до верху - річки Сквири, шляхом татарським, через (0 Люстрація 1622 року вже згадує Рома- РОН ЗО - --нівку як містечко на 20 дворів, що «на о (о самому Чорному шляху осіло». Побут
11". млн?
р й
ек. Е "Но
| і РО 2
і -г С у | уні ніс-не - - -
за й 5 Ж У "Мк о
"
- 71
ої уч. 7--11 за 1998 рік; ч«.1ц.р.
с
забудований, хата з валькиром та коморою, пекарня з коморою, шпихлір і стайня».
По-справжньому проявився волелюбним характер романівців у роки Хмельниччини. Міщани, що здавна відчували, що таке воля, які «не знали панщини й чинш ТІЛЬКИ платили», з охотою приставали до війська гетьмана Богдана Хмельницького. Уже в реєстрі 1649 року Романівська сотня згадується у складі Уманського полку на чолі з полковником Йосипом Глухом. «Серед місцевої шляхти з'явмлося навіть прислів'я: «Де крак (кущ), там ікозак», -- таку підтримку дістала козаччина серед мешканців Романівського староства.
Але пролетіли чорні дні Руїни, потонула в крові та чварах Правобережна Геть-
манщина -- і ось надходить уже ХМІЇЇ століття, а Романівка знов є старостинським містечком у Київському воєводстві. Власники староства змінюються один за одним -- Бомбеки, Проскури, князі Любомирські. Між сусідами-шляхтичами весь час точилися суперечки за маєтності: не хотіли поступатися своїми землями на користь романівських старост володарські дідичі Мнішки, брацлавський воєвода Любомирський, білоцерківські старости. Цікавий переказ про шляхтичів Проскур, зокрема, записав Т. Рильський від місцевого селянина Федька Гриви. «Мого діда, козака Гриву, -- оповідав старий селянин, - - небралакуля, аж допіру срібним єудзем встрелив його Проскура. Похилився мій дід на коневі й сказав: збавив ти, пане Проскуро, козакові вік його молодецький». Усі ці «наїзди» й сварки шляхти тривали, здається, без кінця. «Бо колись так бувало -- скільки хто землі одвоює, стільки и держить», -- пригадував уже знайомий нам народний оповідач Федько Грива.
Але пам'ять про козаччину серед романівців не згасала. Недарма ще близько
б і.
ім», -- цитував одну з пісень про Палія т. Рильський. Навіть у королівському привіле! І71Ї0Ор., заяким Романівка пере-ходмла до шляхтича Бомбека, згадувалося, що містечко «зосталося без аласника по смерт! войовничого Палія». Збудував славетним полковник у Романівці й церкву, яка до наших днів не зберегпася.
Надія на колишнє вільне життя в романівців зажевріла 1791 року, коли король Станіслав- Август Понятовськмі надав містечку магдебурзьке право й статус «віЛьного королівського міста». Романівка звільнялася з-під старостинської юрисдикції, діставала право мати власний магістрат та суд; повинності міщан обмежувалися пише грунтовим податком. Тоді ж для містечка було затверджено герб: «Брама з піднесеною вежею, всередині якої велика пітера «К». За даними Т. Рильського, печатка з цим гербом існувала ще навіть у 1880-х роках і зберігалася в старости сусіднього села.
і || Зи ДЛ зе чне " я» ще 1 " м Ії - о З: -
Але вже 1793 року, після другого розподілу Речі Посполитої, Романівка відійшла до володінь Російської імперії, була позбавлена міських прав і приписана до Сквирського повіту Брацлавського намісництва, а з 1797 року -- Київської губернії. Ще одна легенда, записана Т. Рильським, розповідає, що того року якийсь царський чиновник, ідучи містечком, почув, як міщани на бенкеті вигукують: «Хай живе король!». «Якийсь чиновник підійшов до них, -- переповідає Рильський, -- ! спитав, що означає той клич. «Таке маємо право». «Яке-то право?» Показали вони йому свого документа, а чиновник схопив його -- й тікати. П'яні даремно його наздоганяли». Селяни згадували про ці події так: «Ото цариця за те розгнівалась г оддала наше право Сквирі, то Сквира виросла на город, а наше міщанство так ії осталось».
1834 року Романівці було надано офіцімйний статус ярмаркового містечка. Минули дні козацтва, минули дні міщанської вольниці... Але не вмирав предківський дух. Недарма 1855 року, коли над Україною завирували пристрасті «Київської козаччини», --
РЕДНЕНССЗ містечка, простий і нехитрий, лишався ста років тому в містечку побутувало селяни, почувши царські заклики до участі в
но Зб ко560 0 0-2 Мезмінним аж до ХМІЇ століття. Знову стільки пісень та переказів про славетного Кримській війні, зрозуміли їх так, що в 7 (звернемося до розвідок Т. Рильського: фастівського полковника Семена Палія! Україні відновлюється козацьке військо, -- «Старостинська забудова навіть у 1765 р. | «Палій умів жити з голотою ів разіпотреби-- романівці були одними з перших у лавах
виглядала так: двір, над самою річкою «скинув з себе зелен жупан, нап'яв намет цих селян. Славилася Романівка своїми
б ши ши шию се сою сне мине сниє ско саке кою сю се СЕН ЖЕ СЕ СЮ СЕН СОЮ СЕЮЕ СЕ БО СЮ СЮ СНО СОЮ СО СО СЕИЄ Се ОБНО СЕУ ЄЮЄ ЕЕ ОО ОНЮВ МЕНЕ ЗЮХО СЕ СЕ ОБУ
«Р
7
Розкриємо першу сторінку славетного історичного роману Євгена Гребінки «Чайковський». Перша ж фраза, з якою дотепний автор звертається до читачів, звучить несподівано: «Чи знаєте ви Пирятим'».
| справді, веде далі Гребінка, різні люди різне скажуть про це місто над річкою Удаєм. Сумлінний школяр згадає число мешканців, церков та ярмарків у місті; «письменний малорос» -- добу Мазепи та пубенських полковників -- «хоробрих Свічок»; випадковими подорожній -- «широкі, порожні й брудні вулиці» та заїзд, де «на більярд! сидить курка»..., ! лише душа поетична пригадає ті літа, коли Пирятин був «гарним, сильним, багатим сотенним містом у нашій Гетьманщині», коли мешкав у ньому оспіваний у народній думі Олексій Попович, що врятував товаришів-козаків від бурі на морі.
Лише одна глуха згадка про місто Пирятин збереглася в документах доби Київської держави. Лаврентіивським пітопис, подаючи відомості про княжі усобиці в середині ХІЇ
століття, згадує, що 1154 року син Юрія Довгорукого Гліб, воюючи з великим князем Ростиславом Мстиславичем за Переяслав, «узяв Пирятин». Очевидно, Пирятин був на той час невеликим оборонним укріпленням у Переяславській землі й залишався в такому становищі аж до монголо-татарської навали.
Нові згадки про місто, очевидно, вщент розорене татарами у ХІЇЇ столітті, припадають аж накілька століть пізніше -- на 1592 рік. Цього року че каський І! канівський староста князь ФСлександр Вишневецький, забудовуючи за наказом короля південні кордони Речі Посполитої фортецями, заклав одну зних у давньому Пирятинському урочищі. Нова фортеця дістала назву на честь батька Олександра Вишневецького -- Михайлів, але вже невдовзі поступилася місцем традиціиній -- Пирятин. 9 лютого 1592 року новозасноване місто одержало коропівський привілей на магдебурзьке право, заснування цехів, проведення тижневих торгів і «гандлів», атакож двох ярмарків на рік. Тоді ж для міста було затверджено и герб, що являв собою частину родового знаку Вишневецьких г водночас натякав на кріпосний характер міста, - «на червоному тлі золотий напруженим лук зі стрілою». 1782 року цей герб без жодних змін бупо підтверджено російським царським урядом. Про залишки Пирятинської фортеці Кінця ХМ! століття ОПИС Київського намісництва 1786 року розповідає так: «із запиш-
1
ків зруйнованого земляного міського валу, також із фундаменту ичастин мурів, брами й міських веж зрозуміти можна, що се місто задля якоїсь потреби збудовано було».
За доби Хмельниччини місто, опановане козаками, увійшло до меж Кропивнянського полку, а першими пирятинськими
сотниками (місто було центром деаох
- ПЕ ЧО о енненннннанннраннні ето 0 ши і жи с ібнанкінній пананннійнннй зни аж
сотень) стали Ничипір Лелет та Іван Миколаєнко. За всі роки існування Гетьманщини сотниками в Пирятині були нащадки таких відомих козацьких родів, як Гамалії, Семашки, Ограновичі. Продовжувала діяти в місті й ратуша, що, за словами того ж опису 1786 року, «відала міщанами», зокрема, засвід-чувала купчі, дарчі, духівниці та інші майнові акти. Деякі з цих актів збереглися до наших днів: усі вони скріплені печаткою з зобра-женням лука -- давнього пирятинського герба.
Неспокійним для мешканців Пирятина був 1709 рік. Не довіряючи гетьманові Мазепі та його планам, місцева сотенна старшина повела пирятинців у бій проти шведів, яких, за сповамитого самого опису, «до містане пустили, багатьох побили, а деяких і в полон узяли». Оригінали документів, пов'язаних Із цими подіями, ще наприкінці ХУІЇЇ століття збереглися в місцевого скарбника Щербака -- також нащадка козацького старшинського роду.
Побут Пирятина часів Гетьманщини був характерним для тогочасних півобережних міст. Діяли чотири церкви -- Преображенська, Вознесенська та дві козацькі: Микільська, збудована 1690 року коштом пубенського полковника Свічки (з Кропивнянського полку місто в другій половині ХМІЇ століття було переведено до Лубенського) та Різдва Богородиці, заснована вже 178! року абшитованим полковим осавулом Андрієм ільченком. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки -- на Середопоклонному тижні, на Вознесіння, на Різдво Богородиці та на свято Параскеви. «Торгують на них спершу худобою, а потім приїжджають купці з крамом І сукном Із сусідніх міст, як-от Припуки, Лубни, Ніжин, Ромни та інші», -- записував у ХМІЇЇ стопітті очевидець. Крім того, згадуваним уже рід Щербаків відкрив у місті цегельню.
шукачами правди й за інших часів: так, 1833 року в містечку було заарештовано селянина, що «виголошував неподобн! слова про волю», а 1344 року селяни Хома Дідусь та Максим Грива звернулися до губернського прокурора з вимогою 9щ звільнити романівських селян з-під влади поміщика. На межі ХІХ--ХХ століть у Романівці жинали дитячі літа сина етнографа Тадея Рильського -- видатного українського поета Максима Рильського. Рідним домом стало для поета містечко й пізніше -- 8 буремні роки громадянської війни, коли митці, не бажаючи кривавити руки у братовбивчім різні, шукали собі прихистку в ажитейському морі». Для Миколи Зерова таким прихистком стала Баришівка, для Максима Рильського -- Романівка. Саме там поет створив найкращі вірші своєї збірки «Синя далечінь», пізніІШе незаслужено ошельмованої Володимиром Коряком та іншими недалекими в своїй ідеологічнім обмеженості критиками. Давно вже поховала історія їхні «літературознавчі» вправи, а спово Рильського, натхненне духом рідної! Романівки, й досі чарує пюдем зі щирою,
незачерствілою душею, нагадуючи своє віщування про безсмертя поетової душі: Так ми, -- як день розквітме молодий, -- Підем зі смертю в шахи погуляти, Ступаючи по стежці кам'яній.
Р. плеоятин
Так само колоритним залишався побут Пирятина й у ХІХ столітті, після ліквідації Гетьманщини й утворення Полтавсько! губернії, в якій місто стало центром одного з повітів, кудивходмли також чотири містечка » Городище, Журавка, Теплівка та Яготин. Як і раніше, раз у раз відбувалися ярмарки, де, крім курців з крамом, звичанними гостями були також чумаки з рибою. Множилося населення міста: так, 1809 року воно становило 2687 осіб, з яких чайальще було селян (897) такозаків (819), а накінець ХІХ століття складало вже 8449 осіб. Відкрилися друкарня и повітова лікарня, школи.
Історія Пирятина буде неповною, якщо не згадати в ній про двох славетних українських письменників. Перший з них -- це, звичайно ж, Євген Гребінка, уродженець села Убіжища Пирятинського повіту; недарма саме в Пирятині відбувається д!я його роману «Чайковський», а збірка ранніх романтичних І гумористичних оповідань письменника навіть мала назву «Оповідання пирятинця». Щодо ж другого імені, 19 мого найкраще нагадають нам рядки вірша:
Ои маю, маю я очемята...
Нікого, матічко, та оглядати,
Нікого, серденько, та огдядатм"..
Так, це великий Кобзар -- Тарас Шевченко, що написав цей твір 10 череня 1859 року, саме перебуваючи в Пирятині, під час своєї останньої подорожі в Україну
Проминули піта й століття, неразіне дея змінив своє обличчя Пирятин княжим, Пирятин козацький, Пирятин міщанським: апе й досі, немовби урочистим Гімн стародавньому місту, звучать у нашим пам ят! Гребінчині спова: «Широко м дапеко роалягався він схмлами горм над У пасм; часто блищапи хрести церков мА МК мого темними зепеними садками; гапаспийими бупи мого базарм; на них гучно гриміли вільні спопва, Ооряакали шаблі м яскравіли козацькі шапки та жупанм!..»
Володимир ПАМЧЕЙНХ О,
аспірамт кафедри архівозмавства Київського маціомальмого уміверсмтету /м. Ї. Шевченка
М.
-
114 ПІ МІ
П|
п 1 |
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
до 185-річного ювілею Т. Г. Шевченка
ДА ДА усу дао ДА З ба Зо | За чего ДС о ДС
Т. Г. Шевченко. Автопортрет
Коли читаю «Мені тринадцятий ми- «Якби ви знали, паничі», «Ї досі сниться: під горою» Та інші посзії Т Го Шевченка, то відразу перед очима постає моє дитинство, що припало на початок тридцятих років. Які в багатьох моїх ровесників, було босоногим,. проходило в старенькій селянській хаті, що «під СОЛОМОЮ І ЛоОЛівцІі», при
чіт)»,
воно
«на
осудом її недругів, з постійними доріканнями гречкосіїв» за їх байдужість до власної тяжкої долі, з гнівними зверненнями до національної сліти в особі «панів лукавих», які «Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають».
на адресу «братів незрячих,
Мене, вже старого, не перестає приво-
рожувати незгасима любов Поєта до України. Як тільки починаю відчувати хоч невелике її послаблення, то відразу відкриваю «Кобзаря», аби ще раз пов-
читись, як треба любити свою Вітчизну,: особливо тепер, коли вона, ставши волею Бога незалежною, опинилася в неймовірній скруті.
Та любов Поста була безмежною, він підніс її до небачених висот, і неабияк, а крізь призму розвінчування п гнобителів.
«Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену Святого бога, За неї душу погублю». Таку любов-клятву зміг зисловити лише Поет: задля неї Він лален іти на найбільший гріх. Саме через ту любов царські чиновники полювали за ним і за його короткого життя, і після його смерті У вигляді всіляких заборон на поширення 1 пропаганду його патріо-
тичних поєзій. А до того ж, не багату, не розкішну, як про це, Ло речі, писали
пости радянських часів, а убогу Україну любить Пост, отже, пригнічену, зне-
долену, якою вона й була аж до 1991
моліть». Ці слова є
Господа
За неї
ьо Наробило всім клопоту нова грошово одиниця! Не казатиму про базарни» бабусь,
акі за звичкою називають ціну товору «в
рублях» і тільки на іронічне: «в яких совіцьких чи російськихт», -- хопливо
бо вони звернені і до нас сьогоднішніх. Адже сьогодні, на восьмому
пророчими,
році незалежності, зустрічаємо ще непоодиноких співвітчизників, які бездумно воліють вільну Україну підмінити «відродженим СРСР». Так, переживаємо ми біди і негаразди, та все ж таки живемо
підправляють себе: «гривнів, гривень» Бабусям вибачимо -- що з них візьмеш. от коли різні відповідальні особи то й журналісти серед них незрідка оприлюднюють недопугий родовий відмінок, мимоволі думаєш: шановні, ви що, читати розучилися? Та візьміть будь-яку купюру, більшу за дві гривні, і кращої шпаргалки не
«Люблю, як щиру, вірную дружину,
не «во время люте» і поволі, але впевнено лолаємо скруту. Сьогодні немає впев"
неності, що благодатні часи не за горами,
а ось «время люте може оскалитись, і
перебороти його зможемо лише через
любов до Вітчизни та до братів своїх, як
на це знову наголошує Поет: «Любітеся,
брати мої, Украйну любіте І за неї,
безталанну, Господа моліте...»
Безмежну любов Поєта до Вітчизни засвідчує ще й той факт, що він Україну зробив головним образом своїх поезій, найулюбленішим своїм персонажем. Сотні (1) разів він звертається до неї як до живої істоти. Свою опоетизовану Україну він кохав, пестив, захищав, возвеличував, інколи люблячи, дорікаючи їй. Скільки ласкавих і ніжних слів він знайшов для неї! Мая ненька, бідна моя Україна, вдова-сиротина, серлешна Україна, Україна мпла, бездітна вловиця та десятки інших зворушливих епітетів.
Не можна обминути того факту, що ту велику любов поет сміливо заповів «ї мертвим, і живим, 1 ненародженим землякам» своїм у тяжкий період розгулу реакційних сил по всій імперії, посилення соціальних і національних утисків та
Журналіст і видавець розмовляють у радіопередачі про наболіле: калічну мову українських видань, навалу помилок но бно сторінках. Мимоволі переймаєшся тим запалом. | раптом:
-- Аяк ви відноситеся до...
-- Приймоємо участь у.--
| все, далі можна не слухати. Й так
зрозуміло, звідки беруться ті помилки.
Літературне життя в Україні за юлькістю премій мажна вважати квітучим садом. Ну та добое, хай буде й тою: мало літератури, багато премій. Може, завдяки цим преміям пропорція зміниться колись на користь - літератури. А от з газетних інформацій -
чізнаюся: названо лауреатів премії імені
Андрія Головка -- за роман «Маргінсл», 3 імені Василя Симоненка -- за поетичну ї «Маргінес». Твори, може, й українські, не читав. А отназви... Ну просто невиліковно
я.
вбогому її вбранні, при постійних
Як безталанную свою Вкраїну!» Знову
РР
»зталання змушує Поєта стати ш
слиднях. бо мати-вдова була безсилою оте
хоч як-небуль поліпшити життя СВОЇХ заступником, бо талан сам себе захистить.
малих дуток «А все-таки П люблю, Мою Україну У моїй хаті був старенький «Кобшироку». знову наголошує Поєт,
зарь -- сімейна книга нашої чималої підсилюючи ту любов рядками. «Якби
солини. зміствражав мою дитячу душу. сказать, що Не люблю, Що я Украйну
Ше не вміючи читати, знав напам'ять 0 забуваю... Ій-богу, братія, прощаю |
чимало рядків з багатьох віршав, 00 уважно
коли їх читав старший брат та
й
7 співала його молода дружина. З й вУєТ частіше звучали «Кохайтеся, чорно- .. - брові», «Ой три шляхи широкії», «Думи
коли
милосердному молюсь...».
Ше більш нездоланною постає любов
Поста до України у віршах роздумах,
дого гнітила болісна туга за Вітчизною в далеких казахських степах. «Холоне серпе, як згадаю, Що не в
процвітання найганебнішого устрою -- кріпаччини. Навколо Поета Чічікови та
Собакевичі, а він переповнений пророчими ідеями, в його мріях виплакана ним ненька-Україна, а офіційно вона лишалася Малоросійською губернією, він її хоче бачити вільною, а реально про це заборонялося й думати; в його ГОЛОВІ
минуле народу, утверджувався статує «єдиної і неполільної»; він прославляє напшіональновизвольний рух гайдамаків, а буржуазні історики настирливо навішують на них
іржчви з МИ,
на
є ПрОопуєках кохного слова Вразлива
нечоиь сестожчко інкови ризкань, коло МОГО СВИЛОСУ Святії вітри принесли». І ах читав «Катершну»ь чи «Тополю», Дніпро, і Україна, і навіть вітри з неї для збо«Наймичкуь Менібільшедовплодоби Шоєта святі; тобто такі, які не любити були чоловічі образа, яких я уявляв було б великим гріхом.
пильними ; відважними л-
20 -- лихий для ворогів і гідний батько («Гори МОЇ високії»): «Простіть, високії, лише посилювали любов Ї. Г. Шевченка
їля козаків Часто усі разом смпялисх мені! Високії! 1 голубії! Найкращі в світі! до України, яку він мріяв бачити колискою квляючи ху лу-хулюмну парицю. яка була. Найсвятії! Проєстіть!.. Я Богу помо- вільнолюбетва і непокора. Про цечитаємо |
«мов оогеньоЮ засутений » з царя зкуй люсь-...» Поєт звертається не до Карпат врядках: «Таіноді старий козак Верається | зелмеля пеостворився на коптєня чи Кримських гір, бю він там не бував, а грішному, усатий, З своєю волею мені На |
Так щє з дошкілля познайомився я 3 29 звичайних українських пагорбів, що чорнім вороні-коні! А більш нічого яне | Т Тоєтом. Толі ж лавсобі клятву прочитати | На травобережжі Дніпра, про які каже, знаю, Хоч я за це і пропадаю Тепер в Ів сь «Кобзат» вітразу ж яктільки навчусь ШО РОРО «Не так і високі, Як хороші, далекій стороні...» і о
із зенананафа сані хорошії. Блакитні здалека». Знову ж Знову і знову читаю «Кобзаря».
Певні сазана шу ци» «Книгу 0 тожя Є ЗЗР от засвідчує незбориму |і знову переконуюся. творінь ШИМИ юродч» цю «Книгу одкровень», ЦЮ любов ло рідного краю. Невжсокі ті гори, невичерпна, а сам він -- таїна Неба. «Нашу Б -а бхілню читати знову з доро й рідні, бо кожна з них -' ТО Волночає усвідомлюю, що викладені вище
шує наиуеаттой чевожо ЖИТТІ часточка Вітчизни, шо й підтверлжує думки -- ше всього-на-всього крихта з
пай нів «Кобзарем» рядками «Із хмари тихо виступають неосяжної теми любові Поета ло України.
таз зосвійвньйни є з потребою. Обрив зусокий. гай, байрак, -- Хатки яжу нете що перевершити, але й повторити х саги юбок Т Г.Ї Певченка порівбіленькі БИТЛЯДАЮУГЬ, Мов діти в бллжих неможливо. і б'ємної пеечгю «Гайламакнь ло найоеся Та Поєт не вловольняється лише ших чт дк гх віснів. Та в них УЄСЖ зтасною любов'ю дю України. До неї він Укта че чо пожгоолою і драма- Р пуче закликає своїх співагтчизниківранчо | колоній зерсаєриженою «Свеомо Україну любить, Любіть 5... Во
зі Тжоратим п
зимовими каганця менші, теплій черіні та так уважно, що
та сивий Дніп
Украйні поховають, Шо не в Украйні
буду жить». Холоне серце... Це любовпристраєть, любов вищого гатунку - Або: «Благав і досі ще благаю, Що? хоч умерти на Дніпрі, Хоч на малесенькій горі» чи «Або хоч крихотку землі Їз-за Дніпра
ШуєТе б останню
З, то Мч
Ось іще кілька рядків з поезії «Сон»
тяжку» мому Ту
ярлики «розбійників» і «злодів».
Та нездоланна любов Поета до України переборола всі супротиви, в ній він черпав енергію до нерівного двобою з царизмом аж до загину, про що засвідчують рядки: «Дай дожити, подивитись, О Боже мій милий! На лани тії зелені І тії могили! А сльози, бо я, Боже! Я за неї гину!».
І арешти, і постійні нагляди, і заслання
"ЗіБ зі Р Р шо чно
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
й ) 1
Ра п
У), лютий, число 2 (56), 1999 РІК
П. Красовський. Каплиця Трьохг Святителів у Львові. 1575 р.
ГУМАНІСТИ
ХМІ сторіччя, час сподівань на близький гармонійний лад між людьми, на земний рай, на життя без страждань, виповнене насолодою ії душевним спокоєм. Розквіт
рат ву мистецтв і літератури. Доба Леонардо да Вінчі, Рафаєля, МУРУ Тіціана, Джорджоне, Мікеланджело... Які імена! | Ренесанс має ще одну назву -- доба Відродження. | Найосвіченіші люди намагалися розшукати і відродити ан культуру. Історія назвала їх гуманістами -- від - латинського апиз5, що означає -- людяність. о Худ Ренесансу часто малюють мадонн -- не богородиць-страд з, аземних жінок у розквіті молодості одухотворених своїм материнством. вавважала все земне гріховним іволіла зануритись з вузенькими вікнами, щоб гріховний світ до святині. Парадокс -- саме в цих маленьких освіченіші богослови, інколи гризикуючи пи та переписували твори письменників и їх відроджували. Їхній доробок /маністи Відродження. Але ніде правди ді-сто вони згадували своїх попередників. Де | пшлося про ченців, гуманісти висміювали їх: розпусту. Джованні Бокаччо так весело реготався його сміху докотилося і до нас
газовій
орі зво " Ї - РОМ нез | - -і збакнй| -- УР
он Р я. "з РУТ
ченціє
т. ли а ї о Р Раайе пе людина сильна, вольова.
жна: щоб раювати, потрібні гроші. ється як нещастя. Конструюючи
гуманістів у Італії ї Франції швидко -кравої, сильної особистості припав шероїо о З з ярі
щі рже ін Пре. Т б ой | ПРи зи Й -р
к, чи
пють ідеали краси і гармонії. ють ідеали кра Р
ть і симетрія композицій у творах П'єро а, Леонардо ї Рафаєля; гераклівська сон: Мантеньї, ніжність жінок юрції нагих, схожих на
ерландця Мемлінга. У
і міфи, і християнські
: п"
Рак У Сф'РУЄНО. у Зніч | і. Ї Р й й іі і іній Й цій д - ет
мнІЛпеРг
Я і «г
леливої печалі, як запоруки раю
нацька зблякли у проміннях Золотого віку,
чархині, бо ж урядувало під її випещені руки впевнено
пла в трактаті «Місто Сонця»: серед європемців, , запанували Руська в Туреччині, Бона в Польщі, тав Англії, Катерина у Франції, Марія в Шотландії, 1 забел за, за якої Колумб відкрив Америку ---
-
У й ч
іо ати йнрсайи о с ЛИ
родин Італії - - герцогів Сфорца. «Сфорца» означає сипа. Династія, родоначальником якої був простий селянин,
силою, підСступністю, жорстокістю здобула не тільки казкові багатства, ай титуп герцогів Міланських.
При дворі Сфорца шанували мистецтво. Придворним художником Лодовіко Сфорца якийсь час був Леонардо да Вінчі, | меценатство стало традицією родини. З герцогинею Боною Сфорца й одружився Зигмунт Перший.
Бона привезла з собою до Польщі, України та Білорусії ренесансні моди, ідеї, мистецькі смаки. У Кракові італійські архітектори збудували для неї та її чоловіка міцні, як фортеця, богатирсько-приземкуваті, прямокутні | симетричні палаци, які нагадували давньоримські будівлі. Резиденцією подружжя було також місто Кременець на Волині. Гору, дерозташовані руїни королівського замку, і досі мешканці Кременця називають «Бона».
Новий стиль викликав у Польщі г в Україні жвавий інтерес, особливо у тих, хто здобт освіту в університетах Європи. На палійських архітекторів і художників з'явився попит у Львові, Перемишлі, Самборі, івони подалися на заробітки до великих міст і маєтків. Без перебільшення можна сказати, що у своєму посагу Бона Сфорца привезла на нову батьківщину Ренесанс.
Посіяне архітекторами Бони дало пишні сходи. У Львові виросли споруди в стилі Ренесансу -- Чорна кам'яниця, крани ЗРО гранчастим камінням, що імітує діамант; вхід до церкви Трьох Святителів вирубано як тріумфальну арку з колонами, з виноградними гронами, трояндами, акантами -- античними символами олімпійських богів.
Серед наближених людей при дворі Бони опинився І відомий у ті часи поет-гуманіст Станіслав Оріховським з Перемишля. Певний час він був учнем самого Лютера, який навіть дав йому притулок у своєму домі. Станіслав Роксолан (Руський), як себе називав, тішився тим, що мого батьківщина Русь, «лагідна, спокійна, врожамйна, виявляє великий потяг до літератури грецької і латинської, щорічно відправляє в Італію до Падуї багатьох юнаків. У Паду/! їх
зараховують до поляків, бо Русь належить Польщі». Оріховський, як більшість гуманістів, проявляв віротерпимість. Пояснював це тим, що був занепокоєний загрозою турецької експансії в Європі, вважав своїм обов'язком закликати усіх християн до об'єднання проти спільної загрози турецької навали. А щоб його голос чути було по всій Європі, він побував ! в лютеранах, ! 8 католиках, і в православних. Радив польському меролем: «Прямуй наРусь. Коли вороги почують брязкіт твоєї зброї у Кременці, у Перемишлі чи на Київщині, переймуться страхом». оттрай Зигмунт | помер, жалобну промову над ним виголосив саме Станіслав Оріховським. | Бона Сфорца запрошувала до свого двору художників, поетів, учених -- тих, КОГО об'єднували гуманістичні ідеї.
ль
П. Барбон. Італійський дворик будинку Корнякта у Львові. 1580 р.
Дмитро Горбачов, Паола УтеВвВська
ПОДОРОЖ У РЕНЕСАНС
А гуманістів у тічаси на наших землях було чимало. Варто згадати хоча б Юрія Дрогобича. Вчений європемсько! міри, він 1482 року обраний ректором вепотаькоро університету. Сам герцог Д Есте запросив Юрія Дрогобича до Падуї навчатийого дітей. З | 488 року стає професором медичного факультету Краківського університету -
Та повернімося до двору Бони. Серед її наближених помітна постать -- учений Калімах, знаним у Львові, Кракові, в Дрогобичі. До його порад прислухалася ще одна жінка, якій теж судилося відіграти неабияку роль у поширенні ренесансних ідем та смаків, -- Софія Палеолог.
ВІЗАНТІЙСЬКА ПРИНЦЕСА
Вона -- з родини Палеологів, останньої династії візантійських імператорів. Від турків утекла до Італії. Ще вдома здобула високу освіту, тому її гостинно зустріли в Римі. За порадою папи римського, Іван ЇЇ, князь Московський, виписує з Риму наречену. Князю дуже кортіло статицарем Росії, івінохоче погодився одружитися з візантійською царівною. Так Софія опинилася в Моске!. Услід занею в останні десятиліття ХУ століття з Італії сюди прибувають архітектори, яким належить звести парадні споруди у Кремлі. Середних -- Аристотель Фіораванті -- видатний архітектор та інженер. 5
Довгадорогадо Москви, а Фіоравантівже немолодим. Та все його цікавить, все він прагне роздивитися, вивчити.
Побувши якийсь час у столиці, Фіораванті іде до міста Владимира, щоб оглянути Успенський собор, спорудженим у ХІЇ столітті. Повернувшись до Москви, він відтворює мого на терені Кремля. с
З цим храмом пов'язане ще одне славетне імя -- художник Діонісій. ідеальні пропорції нових, багато в чому ренесансних храмів Московського Кремля викликали до життя і новий напрям в іконописі. Згадаймо попередників Діонісія, зокрема Феофана Грека. У нього блискавкоподібна манера письма. Вона відтворює ту мить натхнення, колилюдина, здається, втрачає зв'язок із земним і потрапляє в орбіту ідеальних, божественних почуттів. Небесним,
ідеальним пройняті й жертовні образи Андрія Рубльова: Діонісій та його сини де в чому наслідують сво!х попередників. Але ренесансні настрої захопили і їх. Діонісім вніс у доти неспокійний світ іконопису дух умиротворення: Кольори згубили свою напругу, стали м'якшими, як пастелі, а персонажі позбулися внутрішнього буревію Феофана Грека, філософськи спокійно розмірковують про добро | зло.
Вітри гуманізму ще наприкінці ХМ століття долинупи 2 Україну. Про це свідчить передусім «Красівська Богородиця», ікона, знайдена в селі Красові, нині воме зберігається у Львівському художньому музеї. Своїм гармонійним падом вона цілком відрізняється ?!д напружено трагедійного, стражденно-мученицького «Блакитного Успіння» Андрія Русина. Замість конвульсивних
9/
гострих І овали 1 п: схожий не
з небуття іє матері М як «Волпм «Оранта: плачуть І духа! ТІГ Доміную Вінненач котре г
чи зай
Венец
з перли канали - ня -- ГОЮ каналів в Відродж Госпс роківє ц та азіатс з слов'я! Тане малоне можна б МАМТЦІВ: уо зразі 7 багатив-
східног: Укра іншим. | їм наді креслпм/ персон Джорд мопито про со глибині прониз ульбле гдавнь: то -р До Чорног тут. Ве Декоті кони, земляк Ролі мисте склало серед зобра: мапюм туреці тонах. У ча навіть
венеці Як на
З. я
Гі
п
Богородиця» з села Красів на
Львівщині. ХУ ст.
за т Пт
оенанннннинтннннннннннн ее -
гострих ! копючих гама -- СПІВають ПІСНЮ радості плавні овали | парабоги. сус з високим чолом, хоч І Немовля, схожими на ФГОСОФА, ЯК збагнув своїм розу мом таємницю чебуття і виборов безсмертя. Широке заокругпене обличчя матері Марії дихає гордовитим спокоєм. Вона не докоряє, сх «Зогинська Богоматтр», не оплакує долю сСмна, як «Оранта» Агімгпіз. У цьому світі душевної рівноваги не алачуть і ме смйються, а розмірковують про гармонію гуха і їла -- тах, як у філософській академії Платона. Ломінуючий коричневий копір то темнішає, то рожевіє. Зім меначе заколисує глядача. Забуваєш, що цей брунатним коло в жоногисі симвогізував «стражденне терпіння».
ДО ВЕНЕЦІЇ бемецієв. .. Приморське місто, яке нерідко порівнюють з пероглимою. Бруювок у ньому обмаль. Замість них -- качаги -- дочеро розтоки Адріатикм. Засоби пересуванко оо гОмдоОпи з не разоспвачимм гОНДОЛЬЕрРами. Уздовж хачагів височать папаци, більшість яких теж перлгпинми часів Задродженне.
Господарі міста -- купці: Венеція протягом багатьох роюв є цекмтром європейської торгівлі. З уСіх країн Європм та азатського Сходу приїздили сюди ТОРГІВЦІ. Чимало їх Із слов янських країн,
"а ме пише вони постреч гості Венеції. Гуманісти вважали мало ме своїм обов азком побуватм тут. У палацах Венецп митців: в обрамлення тргу мфальних арок давньоримсько- "о зразка -- портрети зчених, художників, імператорів, багатів-банюрів, заповзятпивих кутів і навіть євангелістів,
Суса, Мара. Палаци прикрашав химерним, на зразок сюдного, дежор, близький до візантійського.
Українські кудожники віддаваги перевагу Вемеця перед иими мистецькими центрами Італії. Флоренція здавалася м мадто рацюнагістичною. Фпорентіиські художники хреслюли ЧАТКУ Персгпе ктиву, опрацьовуто зм обличчя | ТЛО
персокажів скупьптурно | об'ємно. А венеціанці -- нжорджоме чи Тіціан -- огаьгниський спокій уявляли Як
молитовних стан. поетичьу журпивість- Вони не забувають "Ро сонце, "ро всесвіт. про небесну вмсочінь |! ДУХОВІ "пибжни. |ючб живогімСна матерія -- м'яка ! ПОДаТЛМВЯ, пронизана зопотистим сяйвом. Син | зопотим и упоблені кольори, а це так близько до традицім візант ських давньоруських, де сючє -- любов до ближнього, зогпо-
- і - іл-єєть 00 ПО
До того ж, у Вемеці багато слов'ян з Дубровника, "Орач су су? 1 кобра словенською моВОГО вперше з явигмся ут. Везеціанці завжди шанували візантійський живопис - межотри ммтці налють картини малювагім на золотому ТЛІ, Як коми. сперечаюучись тим з фФЛОРеНТРІЦЯМИ | СВОЇМ
о РЕ млттками --- (Джорджоне і Т|еціаном. Я-оо-ь
оль Вечеці у дальшому розвитку ужратмського мистецтва досить помітна, навіть зображення Мама» П8Лоса ме без венеціанського вплмву - Люодючу, яка о - РР
"пред ополе журливо награє на ГРОТЄ (кобзі), вперше з0бразиа Дж О0Дджови 1 укравас ські Ху домоесм ХМ столиття, рецьког у підубу ги маалюовали в ЗОПОТУИСТО СМІХ
- -
- о - - з - - м, У часи розкату Венеців володіла великими ТЕритОРІМ З Е
"МЮТЬ мага св» «ваотаг у Комстамтючогоги- У Львові чикья куті відкривали конторм, торговетьм склади; ча прощу, їздили українські худомовмм до Вемеця
АНІРІИЧИНА мноОгОгРІШНИЙ
У біблютека: Москви та Новгорода збеРЕОТУС" акмм скромно
юсстрова»м кудожняком - "Чалжоуються є "М'азав дмдраічесза мАмоОгОГрайічеим м - У ць че» еОгЛимі бИТС пурегувача СГ УВГ М сьо л-ФштЯ З га тиви кОм - а" економ ГУ а ас Га хер | у герекгпаді З чмецькоя о- -О ни гордовито ькемував себе дгржогомюо що.до ре-я, а речи «Сетесю в ГАТюе»мМз2оО д«дриєгчютьй МАнОГгОГРІШЯМНЯ че
зюю ЧІТ СЬО ін є загичцзається УКРОНЧІЯМ-
нини по и Р нині я
Р . - РР, сат кана ЄЄТЬьКОГ -ь бій ТОД ДА зад Говгньомямя , - юю нин ВИ НАЙ ОН ОН а т е«6хкВг нь ан
мали жодного українського ренесансного малюнка, все одно бупо 6 ясно, що ренесансний живопис існував в Україні.
Ми дуже мало знаємо про Андрійчину Многогрішного: Деякі етапи життя художника можна уявити з Певною ммовірністю, якщо уважно роздивлятися МОГО КНИЖКОВІ ілюстрації.
У ті часи заможні й освічені люди збирали для своїх бібліотек книжки, здебільшого писані на пергамені, багатоілюстровані. Друковані їх не цікавили -- дешеві м безбарвні. Й
Найвідоміша книжка, проілюстрована Андріичиною, -- так зване «Холпмське Євангеліє». Саме Євангеліє датується ХІЇ століттям. А ілюстрації Андрійчини -- це вже Х МІ Століття, ь
На хвильку уявімо собі, що сучасник Андрійчини, якимсь холмський книголюб придбав рукописне «Євангеліє» ХІЇ! століття, ілюстроване, але так, як іЛЮСТрували 300 років тому.
-- От біда! -- скаржиться він. - - Надто вже ці малюнки якісь варварські. Прости Господи, але здається, що намальованих тут святих схопили корчі! І які вони всі худі, виснажені!
| він замовляє Андрійчині нові ілюстрації, щоб осучаснити давню книгу. Чому саме Андрійчині! Може, художник був його земляком!
Місто Холм -- сусід Любліна ! Кракова. Коли король Ягайло заснував у Кракові університет, мого дружина влаштувала при університеті бурсу для незаможних православних юнаків. Бурса існувала і за часів Андрійчинм, він міг там навчатися. Тоді ж у Кракові при бернардинському
Андрійчина Многогрішний. Мініатюра «Євангеліст» з рукописної книги «Холмське Євангеліє». ХУЇ ст.
монастирі працював скрмипторій -- мамстерня, де виготовляли рукописні книги, що мали характерну, чисто місцеву прикмету -- перенасиченість орнаментикою. Таку перенасиченість оргаментом бачимо і в декотрих малюнках Андречині Можпиво, навчався він в університеті, бував у скрмпторії, спілкувався з ченцями, хоч і був православний, а вони -- католикм.
Віротерпимість - - ознака Ренесансу. Євангеліста Луку дндраєчина намалював з католицькою тонзурою на голові. .. Тряшкми смашно, а може, зворушливо: прототипом для Лукжм міг послужити хтось із мого призтелів-бернардинців. д може, художних товаришував з якимось ревним катопнком У Львові -- хто лише не бував у цьому місті, центрі гуманізму й освіти в Україні. Бував -- не міг не бувати там ї Андрімчина. у
У його малюнках відчутні давньоукраїнськ та ренесансні впливи. З одного боку -- традмційні для України смні, червоні та золоті барви, але нова, ренесансна гармонія їхних сполучень. Арютектурні куліси позаду євангелістів, які мажонах, симвВоОЛІЗУЮТЬ МІСТО, З традиціяних кптонів та гіматіїв мальовано витонченими кОЛЬОРВРОВИММ Ї ЗОЛОТИМ штрихами, ях у Софі Київській. Але фІГУурм обрамлені, як це робили венеціанськ мамстри, пиштними тріумофальнимом арками. Очевидно, наш земляк побував ї у Венеції. МА аліконніксм перезнаксьонназнма азстичічома декором: важкі, соковмті ростьоог орнаменти наче вихлюпуються з рогів достатку, захопільоючи мало ме весь аркуш.
дле вних немає геометричної точності, на відміну від Фпореєютінських. Ц; орнаменти розміщені на аркуші без жорсткої системи, трохи ДОВІЛЬНО, Навіть хаотично. Вони м яжі, ПОДатТПМВІ, чесуваються, тснять одне одного. Так міг маговати художник, у якого не вщухла емоціюність і хогодні правила їмтелекту ме здолапм душевної животрегетнос ті.
Орнаменти на мвфатюрах Андрійчнеонм утворюють мавхіл труумфФАальних арок вічок слави, ВОДНОЧАаСс СимВопізують Едем -- «Земним рам», а ще -- нагадують розжашний Сскіудраан кот ва .
Андрінчмнча вопіє мапювати рам ма землі, аненанебі
| хоча він зображує небо не голубим, як їталімці, а зопотим, іІКОНОПИСНИМ, воно, В порівнянні З рослинним орнаментом, займає незначну площу.
Одяг на героях Андріичини -- традиційний для іконопису, апе по-ренесансному просторими, це робить його персонажів кремезними богатирями. Як вони різняться від щуплих, безплотних зображень середньовічних святих!
Такі художники, як Андрійчина, мали вплив на СВОЇХ земляків. Доказ тому -- «Пересопницьке Євангеліє», те саме, на якому присягають президенти України.
ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
У ХМІ столітті польські та українські магнати змагалися одне з одним за найпишніший палац, наимкоштовнішу бібліотеку, хочіне всі полюбляли читання -- куди цікавіші пови й веселощі!
Православна княгиня Заславська не пошкодувала грошем на дорогоцінну рукописну книгу «Пересопницьке Євангеліє».
15 серпня 1556 року в селищі Двірці син протопопа Василевича Михайло розпочав переклад з болгарської та переписування тексту. А завершив роботу 1561 року архімандрит Пересопницького монастиря Григорій.
Книга переписана пізнім уставом, літери чіткі, витончено красиві. Хоч Михайло та Григорій перекладали на мову книжну, однак зберегли чимало рис живої, народної мови.
Якщо, приміром, у тексті залишаються іноземні терміни, на берегах подаються їхні українські відповідники: спекупятор -- кат, алектер -- півень, сандалія - черевики, житница -- клуня або стодола.
Пергамен для «Пересопницького Євангелія» виготовили розкішний, тонкий. На книгу довелося пожертувати цілу череду телят. Чорнмла зробили з найстійкішого барвника. Книжка і досі вражає свіжістю, жодна літера не поблякла, не вицвіла.
Княгиня Заславська сама знайшла і художника. Ім'я мого не дійшло до нас. Він, які Андрійчина, поєднував традиційні Одяг, постаті святих нагадують галицько-волпинський іконопис. Середньовічна витонченість у постатях, мальованих тоненькими штришками, і водночас --
-
обважніла рослинність на берегах мініатюр. Орнаментальний бордюр широкий, барвистий, виписаний з явною
насолодою і натхненням. Він відлунює венеціанською пишністю і віртуозністю. | АКА Традиційні для України сині, червоні і золоті барви та | | |/4/ новітня гармонія їхніх сполучень справляють незабутнє | чо воо г.
вра Ви о | ери 0
відгомін тернового вінця готики, яку не забували й у | 8/ незатьмареною золотою плівкою. качок замовити «Євангеліє»: пиха чи побожність. А от Миха»
- й іє аж тя о ри | ї ль - ї й ДА
| Тк "а
чи -. Й ьо В
ї 2 я тий
Р
Бльгарского на мову Роускоую. То дляліпі
| зм
"а ні ОО
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ччо'о т. мо «оре
ЛЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 РІК
Проте ев укроїнців порівняно домедовно існувов ще один різновид шлюбу, досить специфічний ах но тег'ер'Шн-є сприньсття, оле з Вищим від шлюбу аршо вважовся шлюб він змовугТомм МкиЄ ПНДИНСЬКУ, ОРОС» Цей По дойзо -- «божественний», коли ботько | весільним звиготи зофіксувсв Француз Боглам жертвоприносими, бо даруванне дочки роби- | чос було єдиним агтормит етним джерелом з ки. со. й лосз задля пожертви богом. Дарування дівчини історі! запорізького 7
Шлюб аршо переважав у жрецьких родинах.
як визначений довніми» мудпрецями-ріші, через що й нозво шлюбу.
КОЗОЦТВО м звичоїа визосу ту-
в дружини 30 визвлені послуги згадують уже укроїнців. У розділку «Як дівчото залицяються Шесеоя: довні джерело, проте носпраовд це був не ДО парубюв» він, зокремо, пише: є ссмобуртнін
шлюб, а співжиття. Віч побутував здебільшого «Тут, но відміну від звичого ' тродиц нших сис ув трьох вищих стонів - брахмонів, хшатріїв нородів, дівчино першою свотоється го зніаські рр і вайш'ї. Ввожалося престижним віддовати парубка, яхого собі вподоболо їжнія трожраінський
дочок жерцям, проте згодом, їз занепадом диційний й то незпомімми зобобом мсиже ; ндійсько жертвоприносин, занепав і цей шлюб. завжди дівчині 8 цьОМУ уаголунию ур Ан ові форм чілю
Остонній, восьмий різновид шлюбу, більш певна успіху, НІМ поруоок, коли 6 анпробувс
найбільш божаний -- шлюб брехма оскільки | наважився пером свототися до обраної з-поміж ГОЄ
він личить брахманам. Дівчину одружував дівчини. Ось як це виглядає Закохомо дувчьочо стому, пере
батько, даючи женихові за неї стільки прикрос, «дедохотм порубко, якого любить, у том чос. зосомпере
скільки міг, о жених мов певне стоновище й | коли СПОДіВОЄТЬСЯ ЗОСТОГУ РАНОК СЕКОУРЧЬ ВИ воїнів, вик
ученість: батько нареченої сом запрошував | ісвого судженого о дону зНИЙ Забара Сваямварх
його в зяті, приймав з шанобою і нічого не | «Помагой божеї», які зночоть мозожо то схляв тендемтів. |
бров навзомін. Прототипом цього шлюбу що наше «Хай блогословить Господь!» і є ов мі
вважовся шлюб Сур?-Сокця й Чандри-Місяця, звичайним їхнім привітанням, коли зоходищш є себя
тес "В ря згадуваний ще в «Рігведі» й відбитий в до чиєїсь ГОСПОДУ- Крани зро, 2 демо зів : ин» Зо" осіїнському пакільному обраді, Помдеї, беретьс» вихваляти того, хто Чрогато до гірляндою сльоза і Кк /Я А | | 145--153) серця. Звертається до нього, нозивоючи вом оч чоло
. і "и Зкщо порівняти ці Форми шлюбу з Федір, Лмитро, Войтик, Миккито, Одним З Тих -.- «задо укроїнськими, то бачимо, що деякі з них найбільш поширених тут їмен, та коже: «бачу звіряти
маречено
ж | Ф/ у обстонов:
і гпАдОЧ-З
їінооарійський о
ім Ок
серед Ві
зважався
реч ІЗ «кшетрі
кацстрінс
| тому ВОЧ
у. М сваєямвої | ані брахман і бі бьрохмон
т "АД і чі б й
14 - | з ї че . «Зі т, і Рі їй Ж т й РУ
сваємво
викров Рукміні, а Арджун -- Субгадру, сестру
зтвого обличчя, що ти пюдико добог, будеш ІЧ
--о -
і фо РР У я 'шлюб, вищим мотивом якого було Крішни, попередньо було досягнуто згоди дбайливим і побитимеш СВОЮ Ж»Я, порелігійни 57 3 родження нощадків, сподкоємців, аби рід нареченої. 3 часом шлюб-викрадення діваюсь, що з тебе зийде добрий госгодоер ремі гзнмя людини еурвався, о оселя ке столо пусткою. залишмвея тільки у воїнського стану, кшотріїв, Ці твої горні якості змушують меме уклянно у свСсЯМмВ уж ГІС - мозаенну було скоріше спровою бо саме вони здебільшого на війні здобували просити взяти мене 30 жінку». Мовивши це єрсрю роду, анок окремої людини. У Греції собі дружин. Така військова здобич стало вона звертається з подібними Словоми до сн " - вся за священне дінстВвоО. Плутарх своєрідним свідченням пицарської доблесті. У батько й матео!і порубко поктрно прохоючи різні ро що в Сларті неодружений чоловік тій же «Махобгараті» могутній воїн 1 згоди но їхній шлюб. А якщо ж дістане відмову чити ДС льсвео5 певних прав і належної повоги. 0| воєночальник кауровів Бгішма назвав шлюб в | У чи одговірку, буцімто парубок ще молодим герой «Ї С об Зі рум рооплядоли шлюб як священну ї | ракшосо нойкращим для цорів 1 підтвердив є | | | неготовийдо одруження, то дівчино відповдоє лух богс іржу най 7 0 тамттвіцадуніввю дію, ТОВруючи безшлюбність цю заяву викраденням одрозу трьох цорівен зяб З З чт шо не залишить їхньої хати, ПОки вич йо не сугерни Б В. пованььсою осулом, як невигідну і державі, для Свого брато. «Манусмріті» розглядає цей | 4 пошлюбить і не візьме собі за жінку. А зону ПО Обму І
ра ЧР - а, й і «Е Тяв
- рі й ї З г - ра
го ччи - - би 1 ! ш: Е « ; 1 "Фет Ек: яр чо - о оаьній чі і Р | і
- оре РнЛи-У Б " - І - гРетеОРзй ох ати енНмУ
дир ці сі ЛЕ і - й н - т М
мовивши це, дівчино вперто стоїть ко се і не виходить 3 ХОТИ, ПОКИ Ме ДІСТОНе " вимогоє. Через кілько тижнів Обтьки Ззмучісмі ри
шлюб як основний для кшотріїв. Зазвичай кшатрій мав здобувати дружину в битві обо викролоти її. Тако поведінко кшоатрія вважалася
-
родині, яко потребувала Омнів для з роду і здійснення домошніх
гідною похвали в тому розумінні, що цим він не тільки ПОГОДИТИСЬ», 0 з номовляють СО ( вах демонструвов майбутній дружині своє щоб той пильніше придивився ДО Дівчеаюни за описи з геройство, оби вона, сама кшатрійко, могла тотожні. З літописів відомо, що в полян іочувало | до своє «айбутньої жінки. | порубок, Осчочи Свова поцінувати доблесть майбутнього чоловіка. добровільне побрання, тоді як у древлян ТО | як завзято дівчино бажає йому лобода, відтепер стород інших племен було ток зване умикСям, убоОд. починоє дивитиС» но неї як но своюЮмо Бутчю что ка
Шлюб гондхарас, за «Манусмріті», це «добровільний, пристрасний союз дівчини та юнака, посталий із жадоння, жоги». Тут питання про шлюб вирішують наречено й жених, а
Дослідники зозначають, що умиконня у нос було лише обрядове, хоч є ФОКТИ, коли умичка відбувалося за згодою дівчини. В давні
володорку. Наполегливо пр: дозволу її покохости. Ось як з
В ботьків | сУуджених викхоноти
М», їі
ря С) » Я я 0) Ф РО.
ного, він розглядався як своєрідні жертво-не ботьки Класичним зразком токого шлюбу Ом було йкупномолодої, це розумілося воє божомиз поляна приносини. Хто не вступав у шлюбне життя, єшлюб Шакуктали й царя Душ'янти, прийом- ТОК, ЩО за молодою давали посог чи віно. Зк євжеговорив, батьки бояться чохликоти одруж називався «позбавленим жертвоприноний батько якої, мудрець-відлюдник Канва Арабський письменник Х століття Їбн Якуб з но себе гнів божий чи якесь ше лихо цього
син» - для давнього індійця вкрай образливе каже: «Шлюб спраглої жінки зі спроглим розповідає, що в слов ян молодий доє батькові | прогнсеши дівчину, бо ввожоють, що, Ям доОтекоя прізвисько. Священні індійські тексти кого-чоловіком, новіть без релігійних церемомолодої дарунка. У сучасному укроїнському учинивши, мовіки знесловлять увесь і рід о - пошують: «Сом чоловік -- половино людини, ній, -- найкращий шлюб». Принагідно 30- весільному О0Оряді є вирознк! вкозівки НО який неодлинно ім за це поместитьс»е. | ох Сом сто друго половино його -- дружина» обо «О значимо, що чудовий переклад драми Калідаси стародавні форми шлюбу. "Так, і ДОС! вони не застосовують для цього насиль во мрджу церю! Хто не має дружини -- чи то брохмон, «Шакунтало» (М ст) здійснив у 20-і роки позосталоса відомвоння, міом умикання бопобоюються суворої церковно! кори, яко кран кшотрій, вайш'є, чи то шудре, не придотний | український письменник і композитор Гнот МОЛОДО! весільчанами молодого. Позостався передбачає в токому виподку егітнАюю ОГАЦАК для релігійного дійство». Хоткевич; окрім цього, він СТВОДРИвБ йцедвадцять У викуг за молоду, ТІЛЬКИ оорядовим, що великий штроф і гоньбу для їхньої господи нд
Смріті, священні перекози стародавніх сім різних музичних творів на тему Шакунто- | ДОЄТЬС? найближчому оточенню молодої об0 | Батьки ток лякоються цих зобобочів, ще модо зчдійців, знають вісім різновидів шлюбу: пи. Аперший укроїнський сонскритолог Повло парубком з її села чи кутко. ; | зкомога швидше божають уникнути нещоєсть ренанса брахмо, дойво, оршо, праджопотья, осуро, Ріттер переклав цей сюжет Із «Махабгоро- Збір дружини молодим |зестіьмим Пол ДІ | які могли 6, безперечно, стати корою 39 Те і рі гандхорво, рокшюсо то помшочо. Вони, в Ти», акий став основою для дроми Калідаси. імітація викродення нареченої, подолання що їхні сини колись відмовили д зчотом, Як | бак свою чергу, поділяються но схволювоані й Вищим зо шлюб гандхорао вважався шлюб перешкод на шляху ДО МОПОДО! (переймо/ -- пеніньЗао низ Заичой кий а ОЛІЙ ооажі несхвалювоні: перші чотири -- схволювокі, ССУро, його «Манусмріті» визначає тою це свідчення давніх форм шлюбу умиканням. | водиться тільки між людьми рівного стому бо ца я решто - несхвалювані. Перший шлюб «Видання дочки, коли жених дає маєтностей А мова сторостів про куницю ! мисливця в цьому крої усі селяни одноково зоможамі " -б б ввсжовса найкращим, п'ятий і шостий -- | нореченійто її родичом стільки, скільки може, Обмін подарунком с22- сватоми, викуп коси, нема великої різниці в їхніх стОТКОХ? "Боплом суті стерпними, дво останніх -- гонебними й й добровільно, називають пулюбовмосураї З ЧРЛОТО ПЕГРАКРУЗОА ХУНОК», - о ИУРААР 73-74) ФМ зосуджуваними. Нині визнаються тільки дві Підстовою для такого шлюбу були статки, відгомін шлюбу на основі купівлі-продожу Сватоння дівчини до хлопця взсжоєтьс? ь кю форми шлюбу -- брахмос й осуро. гроші, це до певної міри купівля дівчини. Схожеукуниця в мові сватів МОЄ СОНСКРИТСЬК | відгомоном мотрюрхоту, воно засама снуволо дом
Найбільше засуджувався шлюб псішоча | Інколи цей шлюб називають монушо, тобто ПОРолег- Бо віндійській весільній термінології | в різних народів і не суперечило традициєчму пу «Манусмріті» («Закони Ману») - одно з «людський». «Мону смріті» радить «Розум- СНУЮТЬ поняття конья -- «Дівчино», «дочко», | шлюбним звичоям. 30 середньовіччя це ехо і нойсвяшенніших книг індуїзму (ЇЇ ст. дон.е.-- НОМУ батькові не слід броти новіть чезнмочної КОНЬАТО ОО" ДАОЧКТЬ?, «цното», КОнНЬ- (сприймолосеа як мебожоно ФОрмо свото""" Ж ст. м. е |, визначає його так: «Коли чоловік | винагороди 39 дочку, бо пюдино, яко з здоно - «віддовання дочки зоміж», ко - проте певний виняток стоновили укро" ) иа. гоємно оволодіває сплячою, непритомною чи | жадібності бере цю виногороду, пПродоє ньядотор-- «Той, хто віддає дочку Зоміж» | них він, катоді дещо призобу: на зожив зазісай адньно ввквонко. то це цякоб пойшючо чошодків». Тільки цей шлюб то ще шлюб ТОЩО: Так що, можливо, кумиця споріднено | новим життям. «Прийміть мене, момо, Я міо оз
Шлюб рокшосо ця ж пам'ятко кваліфікує брахмо визнаволо індійське судочинство за | З ДОН коньзо- «бно дівчино/дочко» девістко», -- токилми сповоми ще дво СО""" аб тою «Взеттє дівчини силоміць, КОЛИ ВОНО англійського понувоння (СРС, 148) - » тому укро'юсько Дівчино ПОчннНОГ9 саотонммя з і кричить! ПЛОЧе, | супроводжується вбивством Шлюб праджопотья нозваний на честь Отже, Р з зате й зро оорняді і воно моло гповне пооово хозот- ТО» о Ь. Р родичів, це шлюб ракшоса». Він сходитьдо Праджапоті -- владики раз «рімівжовой | ХАМИРОЦІСВ: З ПОРА ГО РУ, чо9мо Хлопець Тоді пише інколи мово зовс і ЧОСІВ копи ГбОПОЧНенНих ЖІНОК ввожопи задля нмородження аїтейм батько віддавов дочку довнього парування -- 7 вільне поороння | СВотТотиСса до дівчини око ВвгоОгоО пом В око учи
ь " т РА "асзі увод, І купіалео-продож Умичко 5 ДОГОВІД З прань - . - військовим трофеєм. | сьогодні в Деяких женикові, Оби обоє чесно сповняли СВО! -ю ісмували поряд, то ток і відбилис Ззогледуно це поОрутувов і висів »см задійських лісових племен но весіллі розігру- громадянськ! То релігійні обов'язки Перед ' КО/ЯТУ рН ба | тю р диня ИСЬ У 4- зомість теперішнього пітм/виюти зм" Чу ЮТЬСх Сцени битви й захоплення нареченої! цим батько отримував певне зобов язоння ВІД МУР зи СЕ. Р За | "о знаііля Ціачикно пропомуволо хлоп аі мкм ин СеЮУч -
У ведійських аріїв первісні звичої потроху женмхо, котрий приходив свототис» сом дур зу ето нка Як с іт ЗРАЗКУ незобучоючисяа його зговою оо ріахО | зникали. Викроденне дівчини всупереч її волі Ще вищим був шлюб сршое, копи батько 5 оо знов інь вим и нн ба з ой ІЗ | відмовлепи Поо силу цюєї тродиці СВІДО""" «м, траплялося все рідше, о здебільшого дівчину нареченої отримував від женихо пОру-дРУГ) еті ет - жаба зм сирен а БАН 7 ЗВО ЦІ у ЛУ ючинця, зосуджено" уд викрадоли 3 (| згоди, хочО батьки й бу пи кора дл» жертвоприносим Проте і зара сні ч нашим ех - «еф ча Ка кох ль золі фа ми ані ь од прючи Тожі викрадення тод готувалися юмнокоюа волося, що Че дарування» БАЕЛОБУНН УРАН зоміж» ТО «ВІДДОТИ Дівчину З0міжу У ее З 4 РАЧОПРОАУЧУЧНЄ "ч ; - з - Со і дівчиною, особливо коли вони зоходилм» 8 кертвоприношення «Якщо родичі не ай ще снуволо зо Ярослово Мудро КЕ УРА ОЛОВО В СУ іди юю кох конфлікт із батькоми -- тоді шлюб здійонювовся впаснюють виногороди 30 когом», и че тя Церковний Устав зобороняє його і ка аб хі ей поступово зобувався, і вже ноприкті! 7 | через викроденне | тоємну втечу В епічних продаж, -- ПОЯСНЮЄ «Манусмріті», -- че Титьки аг «їн , см кокучах Р ориклодох 3 «Моахобгарати», коли Крішно свідчення повоги Ме прихильності оПпібчниь м» н« С Як Х Хол ' п С
ПР р ПО А ода ввнінний
ар
венкінаннні нини НВР НИНЕНУВННИЧИНЯМОМЙ СО
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ри М
- же іо
"б клон А ПРОНО
Р 55-
чі
| до | ТАЄ РОЗ Є СЧІСКРИ9 Ж пютий. ЧИСЛО 2 (56), 1999 РІК /1 С а ЛА Р рФИОНО пт ай - р - - гором'язливого копупоння печі й подовонна Дії Совітрі до певної міри мотивуються в Окрім самого звичаю вибору чоловіка відсутня серед визноних індуїзмом восьми старостом весільни» ру міни | міфі Цар Ашвапоті, п ботько, виряджаючи дівчиною, що дійшов до нас ІЗ сивої давнини, різновидів шлюбу, ХОчЧО В епосі ме брокує Подібним весільним звичом, КОЛИ ДІВЧИНО доньку но пошуки чоловікО, коже, що сватів, до доби мотріархату відносяться і деякі приклодів, коли своямвору здійснюють еомо вибирає СО0І ЗОалУвІ знали и ДОВНІ як приходили досі, відлякують чесноти й пережитки, й досі ПОЗОСТОЛІ в укроїнському улюблені в Індії героїні - Ста, Совітрі, арійці 27 Він був неабияк поширений в епічні | неземна врода його доньки, А тому нанього, весільному обряді. Найкраще про це мовить Даомоянті, Дроуподі. Що ЗНОВУнТО КРАНИ и часи, ОЛе мого, як а дивно, немає серед батька, подає безмежно ганьбо, бо він Хведір Вовк «.. гоЛлОВНароля припадає матері обряд цей но тривалому шляху ДО ІНДІЇ З ляк визнаних інду'змом восьми НІЧНУ ВАВ шлюбу. нездатний видати дочку зоміж і не може мати молодого, о особливо матері молодої, о роля 1 втратив первісну важливість через зміну Це с в аямвборо, дослівно С омовибіо, нощодків чоловічої статі, які 6, у разі його батьків майже весь час зовсім незначно. Су СПІЛЬНОЇ формації - матр'архоту но | замобрання А що цем звичай детально смерті, здійснили необхідні обряди й запалили Прийшовши до хоти з метою висвототи потріархат. Тож своямвару зарано слід | описоний у «Махабгороті» та є Рамаяні», то поховальне багаття, дівчину, свати носомперед звертаються до шукати там, де засвідчені індоарії, тобто м на індійські Дані проливоють СВІТЛО ИЙ НО СВІЙ У міфі про Савітрі вибірчоловіка дівчиною матері; воно першо чостує їх, до не! території України, у звичаях теперішніх з
укроїнський весільний аонолог я | У індійська своямваро -- одно з найдавніших форм шлюбу, коли дівчина через певне зипробувоння вибирала собі чоловіків з-поміж претендентів одного з нею суспільного стану, переважно воїнського. Такий привілей «осомперед моли дочки царів або знатних воїнів, винятково чеснотливі то вродливі. Своямваро було відкритим змаганням прегендентів, но яке батько дівчини їх запрошу-вов, - МіЖНИМИ Й відбувалися двобої завсіма правилами спортивних турнірів. Переможця і дівчино впасноруч увінчувало весільною прляндою, визнаючи иого, таким чином, за свого ЧОЛОВІКО Призначення своямваори особливо не мотивувалося, для цього вистачало волі батько нареченої. Сам обряд відбувався у врочистій обстановці, при великому напливі учасників і глядочів. Но святково прикрашеній сцені розміщувалися претенденти но руку й серце царівни, як правило, царевичі, царі й уславлені воїни. Оскільки сваямвара була поширено серед воїнського стону, то цей звичай вважався і царським, бо цар звичайно походив із кшатріїв. Для брахмоно взяти в дружини кшатрійку вважалося не зовсім престижним, тому вони, як правило, не брали участі в своямварі. Хочо брати-пондави, самі з брахманів, участь у цьому дійстві брали, оле для цього мусили перевдягнутися кшотріями. Брахмани були тут присутні як жерці, бо своямворо супроводжуволася різними
й аміно лай іо м іо й о Р
ЧО
ть
збе,
щ релігійними обрядами. Для вайш їв -- купців, р ремісників, землеробів, тобто селян, участь о у сваямварі теж виключалася, бо в суспільній е ієрархії вони стояли нижче кшатріїв. ло Випробування на сваямварі могли бути ер різними, але здебільшого треба було засвідву чити досконале володіння луком. Рама -- У герой «Рамаяни» - нетільки підняв важезний зє, лук бого Шіви, на що не спромоглися його не суперники, але й натягнув його так, що А попнуло тятива. Арджун, один із п'ятьох братів-му пОндовів, но своямворі мусив, дивлячись у що розлиту на землі олію, влучити стрілою в око вн рибині, що вертілася над ним. на, Сваямвара, зважаючи на часті в епосі 4 Як ОПИСИ 1Ї, була поширеною формою шлюбу. чи. Своямвару визнаволо шлюбне право пер стородовніх індійців, хоча натоді цей шлюб, гню суто кшотрійський, для самих кшоатріїв був не ьків обов'язковим. Це засвідчує «Махабгарота», а Що. своямвору Драупаді, де переміг дубе за Арджун і де його царівна уквітчола весільною ня прляндою. Проте згодом Арджун захотів кати одружитися з сестрою Крішни, і той, бажаючи ИХО, цього шлюбу, радить Арджунові не поклатах ДОТиСЯ на своямвору, а викрасти кохану -- р'я, таке кшатріям дозволялося. Що, власне, й амо столося, причому Крішна ще й допоміг ства, Арджунові в його задумі. Так само вчинив і «яке БЕнннО, коли викров Рукміні, доньку царя імію, пшмоки. тоди Індійський епос подає деякі цікаві подробиці ія ЧОДО своямвари Був випадок, коли на ость, ЗВОЯмворі дівчино оброло собі в чоловіки ліс за те, оселилося в ньому відлюдДнНИЦею. Цорівно ка, ЯКІ Сам Юкто покохала шляхетного царя Прітхвінак», РОДЖО, з яким ворогував її ботько і якого він чу, бо че запросив но доччину сваямвоару. Він навіть ей велів зробити иого зображення як СВОГО усі трислужника, оби ще більше принизити царя. ано -ВОямварі царівна уквітчала весільною рин "рляндою соме цю статую, і тієї ж хвилини гувало Підлетів на КОЛІСНИЦІ Прітхвірадж, піДдХОПИВ циним Чорівну | помчав у своє царство, де вони Й ще вже побралися | батько мусив визнати цей шлюб. ДОР 2 СвОямварі трьох дочок царя країни Каші ові унія воїн Бгішма викрав усіх трьох бволю п Ужини своєму братові, за що потім толгтя Наля ІД кенно резпленуватись У міфі пре езійа бод о цорівні довелося но свои ак, бо богів. ке пиназати коханогосероа рату гувався Маля пуораув ня її руки, прибрали подоби у в око зОвдання) нті гідно впоралася із нелегким м замуж тетв о ", вчасно згодавши, що в небожи заміж а В'ДМІнУ від пюдей, некліпним погляд. з серце, трати ар цорівно Савітрі не влаштовує ай рідко но пошуки ар ем столиці, а само вирушоє свІДЧИТЬ ППУшим УЗЛОВІка | знаходить його в пІСОВІЙ "7 "дет обранець жив із сліпими батьками" дженого «ІДЛЮДНикОми С І , що півчино мудреці г авітрі не зупинило и те, ї Проте 3! по РО Тивіоайаю т Сатьяванові лише рів ви звичом | Сомовіддо життя Але своєю жертовніст - кін) ЖІ? коханого в су» воно не тільки врятувоп иключно свекров. - ми, бога смерті, але й повернуло глося ДО сьогод: О свекрусі зір і царство. Через що » взірець в! для кожного індійця Савітрі - оадивньіьмі ддоності й подружньої вірності.
обумовлений і постає дещо незвичним способом пошлюблення -- вдаватися до нього дозволяється тоді, коли ботько не знайшов ДОЧЦІ ГІДНОГО жениха й вона може лишитися незаміжньою, а це -- неспокутний гріх. З іншого боку, видно, що коли складався цей міф, вже узвичаїлося сватання чоловіка, хоч не зовсім зникло й сваямваро. Тобто в цьому міфі співіснують дво різні весільні звичаї, що відбивають дві історичні епохи -- матріархат г патріархот. Відчувається, що своямваро тут відчутно поблякла: немає вже пишного зібрання претендентів на руку дівчини, немає врочистого святкування і змагання, взяти участь у якому не гребують навіть боги. Про вибір дівчини вже не оголошується привселюдно, не повідомляється, що царівна вирушила на пошуки чоловіка. Та й сом доччин вибір ще має схвалити батько. Все це свідчить про послаблення моатріархольного право, хоч у міфі ще досить сильна така риса, як визнання матері за родоначальницю.
У міфі про Дамаянті цей момент не такий виразний, хоча й тут можна помітити деякі штрихи: скажімо, про дітей Наля дбає материн рід, а не батьків; першим порухом Дамаянті в турботі про дітей було звернення до своєї рідні, допомоги чоловікової рідні вона й не шукає.
Чв
Інше становище в Савітрі: вона цілковито зливається з чоловіковою родиною. | все ж матріархальні риси тут настільки сильні, що питання про родову лінію не отримує остоточного вирішення. Згодом воно розв'язується так, що ботько, який не має синів, аби врятувати себе і своїх предків від ганьби, всиновлює доччиних нащодків. Ашвоапаті, ботько Савітрі, поводиться як патріарх і в своєму дбанні про продовження роду ревно вимолює у богів дітей, нагадуючи собою, як мовить перекладач «Махабгароти» Борис Смирнов, Авраама за його бездітності. Поцінування дару богів -- Совітрі -- відбувається в патріархальному дусі: необхідні запевнення богині, абицар прийняв дочку, як нащоадко, придатного для продовження роду. Але тут і певна суперечність: сини Ашвапоті, виблагані для нього Савітрі в бога Ями, носять не батькове ім'я, а материне: вони називаються м а л ав ці, оскільки дружину Ашвапаті звали Малаві.
Певно, дівчина-кшатрійка могла влаштовувати не одну сваямвору Принаймні Дамосянті, аби зниклий Наль відгукнувся, пускає поголоску, ніби готується до другої свсямвари. Тож в обох міфах відчутне закріплення патріархату, хоч у сімейному праві й побуті збереглися досить виразні
іархальні риси. | ен о Лав епічних часів вже було потріархальним: у суєлилонової ЖИТТІ перед вів чоловік. Проте ще збереглося чимало цікавих рисмотрі'архсту, що їх індоарії принесли і своєї прабатьківщини. Поряд із полігамією «Махабтарата» зноє і поліондрію, баготомужжя. Яскравий приклод цого и центральна родина епосу, пондови. ї'ятеро
бротів мають СПільну дружину -- Дроуподі, сваоямварі переміг лише один 13
хоча но її братів -- Арджун. Епос пояснює це непорозумінням, простою випадковістю. Бо коли
броти повернулися зі сваямвари, то з порогу гукнули матері, яко поролася вно З о аякий чудовий подарунок ми тобі придбали!». Но що моти озвалоася, що ніякого подорУРЦо їй не требо, поділіть між собою. А оскільки слово матері для сина -- Ззокон (теж відлуння матріархату), ТО МаТИ нібито несамохіть спричинилася до ТОГО, що Дроуподі стало дружиною п'ятьох 1! синів, від яких мента народила по СмнУ: Щоправда, ря ТУ у; висувається спіЛЬНО домовленість роті | зустрічатися одим з одним у її товаристві. Звісно, токе Пояснення не переконую справжнє пояснення пежить набагото глибше
а сягає часів мотріорхоту:
звертаються з усіма запитаннями пісні, що супроводять весілля. Мати благословляє дочку та веде її на вулиці, коли та иде одвідуваоти сусідів та просити їх до себе на весілля. Мати тримає в руках запалену свічку, приймає поїзд молодого увечері, напередодні шлюбу, вона також виголошує промову до коровоиниць. До матері звертаються всі пісні, що супроводять церемонію короваю; мати видавлює в ньому ліктем місце, куди кладуть потім фігурки місяця та зірок. Тільки до матері звертаються всі пісні в той час, коли розплітають дівочу косу молодій; мати кладе на голову молодої останній дівочий вінок, вона веде молодих до церкви, коли звичой вимагає, щоб вони йшли до церкви разом; вона кладе тоді хліб передкіньми та засипає сіллю молодих. До матері звертаються пісні після того, як молоді повернуться з церкви, вона приймає їх, вдягнена у вивернутий кожух, та обсипає їх хмелем. Мати перша п'є за здоров'я молодих, вона здіймає з голови своєї дочки-молодої дівочі ознаки. Мати виконує всі церемонії під час прийому молодого та його поїзду; воно також грає головну ролю, коли її дочко входить до хати молодого. До матері вдається делегація, надіслана від молодого, щоб сповістити її про чистоту її дочки, а після того її урочисто ведуть до хати молодих, де вона бере участь у перезві. Отже, ми бачимо, що у всіх істотних релігійних церемоніях шлюбу головує мати молодої. Нарешті, всі найважливіші церемонії, не виключаючи й наподоблення реального зближення у формі пробних ночей, відбуваються в хаті молодої.
Мати молодого, коли він їде до шлюбу, веде його з хати ож до дверей за хустину й кропить свяченою водою, воно також грає першу ролю в жданках, коли чекають на прибуття молодих з церкви. Мати репрезентує родинний культ, виряджаючи свого Сина, коли він їде до хати молодої, щоб привести пп до себе; вона навіть наподоблює один звичай, - надягаючи чоловічу шапку та ніби сідаючи верхи, -- таким військовим та жрецьким способом, який, згідно з нашими сучасними поглядами, не відповідає її статі.
Все це було б цілком незрозуміле, коли б ми, завдяки працям Бахофена та його школи, не знали про ролю матері у стародавній громаді та про матріярхальну родину, що залишила глибокі сліди не тільки в українських традиціях, але й у традиціях усіх слов'янських та індоєвропейських народів взагалі |Вовк, 319--320).
Звичай сваямвара побутував у багатьох народів Північно-Західної Індії, яка має свої гідронімні, топонімні й антропонімні паралелі в Україні. В індійському епосі сваямвара вже занепадає, а це навіює думку, що найбільш поширений цей звичай був на прабатьківщині ведійських аріїв, яку багато хто розміщує і на території сучасної України. Сваямвара
опет
українців. | ми справді знаходимо тут такі сліди. Саме на берегах Чорного й Азовського морів античні автори розміщують войовничих амазонок і «жонокерованих» сарматів. У «Махабгароті» той же Арджун називається то Каунтея-- «Кунтинь то Партха- «Партхин», де Кунті й Прітха -- дружини царя Панду. Нащодки ведійської Дану, пов'язаної з первісними водами і тотожної нашій Дані, називалися данави. Це теж відгомін мотріархату, а матрилінійний, по матері, відлік споріднення ведійські орії на чос прибуття до Індії забували ток само, як і сваямвору. А в Україні й тепер, особливо по селах, людину часто нозивають не зо прізвищем, не по батькові, о по матері. Борис Смирнов, перекладач «Махабгарати», виходець із Чернігівщини і добре обізнаний з українським фольклором, пише, що високе поважання жінки індоарійцями й до сьогодні збережене в Індії, найвідчутніше саме в українському епосі. Про шанування укроїнської жінки, Ті і
освіченість і високий соціальний статус у
давнину й пізніші часи мовлять іноземні
джерела й автори, серед них Павло Алеппський і Боплан. Вдова у насзавжди була
повожона, а в піснях навіть опоетизована. А
заміжня жінка означалася почесно - др ужина.Доречі,нацей термін проливає світло
індійська весільна обрядовість. У ній існує так
званий ритуал «семи кроків» -- соптапоаді
(пада в санскриті -- єнога», споріднене
з нашим «п'ятої, коли наречена робить сім
кроків на північ, промовляючи з кожним кроком -- Про певні мантри. Після сьомого кроку вона стає осві другом своєму чоловікові (санскр.мітра-- друг пов'язане з індоїранським Мітрою, богом
наше мир, відбите в'численних слов'янських іменах -- Володимир, Мирослав, Славомир | та ін.). Церемонія ця важлива юридично, бо після неї шлюб уже чинний |Пандей, 184). | Індійська приказка «Хочеш мати друга - пройди з ним сім кроків» безпосередньо постала з весільного ритуалу. о
Слово св ая м в а р а скла)
санскритські свая м -- «сом»утавара--
ч ї , " чо ралі АР р-р
«брати», «вибирати» (СРС, 763). У мові хії санскр. вар азвучитьякв ар і маєваріант 6 ар; воно тотожне українським основам 6 р
бер-,бір-,бир-условахбра ти бе чу
т и значною мірою належить до шлюбної дружину(вдружини, побратис брак, бранка-- сваха, що веде молодь
и - ш 0
лексикийбрати заміж бра
чн о Я я - СБ бо
у дім молодого тощо). Припускаєтьс слово -- ритуальний термін при я: весільних обрядах. Цілком можли українське св ай б ай індійське св
Санскрит знає і слововара |хінді
сто й - -
| з зей
«свотальник» |СРСО, 565). / парне словосполучення варо-ко жених і наречено, молоді | різних рівнях у стародавніх і сучасни
дійшов із глибини тисячс анологію ес
-- ПРЕ о ний
сут -
о
же
; - а і Рі Р: ач - і -і 1 . зу тв ТЯ о. лан т, й Р ротик ун пу . ЗО ІНЦІВ, ТОкі ДОЛеКІ ВІ, з» 2 РИИ тес, Ди й
ла | у. о У ее Р 4; зубної ' е а) язькі до. іСсень-Шш ои
дж
- зай
ГЕ | -
и ТП 11
- т ) п ЛИ
випадково це?»
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ід й
"З и, сь -й
У лани є глибока ле , Ц Е не одержиме хижими м пло оті, так старе ВЖЕ ними не | дпущене. В пюдині, чия М еатиденй гору бере дух, иття нетутешню фравейнни ії майже небесні рощення. Старі люди безботи. Якщо уявити життя, як , чку - ппіраньями та крокоте она її одному березі стоїть другому -- стара людина, а всі ижі, з могутніми плотськими ми, реу воді, що димиться
тя го
вро вОРО чи Ра і
чі
Ж УФІМИ
, їм сьогодні, незахищеним, рало справуватися в нашому чо ор як же їм кидатися в
я нє рми у ВІКУ ї боротися за паруючий сту леми о якщо ми люди, а не звімловинні виносити їм їхню малу на берег, пам "ятаючи, що й самі | Зсув, що на нас дивляться наші
діти і вчаться, як треба поводитися зі РЕ ані ми батьками. -..Дядина Василина уже не можуть ходити, їх привезли мотоциклом дядько - Іван, щоб вони допомагали на весіллі. | вони весь день і майже всю ніч провели, зігнувшись над мискою, куди молодші Подія родичі зносили брудний посуд, їх ніхто не про є запросив сісти, та вони того не сподівалися ши ДІЛАХ і не хотіли, Кілька днів тому їх дуже схопило серце, і вони чекали, що Ппомруть. Чекали терпляче, як і жили. Але не померли й цього разу.
...Бідовою дитиною (а я була саме такою, та ще й забіякуватою. Куди воно в мені поділосяї) я гуляла на весіллі в дядька Івана і дядини Василини. Дядька прозивали Білим, бо, на відміну від трьох своїх чорнявих братів, були вони таки бльондином, як кажуть галичани. Розкішною рум'янощокою білявкою були 1 дядина Василина. Тепер вони мають бліде зів'яле личко, на якому світяться співчуття до всього світу і бажання всім допомагати, що навіть сильніше за їхню майже нерухо- 7 болі му плоть. «Галю, я хочу тобі передати
сс баночку сала», -- педь не прохально сказали дядина, тимчасом як моя сестра, маючи у хліві семеро чи восьмеро поросят, бідкається, що нічого мені дати до міста.
Дядина Ніна були попелюшкою в родині моїх покійних мами, що разом зі своєю сестрою, а моєю тьотею, також Ніною,
трохи каверзували братовою. Але вони
уоарів
РеЛи чі
ч Й Р Р - - "5
- (.-У
ній що з. б. дийнавнийчі іа чний ці в вені 1
ЕР сита са 0итт рознаннню
РИ
ма
пу и" реле РУ АД чу т хі
рань БА Я лютий, ЧИФЛЮТЯЦНИ 1999 РІК
- тн
нг -- "7 -що -щ ее
Не розгинали спини на
городах, своєму та свекрушиному, не колгоспному полі. Якби звіритися з
паспортом, то дядина Ніна ще не такі и
норови синів.
старі. Їхні закордонні ровесниці саме вистрибують у коротеньких штанцях по історичних руїнах світу, збувшись турбот про хліб насущний | перейшовши на соціальні гарантії клятого капіталізму Але хто про це знає -- хіба я, бо пам'ятаю рік весілля дядька Володі і дядини Ніни: я тоді саме хворіла, а вони принесли мені як компенсацію вафлів, що лишень з'являлись у наших магазинах.
С
к
Вже не можуть. Баба Василина -- наймо-
подша я Ганна (моя рідна баба по матері) та брат
Степан померли,
пусту ею з білим пухнастим волоссям,
спиво-вередливим зеними очима. Баба Василина славились у
селі як модниця, багато читали ! взагалі,
попри те, що бу
то на току, імтеліген рома
не поверталися зовсім, Василина «єрепенилися» ! зарікалися надалі
давати свої книжки г Р
Баба Василина на весілля не прийшли, у родині Ковганюків. Сестри Настя
а весепуха, красуня,
нка Василина стала мапенькою бабужапі-
ротом І сивими засльо-
пи все життя репаною
олгоспницею ! пріпи як не не буряках,
вважалися -- ! були істинно! -- ткою. Першими читали цікаві нові ни й повісті (брат Степам, відомим
пітератор | перекладач, з Одеси надсилав),
які потім вирушали в пюди ! або поверталися в дуже плачевному вигляді, або й
від чого баба
уки нехлюям.
баба Василина любили «панське» життя -- з ковбаскою, з м'ясцем- Цього разу
вони по-справжньому плакали, бо немає
щоб виорати город (ну й земляч-
грошей, їм трясця! Таж чине по всій Україні
Ки, хай пенсіонерам орють задарма), а ще ж треба защось купити палива, бо замерзнуть
узимку. Чекаючи мене, баба Василина
насмажили картопельки ; зварили піІВНИКАа.
Півник був як горобець, але хіба могли баба Василина не пригостити гостя м "яс-
цем? Останнім великим розчаруванням у
політиці для них був Яворівський. Гарний
мужчина. Його баба Василина хотіли обрати на Президента, а він, виявляється,
такий, як І ВСІ. баби Василини означає.
Самі розумієте, що це для
5.
Баба Ярина, старесенька мати сусідки нечутно спустилися з-поза
айже неприсутні на землі, коли я
Катерини,
городів, вже м | тільки мовчечки заплакапи,
Дядина Василина 1 дядина Ніна спокійно й мудро-усміхнено погоджуються з моїми викривальними пасажами 8 бік комуняк, совітського режиму, копгості" ного ладу; а тонкогуба дядина Галя затято, не слухаючи жодних аргументів, захища-
ють ганебне минуле. Найбільші їхні вороги
у цьому житті -- Горбачов і Чорновіл.
Перший розвалив Союз, адругий буцімто колись не хотів їм підвищувати пенсій, яких вони все одно ж не одержуюте-: Я розумію дядину Галю: їхня дочка ори живе аж у Новосибірську, а це тепер --
інша держава.
пригорнула до себе їхню закутану голову і поцілувала сухе, як паперове, Пичко.
. Такі вони, мої баби, -- як кульбабки ПІД зкорстоким віІТрОМ ДИКОЇ ринкової дій- Що буде з ними завтра в нетоплених хатах і без гривні за душею"! Вони не зться, вони вже бачать світ не через
СНОСТІ.
скарж
червону каламуть, бо стоять на березі, небо. Вони мовчки жаліють за їлию
якого видно ас, накому лежить тяжким гріх
голодну й холодну старість:
Я жалію нас усіх і нашу державу, яка
дуже швидко наповчилася тримати он, акриті епіТнНіІ
президента і презентувати з клуби для багатих злодіїв, але варськом у ще поводиться 3!
мли, наївними,
так по-вар-своїми СТари-
безпомічними, сивими ДІТЬМИ:
Галина ПАЛА МАРЧУК
З
й терпіли. Терпіли вередування чоловіка І
шо
Ось уже рік триває конкурс на кращі підручники з історії України для загальноосвітньої середньої школи, оголошений Лігою українських меценатів Міністерством освіти. До журі конкурсу входять відомі історики, письменники, педагоги. Вже розглянуто майже два десятки рукописів. Ї ось днями відбулося вручення премії конкурсу, що ста новить 4000 доларів США, молодому подружяво Оксані Данилевській та Віталію Власову, яке написало підручник для 9 класу.
На прес-конференції з цього приводу виконавчий директор Ліги Михайло Слабоштицький повідомив, що конкуре на КРАНИ з цього важливого
шоІ. яю
ство,
"Просвіта" |
"-/
-
"М пайть й
предмета для Більше того, на травневих збора
меценатів ставитиметься питанн оголошення конкурсу й на підручни
ЛІГА ВРУЧИЛА ПЕРШУ ПРЕМІЮ ПЕРЕМОЖЦЯМ
інших класів триває. х Ліги я про ки з
української мови та літератури. Про особливості конкурсу, проблеми підручників та національної історії в говорили заступник міністра ександра Савченко, завідувач кафедри історії та політології Києво- Могилянської Академії, професор Юрій Мицик, письменник, директор видавництва є Дніпро» Тарас Сергійчук, поеті вчитель Микола Сом, відомий історик, автор популярних книжок про українсь" ких гетьманів Олена Апанович, президент асоціації українських видавництв,
школі освіти Ол
Засновник. мо (Всеукраїнське | Ж до зак
директор видавництва «Абрис» Олек-
сандр Афонін та інші. У всіх промовців лейтмотивом проходила думка про важливість
ініціативи такого конкурсу, доконечну
пеобхідність цих своєрідних інвес тицій
в освіту, які роблять українські підприсмці, об'єднані в добродійну орга нізацію, найменовану Лігою українських меце-
натів. Присутні на пресконференції й відповідальні працівники освіти сказали при цій плих подячних слів на видатним
вчителі Міністерства нагоді чимало те адресу Ліги, очолюваної меценатом нашого часу Петром Яциком
Прес-служба Ліги українських меценатів
Голові Всеукроїмського товариство «Просвіта» імені Т. Г. Шевченко
п. МОВЧАНУ
кі рівництв у
оргонізаціію урову» ООінСькОї МОВІ в КОНІ гитуційи ному с ДІ України р 2) ЖжОІ Д СІЧНЯ 1099 з
напри
| Ши )0
- зе
року ЛО року нік ІК 1А10
баготогронни» лів ДІЯЛЬНОС! Ї С
МІ і СМІ ТОАТе
який розвиває и утвердя
мову
С лу "ТІ курс ій ЗасяріПйни Бу 1Ї СУТО) ТС
що Стале п останнім часом / ЦІ урині у» рОїтнсь -
ковозновство С є сопивІ щтптаншикаовломо
інтересом ВОНИ прослухати екКЦ!
української мови, граматики ГО ДІЛОВОГІ
| 4 заслуго й цьому ВИ» спппоча ритму
Велико Григорівни Олійни) Вона ДІ
піДПоОНИ ІС
пливо 145 зноОнням
справи читала Пі кції "мо численні запмтоння впошщштовувВОПО ДИ уути пи УС"!
що спривнто убніню» МО Тх
диктоОмти, Тета її
У недапекому ери,
манорутньомуу
нову ОрГОМІЗУ курси у» ротисьм
івернутися до пемх ПЛ Жегт риства | (оси ДІТО»
8. ДУБРОВСЬКИЙ,
керівник Секре гаріату ДМ
Ра - - ннйннінинитчя
ПР РЕ І над неенинееннн льон ня
пидіке 30617. рук м 0331202
ренанниннвананннноонаненнвнннинничннхимм -
Видрукувано з з готових х Фотофорз м на комбінаті «Ї Іреса У кра
Адреса "Слова Просвіти": 252001, Київ- 1, завулок Музейний, 3. Всеукраїнське товариство «Просвіта»
ім. Тараса Шеечанка, тел.228-01-30
Наклад 3000
атни»