Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
дарре лад НІ
Ж «У не. М Ж "з
«
ви ня
; "
щось
кі. "ожеотов ост се ие бю "дуга льоз
ся Будь-які об'єктивні передумови реалізуються чи не - реалізуються через суб'єктивні дії політиків, що стають . або ж не стають частиною їхніх інтересів. Мотивації суб'єктивних дій багатолітнього лідера партії НРУ добре відомі. Ї мені немає потреби на них зупинятися. Лише можу додати, що вони спричинилися до того, що національно-демократичні сили опинилися на політичному узбіччі. Ї все, що з нами відбувалося протягом останнього часу, відбувалося за законами узбіччя. Пострадянський космополітичний режим в Україні і пов'язані з ним олігархічні групи влади показали всю безперспективність розвитку держави, в якій відсутнє фундаментальне поняття - - патріотизму.
Під дахом так званої реформаторської демагогії та відповідної фразеології вдовольнялися особисті, групові інтереси, що не могло не позначитись і на структурі партії, і на її лінії.
"Реальні інтереси держави, а отже, народу, нації були втрачені, афункціонування державних інститутів напівфіктивне, ілюзорне, як був ілюзорним і політичний вплив партії в останні роки на суспільне життя в
Надзавданням уряду став збір податків, а не розвиток, піднесення промисловості, а в партії панував стиль димових завіс: димові шашки спалахували під час обговорення питання про МПА чи інших контраверсійних заяв з боку лівих. Ми не обговорювали того процесу, так званого переродження, ї не діяли адекватно на те, як номенклатура, партійна, радянська, звільнившись від відповідальності та звітності, гаряче відстоюючи принципи «лібералізації» та «демократизації» в економіці задля власного збагачення, протягом короткого часового проміжку обікрала державу, розвалила всі найприбутковіші галузі. Ми не зреагували й на те, як ініціатори комсомольських проектів спільно з просунутим червоним директоратом під гаслами економічних перетворень фактично зробили Україну заложницею міжнародних лихварів. Доступ до основних ресурсів держави здобули невситимі «хапуїни», які, звільнившись від диктату в зовнішній торгівлі за часів Звягільського, перейшли на
облудні бартерні розрахунки, здобуваючи в процесі
приватизації цілі економічні плацдарми, а якщо хочете, то й регіони. Оце і весь здобуток пострадянських реформ.
Торгово-посередницькі та валютні операції стали головним інструментом в накопиченні так званого первісного капіталу, внаслідок якого ринок так і не став ринком, а перейшов на спекулятивну площину.
Що робила партія? Які її дії протягом цього часу? Боротьба з бідністю? Демагогічні вигуки: «Бандитам тюрми».. Кого посадили? Кого притягли до криміналу, наприклад, за гру на валютних курсах, яка триває 1 донині? Чи, може, були оприлюднені протести головою партії з приводу вибудуваних боргових пірамід ГКО або ОВДП? Чи, може, вичули заяви його про маніпуляції бюджетними коштами, іноземними інвестиціями, до яких вдавалися тепер уже екс-прем'єри. А все, як відомо, призвело до тотальної деіндустріалізації України. Винуватці відомі. То чому ж сором'язливо замовчувалися їхні імена? І весь свій праведний всеспопеляючий гнів ми обертали на мойсеєнків та мартинюків. Чому ми не казали про ту спекулятивну бюрократію, яка, набивши кишені доларами, кинулась до мандатів у ВР, до комітетів, до службових крісел... Не лише тому, що хочуть мати імунітет. Цей імунітет вони тепер прагнуть поширити на величезний часовий обшир -- назавжди. Тому і сформовані нові партії під ніби ліву ідеологію, аби через три роки маніпулювати свідомістю виборця, підгодовуючи його під час виборчих перегонок. У чому полягали наші адекватні дії? Хто був названий поіменно? На наших очах створюються політичні холдинги, які продають Україну на верховнорадівському торжищі.
Рантьє на посадах неспроможні керувати прихопленою власністю без державних важелів: їм потрібна виконавча влада, і вони в неї йдуть, сунуть валом, бо влада створює умови лише для самих себе, зберігаючи при цьому привілеї номенклатури і отримуючи величезні прибутки у вигляді хабарів, відсотків, розподілом заробленого або ж перерозподіленого.
Продовження на с. 2
ПРОСО
наро дчота зЛьці Й прі 4 ЗВ й і ітд З
БЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО З (57), 1999 РІК|
і
ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА »
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЩОДО ПОДІЙ В НРУ
м. Київ Виникнення самостійної Української держави та| взятий нею рішучими курс на ринкові реформи є заслугою та історичною перемогою українських національно-демократичних сил, 1989 року об'єднаних у Народний Рух України. Проте згодом цем могутній національно-патріотичнии фронт було розколото і подрібнено. Нині національно-де-| мократичні політичні сили в Україні представлені дванадцятьма партіями, між якими не склалося злагоди, порозуміння, узгодження дій. | нічого дивного та несподіваного немає в тому, що нині в Україні до влади на всіх її рівнях прийшли чиновники, для яких ідея побудови незалежної України була і залишається чужою, їм байдуже,| що в економіці запанував криміналітет, ав політиці ініціативу перехопили ліві сили. Незалежність Української держави -- в небезпеці!
Об'єктивно всі партії національно-патріотичної орієнтації дотримуються чотирьох основних політичних принципів: 1) відданість самостійності України; 3) активне протистояння комуністичній ідеології; 3) курс на інтенсивні ринкові реформи;| 4) боротьба за українське національне відродження. |
о ж роз'єднало національно-патріотичні сили!
Об'єктивних причин для політичного протистояння між партіями націонал-демократичного спектру не існує. Їх роз'єднують суб'єктивні фактори: непомірні і нічим не виправдані амбіції деяких лідерів, переважання честолюбства над здоровим глуздом.
Приклади можуть бути знайдені в досвіді становлення партій та недавніх подіях у Народному Русі України, які стривожили українське суспільство.|
Нині важко виправдати тих політиків, хто, всупереч закликам провідних діячів націоналдемократії, перетворив РУ з могутньої організації, що організаційно об'єднувала усіх націонал-демократів, у політичну партію, яка неприховано прагнула невиправданого монополізму в націонал демократичній боротьбі, зазнаючи поразок через цю хибну позицію. | | |
Ось кілька прикладів. Напередодні парле-| ментських виборів 1994 року було утворено виборче об'єднання «Україна», а його учасники домовилися узгодити своїх кандидатів у всіх виборчих округах. Керівництво Руху несподівано вІДСТУПИЛО від цієї домовленості І висунуло своїх кандидатів у
всіх округах, поборюючи своїх же союзників, чим у багатьох випадках посприяло перемозі лівих. |.
Невмотивованою видається нині | позиція фракції Руху у Верховній Раді ХІЇ скликання, яка будь-якою
ціною домагалася прийняття Закону про вибори,|
який за сьогоднішньої соціально-економічної ситу -
ації дав величезні переваги лівим силам - п Гірким розчаруванням для націонал-патріотів стало зігнорування Рухом активних дім «Просвіти», КУЇну, УПЦ КГ задля об'єднання усіх національно демократичних сил на парламентських виборах 1998 року. Тому ті процеси, які викликали протистс яння здорових сил Руху ! авторитарної! верхівки, враженої бацилою «вождизму», є результатом прос цесу змін, відродження, перебудови і очищення у НРУ, залучення до партіино! діяльності молодих сил, більшої довіри політикам нового покоління: Кало констатувати «Потрібні зміни», давно поре їх здійснювати, аби народ зрозумів ! повірив: «Зміни йдутль!». Вони порятують Україну, якщо все це відбуватиметься з метою поліпшення діяльності Руху, задля відродження авторитету української націонал-демократім організаційного та ідемногс об'єднання в Народному Русі України всіх тих, хто вважає себе націонал-патріотом та рухівням з 1989 року. ах ЛО ї оси, що позачерговим з'їзд НРУ, яким відбувся 28 лютого цього року, його виважені рішення, спрямовані! на зміцнення ларитино, єдності, дадуть поштовх до реального об'єднання політичних партій правого крила те справлять позитивний вплив на суспільно-політичну ситуацію в Україні напередодні президентських виборів.
Саме тому звертаємося до всіх національно
демократичних сил, просвітян України із закликом
об'єднатися під гаслами оновленого Руху для підтримки єдино! згодженої кандидатури и наступних виборах Президенте України, а тако
забезпечення перемоги державницьких. смл, здатних протистояти комуністичній ідеології, яка
загрожує Україні.
-
СЗЕРКАПО РОЗКОПУ РУХУ
забжаіню Рух таки роаколонся, Тільки підлий
Кр гли" а того, Що істотна національна сила в У країні, а якою більшоментй рахувалися, зазнає ібнівнь Беаперечно, політологи та
історики Руху ще скажуть своє слово, час розстапить поїменні акценти. Мене ж цікавить сьогоднішня позиція гаасти «Час», зафіксована
в публікаціях її головного редактора Ярослава Кендзьора, що з'явилися протягом лютого на шпальтах видання, покликаного бути
друкованим органом партії, а насправді, як виявилося, є приватною власністю. Як ОГОЛОШсїО засобами масової інформації, чорноволівський з'їзд 7 березня (не будемо торкатися його легітимності ) прийняв постанову скасувати всі ріштення | |ентрального проводу,
починаючи з 20 лютого, -- тобто з того часу,
коли відкрито для громадськості пролунали голоси незгодних з позицією В. М. Чорновола та його оточення, в результаті чого і на оспові Статуту прийнято ті самі ришення, назви і суть яких конспіраційно окреслені лишге датами, а млеться ж бо в мих про зміну керівництва Руху.
Можливо, В. М. Чорновіл уник би бага- Тьох нарікань, аби дав належну оцінку пубхікашіям свого головного редактора Я. Кендзьора, який вилив на Ї. Драча, Д. Павличка, Ю. Костенка та інших стільки бруду, шо йому цілком можна присудити титул «Бузина «Часу». «Страшне перо не в гусака, а в.о отож, переглянемо рухвське видання.
Чільна стаття шостого числа газети «Час» (12-19 хютого п. р.) вражає. Але чим? НІ. не надмірною провіндійно-патетичною драматизованістю, не потутами на їстину в останній інстанці, не залякуванням читача, на його ж таки, читача, прикупами (все пе вже було); сила пієї статті в особливому гатунку нахабства, яким просякнуто все ВІД заголовка аж до авторського підпису: варто
лише потрясти жовтим пил партійної преси п'ятнадаятирічної давності, як із його задушливих порошин утвориться такий собі дідутан герой громалянської. ветеран губчека в минулому, а на той, «развитого сормализма» час, -- -вірний лентнекть. справженій лартієрь, камфарнійський черв'як громадської пильної думки, караючий меч вІіЛьНОДУМИЯМ, партійний костур помітбюро.. і т. д.їт. п. авипросторгчч -- така собі газочебезпієчна
р Жстота, яку воліли не чіпати. Оскільки ж
статтею скорлше збірний, аніж дійсно аво жоерський, то група, прихована за мим, у розрахунках «прилякати, притишити, пришаятажуватя, прикупити, поиручити» «оплози - шіонерів». добряче «прокололася». | зробила
це відразу, вже в провмбуж до статті, названій 0 0 о СТодірарютькояновій (жим, а толовно -- жому задану? ).
Виявляється, «чаєн Руху з 1989 ро», загартоватий у Т протистоянях. зберпгав наївна похуду на своїх не старих ше очах аж до виборів- 93, доки його яс просвітив загартаваний К.Л ЇОС ідсологтяний вовк Леонід Кравчук: Рух хотіми зруйнувати зсередини 5 заєвиі, застосовуючи мої зомуючі на том чаг зистоди з стихоби боротьби. 1, бсяпісрсяно, єв Руху варагя й сьогодні. Та, Господи, хто жатьогоме знає? Гіам 'ятає вся Україн» дебати лого ж таки Леоніда Кравчука з Їнняом Драчесм утрямому сарі о ропжіху останнього тро те шо чок якраз о є «натхнсяником зарганізатором» отого намагання рпозковоти. спипнюжити, очаряюти Фухо Гі дні -- вже нсуари. Ї о0кільки ми з вами -- свідки п, то лим'ятаємо й ті часи коля Меонід Кулавчук, всснародно обримий Гідсвидект, пропонував слінпрарю умо, ває його простягягуту руку бохо відкинуто тими жо хто звкився в сийтетичному неторою -- Косндявор. в томи шотитживому репортерові-титорв юосров! Лепиіша Кілшючука, шо виріс їз Ловінсьмої «мові хви», ніби, ради. з пробути якового ціячь. Букьше того, Ббеязастерожно прінізнати діяньніСТЬ ТИХ ЧИ їНіШИХх КИЇїАСЬКИХ ПИТОМИХ похінїв Я рослив Козндявор но має морькьного права, б но бувороаям 5 ними, б нБлОЖжИТт» до тих, шо приєднамиси до Руку піянши пазом » Р, М Чарноволлм | мете пе
с?
сукіКЬ-
ьо
Бо БЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО З /57), 1992 РІК
ції -- назвати опозиціонерів не до Руху, а до В. Чорновола. Оскільки в демократичній партійній роботі «священних корів» не буває, | рухівська історія це добре ілюструє --
. Драч поступився свого часу вимогам тогочасних опозиціонерів, -- то й «опозиція
Чорноволу» звучить не так крамольно, як «опозиція Рухові». Ше автор передовиці добре розуміє, бо й мету має певну, і тему задану прицільно -- не дискусія з опозицією, не протистояння їй, а намагання будь-якою ціною скомпрометувати, принизити, очорнити -- читай, політично знищити тих, хто бодай засумнівався в непогрішимості «творця» партії. Оскільки нинішні методи нинішніх професіоналів ще не оприлюднені (почекаймо нових інтерв ю), Я. Кендзьор послутовується старими: бруд натяки на співпрацю з органами, заданість «з боку» дій тих чи інших політиків, -- словом, читайте Кендзьора -- це чітко засвоєний підручник політичного стукацтва! Ось тільки мета компанії і кампанії добре прочитується: знищити, усунути особистісні персоналі Руху, не гребуючи ніякими засобами. Рух без Драча, без Мавчана, без Зайпя, без Костенка, без Червонія, без тих -- 20 чи 30 імен, помітична бюграфі
за якими лише ія, написана в Русі й Рухом, але й справи його. «Зрадники», «заколотники»
не
«ТОКачепісти», , натяки на особливу валізку Марчука, великі гроші за відхід від Чорновола уча (газета «Час» Хе 8, 26 лютого -- ) березня п. р.) возведення «архіпастирем» газети Я Как ндзьором 30)-ти відомих рухівшів, депутатів Верховної Ради (з них -- перша двадцятка партійного списку ) у чин апостолів, які продали... ні, не Христа, з
ПВ
Чор зновала. Ну, по-пераие, кепдзьорівський вірного Л ланий
й іралачій
гнів дозволив йому застосувати ту образну фігуру, до якої мало б хто вдався навіть з компартійних атеїстів. А по-друге, -- Юда-таки, мабуть, був справді шляхетним чолобіком, 60, продаючи, не вдався до обпльовування
своїх побратимів. Мав якийсь сором чи бодай
почуття відповідальності: цікаво, якими очима
без п'яти хвилин нардеп Я. Кендзьор (згідно з рухівським партійним списком він прийде у Верховну Раду замість Д. Павличка, призначеного на дипломатичну роботу) подивиться в очі тридцятого в його списку академіка Ігоря ЮЮхновського, у якого він вчився як помтик, будучи в Народній Раді, та, виявляється, нічому не навчився... «Г Їншіть тоді и мене, -- тридцять першим», -- СКазав у своєму інтерв'ю «Народній газеті» відомий діяч Руху Віталій Дончик. Ї додав: «Я ні з Костенком, ні з Чорноволом. Я в Руді». Людей, котрі повторять шо ж фразу В. Данчика, -- не одиниш,, а тисячі. Ї запопадливість новоспеченого журналіста 1 редактора Я. Кендзьора переконає залишитися їх Із більшістю, з тою переважною більшістю засновників Руху, яка навіть у цей складний для партії час не вдалася до приниження своїх колег, цінуючи їх як особистостей. Час висунув на головні ролі в Народному Русі зразка 1989 року різних людей. Ї благословенні тричі самовідданість Івана Драча та Івана Зайця, залальність Василя Червонія та Богдана Бойка, витримка Юрія Костенка та Ігоря Юхновського, які дали змогу людям повірити
що є серед них особистості, варті поваги
пошани, любові, адже саме вони довели, шо україни -- не пезанма сіра маса, а гідним
Раль В'ячеслава Чорновола помітна. достойна
як показують
державності народ. в Фусі велика, Безперечно, пе вилатна особа, але останні події, не завжли здатна оцінити кожну особистість, яка поруч. Сам того не бажаючи, Ярослав Кендзьор видав свою помилку, за яку відповідальний не
людина, але 1 як рузвсць, один керівних органів парті. | якшо вже вдало євангелічних образів, то варто таку актуальну
ГОЛОВНУ АНІС
1 з чЧ. »
Р т ої.
го
кумира». Певна частина оточення В. Чорновола
чимало додала до його «кумиризапи
авторитарності І, самодкоголосо називаючи м
заповіль
сно нні б
р
з («вч- Закінчення Тіоч ча с 1
| || поли, вдкоми загальнонагоквбвльео ідлеї не стануть для них керівними. Ось |чому українець-губернатор «Засужа ібудує на Камївтцині московські пержни.
Це іятернашоналізм навиворлт.. Триваюча практика натпональної потики в Уюраїкі Бкрей токіджлива 0
| аебезпречна Оскальки грунтується жна іімпортній моделі І|призводить до зтубної деєтнізації
(нетштлостейт) 1
української державотворчої нахтії. Тому і політичні рішення, яка
|дуривмеються зоерпюнеоогаом дерзжвкли,
детермінуються чим завгодно -- зетересиюми прут, піосло тигвлиомой зесмлощитентеми, лобостеми, норовом окремого
| зсегругелегитоа,, вмотрикєчввлетеояомтий помпу, вл не
ватровальюими тетернасвмі, не аедекевитчом тиФфотрюватйною моделлю преальквог пропнств, серед яких нейнебезпечтні пий рекет ЛІВИХ СИЛ.
Ниматенія ВЛАДИ БОПОТОЮУЧОИГ ОЙ ЄЕГРЕЕГУ складову тимотики, замонь власної держевної молего нів псєвловмерликкюванстько» є подлекветною корів знов м рев ло ямі, вне пдлекнвнитною насушщним тректичним те зомтичняим потребам повносууного пунватьного риззлвлютку .. Охооисіть, будь-п пе стелостредметом апироного Чи, може,
о РАре лискя, ч УбтоОВОРрОЮКНЯ В | "толоавного шеолого В. Чар-
прут
зору нашоті
втол!
новола та Л. Танюка був пропес вілчуження анна зверх провально-культурного жатття" вада дуг зазови чом зміопноб, зом поось зу ти від М. Босіва про перманентну кри дукавності в Україні? Адже світова культура та пивалізатия ве вич тазмплалосаомои та длроламой 2 бопасявма ко мом те поу-Отзанесом. Пара лоюсастьхкомм влєглтя пає культури тал чес обговорення про тастрольну лієлькность
12314
зеріг ДГУК):З
оо, сг о
Пт го
Заков
-
ч-о тя б 'чі М рити
і 11 4 -
вадкилити. Пежвостой чес зослой посом і сягга о
з України вимиваються мільояхо к
Четивм мі, коли «фактично зи тевестуємо чужу культуру. чужу поліграфію, чушсу
паперову шедустрію, чужу літериетут УВУ Напюональна культура все більгт
позвечеється тавром неакнційнивстві,
загумінкуватості, ніЛООБУЄєтТьсСЯя воє пато
месСтилькі КО-СИКА ДРЕВНЯ
Єв пперівлоє
ВСЬОМУ, аОЛНУЧНО ок
ло проблемою
російської зоки чи жевомльниттько)
укрвтюветтії олигержівоне Президеєта тек осемо як
культуртретерів, спричиняються до пого.
що Президент опинився кр периферії)
петчереко т в ровних груп, мкл резипійною, р нев
б узтодясуветигь | .мержнивно вили:
в їх центрі, де во» могл: «ЧОИТиИСь,
Злчиьсьс сь озон
Спекулятиви вол ІЕМ
1
вождем, незамінимим діячем, врешті, довівши це майже до: «Ми говоримо Рух, а думаємо Чорновіл», принизивши тим самиу самодостатиїсть ЦЬОГО ПОЛГГИКа | людини. Приклад? Та хоч би те, що не вистачило демократичності у шеф-редактора «Часу» В. Чорновола притримати свого послужливоту головного редактора, надати слово на сторінках свого видання є» опозиції», врешті, вести дискусію з нею якщо не ідеологічно, то бодай надати хоч би подобу витриманості, дозованості отому потоку бруду. який заливає сторійки газети Дивно, чому, цитуючи драчівський тридцятип'ятирічної давності «ленінський, вірш, гнівні автори звинувачень пробачають постановки 90-х років шатровської «ленініа. ни» вірному «чорноволівцеві» О. Танюку? Чи то була обумовлена з Чорноволом коиспірація? Ї взагалі -- чи не далеко зайдь рухівська верхівка, коли почне збурювати, а потім грати на ницих почуттях людеи, як-то заздрість, ПімсСТЛиИвІСТЬь, захланність? Невже замість природного омолодження Руху це будемо спостерігати маразматичні бої його (за словами В. Чорновола) номенклатури, 1 зокрема тої номенклатури, що, перебуваючи в єтреть вимріяла собі перша рога 1 прокладає ДО НИХ ПІАЯХ інтригами. клеєнням шілком переслідуваних
ому складі» та масовши,
обмовами,
законом визначень, на зразок «русофобь, юдоФоОб» Ж д.2! Шо Ж розрахунок постражлають особистості та імена першото ряду. Дивись, і засвітить звільнена трибуна... Чи можна ще зупинитись, оглянутись, повернутись лицем до АМІІЯ М їартй СТПІОл)- вання... А надто тоді, коли із-за уж кунає щось на зразоз Вілмінити чи призупинити пе лійство буде неможливо. Чому: б тому, шо ча Х» був призначений саме на пей ПерЮД. |Їаказ виконанс Досить прозорю, як лля засекречених виконавців наказів
Грицько КУЛЬБАШНИЙ
НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ Че НАД ГРУПОВІ
в Полі чобіт ти - т
й | й 5 й й | | Зрего: де наша політ за стритегічна мета" Х7 фот Бої різотто зом говОТИмМО про свій палях, 1 ЯКИМИ НІХ Доінструментарію побудови дериє на ЛЕ НС ГЬ - А ОЛІЮ пес ОДиЕ лабнетна позаття мІіЖНЯСООдЕО КреДдИТІ, культура о деслогія они | пОоюЕО ОТ беТеІИЙ оте стуютт ИОРЕНМОНОМІ; ях поступово стає фиктивним Осноюнний Необжілно найолувюмтим ч«асою ЗВІЛЕ" Снитися звід сСспПекулитиєк ПОЛО ТИА й лпексм Гороєньова - Т абаочонроса., аби перемті | | ду» зобу згуз нагпонато соло гРНОВ і Лапоє трацитцойєо держсенемиттько аетеребій | лю теє на Закжоді За відсутнобЮ систе влигимв 21 боеІР ЮНЄЮМ "ливо | Наго ннІПОЧАЯСТТЬГ еТтетнеОЮ те ПР | ЛІТИЧН ПУКОНБІЕО МУСЄТЬ ПНО нати ВОв суму окремих гоупови луо тинсльдеЮ В - | ССО ВСОїХ тІВІТ 7 ПІВОТІ - | лентровог орнерсттмх РіигпіІГУВИТО ре" | сійськиї вдлтовуити -- 1 пуляк ДУ | За тепих у МІСІЮ РІДІТІЮ ТІБТУГІЄ сперстеі | КІЕВЕІІТІ С гецтлтьне емобом ий горла! | ниІпОНІЛЬВ тЮОетнеги тюейцльн ПеРЕ? ЇЇ | Мижсриїюу Мас ю.Аа о ОніІ льного Пе КАМ ССО І ПОМ, ПЕТ В І рис спий! Ши АЦТОСОрАЛьВу ЛІНІВ НИЩО постуУгУу
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
я ео"Ььні? і "ярнрРУе- У жает РИ
|) чі мії ( та | Гі ач
ч я ЧР, зв «Її». пк "ої фото
НЕ БЕЗКІНЕЧНІ ПЛАЧІ,
12 лютого в Будинку письменників України відбулася святкова академля, з нагоди 10-ї річниці відродження в Україні передвісника Товариства «Просвіта» -- Товариства української мови мен! Т. Шевченка. Організаторами свята виступили Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Шевченка, Спілка письменників України та Національна академія наук України.
Місце проведення заходу було обрано не випадково: саме в стінах письменницького осідку зароджувалися демократичні процеси, які у висліді привели до відродження Української держави після вікового московсько-більшовицького панування. Тут народився ТУМ, що згодом повернув собі первісну назву «Просвіта»,
яка стала матір'ю новопосталих партій. Водночас із святковим настроєм просвітян бентежило принизливе становище українства на своїй землі, у СВОЇЙ державі, де дотепер лиходії свої й чужі 1 україінську мову зневажають, 1 українцю полюдськи жити не дають. Тому и захід мав більш прозаїчну, приземленішу назву: науково-практична конференція. Тема її красномовна: «Мовно-освітня
Р цій
нагороджується Іван Заєць
ситуація в Україні на порозі третього
тисячоліття».
Ситуація ця, як засвідчили виступи багатьох учасників конференції, є більші аніж загрозлива. Інформаційний простір України віддано на поталу далеких і ближніх сусідів, головно Росії. Хронічно зросійщеною залишається освіта в Україні. Нав'язується нам низькосортна чужинецька культура. За багатьма «чинниками ситуація з упровадженням у державне життя державної -- української мови є ще гіршою, аніж у часи панування комідеології. Тож на часі, чи, як мовиться, на порядку денному державного життя, -- консолідація україінства, повернення його утрачених упродовж кількох останніх років позицій, вироблення стратегії 1 тактики поступу до гідного громадянина вільної держави життя.
Тому й виступи учасників зібрання були наповнені конкретикою пропозицій задля зміни ситуації на краще.
Відкриваючи конференцію і вітаючи ії учасників зі святом, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка Павло Мовчаюв зазначив,
- ЙО нео Дмитро Павличко, "| Юрій Огульчанський
зокрема, що така важлива дата, як десятиріччя відродження Товариства «Просвіта», на жаль, ішце досіне осмислена як історична. Саме з Товариства української мови як попередника «Просвіти» почало формуватися те політичне
ядро, яке привело Україну до незалеж- |
ності. В організацію об'єднувалися люди, котрі розуміли, що вирішення мовного питання є рушійною 1 визначальною силою нашої подальшої долі. Без «Просвіти» не було б ні Руху, ні інших партій. Та, як не прикро констатувати, але незалежністю скористалися ворожі їй сили, тож національна революція триватиме доти, доки українці не матимуть справжньої української -- своєї! -- влади. Великі держави нині ведуть мову про свої національні інтереси, а нам і сам Бог велів. «Наш вектор європейський, -- концентровано висловив просвітянський лідер свої міркування про напрямок подальших дій, -- і він національно означений. В Україні влада має бути українською, 1 ми домагатимемося цього на всіх її рівнях!».
На святі, де «з журбою радість обнялись», ушановано тих, хто стояв біля витоків Товариства «Просвіта», примножував його славу як громадської потути, з якою рахуються і друзі, і недрути нашт. За великий особистий внесок у розбудову та зміцнення Української держави, розвиток української культури, формування національної свідомості, утвердження української мови як державної та з нагоди 10-річчя відродження «Просвіти» Медаллю «Просвіти» було нагороджено першого голову Товариства української мови їмені Т. Шевченка, народного депутата України Дмитра Павличка, одного із засновників ТУМУ, народного депутата України Івана Зайця, директора Інституту українознавства Національного університету імені Т. Шевченка Петра Кононенка, голову КУЇну Гвана Драча; дипломом Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка було вшановано активних просвітян Юрія Огульчанського -- відповідального секретаря ТУМУу, Володимира Казмирука -- одного із засновників ТУМу, Наталію
Бондарчук - журналістку Українського радіо.
Лауреати просвітянських відзнак виголосили слова вдячності й окреслили своє бачення шляхів вирішення наявних проблем.
Дмитро Павличко з гіркотою констатував, що ідея - - «буде держава -- буде й мова українська» -- виявилася фальшивою. Фундаментальний пласт чиновництва не сприйняв української мови й культури. Чимало політичних партій відкинули мовне питання як, на їхню думку, другорядне. Звідси й корені всіх наших утрат. Тож слід активніше, згуртованіше діяти й вимагати від влади усіх рівнів дотримання основних законів держави, й зокрема тих, що стосуються державного статусу української мови.
Ситуацію, в якій опинилося українство,
на думку Івана Драча, можна порівняти з «балютним коридором» для гривні, лише тут існує два інших, умовнокажучи, полюси: від лженауковця-академіка Петра Толочка до патріота-академіка Івана Дзюби. Тож слід впливати активніше на політичні) парти в усьому їхньому спектрі - - відккрайньоправих до крайньолівих включно. Уч Не безкінечні плачі, а конкретні ди порятують нашу справу, упевнений Іван Заєць. Бо мова -- це меч боротьби за незалежність. Ліві зняли з себе всі стримуючі фактори, вони втілюють свої злочинні плани в законодавчих актах уже всамій Верховній Раді. А патріотам бракує наступальності. | Де діє «Просвіта», там є 1 парафія УПЦ Київського Патріархату, і навпаки, де зростають храми УПЦ КП, там є благодатне середовище для Діяльності «Просвіти», - - зазначив єпископ Даниїл - - ректор Київської духовно! академи, який передав учасникам конференції благословення Святійшого Філарета. Українську мову забороняли 17 З рази, і якщо вона зуміла вистояти всі заборони, то це свідчить лише про її велику силу.
же
ен " ї є зай, РР я і РА - -- ч г " і т ць У я |
Анатолій Погрібний, Іван Дрім, Петро Кононенко |
Це теза з виступу Петра Кононенка, який упевнений, що, діючи в конституційному полі України, можемо досягнути чимало: слід ставити перед чиновником питання про дотримання ним статті 10 Конституції України.
В Україні є мільйони громадяя, які не погодяться з вторинним статусом української мови, за що змагають залітні птахи на кшталт «ворон», «чижів» чи «шульги», бо відомо, з чийого вони гнізда вилетіли, - - зіронізував голова Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка Анатолій Погрібний.
Убивчою була статистика, наведена заступником голови Донецької «Просвіти» Марією Олійник: у цьому всуціль зросійщеному краї тільки 134 школи Із 1268 мають українськомовний статус, й у них навчається лише 4 відсотки дітей. Обласна рада надала офіційний статус російській мові в межах області; тут посилюються відцентрові тенденції на
користь так званої «Донецько-Криворізької автономії». ;
Про загрозливу для українства ситуацію на Харківщині вів мову голова обласної «Просвіти» Анатолій Кіндратенко. ;
Тривогою за майбутнє України були сповнені виступи добродіїв Юрія Огульчанського, членів Центрального правління Олександра Пономарева, Юрія Гяаткевича, декана філологічного факультету Національного університету імені Т. Шевченка Михайла Наєнка, голови Спілки письменників України Юрія Мушкетика та інших доповідачів. Пропозиції й зауваги їхні знайшли своє відображення у - Зверненні Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка від 12 лютого 1999 року, в якому, зокрема, зазначено:
«..ми, учасники цього зібрання, | звертаємося до Президента, Верховної Я Ради та Кабінету Міністрів України з пропозицією надати мовно-освітній проблемі в Україні справді державний захист та підтримку, проголосивши державний курс на українське національне відродження. Адже майбутнє наших і ваших дітей, онуків та правнуків
чи
ха
1 ЛИй
4 іл» 8. і. ': ЗИ; зЇчо Р? рі , Й З Ж Ці В ж й
залежить не тільки від вирішення економічних проблем, а й від тих визначальних цінностей, якими є наша мова, культура і духовність. Уа Ми звертаємося до всіх партій та зація громадських патріотичних організацій і ообузни рухів, до всіх, кому не байдужа доля України, хто працював і працює на її самостійність, із закликом скористатися | досвідом усіх поколінь тієї еліти духу, що , СУНЦЕВ не терпіла ні розбрату, ані роз'єднаності і жила за законами братерського єднання, "РО патріотизму, високих духовних вимірів в ім'я України, п завтрашнього дня». Отже, учасники свята нововідродженої | «Просвіти», підсумувавши здобутки й зо утрати на шляху державотворення, Ек. окреслили плани на майбутнє, в яке 703 просвітяни дивляться з надією. Але свято сьогоднішнє, як передднівок свят майбутніх, було б неповним без щирих вітань друзів, яких було в цьому залі ; письменницького будинку чимало. Від імені національного фестивалю «Червона рута» вітали просвітян квітами і щирими словами директор Тарас Мельник та лауреат фестивалю бард Едуард Драч. Свої музичні дарунки підготували 5 просвітянам заслужений народний анаб самбль пісні 1 танцю «Дарничанка» зло , (художній керівник Петро Андрійчук) у ОК та чоловічий хоровий ансамбль «Чумаки» ВИ (художній керівник Василь Триліс). пого ди Запальну україшіську пісню зчаста зів ДАЛИ линуло щире: Зою и
чн а
підхоплював 1 зал.
«Єднаймося, люба родино!». , М оо Тож хай ці високі слова будуть інн
напутніми усім нам, щоби відродилася |||
Україна -- щасливою, вродливою, Турбо
заможною.. Змагаймо, аби щедрішим 1
вагомішим було жниво наших майбутніх
святкувань. об здав Володимир ГЕРМ,
реко "41
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
п і
ає віття, чий і збитий,
- ї "ав. шт
ж Рі / Рочуль Ен - В; ЙО очне ку г): ЩИ у -
ь 1 - РУ чь | кой
ло Ані
Павлина,
м З яким доробком підійшла до свого 130-річчя 7 ЗХ «Просвіта», що носить високе имення Шевченка, в тому З місті, де, здавалося б, усе і вся повинне бути пронизане його заповітними ідеями національного відродження й Ро | самовдосконалення? На превеликий жаль і сором не (тільки канівців, але й усієї України, похвалитися нічим: у
р
де покоїться прах великого просвітителя, громадська анізація його імені була заснована лише якихось три урівняймо: 3 і 130. Цілих 127 років знадобилося цям, щоб створити у Шевченковому місті громадську | просвіті ку організацію. А що довго збиралися, то й - надумали: створити не одну «Просвіту», а відразу дві --
- очевидно, для того, щоб надолужити прогаяне.
0 Одназних зареєструвалась як міська в березні 1996 року після довгих вагань і роздумів; друга -- як міськрайонна, місяцем пізніше, у квітні 1996 року. Перша виникла на хвилі національно-патріотичного й емоційного піднесення, що охопило частину прогресивного й національносвідомого населення після проголошення незалежності України; друга -- як альтернативна, також на емоційній хвилі, але вже стресовій, за вказівкою центрального міського органу, очолюваного тодішнім мером міста Канева. Чому стресовій? | навіщо було створювати ще одну «Просвіту»? Можна було створити районну, оскільки міська на той час уже функціонувала. Але міських можновладців сільські об'єднання не цікавили. Вони їх лише використовували. Так, як використовуються голоси сільських виборців на користь антиукраїнської, антинаціональної ідеї.
Тепер влада хоче об'єднати ці дві організації. Наміри, може, й благі, але незаконні. Вихід із ситуації, що склалася, дуже простий: сільським осередкам на районній конференції треба створити районну організацію 1 в установленому законом порядку легалізувати її діяльність. Тим, хто живе в місті, просто подати заяву до вже законно діючої міської організації, голова якої учитель історії 2-ї школи Ярослав Іванович Стрипко, завдячуючи титанічним зусиллям якого ведеться плідна робота в різноманітних сферах і напрямках.
Двері «Просвіти» відкриті для всіх, хто цього прагне.
Скажу декілька слів про роботу міської організації, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо її діяльності.
Мета її створення цілком відповідає назві -- просвітницька. Методи досягнення -- живим словом | подвижницьким ділом переконувати людей у необхідності збереження рідної мови, культури, традицій, звичаїв, обрядів -- цього невичерпного духовного джерела як необхідної умови відродження І піднесення етносу, нації, народу, збереження державної цілісності України. Слід кожному усвідомити, що без духовного об'єднання, основою якого є слово, мова ніколи не набуде справжнього економічного піднесення, можливого лише внаслідок спільних зусиль згуртованого народу.
Чи не тому місцева влада, що завжди прислужувала імперії, а не своєму народові, боялася «Просвіти»? Щоб ніколи не підняти з руїн Козацький некрополь у Каневі, де покоїться невідомо де прах п'ятьох козацьких ватажків і гетьманів, козацький цвинтар у колишній столиці Війська Запорізького Трахтемирові, який | сам стерли з пиця землі, щоб позбавити нас пам'яті. Для цього в Тальному БЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО 3 (57), 1999РІК | 1.3" 2)
і РО я
ант
-о о
ке
т о - м РИ - -е Р Мри НРУ -м х 2 | езева Р ть - М | - о нні 1 4 йі -
оо учениця 6-го класу
СЮ. у І , зі ПЕ 5 ь , а іч ого чи ож 5 - Ми же ота бів - об ' г - : , - 0 - и Док! Ши "б - Р оцту і Ж . Ї т з 43 . ї і ке ча ді Ж , з е 1 - 4 й чо - шій -- "рі - й ї ї 5 іі -. Й | і .ь Ез і - із Ри МІ "'аї - - т Р і її - Ь йі я ЗАИ - -- б ї я ї р - -- ній - - Мч пчола т вт " Х бі б в я" бій ї Ї 1 я іі " її ї
перебудували на хлібзавод Святотроїцьку церкву, де й досі лежать останки Софії Потоцької, на честь якої створено парк в Умані. Зведено будинок на місці могили наказного гетьмана Івана Золотаренка в Корсуні. А на Драбівщині кілька місяців шевці виготовляли взуття Із шкіри, котрою були обгорнені безцінні стародруки з церкви, пограбованої в 1933 році.
Саме тому невідоме ім'я бібліотекарки-підпільниці з нелегальної «Просвіти», страченої німцями, й обставини загибелі ще 70 членів цієї організації в Золотоноші в 1942 році. Тоді ж у Корсуні розстріляли невідомого й досі «націоналіста»... Пора повернутися лицем |і до воїнів УПА, які однаково не хотіли ні фашизму, ні більшовизму й стали жертвами більшовицької пропаганди.
Можливо, багато хто пам'ятає історію з так званим «націоналістом», спійманим у Межиріччі, що буцімто хотів здійснити «теракт» на Тарасовій горі, -- не вірте цій облудній брехні. Не інакше, брудна гра ЧК-НКВД... Щоб посіяти розбрат в українській нації, натравити українця на українця, розколоти моноліт. Сталінсько-беріївські посіпаки в подібних справах були неперевершеними майстрами...
Ще кілька слів про саму діяльність і плани Канівської міської організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка. Це пошук і повернення народові імен видатних земляків й ушанування їхньої пам'яті (таких як всесвітньо відомий, але не в нас, філософ Памфіл Юркевич з Ліплявого, отець Яків Блонницький з містечка Орлівця (нині нікому не відомого, навіть тим, хто проживає тут, у районі, сільця), який потрапив в опалу за те, що «оная грамматика в порядке м правилах имеет сходство с древними славянскими грамматиками м правил в ней довольное число положено, но... все правила писань! самьім древним и почти неупотребляемьім слогом м темньїтм смьіслом... и совсем невразумительньі, из них многие... употребляемье в одной Малоросим»); пошуки й дослідження історичних подій, фактів, пов'язаних з Канівщиною, з містом, наприклад, цікаві дослідження сімейних зв'язків гетьмана Дорошенка з Пушкіним через Наталю Гончарову, зв'язок Гоголя з графським родом Толстих); культурологічні походи по визначних місцях Канівщини (Бовани, Королівська криниця, Цегельня, таємничі «Городки») зі старшокласниками, з істориками і краєзнавцями (дані пошуків ляжуть в основу майбутніх екскурсійних маршрутів, книги про минуле Канева іїт.п.); збирання фольклорного матеріалу -- колядок, щедрівок, гаївок; сприяння в підготовці й випуску Канівського енциклопедичного словника; проведення тематичних вечорів, дискусій різного напрямку, таких як «Топоніміка Канівщини і санскрит», «Видатний український педагог Ващенко».
Чимало задумок найрізноманітніших напрямків на перспективу. Тож приходьте до нас, включайтеся в працю, вносьте свої ідеї, пропозиції, коригуйте напрямки діяльності, програми і ми всі разом запряжемося в плуг і будемо орати ниву.
Володимир ТИХОНОВ,
заступник голови Канівської міської оргамізації
Всеукраїнського говариства «Просвіта»
імені Т. Шевченка
ДА 21; ЕН /
духовність і ДОБРОБУТ | у, ПОЧИНАЮТЬСЯ 3 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТІ |
Враження про будь-яку країну складається в| туриста від ії духовного та економічного стану Спробую привернути увагу читача до стану саме| духовного, бо мешкаю в Каневі -- духовний СТОЛИЦІ України. Рідко хто з відвідувачів нашої держави залишить її межі, не побувавши на могилі Гараса Шевченка. Які ж враження повезе він, скажимо, до Джакарти, Мадрида чи Боготи"
Ще царський режим московської імпери приклався до того, щоб максимально притлумити національну свідомість канівців. Організаторам перепоховання| праху Великого Кобзаря довелося, за свідченнями| учасників тих подій, вдаватися до послут навколишніх населених пунктів, зокрема села Пекарів
За часів УНР серед представників національновизвольних змагань зародилася думка зробити Канів столицею всієї України, та московська окупація перекреслила такі плани. Навпаки, було зроблено все, щоб приховати саму суть образу Тараса Шевченка З нього послідовно робили борця за долю трудящих усього світу, ледь не предтечу пролетарської революци Задля нівелювання його постаті до Канева були штучно притягнуті «за вуха» символи метрополії -- могила Ленського, могила 1 бібліотека -музей г айдара і, звичайно ж, пам'ятник Леніну при самому в їзді до
міста. Крім того, іменами окупантів та їХНІА прислужників були названі майже вс: майдани ! вулиці міста. Так є 1 дотепер, на восьмому році! незалежності.
Неодноразово я особисто, спершу як депутат| міської ради, а потім як голова міської організації НРУ порушував клопотання перед місцевою владою про надання Каневу, як місту стародавньому, серцю
всієї України, святилищу для кожного україни»
світу, саме українського, національного обличчя. Та все даремно. Безрезультатними виявилиєям апернення до Президента України.
Так усе залишилося й пасля останнього пере: юраний місцевої влади. З десятирічного досвіду «демокря" тичних», поки що, змагань можу впевнено сказати "е| українська влада у Каневі, не українська вона у пс Україні. Адже що Канів як символ самостійного
національного духу, що Одеський нафтотермтая лк запоруки економічної пеаалежності речі для цих чужі й навіть ворожі.
Чи повинно так бути завжди? «Упичайно ом, "і Триває повільне пробудження українців Якщо ме пробудження буде порушене чинниками човнишнім и чи внутришніми, певний, знайдемо сили, аби алорої пого процесу не допустити й утвердити таки їмлаєт)
державу. Великою мірою цезалежатиме від результе ГУ виборів наступного Преамдента У країни НИ поминеїм бути, нарешті, справжнім українським па гріотом; який би дбав передусім про гідність власну 1 ГІДНІЄ? » нашої держави. З гідності починається духоні сть 7 добробут.
Володимир ПЕ ГРЕНКО)| голова Камівської міської! оргамізачі!
Мародмого Руху Украї ми
и пік. пл . Деічу в
Вар ча он п
фл окута паб
з айьой
я
Дію пр
кари
Те
"м
"У
НІ
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
чставу ев вда о о НТР А ОЕ
Фоторепортаж «Діт
Середа, 3 березня 1999 року. При відвертому фальшувонні |в залі були зареєстровані картки відсутніх депутатів) і пресингові з боку голови О. Ткаченка, 230 голосоми протягнуто постанову про приєднання Верховної Ради до М іжпарламентської асамблеї (МПА) СНІД.
Отож, на рахунок голови Верховної Ради України Олександро Ткаченка, який постійно нарікає на українську державність і суверенітет, прибуло - - згадаймо його виступи-но ювілейному вечорі з нагоди сьомої річниці незалежності в палаці «Україна», у російській Держдумі, у лукашенківській Білорусі, постійні антинаціональні випади при будь-якій нагоді і без нагоди тут, в Україні...
Либонь, саме за це вже 6 березня, в суботу, у тому ж-таки палоці «Україна» при великій кількості грошовитої!
б) частини населення, дорогих бальних суконь і високого начальство (народ все це міг спостерігати в п'ятигодинній трансляції по УТ-Ї) спікеро було проголошено щасливим володарем звання «Політичний діяч 1998 року». Правда, сам Олександр Ткаченко не зохотів обтяжувати свої руки більш ніж трикілограмовою статуеткою, не довелось і нам пересвідчитись, чи отримав голова, як усі інші нагороджені,
в дарунок стотисячний страховий поліс, косметику «Оріфлейм»
та цілющий коньяк «Хенессі», не почули на його честь
російського щебету ведучих Наозарової та Январьова
(українською лунала реклама недоступних для носіїв цієї
мови товарів), невиступив перед присутніми і сам політичний
діяч, який давно вже визночив себе «не першим, але й не другим в Укроїні»...
Здається, зачеплений за живе, володар цього звоння в минулому році Президент Л. Кучма намагався помститися: запросив усіх присутніх завітати на ювілей нагородженого, який мав відбутися в ресторані готелю «Національний» наступного дня...
Що ж, кожному своє комусь національний біль, комусь -- ресторан «Націонольний»...
Дивилися люди крізь вікно телевізора на це пишне шоу, на цей парад амбіцій, дорогу виставу, де плебейство грає шляхетність, на цей ярмарок суєти і марнославства, но ці ігри розбещених дітей міжчосся і безчасся | не одному подумалося:
-- Господи! Хоч би витримали нерви і хволено укроїнсько терплячість в отомщиків, що оточили Україну наметовими містечками; в колгоспників, що по три роки не отримували зарплот; шахторів, серед яких шириться синдром самогубства; в потопельників Закорпаття, в чиї будинки стукає ново повінь; у багатодітних матерів, яким усе важче
нагодувати дітей; у нос, в людей, які повірили в те, що живуть у демократичній країні...
Один із тих, хто задавав тон на святі «Людино року», пешений такий пан, з червоним «метеликом» на білій манішці, заявив, що «демокротія закінчується там, де починаються наподки но демократію», о це свято, но його думку, і є виявом демокротії.. Ще хтось із сопідних гостей
свята сказав, що тут, у цій золі, якраз і зібралася справжня еліта України, хочо елітним, а тому окремішнім, наче сірий соловейко серед зграї барвистих павичів, виглядав лише Анотолій Солов'яненко, який намагався щось сказати важливе для себе і для українців, та навряд чи був почутий. Навряд чи буде почута том, нагорі, і наша думка. Дарма говорити, що демократія -- це передусім повага до людини. Або, простіше, -- спосіб життя одних не повинен ображати інших, Або, ще простіше, -- демонстрація багатства є не лише принизливою для народу бідної держави, але й свідчить про ницість і чванство багатіїв. Що елітність -- це властивість не гаманця, а духу. Що елітою в Україні була, єі будета невеличка когорта людей, суть яких -- укроїнськість. | заявлена вона не перебуванням на тій чи іншій державній посаді, - бо це, а надто в наші непевні часи, -- минуще, а ставленням до народу, бо тільки він вічний. Втім, і номінанти, і лауреати й самі свідомі своєї минущості. Тому й запасалися страховими полісами по сто тисяч, - й бодай один відмовився на користь шахторів чи постраждалих від повені... НІ, токи єті, що відмовились. Один готувався до дня народження, а другий дотримувався своєї політичної лінії, сподіваючись, що доведений до відчаю електорат оцінить, повірить, проголосує, а тоді, згодом, уже можно буде й отримати...
Була субота. Християни закінчували другий тиждень Великого Посту, уникаючи спокусі бучних веселощів. Євреї веселились, святкуючи Пурим. Діти толочили сірий розмоклий сніг, заскакуючи в тінь, де він ховався від першого весняного сонця. Чоловіки роздумували над проблемою подарунка для жінок у знову воскресле свято 8-го березня: багаті боялися бути занадто марнотратними або занадто скупими, а ті, що в безгрошів'ї, були ладні закласти душу в ім'я коханої дружини. Жінки поралися на кухні, зрідка поглядаючи в екрон телевізора, де пишна дама одчайдушно волала російський романс, демонструючи сукню вортістю в 12 міністерських зарплат. «Еліта» щосили перекривляла Європу, швидко засвоївши з усього, що її складає, назву нової грошової одиниці -- інтернаціонального євро.
Наче но глум, у фіналі затягли нової пісні президентського родникао, де рефреном звучало «Україна». На сцені промайнуло дівча в українських строях...
А в цей самий час до справжньої -- замученої, спрацьованої, сердешної Укроїни долітоли журавлі -- вони мали повернутися у визначений природою час 9 березня. В день народження Шевченко.
Стара зжито бабуся і маленька дівчинка з долекого села телевізор не дивилися -- світла, як завжди, не було. Вони, епіта Укроїни, | стояли в своєму дворі, на якому скоро проб'ється впертий спориш, раз по раз з надією піднімали до неба одноково ясні безгрішні очі, шукаючи в ньому терплячого українського Бога...
Любов ГОЛОТА
ЧОМУ ВІТАЛІЙ КАРПЕНКО НЕ СТАВ ШЕВЧЕНКІВСЬКИМ ЛАУРЕАТОМ
9 березня, в день ци р Т.Г.Шевченка, в Музеї його імені Президент Л. Д. Кучма вручив відзнаки
цьогорічним лауреатам Державної премії імені Тараса Шевченка. Ми щиро приєднуємося до привітань на адресу нагороджених, -- адже кожне їм'я посідає неабияке міснеє в національній культурі. Одначе не можемо бути байдужими до такого факту: ось уже кілька років номінація «Журналістика» не сягає фіналу конкурсу. Дивно як для держави, де останнє десятиріччя з'явилися сотні нових видань, десятки журналістських імен, утвердилося поняття «четвертої влади» -- журналістики. За тієї обставини, коли державна ідеологія у більшості видань фактично відсутня, державницька позиція часто-густо гпідміняється газетними вимислами та дешевою озкруткою скандалу чи «героя», кандидатура Віталія рпенка, головного редактора чи не єдиного вцілілого авторитетного українського видання «Вечірній Київ», найпотужнішого українського публщиста, журналіста, здатного не лише оперативно творити аналітичні, прицільні матеріали, а й організовувати державного масштабу і значення акції, бачилася безпрограшною в своїй достойності. и книги публщистики, що увібрали в себе хроніку чіших проблем росту нової України, зда-
най валися трьома кутами того заслуженого постаменту,
на який мав поставити Державний комітет доробок журналіста, дбайливо вибудут ши кут четвертий - - справедливе рішення журі. італій Карпенко набрав 16 голосів при прохідних 19. Кажуть, що нардеп Валерія Заклунна (фракція КПУ), представлена ві| журі як народна артистка України, з полегшенням в ла: «Слава Богу!».
о ж, ми живемо в країні, де ще нескоро, без марних пристрастей 1 політичних інтересів, буде оцінюватися доробок митця, письменника, а надто -- журналіста. Та все ж дивнобулоб, аби премію Тараса
евченка не отримав журналіст, перейнятий| шевченківським болем за Україну. ем
Дивно, а сталося. Віталій Карпенко, який не є| служкою когось із українських березовських,| недогідливий перед владою, не отримує державних| дотацій, не помічений серед тих прикомлених
лисніючих від ситості редакторів особливо| «независимьгх изданий» - - не удостоєний премії, яку| Віталія Панасовича, розповівши йому таку історію:| | коли Ніні Матвієнко за радянських часів Оуло| відмовлено в присудженні звання «народної», наяке| вона давно заслутов а, уславлена співачка| спокійно сказала: «Байдуже. роду. а не від чиновників». Віталій Карпенко, перефразує- | мо, -- шевченківець від Шевченка, а не від кількох | партійно заклопотаних членів зі. А ще - - ЛЮДИН: безмежно віддана справі, не перейнята званнями та| орденами. фо На цьому можна було б поставити
запевнивши читачів, що наступного року газета « Слово| | |
Просвіти» знову підтримає кандидатур: В.І пенка на здобуття високої нагороди. Але- «неначе цвяшок в серце вбитий» отака ось дум не з'являться серед лауреатів уже наступного рок «лучшие сть» «Зеркала недели» чи «Ф
тов»? -- кажуть, їх особливо ціную і чиновники. Тарас Григорович, без су? прізвища їм не дозволив би носити. А?
державна, а чиновники -- не
чо
- війні 7
тіше чживе те о зро
СТУДЕНТСЬКА ШЕВЧЕНІ
РА "е чу, 4 " Великого Кобзаря у виставковій залі Всеукраїтн вариства «Просвіта» імені т. Шевченка. На ній представ-|
2 УЛ КТ печін о - Я п - ; пе я ; | сл 4
верситету імені агоманова. | || |/ Як відзначив голова Товариства «Просвіта», зверта-| ючись з напутніми словами до сту; ентів (а саме вони переважали цього дня серед гостей централі «Просвіти»)/| виставляються тут роботи різних обдаров: лев позначені яскравим талантом, натхнени Постать Шевченка -- небуденна в історії
владі вигідно було трактувати Шевчен мужика в «папасі», хоча він є передусім
енциклопедистом. Нині теж, виявляє" ь зб щ-
ес - чо іі І
б е
о
. 1 та Р
по "т 2
національна програма. Йому належать слов: , що повинна мати свого Вашингтона «з новим і пі законом». Себто слід заховувати передусім на сили. Ми ще прийдемо до Шевченка, бо без нього нев Щодо юних талантів, то кожен г о-своє» підійшов до трактування образу українсько геніальних творів, використовуючи різні т офорти, ліногравюри, аплікації, -- ось далеко н мистецький арсенал, що в руках умільців-початків
жур аа
професіональний почерк -- у кращому розумінні слова. Запам'ятаймо ці імена: Сидорова, Ігор Тимченко, Юлія Більчук, Лю; Марина Шилофост, Ярослава Лебедєва, / Дмитро Ники юдмила Хочеться вірити, що па життєвих перехрестях натхнен-| ня не покидатиме цих талановитих дітей, 1 з їхнім ; оригінальними роботами поціновув
ачі пре зустрінуться іще не раз. реду
орук, Світлана, Конощук, 1
Ї | " М. ' денці" я з. іч РЕ
БЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО 3 (57), 1999РІК | 1.37)
нії
2 чі б
рі арог - і тА
Р тгіВ " - 5 У З9РоціЇ) "г «Гру''г ін п рарото -е і й
ч РО С Го яка ть - бно
С тан 0т ПР
- - Я 7 чаколкджітннту
г - 5. крко "М
одержавної української мови у всіх
кціО нує з | галузях суспільного життя.
Як і інші держави, Україна багатона-
і , | ціональна. Наша Конституція гарантує
| рівні права всім громадянам, незалежно | віднаціональної належності. Національні . || меншини мають всі умови для розвитку
ю яегросвіти» -- | своїх культур, отримують підтримку від
ли - м-а -
"АЕС Р о і б зб ? ба
Ран ен р чн
- З ій Ї і
" З обр того рани есть ток.
Д МИР - крій
приро г й
Ї б р з й. . ї і Й ОДРО. Н це
Л и и і б
о в б З
М г жи Й во с й но ни п пе а з Р а РА чап ни с мовці зр 5 Ум РР а РОБ Р п - а
ожавним установам у
) 5 й ; Ж Ж, ЩЕ о М, ен б анйніню ВАШ РН Ми «НТ - ї і, - "о 1 т же ее - КУ ЗЕ во -
зченні і за прова дженні української дять уроки української мови являють і підтримують молоді
і :):49):10
- багато років в о сторінку «Рідне . слово» вгазеті «Придунайські вісті». По
радіо звучала українською мовою
при Р 9 па п оч рр . - телебаченню -- передача «За круглим
лом». У військових частинах просві-
єредача «шридунай журавлинимй», по
зм. їз я ги вели курс рідної мови, розучували зві ськовими українські пісні та марит,
Ме - проводили бесіди про релігійні свята, - - народні традиції тощо.
| | Шсля проголошення незалежності України в 0 1991 році і прийняття
Конституції в 1996 році Товариство продовжує просвітницьку роботу, відстоює права людини, конституційні права українців. Великий опір викликає
зердження української мови як
. - Однією із основних ознак народу, . державності є національна українська
4,
Р. РУ «А й ЯР ї
ре те зі
.
2 рве 1 ло г
мова. Вживання на державному рівні мови іншої держави -- ознака колоніальності. Тому Товариство «Просвіта» приділяє велику увагу утвердженню
оо РН , й
Р Р б 2 и
я; ь чи то . крашимиу М "террадірювчу
краю. Просвітяни
| своїх етнічних держав. В Ізмаїлі діють ї осередки румунської, болгарської, польенко, | ської, німецької, вірменської, ромської , | та інших культур. Найчисленніша », | національна меншина в нашому місті --
російська. Етнічні росіяни мають свій
ро мови | осередок російської культури «Русь»,
видають свою газету, підтримують тісні
| зв'язки з Російською Федерацією.
. Як правило, європейські держави багатонаціональні, але мають одну державну мову, мову корінного народу, яка відображає назву держави: італійську -- в Італії, румунську - -в Румунії.. У Російській Федерації, де близько 200 національностей, теж одна державна мова -- російська, За підтримкою деяких російських впливових політиків дехто із представників російської діаспори в Україні намагається надати цій мові в Україні статусу офіційної, що суперечить Конституції нашої держави. Це -- неповага до українського народу, посягання на незалежність і державність України. Як у всіх країнах Європи, в Україні має бути одна державна мова -- українська. Недавно в Ізмаїлі відбувся міжнародний семінар на тему «Дунай -- путь к осознанной европейской культурной идентичности». Було дано високу оцінку і законам України стосовно національних меншин, і умовам та засобам їх втілення у життя. У листопаді минулого року відбувся третій Міжнародний фестиваль ромської культури (у циган Ізмаїла є 1 своя школа).
Питання національних меншин вирішуються. Допомоги потребують етнічні українці Ізмаїла. Лише в нашому місті немає жодної української школи, нечисленні українські класи ледь животіють, у деяких школах об'єднуються, бракує підручників, навчального
допомоги
приладдя. Жодного українського дитячого садка! Радіо і телебачення працюють переважно російською мовою. Нема української церкви. | Здавалось, у незалежній державі про свою корінну націю передусім мають дбати держава, парламевт, уряд 1 міська влада. Проте дбають тільки про всіх інших, а корінне населення міста Ізмаїтла -- етнічні українці безправні, при- У 1940 році, коли в Придунайському краї була встановлена радянська влада, українці в нашому місті становили переважну більшість. За перемогу в Другій світовій війні найбільшу ЦІНУ заплатили теж українці. Почитаймо уважно «Книгу Пам'яті України», том 9, Ізмаїльський район (Одеса: Аспект, 1994): із 522 загиблих уродженців м. Ізмаїла 317 українців (61 відсоток), 179-- росіян (32 відсотки), 22 євреї (4 відсотки), 3 молдаванина, 1 болгарин. За радянською статистикою, 1989 року в Ізмаїлі українців було вже 32 відсотки, росіян -- 21 відсоток, болгарів -- 9 відсотків, молдаванів - - 4 відсотки. Через які потрясіння пройшов наш Придунайський край, що українців зменшилось удвічі? Війни, арешти, розстріли, депортації, голодомори, концтабори, тюрми... зробили свою чорну справу. Була надія на незалежну Україну. Але при владі в центрі й на місцях залишилася переважно стара або перефарбована комуністична партноменклатура, яка й довела державу до зубожіння. І найбільше постраждало
окорінне населення. Україна в біді 1
потребує допомоги.
Обов'язок Товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка згуртувати національно-демократичні сили для розбудови справді незалежної, соборної, правової, демократичної Української держави.
Аглая ЛЕБЕДЕНКО,
секретар Товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка м. Ізмаїла
| |У
4
Товариство «Просвіта» на Козівщині виникло давно: перший осередок створений у 1870 роші в селі ана а в Козовій -- 12 вересня 1900-го. Згодом з'явились осередки в усіх селах і навіть на хуторах. Організаторами і головами читалень «ЇЇросвіти» були священики, учителі 1 найсвідоміші селяни: отець Остап Вітошинський -- громадський діяч, організатор і диригент першого в Галичині знаменитого селянського хору; Іванна Блажкевич -- письменниця, громадська діячка;
о заст тай о з
Тимотей Старух -- селянин, депутат австрійського парламенту, політичний діяч; Павло Думка -- народний поєт, друг
|. Франка, посол галицького сейму; священик Ксенофонт Сосенко та багато інших. Читальні будувалися силами і коштом селян. Гут діяли молодіжні спортивні гуртки «Січ», «Луг», «Сакіл» та національно-патріотичний «! Іласт», драматичні й хорові гуртки, оркестри, бібліотеки, кредитові спілки і спілки взаємодопомоги. Просвітяни вели пропаганду тверезого способу життя і витісняли з сіл корчмарів і лихварів. Кожний свідомий селянин вважав за честь бути членом «Просвіти». Польська влада переслідувала осередки, влаштовувала так звані пацифікації в 30-х роках: каральні загони арештовували і жорстоко били найактивніших просвітям, розгромили читальні, понищили майно селян.
А «визволителі» зі Сходу взагалі заборонили діяльність «ГІросвіти» й інших національних об'єднань, найактивніших діячів заарештували ії багатьох знищили. Проте «Просвіта» зробила багато: піднесла національний дух, культуру і освіту народу, виховала патріотів, які стали січОвиИми
НА НАРОДНИХ ТР
о | С
БЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО 3 (57), 1999 РІК 7)
стрільцями, вояками УГА, членами ОУН, повстанцями в УПА.
5 ліотого 1989 року в містечку Козова створено осередок Говариства української мови, до якого вступило того ж дня 24 особи. Головою і організатором став Дмитро Федик, учитель української мови і літератури. Згодом, незважаючи на протидію райкому КПУ, керівників установ, підприємств та КОЛГОСПІВ, виникли осередки скрізь у районі. Перший осередок у Козовій називали «кублом націоналізму», а голову -- неприхованим націоналістом. Люди горнулися до І овариства, приходили на засідання, щоб послухати лекції з правдивої історії України.
У грудні 1989 року на основі районного об'єднання ТУМУу виник осередок Нородирко Руху. Того ж року зібрано понад 2 тисячі підписів з вимогою до Верховної Ради визнати українську мову дереманоюмную цієї акції вкліочилися тисячі людей з да краї» ни -- і Верховна Рада УРСР прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова визнана державною.
Перед організацією постало завдання об'єднати якнайбільше людей, захопити їх якоюсь загальною справою, щоб пробудити почуття національної гідності, позбавити страху перед владою. Такою справою стало спорудження пам ятника Тарасові Шевченку з центрі Козової. Почалася ця кампанія ще б 98 року. Урочисте відкриття монумента відбулося 23 травня 1993-го. Автором його
є Їван Сонсядло, колишній учень СІ Хо 2, а тепер відомий скульптор.
27 грудня 1989 року районне об'єднання ТУМУ висунуло аж 19 кандидатів у депутати,
ИЦІЯХ
а було нас тоді 74 члени. Обрані депутатами до Еохавнії Ради УРСР: К. Завадська, 4 - - до обласної, інші до районної, селищної і сільської рад. я кандидати не були обрані. У 1991 році Говариству української мови повернуто давню назву -- ЮБесеукраїнське товариство «ГІросвіта» їм, Т. Шевченка. «Просвіта» провела районний форум інтелігенції. З доповіддю про тернистий шлях письменників, учених, діячів науки і культури виступив Д, Федик. Прийнято звернення до інтелігенції ї всіх жителів району працювати для розбудови Української держави. 28 червня 1993. року з поціативи голови районної організації освітив і під ЙОГО керівництвом проведено перше в області свято 50 -річчя УПА. Д. Федик тоді працював першим заступником представника Президента в районі. Гакі ж святкування проведено в усіх селах району; відбулися зустрічі жителів сіл і школярів з учасниками визвольної боротьби, читацькі конференції, фотовиставки. Цього ж року секретар правління районного об'єднання « рр » М. Баран організував «Молоду Просвіту» в усіх школах району, склав для неї статут і програму. До 1994 року організовано осередки « данини» в усіх селах району. ід початку заснування Шовариства в районі проводилася національно-просвітницька робота: читання лекцій, вечори, присвячені видатним подіям з історії України, видатним людям, публікації в пресі, видання окремих книжок з минулого рідного краю 1ї т. п. Заслуговують щирої похвали за самовіддату працю серед населення члени «І Їросвіти»: доброї пам'яті | ригорій Сім'я і | Їетро Баран,
ПОЛТАВСЬКА «ПРОСВІТА,,
СТАРША НА ДЕСЯТЬ РОКІв, дніж досі ВВАЖАЛОСЯ?
Шановна редакціє! Щиро перепрошую за втручання. До
цього спонукала стаття у «Слові Просвіти»
(4.7 (49), 1998) «Від клубу однодумців до політичної сили». В ній зазначено, що Полтавській «Просвіті» 1998 року виповнюється 80 років.
За фахом я історик, референт Волинської обласної «Просвіти». Ці даз заняття поєднались у моїй науковій праці «Луцька повітова «Просвіта». Досліджуючи історію Луцької й узагалі Волинської «Просвіти», випадково натрапила на інформацію, що стосується діяльності Полтавського Товариства. На жаль, своєчасно не звернула уваги на неї. Але тепер хочу запевнити усіх як історик, що Товариству цьому як мінімум 90 років, адже не завжди час юридичного оформлення тієї чи іншої інституції є початком відліку її діяльності. Так-от, «Просвіта» в Полтаві діяла ще у 1909 році. Єдиний документ, що є в мене підруками і підтверджує мої слова, -- книга відомого волинського просвітянина Івана Власовського «Луцька Просвіта» видана до 10- річчя діяльності Товариства у Луцьку. Ось її вихідні дані: видавництво «Просвіта», Львів, 1928 рік. Там же є й цитата: «Вже у 1909 р. російський Сенат відкинув скаргу засновників Товариства («Просвіта» -- М. Ф.) в Полтаві на незатвердження
їхнього статуту на тій підставі, що мета »
Товариства, на думку Сенату, «криє в собі сепарастичні змагання й може привести до небезпечних наслідків». Не довіряти Івану Власовському немає жодних підстав. Окрім того, що він є відомим церковним, громадським діячем і богословом-науковцем, саме у | 1908--1918 рокахвін працював у гімназіях Полтавщини. | знаючи його як активного просвітянина у Луцьку з 1919 року, можна припустити, що він був і в числі тих, хто засновував «Просвіту» у Полтаві. Сподіваюся, що це повідомлення спонукає когось із просвітян до детальнішого дослідження історії діяльності Полтавської «Просвіти» і мо! слова
| підтвердяться.
Мирослава ФІЛІПОВИЧ, м. Луцьк
а також Марія Сушник, Дарія І ятківська, Богдан Савак, Володимир Хома, Володимир Шкільний, Ганна Липна, Ядвіга Федик, Даниїла Винницька та ін.
Велику роботу з національного виховання молодого покоління проводить «ЇМолода Просвіта» у школах району, якою керує методист відділу освіти Марія Маркусь: Молоді просвітяни проводять цікаві заходи щодо вшанування пам'яті видатних діячів України, відзначення національних дат. Очолюють цю роботу досвідчені учителі ! вихователі.
Ось короткий перелік тієї роботи, яку провело районне об'єднання за 1) років своє! діяльності. Воно має авторитет і популярність у населення Козової і району. Мого безамінним головою 1 душею, ініціатором усіх починань; активним громадським 1 політичним діячем; який вникає в усі сфери життя ранону, Є Дмитро Федик.
Наша «Просвіта» 1989 року, а 5 лютого цього року відбулос? урочисте засідання в Будинку культури ,
заснована 2 лютого
нагоди 130-річчя «Просвіти» 1 10 - річчя відновлення її діяльності в раноні Залі переповнений. З доповіддю виступив Д. Фе:
дик. С погадами про діяльность є Просвіти » 38 Австрії та | Тольщі осслах ра мому ПОДІЛИЛИея Г анна Липна, Дарія П ятківська, Мирослава Райтер, про роботу «Молодої | Гросвіти» розповіли гімназистка Мар яна Мигдаль ! керівник «Молодої І Іросвіти» Денисівсько! школи Ольга Чазова. | айактивнішим просвітянам голова районного об'єднання вручив грамоти. Відбувся концерт: підгоТОВЛСНИЙ директором Будинку ку тури" чаАСноОм «Ї Іросвіти» З | матейком
Я БАЛАЦЬКА.
члем «Просвіти» Є, Козобі Термопільсько! облас
1
з
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
є
З
АКЦІЯ «ПЕРЕДАЙМО НАЩАДКАМ
НАШ СКАРБ - РІДНУ МОВУ»
У Східноукраїнському державному університеті
ведеться наполеглива і послідовна робота щодо впровадження української мови в навчальний та виховний процес. Згідно з навчальною програмою студенти усіх спеціальностей вивчають дисципліну «Українська ділова мова» обсягом 254 |години,; іноземним студентам запро-
поновано дисципліну «Українська мова
як іноземна».
В університеті працюють підготовчі курси з української мови для абітурієнтів та курси з української мови для інозем- (них громадян (Центр довузівської | підготовки, керівник Є. Харченко), курси з української ділової мови (Центр післядипломної освіти, керівник Т. Титова).
Викладачі української мови нашого університету брали участь у роботі організованих облдержадміністрацією курсів з української мови для державних службовців.
На ГУ Міжнародній науково-практичній конференції «Університет та регіон» (листопад), яка щороку відбувається у нашому навчальному закладі, йшлося про мовні проблеми в регіоні.
Згідно з розпорядженням Президента України «Про проведення у 1998 роціак-
ції «Передаймо нащадкам наш скарб -- рідну мову» студенти взяли в ній активну |участь. Ініціатором та організатором заходів у межах акції став Центр післядипломної освіти (ЦПО СУДУ).
Протягом 1997 /98 1 1998/99 навчальних років за ініціативою Центру відбулися цікаві 1ї корисні заходи, що сприяли поліпшенню мовної ситуації в університеті, розширенню сфери вживання української мови: разом із Комітетом у справах молоді виконкому Луганської міської ради у травні 1998 року було проведено міжвузівську науковопрактичну студентську конференцію
«Українська мова: історія та сучасність»; у грудні 1998 року відбулися міжвузівські студентські мовознавчі читання «Слово про мову»; у червні, листопаді 1998 року проводилися бесіди за «круглим столом» з питань упровадження української мовив регіоні за участю голови управління у справах національностей та міграції облдержадміністрації В. Новикова з
питань культури української мови (за участю викладачів факультету української філології педагогічного університету).
Велика підготовча робота щодо проведення цих заходів була зосереджена в навчально-методичному кабінеті українознавства ЦПО СУДУ, що став центром виховної роботи зі студентами, вивчення історії та культури України, вдосконалення знань із сучасної української літературної мови.
Вечорниці, вечори-зустрічі, бесіди за
У СВАТОВОМУ
На наше глибоке переконання, проблема мовної ситуації на Луганщині влаштовує представників влади, які не вміють, не хочуть працювати і цією «про-. блемою» прикривають свою бездіяльність.
Місто Сіверськодонецьк -- найбільше на Луганщині -- «рускоязичноє». У 1994 році його мером обирається заступник голови міської «Просвіти» В. Грецишин, який при підтримці «Просвіти» знову перемагає в 1998 році. У місті відкрито ліцей, гімназію, колегіум Києво-Могилянської Академії. Абсолютну більшість дитячих садочків та шкіл переведено на державну мову. Причому спочатку збирали батьків, які завжди майже одностайно голосували за перехід на рідну мову. Лише бідкалися: «А як їз підручниками?». Бо тут -- це справді проблема. Ми неодноразово напряму і через нашого голову, депутата Верховної Ради П. Мовчана зверталися до Міністерства освіти. Чиновники цю проблему до кінця так і не розв'язали.
Силами просвітян у Сіверськодонецьку при значній підтримці міської влади проведено дві загальнодержавні наукові конференції з мовної проблематики. Будується величний храм, діє одна із трьох в області громада УПЦ КІ.
Найбільший сільський район області - - Сватівський. З 1994 року ним керує В. Просін, росіянин, почесний член «Просвіти». Райдержадміністрація тут одразу перейшла на державну мову. Останні 2-3 роки всі заходи в районі відбуваються лише державною мовою. Відкрито гімназію імені В. Сосюри, мабуть, чи не єдину на сході держави в сільському районі. Минулого року споруджено триповерхову школу мистецтв, де викладають і спілкуються українською мовою.
Виступали у Сватовому з великими концертами ПІ. Зібров, Т. Повалій, В. Зінкевич (до речі, школа мистецтв носить його ім'я), На концерти не могли потрапити всі бажаючі, тому йшла трансляція по місцевому радіо на весь район.
1999 рік у районі оголошено роком духовності 1 культури.
Десь 15--20 років тому сватівські школярі ніколи не були переможцями обласних олімпіад, До речі, в районі тепер немає жодної російської школи. В. Просін запропонував преміювати за перше місце в обласній олімпіаді учня і вчителя. А тепер уявіть, що відбувалося в сім'ї, де батьки кілька місяців не отримували зарплату, а донька принесла 50)0 гривень за друге місце в обласній олімпіаді.
Ряд керівників КСП преміюють відмінників по 50--100 гривень.
У Сватовому також діє громада УПЦ КП. В. Просін зустрічався з владикою Філаретом. Планується до 2000-річчя
«круглим столом», тематичні вечори тактовно, з почуттям міри та повагою до культури й історії інших народів прилучають студентів до національної культури, допомагають відчути красу і чарівність українського слова.
Проведені заходи висвітлювались у пресі.
Важливо зазначити, акція «Передаймо нащадкам наш скарб -- рідну мову» мала велике виховне значення і сприяла подальшій послідовній роботі в університеті щодо упровадження та поширення української мови.
О. ГОЛУБЕНКО,
ректор Східмоукраїнського державного уміверситету, м. Лугамськ
Різдва Христового побудувати в райцентрі храм. -
Нещодавно обласне радіо провело цикл передач з В. Просіним про культуру мови, де він, зокрема, сказав, що якщо керівник не може вивчити державної мови, то в нього не вистачить розуму і керувати районом. А виробничі показники в Сіверськодонецьку і Сватовому одні з найкращих в області.
Так що робити з мовною ситуацією?
По-перше, потрібно терміново розробити загальнодержавну програму щодо
забезпечення шкіл підручниками. АЇ
друте, головне, Президент держави, Уряд | мусять вимагати від своїх представників на місцях виконання державних указів | та розпоряджень.
Євген ДЗЮБА,
Сватово
Хто не знає словнозвісного «Запорожця за Дунаєм» та головного героя -- козака на прізвище Карось. Завдяки вродженій кебеті та козацьким вигадкам надумав він поспілкуватися із самим... султаном.
Щоразу, коли дивимося по телебаченню чи слухаємо в театрі оперу Гулака-Артемовського, зачаровуємося гумором то невмирущою красою народного характеру.
А який безпосередній, по-народному мудрий і кумедний сердешний Карось, коли, познайомившись із турецьким посланцем, одягнув сап'янці і чалму, заспівав, дивуючись щиро:
/ як воно зробилося ток, що в туркос я
перетворився...
То все-- безсмертний гумор запоріжців, котрі лишилися до останнього подиху вірними синами своєї землі, своє! мови, своїх прадідівських звичоїв.
Усе це останнім часом згадується частіше й частіше. Ось, приміром, у нашім старовиннім козацькім Конотопі з'явилися навіть заклади торгівлі. На всіх, певна річ, рекламо і різноманітні вивіски. Та всечужомовні, та всеякісь незрозумілі.
Напочатку 90-х активістам «Просвіти» вдалося переконати місцевих партбонз (а може, то своєрідний хід), оби повернути історичні назви конотопським вулицям, відмінити свердловські, люксембурзькі, цеткінські, дзержинські.
і»
Ініціатором цієї акції був робітник-історик Фпереапдречеподий та краєзнавець, в'язень ГУЛАГів, Іван Лисий. Згодом юний Сашко за нез'ясованих обставин у центрі міста загинув під колесами товарного поїзда. | Ясна річ, що нові заклади торгівлі, такі яскраві і галасливі, належать приватним особам. Але ж держава Україна - цене приватна 1, нарешті, Конституція і закони держави. Але, як бачимо, у Конотопі все те ігнорується, а відповідними державними органами не контролюється. | б От і з'являються вивіски на кшталт «улица Свободьї», «проспект Мира? | т.д. | даремно українська громадськість звертала увагу мерії, відділів освіти та культури на ці неподобство. Нуль уваги. А ось нова «кумедія». Неподалік другої міської школи, навпроти бібліотеки, де стоїть пам'ятник Тарасові Шевченкові, що його 1939 року відкривав Миколо Бажан, уфундовано торговельну точку, тобто приватний магазин. | ніхто 6, певно, не здивувався тому. Хай собі займаються, як-то мовиться, підприємницькою діяльністю, коли хист до такого мають. Та ось гірко розсмішили конотопців і
ПЕР ЗРО, НЕ КОЗА |
фірма. Є ж місцева влада, є,
гостей міста вивіски на цьому «шопі», де
написано, та ще й було засвічено:
4 б
«Зней». Отакої тобі, Господи! Це ж про
-
че
/ хлопець хоч куди козак... | (1 «Енеїди» наші молоді землячки-бізнес- | || мени? Вони позбавили його душі За РА НИ рідної йому і нам мови. Отож і ставвін-- ні турок, ні козак... | -о/-
| хоча ніколи не ходжу по таких закладах, (бо за дво роки до пенсії о СТА зліквідовано нашу багототиражку), все- ТОВ токи БАРЕТЬ завітоти до крамниці, котро кА фо могло б стоти окрасою, ане глумом нод нау ліва ЗМ літературним героєм. То ще й у місті, де ол й
1659 року (улітку виповниться 340 літір- (- ЗД козаки гетьмана Івана Виговського |
відстояли волю рідної землі, розгромивши | 04084
війська російського царя Олексія Михай- ||| ловичо. пд 2 С УРЛЕИВОИИ Доводив, що негоже так «перелицьовувоти» нашу класику, нашу націо- 43480 нальну гордість. То, як видно, власники, "УЗБАЙ
не поспішають повертоти укроіїнське громадянство козарлюзі Енеєві. Бо вже понад чотири роки висить та рекломо. | нічого. Бо і втрамваях Конотопа зникла державно мово, і вулиці заново «одягаються в сарафани».
Але ж є міськрада, була комісія з дотримання Закону про мови в Україні. тю Та все те було... Ті, хто мав би контро- РН лювати дотримання стотусу державної Ср мови, на превеликий жаль, і, певно, під лаїЗнна тиском сповідників «ковбасної ідеології», бод
закривають очі на це. Бо коли мерові міста Г. Василенкові предстоятель московської церкви в Укроїні митрополит оон Володимир Сободан вручає орден, то | | ||| місцева преса сором язливо пише,щото «за розбудову Української Православної || церкви, А слід би було додавати: | «Московського Патріархату». Тоді б усе аезуану з рве мою ово сг було ясно; як світ. " 7 "5 пойи Отож, шановні земляки, ковбасою, а прямування до за
джерел духовності, то, як м овить: Я, ВІ Бого. | даремно дехто думає |на жаль владних структурах Конотопо іне тільк що притісноті у місько упр лваї, горі конотопців (до речі, 1749 року, КОЛІ прокладалося колія, три шпали поклав сам Остап Вишня, перебуваючи тоді | відьомськім краї), щоденних негар
р-р
можно обійтися без найс не міняють! Хоча, коли конотопські електрич прямують на хутір Мих побачити протилежн Тавоно скор як і Бог, вічне. Бо Слово
- у ня ВЯТІЇ Рогу - -
! ь
че -
-2ИМ і 7 ї
ов - - . " я Ен РР Мені" ПО Р ї кар т чн я - - -
Їли маю
ни з р,
1 1 По -и
того безсмертного лицаря, що й пекло ро здолав. А Котляревський його прославив,
іній жо ЛАТ. аковойо.
так схороктеризувавши: жі
"РОК в ка зро же с ЧТО , сь
У ГУ
ет її
Гу
Р пен
з, Ро, Мото ДУ нь чу
б т
я, жа
б.
комод А є омеРО з
Р - І РРО но ор Брянківське міське об'єднання ВУТ «Просвіта»
л. чео-
и г
б Щільні
торг - ста 1/7 р ча'ячяния, .; Ен ГЕН -г - Ро -- й "т Фк и | : М а ї З й
-. | РРО ЩА. Бо очи
до вас із пропозицією співпраці. Ми дум ке раді, 1 цо в на п нелегким час українського слова, української культури та історії, і хотіли б актив
на Луганщині. іл о
2
пр" зе ї -- Рак - 1
Поо себе повідомляємо:
й и й )
ци, є ра.
мовою. Створена Мала акал еміз мистецтв та народозна фольклорно-єтнографічне; | і. декоративно-прикладне, | |
Р чі "дь- -- ШИТИ По В!
ч- : й ож Ж ж іа з Я і - щей Р адреса: 349790, Л;
те і Ї рен х ї ра ей о
ч
нь
зош , Мо
ві
РаРУ Ра
ба . "а
Учні По
- ЧІ Й і ТУТ я я , - б |
- - б поп рр
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
че-НйцьйіЗ
оби «наукової» аргу-
б
4 й кої я "А "ям
до опираються нібито на
МР РАН, РР ти ої з же же
хи перед виборам» Згадаймо хоча б Т1аї - гр іс : з - С оо то ам дари имала тільки жменька з б
ре | г «Слон», яке,
"і ГРМ ОР ДР, пні і і 4 з - зважаючи на й о галасливість
реонех МОГО. Онами
; - т
1 і яті В.
по» - 4 раді
| учи НЕ, ЛВ ій ж о чі
- й и - і в щи с-г . М
ду на це слід нагадати авторам
ності значно довше співпрацювала із не менш жорстоким сталінським режимом, який здійснював масовий геноцид українського та інших народів. Не була
Власовська армія кількісно значно
перевершувала усіх разом узятих, тих,
ацював із Гітлером.
-«І11681.
|| Відкривається журнал інформацією
пово Зі й і 1 і Її й 4 ж ОЙ б.
редакційної ради до співгромадян, оголює істинну мету його авторів.
В усіх бідах кризового періоду, виявляється, винні незалежність, Українська держава. Не керівництво, а саме держава. «Уже ни у кого не остается сомнения в том, что наше новое государство за семь лет своего существования не оправдало надежд большинства украийнских граждан, которьш оно обязано своим возникновениєм», «государство развязало настоящую зкономическую войну против собственньгх граждан..», «государство демонстрирует циничное пренебрежение интересами граждан» (с. 8).
Цікаво, що сказали б автори цього звернення, якби в ньому слово «Україна» замінили словом «Росія». Адже там процеси переходу до ринкової економіки аналогічні. Тож чи означає це, що росіянам треба відмовитися від держав-
часопису.
Та про них дещо пізніше. Адже видавців журналу «Восток» постійно переслідує потреба вилаятися на адресу українців, зокрема борців за незалежність -- ОУН-УПА. Цього разу від імені Харківського обласного комітету міжнародного Союзу ветеранів-фронтовиків періоду 1941--1945 років.
На перший погляд, гнів ніби спрямований проти генерала Герасимова за його спробу примирити усіх ветеранів, об'єднати усіх адекватною увагою як жертв Другої світової війни. Але будь-
дисти-терористи? Не кажучи вже про те, що Друта світова війна виникла через прагнення комуністичного режиму до світового панування шляхом здійснення світової революції.
Кавалерійської атаки на генерала Герасимова авторам виявилося замало. Вони вирішили заодно завдати удару «Просвіті», подавши у рубриці «Сторінки історії» виписку із рекомендацією «круглого стола», проведеного «Просвітою» з метою сприяння відродженню української мови, витісненої із багатьох сфер упродовж трьохсотлітньої русифікації українського народу: Саме результати цієї форми етноциду автори прагнуть увічнити, прикриваючись гаслом боротьби за громадянські права національних меншин, а по суті, вимагаючи для себе особливих прав, більших, ніжіх мають інші - - польська,
Росія, у якій українців не менше, ніж росіян в Україні, але про другу державну мову навіть натякнути там не дозволено. Та й із українських шкіл є аж одна у Москві!
Отже, висмоктана з пальця русофобія в Україні потрібна самим росіянам, щоб не допустити відродження української мови, а відтак і держави. Бо ж Зі зникненням мови зникає народ, а держава стає фіктивною.
І, нарешті, можливі кандидатури на
посаду президента.
весною» 1 ненавидіти прагнення народів колишньої Російської імперії побудувати свою
Отже, шила в мішку не сховаєш Із
«Заміток редактора» проглядає все той же портрет російського напівдемократа, гуманізм якого зникає там, де він торкається національного питання особливо українського. Він, ніби кістка застряє в його горлі.
Можна захоплюватися «Празькою відкрито чи приховано
державу, проклинати М. Горбачова, який дав занадто багато свободи колоніальним народам, що призвело до розпаду СРСР.
Ось чому В. Тирнов, як «істинний демократ», ставить «под сомнениєе
уместность употребления слова «суверенитет» применительно к системе, осу-
ществляющей украийнскую государственность». Про те, права якої держави захищає
в цій імперії були створені всі умови для етноциду, в тому числі й відмирання національних мов через т. зв. «розквіт національних культур»:
У результаті цього «розквіту», навіть незважаючи на скромні заходи по відродженню в незалежній Україні, утому ж Харкові з газет тільки одна видається українською мовою («Схо-р бідський край»); а з десятків державних вузів важко вибрати навіть один, де повністю викладання велося б державною мовою. Із шести театрів лише один (імені
про створення Харківського обласного
громадського об'єднання «За граж- Яка злагода в суспільстві - - це смерть Найвірогіднішим претендентом на Шевченка) -- український та один "-
данские права» та його завдання, оперті | Для шовіністів. Хіба можна допустити, 0 участь У боротьбі за президентське наполовину (Театр для молоді ТЯ крісло є. Валерій Тирнов- - сам головний юнацтва).
нібито на прийняту ООН Декларацію прав людини. Хто ж може заперечити такий благородний намір? Однак настуті-
ний матеріал, поданий у формі звернення
шо о
Володимир Маленкович. Довній знайомий. Живий антиукроїнський експонот гірших | часів радянської доби. Дивлячись передочу «П'ятий кут», я все-таки намоговся збагнути, за що ж він так люто ненавидить укроїнську мову? На виправдання св українства наводить відомий, давно заяложений злочин
слЛожилось...»
щоб колишні вояки ОУН-УПА, які
боролися не з одним (гітлерівським), а з двома (1 сталінським) фашизмами,
одержували таку ж пенсію, як енкаве-
ії ній уки па "і ни б шо
ЛИСТ ЧИТАЧА
оєї ненависті до ний аргумент: «Исторически ток
Перевертень, колишній п ацівник президентської адміністрації, кого він хоче одури"
ти -- укроїнців? Так вони добре знають, що акція позбавлення рідної мови у се була заздалегідь ретельно сплановано і здійснювалося імперськими режимяво через закриття укроїнських шкіл і тотальне зросійщення нашого суспільство:
цього, хто подібні речі називав своїми іменами, репресовує , и потім, з нагоди якоїсь кругло! комуністичної дати |
х), урочисто і масово розстріляти. сидять при владі, дуже хотіли зробити з нос
в ті крої, де Мокар телят не пос, щоб
(як це було в Карелії в урочищі Сандормо Комунозлочинці, нащадки яких дотепер
бе вдома
тих, хто не хотів али і масово відправляли
нь |
мовчазне покладисте бидло -- «единьи советскии народ».
НІ, україножере Моленковичі! Не
«історично так склолося», о винищення укроїнської
ак злочинно імперському
редактор часопису «Восток».
Очевидно ж, не випадково його матеріал має автобіографічний характер, спокійний тон викладу і скромний заголовок («Августовские дать »), але не без спроби показати себе істинним демократом. Хоч насправді вийшло дещо інакше. Згадавши про формування гуманістичних поглядів у часи тоталітарного режиму під впливом «Празької весни» (1968) та інших подій, В. Тирнов раптом заявляє: «Сейчас, с отвращениєм глядя на плодьг, возросшие на засеянном Горбачевьш со товарищи «цветнике свободьг», я, пожалуй, готов усомниться в безусловной ценности ВСЕЙ полнотьі свободь, предоставляємой обществу с изуродованной психикой». Виявляється, свободу слід було давати, але неповну.
Межі редактор не визначає, проте зі змісту його заміток неважко зрозуміти,
що вона не повинна досягти лінії, за
якою станеться розпад імперії.
Не випадково ж «заваруха» в Москві (події 19 серпня 1991 року) злякала
А чи відповідає національному складові населення Харкова КІЛЬКІСТЬ українськомовних шкіл?
Вулиці міста заполонила наочна агітація російською мовою. Навіть англійською та німецькою є більше, НІЖ українською.
Отже, гасло «русофобія», якщо бути чесним 1 відвертим, є лише прихованою формою українофоби, на якій уже попікся «Слон».
А щоб цього не сталося, можна лише порадити новоспеченому громадському об'єднанню у СВІТЛІ прийнятої ого Декларації прав людини зайнятися передусім захистом прав українців Те
інших народів колишнього Радянського Союзу від імперських зазіхан» шовіністично налаштованої інтелігенції Адже вона спить і бачить перетворення СНДу наддержаву, нібито єдину силу, здатну встановити новий світовий порядок Але це надто дорого обійшлося людству: .
Любов ВЕНЄВЦЕВА:
нового грома цського об'єднання ності,від «тупого націоналізму», ба навіть угорська, єврейська 1 т. Д. В. Тирнов у своєму журналі, переконує ор За гражданск права», що виникло в | КРИВАавого, якщо брати до уваги війну в Тільки цим можна пояснити багато-наступний матеріал, що належить перу-- ен зі, діють обережніше, навіть кри- Чечні. О ні! Навпаки, вони радять нам, зд разове порушення цього питання, експерта Держдуми Російської Федели ть Слона». хоча насправді українцям, відмовитися віддержавності, фальсифікацію, а то й неприховану рації В. Кореневської «Однобічні пере- 13 повторюють його тактик - Їх об'єднує | а не «безумовно віддалятися від Росії» неправду. Такоює й передостання стаття ваги Києва». Виявляється, що їх може па пе редусі» антиукраїнський синдром, а (с.9). «Русофобия на Украине. Кому она закріпити ратифікація Угоди про гр чіше - - українофобія. У цьому легко Далі такий же «глибокий» і вбивчий нужна"?». Її автор А. Колесников оперує дружбу, співробітництво і партнерство знайомившись 1з першим аналіз розстановки політичних сил в фальшивими цифрами, бо не називає, між Російською Федерацією та У країною. ГІ очаткованого цим об'єд- Україні, жодна з яких нездатнавивести звідки вони взяті, щоби довести, що в У наступному номері, очевидно, ,. пе роза іодичного видання «Восток» | державу з кризи. Крім, звичайно, тієї | нашій державі їде повним ходом будуть оприлюднені провокаційні висту- 4. 7) до нової політичної сили, промені якоївже насильницька «украйнизация». Його пив Сімферополі мера Москви Ю.Луж- - 7 ом ЕЕ шпадково саме на першій та з'явились у Харкові під назвою обласного аргументи: «Мне, например, такие кова про насильницьку українізацію В НИ у | останній сторінках обкладинки видру- Громадського об'єднання «За граждан- случай известньг». Один із цих випадків: Криму, де посміли відкрити аж одну! | но матеріалі ,які, на думку видавців, ские права». Отже, голосуйте за нас, а «Вот уже несколько лет вступительнье українську школу: б ть показати сучасникам «справжнє вірніше, за нашого кандидата в прези- зкзамень! в вузь: проводятся только на Заключний акорд -- стаття А. Ко-обличчя борців за незалежність Укра- | Денти, якщо хочете відвернути націо- | украйнском язьгке»- Насправді ж усе лесникова «Русофобия на Украине. Кому Е їни». деть я про ілюзорну надію певної нальну катастрофу. зводиться до того, щоб надати російській она нужна"» А й справді, кому вона 2 Ж о част хни української інтелігенції, яка, Але за кого? Називати свого кандимові статусу державної мови поряд з потрібна, коли ї немає? Як показав З повіриє по підступній пропаганді гітле- | Дата уже в першому номері журналу українською. Аргумент: «А между тем досвід«Слона», методи підтасовки фактів є грівсьз уї Німеччини, покладала надії на свіжоспеченого громадського об'єднання существует немало странс двумя, тремя, услід за ним повторює «Восток», який й г имку нею незалежності України. Якосьнезручно. Однакнатякнутиможна, а то и четьшрьмя государственньми кграєнаруку передусім тим, кого бенте- ; д мо, ці ілюзії швидко були розвіяні. подавши матеріал іпортрети дописувачів | язьіками. И никто не сомневаєтся вих житьвідродження національних держав лі независимости». Однак не називається на терені колишнього СРСР. Адже саме
Їнації, її мови, культури заздалегідь було сплановане як геноцид, - Володимир ГОНЧА РЕНКО,
НУ уз |рівні. І виконували його тоді, й русифікують нашу держову тепер все ті ж вірні ленінці|| | В. Тирнова менше, аніж Акт проголо-
Ж |та зродники свого нороду -- молпенковичі. шення незалежності України, почувши Володимир КАЛАШНИК, кг Ар оС | про який, він навіть застиг із ложкою в /го МИХАЙЛИН! уз дм Василь ТРОЯМ, | роті. Далі роздуми про суверенітет, який /гор МУРОМЦ 8.
ер о о | учасник бойових дій, ветерам праці, пенсіомер, у Тирнова такий же обстрижений на Олексій ЧУГУ и,
. бро Браво є у ДР М | інвалід першої групи, м. Запоріжжя | догоду імперії, як і його розуміння викладачі Харківського державно?
демократи. | ум івережте"ї
Пн» ге-т т т ттттщ4--
ІВ Р" "В
Ї з "м
ІН
р
юю 10 ОЇ
пи гм
ти
ав тів ий геав ме ІлЛяЯ ня віт
їть
пна
РА
ж р ьєо дено
є «уже - нь
е жі ть й -- і ча я | і пягоб й РО. "ік. чи 5 і зай ь ч , : . 4
І он в и тоді) РЧР ого ж"'ЄтТь чо й. гі АР
ча - рема та | к
- тю. ГО не г 4 я -бр Фр.
т -еУ ь я Р "Яч бе 4 чний «с
би
в -- - ЕНН. 0904 р о с в ін тич, о Ина зано ою НН
їй а Ко г ло - Р й "г ша її ай РО ій Р Її Р
з «Їй 1-Й, ча М О | | | У - що НОРИ Р паза ТО ї м ні З з Чо
но ДЬЧУ СЛ...
РУ Р ЕН о и ЛЬ нні
.
ї "ТРА, Р «йо "л-о 4 -
ца ше шо
, пра
на
- - п ж
ТЕЛЕВІЗІЯ НА...
ІЧУЖИНСЬКЕ ЗАМОВЛЕННЯ
В умовах незалежності держави пот-
рібно привчати росіян-шовіністів і наших духовних колік «рускоязичних» до культури, до цивілізації, до розумних стосунків нацменшини 1! корінної нації. За приклод можна взяти Західну Україну, де нема міжнаціональної ворожнечі, ав державних установах
панує українсько мово. Позитивно вирішуються ці проблеми і в нашому місті Коломиї. На одному з перших демокротичних віч, 1989 року, виступив ! колишній завідувач відділу міськкому
| компартії Сергій Козлов. Він заявив: «Я --
росіянин, другою батьківщиною для моєї
| родини столо Україно, тут поховоні МОЇ
батьки. Я виступаю за те, щоби укроїнсько мово в Україні була державною». Це був сміливий учинок як на той чос, і ось уже
| спливло майже 10 років, а Сергій Козлов,
хоч | но пенсії, а при Народному Домі
| організував театр поезії «Орфей», де
плекається укроїнське слово. І коли коло-
| мийська організація «Просвіти» відзначала
130-річчя Товариства, під оплески присутніх пана Козлова ногородили почесною
Ма змарійювив
Отже, треба, щоб передусім токих пюдей популяризували наші радіомовплення, телебачення і преса. А то скла-
дається враження, що міжнаціональні стосунки - це те, чого найбільше бояться наші кольорові газети, усілякі телеканали | приватні радіостонції. Хто їм це заборонив? Чи вони не здатні про це писати? Чи здотні, але під іншим кутом зору?
Мабуть, усім відомо, що з друкованої продукції в Україні лише 4 відсотки становлять українськомовні. Оце наслідок державної політики щодо українства! Чому держава не виступає замовником українських книжкових видань, розкішних мистецьких ольбомів, довідкових видань? Адже ж є різні важелі в державі, є системи заохочення...
Телеі радіоефір заполонила російська мова. «Іінтерканал» чомусь переважно роашиськомовний. Де тут сторінка для інших мов, а не лише для привілейованої -- російськоїє Складається враження, що вже в Росії менше розмовляють російською мовою, ніж в Україні. А все це тому, що й у Верховній Раді, й у вищих ешелонах влади воно переважає. Тепер, як і раніше, російський ШОвінізм у дії. | діє навіть інтенсивніше, ніж колись. У козацькому крої, но Півдні -- жодної української радіо-чи телестудії, а в Криму один керівник забажав закрити укроїнську програму.
Цей «Інтерканол» відводить нас до недолекого минулого, пропонуючи кінострічки «Вічний поклик», «ТАРС уповноважений заявити» та інші фільми пропо- "УНДИСтські -- комуністичні, радянські, До Того ж, російською мовою. Це, так би мовити, спеціальний конал для тих, хто
тужить за СРСР | російськомовним засиллям
УТ-1, НОТОМІСТЬ, «рятує» наш нород американськими фільмами: «Війни чорної-то білої магій», «Не стріляйте в мене, будь-ласка», «Холоднокровне вбивство», «Брудний, мов янгол» та інші.
УТ-2 пропонує цілі американські телесеріоли. Постає запитання: чому укроїнську націю змушують то озиратися в комуністичне минуле й російськомовне панування, то покозують якусь жахливу й страшну Америку з її сатонистами, вампірами, вовкулаками й убивцями? За чиї кошти пропонують цю телей відеопродукцію укроїнському телебаченню? Хто ! підбирає й купує? Чи, може, Америка й Росія в своїх інтересах задарма дають "Ом цю шкідливу пропаганду? А ми відтак дивуємося, чого народжується чимраз більше психічно й розумово хворих дітей,
"ому зростає злочинність. Бо шукаємо МОСЛІдКІВ, о не причини,
Михайло ПУХТА,
голова об'єднаних українців,
виселених з Польщі, м. Коломия, /вано-Франківська область ук
УКРАЇНОФОБСЬКИЙ МОНОЛОГ
ЗНОВУ ШУКАЄ «ДІАЛОГУ»
У листопаді 1998 року відбулася так звана «ШІ международная научно-практическая конференция «Диалог украинской и русской культур в Украйнс» за участю голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації І. Чижа, президента Фонду підтримки російської культури в Україні (російський фонд) М. Шульги, директора Інституту соціології Національної академії наук України В. Ворони та директора Національного інституту українсько-російських відносин при Раді національної безпеки та оборони України С. Пирожкова.
У демократичній державі кожна особистість, народ, політична та громадська організація мають право на своє волевиявлення, зібрання, свої погляди та позицію, Звісно ж, якщо це не суперечить державним та національним інтересам корінної нації і не є грубим порушенням Конституції України.
Про названу конференцію цього сказати не можна, адже вона є черговою імперсько-шовіністичною істерією звичного українофобського спрямування. «Рекомендації» її сповнені фальшивої лексики на кшталт «жестокой украийнизации и фактического вьтеснения русской культурью из государственного политического процесса», «искусственного разрушения исторического родства украйнской и русской язьковой и
не можуть здолати в собі імперську
гординю й українофобську одержимість, б-то радимо їм запровадити й утілити саме
в Росії ось такі єрскомендації», що
закликають до «многонациональной
полигамиий и плюрализма общественньгх
язьков и культур», і там, як істинним
патріотам «отечества», зреалізувати ідею
«общей социокультурной истории обоих
народовм».
Можна було б не надавати такого значення цій конференції й усім, хто не може здолати в собі ненависті до України, п самостійності, її мови й культури, на всіх «шулік», «чИЖІіВ» та «воронів», що шугали й досі шугають над нашою національною долею і душею, коли б ішлося лише про тих, кого отруєно імперською антиукраїнською отрутою. Але ж за цим стоять мужі державні, що
репрезентують далеко не приватні інтереси
художественной культур», «...СИЛОВОС И противоправнос ускоренисє исключения русского язька и культурь из сферь образования», «нарастающеє в средс русскоязьтчньх граждан Украийнь восприятие украйнского язька как средства угнетения и символа попрания конституционно гарантированньжх прав и свобод».
Дещо запізнилися апологети є«двуязьчияЯ» в Україні, явно лукавлять, говорячи про «историческос родство | украйнской и русской язьюковой и художественной культур». Такої паніки і розпачу не спостерігалося в них, коли Російська імперія по-варварськи нищила мову 1 культуру, яка є унікальною частиною культури вселенської. Тобто українську.
Вважаємо, що така позиція усіх борців за «рівноправність» мов без «придания
одной из них государственной и | Й погляди, а очолюють державні «лайк! культурно-духовной исключительности» | Структури. Чи ж не втомилися ви, «сини и дій є антидержавною і антиукраїнською і не | Отечествачужого», так ревно служити тій бі сприяє братерському порозумінню з | Державі, яка перстворила Україну в зв
чорнобильську пустелю, і чи нечас було б уже вам розпочати діалог із власним сумлінням, із своєю родовою пам'яттю, їз рідною землею, поза якою у Вас іншої
російським народом та його мовою й культурою.
Не вважаємо за потрібне нагадувати усім антидержавникам та українофобам,
що ми даємо лад у своєму домі, | немає? понищеному фізично й оскверненому Катерина МОТРИЧ, - духовно, й вимагаємо від усіх сущих у член Центрального правління | | 2 ньому не заважати це робити. Всеукраїнського товариства | |
Якщо ж патріоти сусідньої держави а «Просвіта
СИНДРОМ ШТЕПСЕЛЯ І ТАРАПУНЬКИ
Хто із старшого покоління не пам'ятає Штепселя і Тарапуньку! Це був усім відомий естрадний дует. Штепсель говорив чистою російською, а Тарапунька -- майже українською. Кажуть, що декому з вищого начальства не дуже подобалась їхня сатира, але ця пара виступала й виступала, бо була потрібна. Штепсель -- уособлення симпатичного росіянина, Тарапунька -- смішного і хитруватого хохла. Хохлові можна було говорити попсованою мовою, Штепселеві -- ні в якому разі. Такий собі дует двох братніх культур, молодша з яких явно тяжіє до злиття зі старшою. Символічна естрадна двійка. Делікатне нагадування, що, мовляв, будете і ви, хохли, колись поважними, як ПШіІтепсель,
коли перестанете смішити своєю хохляцькою мовою нову історичну спільність -- радянський народ.
| Минув час і той же хохол нарешті
дістав право назвати себе українцем, не ризикуючи видатися смішним, Почав обходитися без Шітепселя, коли треба було сміятися, і забажав стати вільним козаком. Та привид ПІтепселя виявився невмирущим. І знову ожив химерний дует із ще смішнішою проявою хохла- Тарапуньки. Спочатку були так звані «Кролики». Правда, кролик-Тарапунька набув вигляду Штепселя. Зате вимовляв половину слів Штепселя, а половину Тарапуньки. Чим далі -- тим крутіше. Дійшло до шоу-покруча Верки Сердючки. Ніколи б не подумав, що деякі діячі української культури принизяться до того, щоб переспати на сердюччинім дивані. Напевно, добре за це платять. Що не кажи, а смішний хохол у вільній Україні коштує дорожче.
Вершиною дресури хохляцького загалу, де в ролі тарапуньок знову за гроші виступають наші естрадні світила, є шоу «Як стати зіркою» відомого Сивохи. Він ме грає понаго руского -- штепселя в
аші, який по-н і реа ашому розуміє, але не
Ї так буде доти, доки знаходитимуться українці на роль тарапуньок. Поки що кому повстати проти шоу-висміювання і спотворення української мови, які запаскуджують простір, у якому мала б розвиватися українська культура. От і насаджується нам силоміць так звана "двомоОвність». Роблять дуже пизького рівня шоу, які тримаються лише па божевільно-дебільному апломбі. Дуже поспішають і набридають як зелені мухи щоб потім казати: «Так істаріческі слажілась!!!», а далі по-штепселівськи: «Да ви самі нє разгаваріваєтє на чістом
українском -- лучче перєхаді | іте на русскій!" », Р 5
Володимир ФЕРЕН засгупник голови міської прова
Івано-Франківськ
за панна
Коментар редактора |
- і йо чі. З щось із словникІВ-МатюгГгаль
ються ж бо вони одразу в сійськомовних газетах.
фону» ДУХ гр Й й»
В Україні триває найтяжча з воєн, яких ти будь-коли доводилося зазнавати. Якщо за останнє століття (1914--1953) ми вже
лм - ТЛ, я-і "Рой
. ль й
4 Ії - '
«--
речи,
р.
чо А. о
азета: | зла а т
о
- 22 - - б - з очербьовАй сучун г зб '. і є Р 4 втратили сорок мільйонів українців, то нині Про самодіяльні, ко. идеться про душогубство ще п'ятдесяти они
шкода й говорити: вони ре продукцію теле
мільйонів. Щодня, щогодини, під веселі ю телеког ерації, а в ць дерації, а в цих
ритми і розгульні мотивчики, повільно ача од вмирає українськість в українцях, нищиться | висмі оється «незалєжність», бідкання їхня духовність, плюндрується мова, | «єдіним і недєлімим». Що розтоптується національна гідність, доги- | національно ущербні держа бають література і мистецтво, -- івсе це | за вісім років не тільки не зб за потурання чи дивної курячої сліпоти тих, існую:
законом боронити державний інформа- 1|ізп м смак ційний простір України. | навколо Кобзон:
Важко бути голослівним, коли над їхні 1 Україною витає смерч російського слі у найбрутальніших, найниціших проявах. Увімкніть телевізор -- з як разу вам удасться потрапити на кан | б передачі були українськими, тобте створені в Україні, про українців і украї кою!! УТ-Ї давно вже відступило від б. /дь- | ( яких правил державного мовлення: тре-добре пам тьосортні американські фільми, дубльо- | дивить вані російською, інтерв'ю з російсько- |
" Б реч | Нр ет оон то Р т :
-ко | і "о Ба
мовними громадянами, серед них БЕН
що оотичогтції 3
і | ПЛР й. і й - Ж з і
- | Ж за я Й Й у ї с М я Ф й ) і р. стеїі .І ь СГ - ЗЛьСьТт Ані ВИХ Ж Р ДЮ Й ійь 1 - т ь - - - -е чб ГИ | - ЧУ р. же - А пні 3 у й і 2 4 ЛІ
Р томкоо в РА А ні;
0 мА яд ів - ""?ТСтТ-ТОТ Я а - і » | ч чи ше - М ЩО Й 5. М їш о -- Й
високі чиновники а Іа Кінах, російські пі: , аїінофоби, щедро анекдотичні «обмовки» -- росіянізми і | с кое радио» безплатнє кальки в мові ведучих (досить подивитися | ськомовні видання типу «М один раз ранкову програму, аби «збага- | ро-пресс», «Киев н
титися» на цілий день...). Не подобається?! | х місцеві х Додайте до І ще І -- будете «не один», покликаємо до а в товаристві всілякої мовної нечисті, сподіваєм ося, щ «долматинців» каналу «1-.Ї», -- здається, країнсь і вид його щасливим володарям вдалося те, що | нив ши їх в д податк не вдавалося іншим: зібрати до купи цілий ід а ш здо, бо ла й паноптикум, який висміює, не надто й з порядком , видачі напружуючи таланти та розум, «хохлів». | мовлення та вида Хай сміються, бо ніхто не протестує, - | що Президенті спрацьовує ота хвапена-перехвалена | | згадають терплячість, уміння сприйняти за Божу росу плювки в очі, в душу, в... -- додайте.
що схочете, виберіть на впасний с
рон Сян
к
ше Р
к Р ПТ з
1- ож
же РІз
"
ї - ті "БУ Гб
С ' и ї «Вч "М ч .
Ж
Ен тн
жну Українську державу в одноголосно обрав її Презитора, професора Августина
-' З | мно -
- У Зк, ХУ»
гі 1 - я режі | М. Райо
сусідів, що розгорнулися тої держави, спонукали
зорити уряд національного порятунку. гакій складній сі ту: ції Сойм зумів за зачити основні атрибути |
нано пера аа ачено кордони держави, | ЗПпТТАТСЬг
о.
І о ра : ній - УРЕ ща ня
| я Й їз - З 1 Лк б ж - Ре | зи со кі ді зон дн - пи ор За - Ро У. й - і при й і її 3. ою,
проголошено націо-
1
, Армією Карпатської України; |
5 , |, ово | - б. Чл с 1 і 4
-; ч! у -
і Й! | ї кет с.
Р В шо
. | І Й і ) чі З чі | Де | той і -
прийнято і затверджено Конституцію Карпатської України; четвертим параграфом конституційного закону М» 1 визнано, що державною мовою Карпатської України є українська, законодавчо закріплено синьо-жовтий прапор, герб, який містить Трійцю, 1 національний гімн «Ще не вмерла Україна.»
| Апостольський Собор у Римі відразу після проголошення Карпатської України призначив Крижівського владику кира Діонізія Няраді главою греко-католицької церкви в новій державі.
Василь Гренджа-Донський з цього приводу сказав: «Дочекалася Карпатська Україна правдивого пастиря грекокатолицької церкви, котрому доля нашого народу лежить на серцю».
Перший Святвечір у власній державі святкувала Карпатська Січ спільною вечерею. Владика Діонізій поблагословив вечерю і січовиків та роздав їм образки Матері Божої.
Карпатська Україна звершилась ібула визнана іншими державами.
Хортистська Угорщина почала здійснювати окупацію Карпатської України. Німецький консул Гофман вручив о. А. Волошину телеграму від Гітлера, щоб територію краю уряд передав мадярам без бою. А. Волошин дав гідну відповідь: «Хоч Карпатська Україна хоче
РАЇНИ
спротив на шляху Європою. Народ виявив героїзм !
жертовність. ЗУНР, УНР 1 Карпатська Україна - -
це віхи, які не могли Не завершитися логічно 1 справедливо Всеукраїнським референдумом 1991 року. Рівно ж 1 постать о. Августина Волошина -- Президента, педагога, письменника, духовного пастиря 7" є прикладом незламності національного духу: Наукуйосвіту 0. А- Волошин розглядав як шлях до щастя народу, будував школи, вчительські семінарії, та бібліотеки, розбудовував «Просвіту? 1 сиротинці для знедолених дітей. У цих питаннях стояв на позиціях будителя краю Олександра Духновича. Непохитний у любові до України, до Закарпаття, до рідного Келичина, 0. дАвгустин Волошин був замордований більшовиками в московських катівнях.
| Не знаємо, де покоїться його прах- Та
пам'ять про педагога -будителя, політика-патріота 1 Президента Карпатської України житиме вічно в народі.
Іванна ЧУБАТА, м. Мукачево
жити в мирі Зі своїми сусідами, однак зі
Чудовий дарунок до 185-річного о геніального сина українського
ж о и ті ето
народу Тараса Шевченка підготувала Спілка художників України -- Всеук-
| | раїнську художню виставку, що відкри:
лася 4 березня в Центральному будинку художника. і
У просторих виставкових залах мистецької оселі художня Шевченкіана представлена живописом, графікою, скульптурою і охоплює назагал чи не всі нині відомі художні техніки.
Одухотвореність генієм Кобзаря -- ось визначальна риса представлених
ХОТВОРЕНІ ГЕНІЄМ КО
робіт, що творять ту особливо піднесену ауру причетності до невичерпного цілющого Шевченківського джерела. А причащаються з нього, як переконуємося, митці різних поколінь -- Ввід маститих і широко знаних патріархів вітчизняного мистецтва до поки що невідомих, але зі справедливою претензією на геніальність. Сам перелік прізвищ художників міг би наповнити чималий каталог виставки, якого, на жаль, чомусь не передбачили 11 організатори, а географія представлена всіма регіонами
України.
свого рядко кожного слово.
БЗАРЯ
Поряд із Шевченкіаною відомих художників -- 1. Яблонської, І. Тартаковського, О. Максименка, О. Сидорова та інших -- виставлено полотна ніби віддалені від теми (пейзажі, натюрморти). Але вдни гармонійно ії доповнюють, ЯК, до речі, й скульптурні мініатюри (А. Кутц, Г. Крюкова, П. Проценко..), кераміка (А. Гончар), шовкографічні відбитки (В. Чебикін)..
До речі нагадати, виставка діятиме лише до 14 березня. Тож поспішаймо причаститися з невичерпного Шевчен-
основний друкований речник
дорогу для Кк
Колектив редакції львівської гозети «Просвіта» недавно очолив відомий львівський поет і літеротурознавець Богдан Смоляк. Пан Смоляк сповнений рішучості зробити «Просвіту» загальнонародною, тобто цікавою і потрібною широкому
українському загалу: Адже газета як Товариство
- ПРОЛОГ (пдніжжя АРАРАТУ
-иська діаспора Вірмени відзначала "країнця дату -- 150-
ожного У Всеукраїнського товариства
. річчя Й і | згвченка, ЯКЕ Зробил
зброєю в руках виступить проти ВСІХ, «Просвіта" М. т. Ше крон збо б хто задумав би порушити «хї свободу та | |дуже багато для авереор 4 б ВИ державн кордони». Така була воля народу. У о фовдчУ о і - а і
МР я лаго . "и ,
тримали належний Вірмени вза
Вперше фашисти Отр існу я у залі Будинку композиторів м. Єревана. до опану исутніх, помічник Посла України
Вітаючи пр в Республіці говорив про акти і закликав якнайшіт 81 можливост! єї організації -
Українська мова пройшла через укази, що забороняли 11. І лише активність «Просвіти" допомогла нашому народові не
розгубити скарби рідної мови. Імена, дати, пов'язані з минулим ; сучасним Товариства нагадала у своєму невеликому
Вірменія Г. Нечипоренко
вну діяльність «Просвіти» грше використовувати
«Просвіта», виступі Анна Шахваладян - українка зі Львова.
Не забули організатори вечора про
діалекти української МмОВИ- Щоб показати їх різновиди, Романія Явір та Прина Юріна прочитали діалог буковинською говіркою
Академік Б. Есанджанян віцепрезидент «Гармонії», розповідаючи про процеси розвитку мов у період зростання
національної само
«У напі день
теж довелося щоб
час ми мови, ЯКІЙ
неспокійний
української вигравати багато складних баталій,
захистити свою самостійність і своє право на існування. Світ стає полікультурним, я бажаю всім поваги до різних мов - - засобів полікультурного спілкування людей»,
зазначила вона. У концертній частині взяли участь
ансамбль «Вербиченька ? із Ванадзору, Майя Багдасарян Із «Гармонії» та соліст ансамблю «Дніпро» Геворг Етязарян.
У світі все взаємопов'язане: «Просвіта» була створена У Львові, і, мабуть, не випадково, що людина, яке прагне продовжити справу «Просвіти» у Вірменії, -- теж уродженка Львівської області Романія Явір. Через газету «Дніпро», яку вона заснувала, ведеться пропаганда української мови, історії та культури нашої держави. Публікуючи матеріали про «Просвіту», газета підтримує вес! акції Цієї організації, 1, ЯК показало соціологічне опитування, у багатьох віддалених куточках Вірмени українці відновлюють свої знання рідної мови за газетою. Гасло «Просвіти» «Передаймо нащадкам напі скарб - - рідну мову!» стало і рубрикою газети «Дніпро».
ож
Дніпро. - Ч. 12 (2 1). -- 1996
Скрізь і завжди він - поет, і тільки поет. г 3 Цим словом вичерпується його життя, ЙОГО ірико Леоніда ишеславського ОДУ" і 2. доля, його призначення. Садвтоким я оєтом | хотворено. Висока. Часом урочиста. Поет «Просвіта» зобов язоно «утверджувоти засобу адаптації носелення до сучосних РР» я бочу Леоніда Вишесловського -7 живу любить силу, велич, він поклоняється національну свідомість укроїнського норовимог ринку потреб та послуг. укр пекеНДУє Зомрацотий кулі (після Хдевнікока могутності природи, Всесвіту. ду, спричинятися до розвитку культури | Звичайно, наш часопис інформувотиме й та Петніково) -- тільки поет може о іймати утями звездньми пьІЛя, освіти, розвивати підвалини державності» 0 про діяльні І 5 5 сть Т току іронічну посаду Він єдиний сере Вселеннося -- в СПЛОШНОМ ПОЛете, Із нолису на пом'ятнику «Просевіті» у Львові роздадьнетьнаваристои висвітлювотиме письменників, чиїм ім ям 30 життя названо и прижимаєтся Земля запису 6 КУАЧИРОСВТИМУ ьвові). асловнпелати хи, громадські то мистецьк! планету, астероїд. Слухаючи його розповіді к ее разгоряченной плоти... Авторові бачиться, як оновлено «Просвіта» події, надаватиме економічні й господорськ! про Майка Йогонсено, якого він ввожає Перечитую нову збірку лірики поето, ака | починаєобговорення пріоритетних напрям поради, допомагатиме читочом зорієнтусвоїм учителем, про пПОХОРони Миколи | щойно благословилася но світ, | радію, ЩО |ків роботи Львівського товариства «Проватись у вирі сучасного житт Хвильового, Про ЙОГО зустрічі з Іваном | руко Майстро впевнено, відчуття СВІЖІ, очі та»: опрацьовуються спос 6 З у | мптя | світа»; опрацьову особи активізації Товариство «ГП ; м Микитенком, Павлом Васильєвим, Я думаю: | зіркі. ; співпроці Товариства з вло | росвіта» то його оновлено ьо «Господи, коли ж це воно було... Може, мен! Ні, не втомився поет за сво! 85 років, не оз й дними ісиловими | гозета запрошують усіх просвітян ДУ ра АЙ сниться, що Я йду поруч з людиною, яко їх | втротив жоги до життя, до світу. структуроми, релігійними та громадськими постійної то енергійної співпраці у справ! Ух УВО -Й бачило, чуло, говорило з ними?|.» Та Леонід Нет ни минут, ни часов, НИ зпох, (особливо молодіжними) організаціями; розбудови нашої держави 5 у о Ру п а Миквлонахих перенос поезії, Макарій сердце стучит все рубані іди ведеться пошук мотивацій престижності СТА КОД ЛИ читати ще свіжі, Тільки вчоро написон! рядки, счастьє и КОЖДЬ/Й , високої культури поведінки; аю | о В - присвячені пам'яті Олени Теліги, п про и каждьй вБіДдох -- 6 КИЛЕТУ ВИЄРО вс дин «Просвіта» -- газета для Вас і про Вос ето о долекі роки свого дитинство. | в мене зникоє счастье! робота з Нейтролізачі патогенного впливу Дописуйте до «Просвіти»іо ся ПСКРАи відчуття, що я Йду З людиною, яко мойже З Творчість нашого поєто високо оцінювали |навколишнього інформаційного простору; Передплочуйте «П Ре 7 СЛАР ПРИ п ол "Переді мною ще мол дший | П. Тичина і М. Рильський, П. Дитокодавнкеє розробляються заходи широкого впровод- 30455 росвіту», наш Індек о вне юго тихий голос нобироє | |! М. Ушаков, К. Чуковським ко про І ецня в суспільство здорового способ - зу ДОТу ЗБОРОД и, стає впевненим, лунким. Очі випро- | провідного російського поета в Укроїні, | | у Купуйте «Просвіту» в усіх структуро» РАНИ ться» .Ї я бочу тільки поето. Земного. | який бере для свого розвитку творчі соки із | |житт?, проводиться підготовка до створення | Товориства | є Рано о | Закоханого. Якого ніби в цю хвилину грунтів двох найближчих сло» анських культур; національних розважольних прогром, пу ТРИ рОрвь потребовс. ксвященной жертве Аполлою, писав У передмові до МОГО КЛ жи «Просвіто» спричиняється до розширення одер оЕ Р ля спіпкувоння З РМ довго не ро дені |. Драч. Видотним майстром він був ! є ' дл кооперативної діяльності, проведення Богдан МАКСИМОВИЧ, їдь НВ від того, що необхідно ще погого- | поетів мого ПОКОЛІННЯ. ної з РУ Льві паз М. іду | - сійної переорієнт м. Львів | ой ко и ше і проведніше стовитися до кожного Леонід ТАЛАЛАЙ профес наорантави ке етавАЗ о
В о нантенуннвюиам лан
ч
"ка -
"Т
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
іє х
четажкані: | тро РОД ТЯ
Ро ; п з
РА Р щ б - -поза.ль
- да що аж збо 0 о жо --- Й сосни Фе ее 0 09 де
- - - ча
нання
ІР""І
М тн оно т
ит ально
«ббннонном
в селі Вікно на Тернопільщині, а до Львова виїздив лише на засідання проводу «Просвіти», Основну роботу з керівництва Товариством виконували його заступіники д-р. О. Огоновський та О. Партицький.
За головування В. Федоровича 1876 року був прийнятий третій Статут «Просвіти». Він якісно відрізнявся від двох попередніх: скасовано вступний внесок, запроваджено диференційовану сплату членських внесків, суттєво зменцтився їхній розмір для селян, ремісників ії робітників, а збільшився для інтелігенції. Кожний член Товариства одержував на рік чотири книжки, виданих «Просвітою» за рахунок членських внесків. Згадані нововведення у Статуті сприяли масовому встутту до Товариства нових членів із числа селян і робітників. Цей період в роботі «Просвіти» характеризується поворотом від політичної діяльності до освічення народу, розширення географії
боронив національні права українського народу перед австрійським урядом і польськими магнатами-шовіністами. Він дбав про поширення українських книжок за межами Галичини. У 1873 році В. Федорович звернувся до властей Будапешта з проханням використовувати в школах Закарпаття підручники українською мовою. Подав меморіал цісареві Австро- Угорщини, щоб затвердив сеймову ухвалу про впровадження викладання української мови у старших класах Академічної гімназії у Львові.
У 1875 році сейм ухвалив надати кошти Товариству на випуск книжок, але польські посли-шовіністи домоглися, щоб усі видання «Просвіти» цензурувалися. Як голова «Просвіти», В. Федорович категорично відмовився від такої «субсидії» ії передав у травні 1876 року Товариству 12 тисяч голландських гульденів (24 тисячі австрійських корон), заявивши, що лише український народ
ІЗОГІОСЛІИСТЮИЧІЗ ФеЕСІОГУО КУМ ЧУ
ГІГА о г-АСО т.
Володислав Федорович -- визначний політичний 1 громадський діяч Тернопільщини, голова Львівського товариства «Просвіта» у 1873--1877 роках, народився 26 травня 1845 року вселі Білинівка, нині Гусятинського району Тернопільської області, у родині Івана і Катерини Федоровичів.
Володислав був єдиним сином у родині. З ранніх років виявив особливий потяг до знань. Одержавши початкову освіту, продовжив навчання у Тернопільській гімназії. Успішно закінчивши її, вступив до уславленого Віденського університету. У столиці імперії мав змогу слухати лекції багатьох видатних учених. Згодом продовжував студіювати в Сорбонському університеті Парижа та французькій колегії.
ДоГаличини В. Федорович повернувся високоосвіченою людиною і поринув у громадську діяльність. За своїми поглядами належав до народницького напрямку, був палким прихильником Товариства «Просвіта» від дня його
утворення, брав активну участь у його роботі, заснував читальні «Просвіти» У 1884 році в селах Вікно та Чернихівці на Збаражчині, подарувавши їм багато книжок Обирався членом Головного виділу (президії), а 1873 року загальними зборами -- головою Товариства «Просвіта». Постійно мешкав у своєму маєтку
діяльності Товариства. Це В. Федорович особливо підкреслив у своїй інавгураційній промові «Про економічне значення освіти найкраще сказав Монтеск'є, а саме: що культуру краю визначає не ступінь родючості землі, а ступінь освіченості громадян. Та й політиком може бути лише освічена людина. Отже, нам, русинам, необхідно передусім усвідомити, що скілько голів завоюємо для освіти, стільки осіб скаже, що ця земля -- Русь, а вони русини. Нехай же політикою русинів тепер стане праця над освіченням народу. Тільки власна діяльність допоможе вибороти для себе наші права». Його промову «Просвіта» видала окремою книжечкою, яка відігравала роль програмного документа Товариства.
«Просвіта» на початку була одноступеневою. Статут не передбачав мати окремі читальні (первинні осередки) та філії. Їх потребу підказало життя. 24 січня 1874 року в селі Денисів тодішнього Тернопільського повіту було відкрито першу читальню товариства «Просвіта», а 1875 року в селі Бортники біля Ходорова на Львівщині створено першу філію. Другою була філія у Тернополі (29 червня 1876 року).
У 1873 році В. Федорович був обраний послом до Державної ради Австрійської імперії і Галицького сейму, послідовно
ГІС ЄЗЕВО ОУН. МЕС Е РЕСУР...
може бути суддею для «Просвіти». У 1880 році він знову виділив «Просвіті» дві тисячі ринських на видання книг українською мовою. В. Федорович щедро матеріально підтримував не лише «Просвіту», але й Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові, іншті громадські організації. Крім того, виділив значні кошти на археологічні розкопки в княжому Галичі та організацію археологічної виставки у Львові.
Упродовж усього життя В. Федорович дбав і про українське шкільництво та культуру народу. В своєму маєтку створив килимарсько-ткацьку майстерню і музей народних промислів, де було зібрано велику колекцію килимів з Галичини, Гуцульщини й Буковини. Ана Всесвітній мистецькій виставці у Відні 1873 року експонувалося чимало виробів вікнівських килимарів. У Вікні, в його маєтку, було зібрано чимало картин. Тут бували, окрім артиста-м а Корнила Устияновича (1839--1903), видатні митці Микола Івасюк (1865--1930), Їван Труш (1869-1941) та польський маляр Юзеф Панькевич (1886--1940).
Із 1879 до 1882 року В. Федорович був послом (депутатом) парламенту Австро- Уторської імперії, а згодом призначений імператором досмертним членом Палати панів Державної ради. Портрет В. Федоровича посідав почесне місце у при-
міщенні НТШ у Львові, дійсним членом ни якого він був. жі
У маєтку В. Федоровича бував Іван срнірні Франко, якого запросили впорядкувати о сімейний архів та написати біографічний нарис про батька господаря -- Івана Федоровича (1811--1870). Іван Франко протягом 1883--1884 років з перервами мешкав у Вікні, вивчав давні акти, велику кількість документів і листів. На їх основі написав нарис «Життя Івана Федоровича і його часи», інші праці.
В. Федорович -- автор багатьох статей їз різних ділянок суспільного життя, які друкувала періодична преса. Він написав актуальний і корисний посібник для селян «О ліченню домашніх авірят» (112 сторінок). У 1896 та 1905 роках його видала «Просвіта» загальним накладом 18 тисяч примірників. св рили особистий внесок у діяльність «Просвіти» перед Першою світовою війною В. Федоровича обрано почесним членом Товариства.
Трагічні дні у житті Володислава Федоровича настали з початком Першої с світової війни та окупації більшої частини з власті на окупованих землях грабували я ей все, що лише можна було вивезти до о оЗДОДЙНИИЬ Росії: коштовності, архіви, стародруки, са унікальні народні скарби..
У липні 1917 року, коли царські війська відступали з Галі до маєтку В. Федоровича у селі Вікно, | |4/4/ почала грабіж. 27 липня 1917 рокузгарів | 880 палац і всі іншій 1 допоміжні "осполаг ліотеку із старовинними ке старовинні рукописи, історичні хроніки, солідний родинний архів, численні велику колекцію килимів. 20
В. Федорович виїхав до м. Ск: лата,де |
. Р.Г; об - у ди оз анІГо 1 жор» -чрамії 2-2 0 г. се
ї Р б
проживав декілька тижнів, а згодом -- |
до Києва, де йому належав будинак. Переживши втрату майна ібезцінних |||
помер 22 грудня 1917 року на 73- |
життя у Києві. Пам'ять про полум'яної
- де ЩО
просвітителя живе у споминахі
Невмирущість народу, вікова культура | духовність, пам'ять і слово живуть зовдяки "скравим представникам народу. Саме "окою | постає перед нами талановито
поєтеса, письменниця, фольклорист і етнограф, педагог, член «Просвіти», наша словетно землячка Людмила Олексіївно босилевсько-Березіно, що писоло під літературним псевдонімом Дніпрова Чойко.
"Народилася майбутня просвітителько | листоподо 186Ї року у селі Зелений Яр (колишня Корлівко) нині Доманівського Ройону Миколоївської облості, в родині СІЛЬСЬКОГО священико. Почоткову освіту здобуло удома. Потім продовжило навчання у Бознесенській то Одеській гімнозіях, яке завершило 1879 року
Одержавши по закінченні гімназії звання народної вчительки, Л Восилевсько працює 8 Сільських школах Херсонської губернії Ії педогогічно діяльність припадає но той час,
й
«п СЛЯЗУ НОБУЮ..
Слова-квіти у вінок пам'яті Дніпрової Чайки
коли українське слово і мова перебували під забороною, а діячів української культури переслідували і корали
У 1885 році в Одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано дво вірші та оповідання нашої землячки. Потрібно було мати мужність і громадянську позицію, щоби в умовах реакції, після вбивства народниками 4 березня 1881 року імператора Олександро Ії, подати до редакції твори укроїнською мовою. Невдовзі альманах розпорядженням губернаторо був конфіскований Уже відОМИЙ НО Той ЧчОС громадський діяч, літературний критик, член Львівської «Просвіти» Їван Франко, який пильно стежив за літературним процесом в Укроїні, відгукнувся схвальною рецензією на дебют МОЛОДОЇ ПИСЬМенниці.
У 1885 році Дніпрова Чайко оселяється в Херсоні, стає членом місцевої «Просвіти», Розпочинається новий період творчого життя. Воно пише вірші, оповідання, пробує свої сили в лібрето дитячих опер.
У 1886 році письменниця, перебуваючи в Криму, створила поетичний цикл «Морські малюнки», вого чосу він мав популярність, о їмя овторки стало відомим і знаним боготьом представником української культури.
Починаючи з 1887 року, письменниця друкує свої твори переважно у Львові. Вона знаходить постійну моральну підтримку Івана Франко то Михайло Павлико.
Мо 1880--1890-ті роки припадають ноикрощі поетичні то прозові твори Дніпрової Чойки, які засвідчили життєвий то пітеротурний досвід. Як правило, її твори зІДЗНОЧОЮТЬСЯ високою моральністю,
ліричністю, літературною завершеністю і бездоганністю. |
Поетеса звертається до краси людини то навколишньої природи і в цьому вбачає джерело творчості. Так, у вірші «Я вірую в кросу» стверджує: «Я вірую в красу, красі я поклоняюсь, Одвіку в мирові вона керує всім, Бо щастя є краса, краса єтакож щастя, Немає розділу, немає краю їм».
Знано Дніпрова Чайка і як дитяча поетеса. Для дітей вона написола казки, вірші, лібрето дитячих опер. Довгі роки творчі зв'язки єднали ношу землячку з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки у 1888-1892 роках композитор створив дитячі опери «Козо-дереза», «Пан Коцький» то «Зимо і Весна». Вони протягом десятиліть із успіхом ідуть не лише в театрах Укроїни, а и далеко за її межами, даючи радість дітям і дорослим.
Дніпрова Чайка майже все своє життя збирало і записувало усну народну творчість, зокрема пісні. Не стояла письменниця осторонь і суспільно-політичного життя. За активну участь у Херсонській «Просвіті», за пропоганду рідного слова родина Васипевських-Березіних була вислана в село поралінко Херсонської губернії і тільки в кінці 1895 року змогло повернутися до Херсоно.
Однією з перших Дніпрова Чайко відгукнулася на події Української національно-визвольної революції років, написовши оповідання «Революціонер». У 1903-1905 роках воно була активним членом організації допомоги політичним в'язням, яко діяло в Херсоні, У 1904 році за пропоганду антиурядової
8
1905--1907 пр
«націоналістичної» літератури, | власні твори ант
письменницю було заарештовг звільнення вона перебувало під
поліцейським наглядом.
У. 1908 році Дніпрова Чайк до Києво, стає активним чле «Просвіти». Тут воно потре вище близьких їй за світогл
приятельсь тосу
-- 'ТтТбВоай нь цадраьк
Чь 1 кр - -- | ат чн
нет руту арок зи - - І у АЙ 5 і
Як -
а ьь ПЕ ї жа 5 г чар ючи - зі" ь "й лк і
"т , а ще
-- Історія Ковельщини ХУ! століття -- досить
| з | цікавий період у минулому Волині. Одне за
одним у цьому лісистому крої з'являлися тоді
. | невеликі міські поселення. Серед них і відомий РАННІЙ й з 1537 року Маціїв, і Вижва -- нинішня
Вега г 5 і -- б б, л
ю увагу прив ернули декілька за свідченням сами працівників це мало розроблялися дослідникоми.
"По ЧЕ Е би - Ро о -щ 0 ЕЕ 6 маннтІВв ЦИХ - інтів цих фондів, зокрема, були
| волинських містечок -- Бере- Вижви, Мацієво, Олики...
о о - ПР У й їж Х
і.
ідно з них особливо зацікавило мене -- То
було книго актів Миляновицького магістрату
згог зглуос 1. «Затчі РИ ,
причому надзвичайно яскравих, насичених істори" ними поді» ми, відбилися на пожовклих,
че
сторінках цього документа...
Отже, Миляновицький магістрат. Сучасномучитачеві, напевно, важко повірити: невже 7 ще зелі чке село в Турійському районі
Волині, якому навіть історичні довідники донедавна присвячували всього
, булок істом?
зоно мало рівень самоврядувоння,
бівнював великим воєводським |
старостинським містам? Але документи є
З
- ї чер Р кації й й
1 сть ней
кілька ідків, було колись могістротським м!
расномовнішими за наші сумніви...
Як згадував відомий укроїнський етногроф, уродженець чернігівського містечка Олишівки О. Шишацький-Ілліч, у 1854 році старожили його рідного містечка повідомляли, що ШОлишівку засновано 395 років тому. Звичайно, відомості ці не є безперечними, але цілком імовірно, що цю мальовничу | оселю но Лівобережному Поліссі справді було засновано у ХУ столітті, коли в укроїнських землях почало зароджуватися козоччино.
За переказами тих самих олишівських старожилів, у ХУ столітті на місці пізнішого містечка існувало вісім хуторів. Народно пам'ять навіть донесло до наших чосів їхні назви, хоч і, ймовірно, пізніші: Лебедівко, Бухарівко, Лапин Кут, Голузини, Учкурівко, Дзядків, Ігнатенків Кут та Ромасеві Верби. Згодом, очевидно, в середині обо наприкінці ХУ| століття, ці хутори зрослися в одне велике поселення. Відомо принаймні, що на початку ХУІЇ століття в Олишівці вже існуволи фортеця то церкво в ім'я широко шановоної в Укроїні святої -- Великомучениці Варвари. Проте вже в 1610-х роках, можливо, 8 дні
77 БЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО 3 (57), 1999 РІК
«смутного часу» -- війни між Польщею та:
Ново Вижва, відрахунок чиїх літ починається
| | з 1508 року, і, звичайно ж, Миляновичі -- на
стой час іще містечко Милянове, вперше згадане в документах під 1540 роком.
- Першим власником містечка стов каліський підкоморій Петро Фольчевський
(зі староукраїнських джерел відомий також
'як Хваольчевський), що 1550 року надав Миляновичам магдебурзьке прово й устав. За цим уставом, що діяв іще на початку ХМІЇ століття, міщани мали платити власникові чинш по 45 литовських грошей. В устові, зокрема, зазначалося, що цю повинність мають виконувати «як християни, так і старозаконники», тобто євреї.
Тоді ж, у середині ХМ! століття, Фальчевські побудували в містечку замок, руїни та сліди якого були відомі ще навіть у ХІХ столітті. Було засновано й церкву, -- православне українське населення тоді помітно переважало в містечку.
Історія Миляновичів середини ХУ! століття була б неповною, якби ми не згадали незвичайного гостя, що оселився в містечку 1564 року. Це був московський боярин князь Андрій Курбський. Не бажаючи терпіти свавілля царя Івана Грозного, Курбський утік до литовських володінь, дістав від великого князя Ковельське староство й осів у Миляновичах, «утішающися в книжних ділех і розуми височайших древніх мужей прохождах». Живучи в Ковельщині, Курбський прагнув своєю працею піднести
Московським царством, фортецю в Олишівці було зруйновано. Для містечка почалися сумні роки занепаду. Навітьна карті України Гійома-Левассера де Боплана, що є чи не найточнішим відтворенням адміністротивного лоду в Україні середини ХМІЇ століття, Олишівку не позначено.
По-справжньому розвинулося містечко на Чернігівщині лише з приходом Хмельниччини. Українські козаки, одностайно відгукнувшися на волелюбні заклики «батька Хмеля чигиринського», засновували сотні навіть у найменших містечках Наддніпрянщини. Невідомо, чи стало Олишівко тоді сотенним центром (принаймні у реєстрох доби Богдана Хмельницького згадок про неї немає), але вже в документах 1665 року, коли гетьманська булова опинилася в руках Івана Брюховецького, Олишівська сотня фігурує постійно. Першим сотником у містечку став козак Іван Пригара. Цікаво, що останнім сотником в історії Олишівки, змушеним скласти клейноди 1781 року, після скосування козацької адміністрації в Лівобережжі, став саме його нащадок -- Василь Пригаро.. Як зозначав історик В. Модзалевський, рід Пригор походив 3 ХМІЇ століття і мав за своїх засновників козаків Григорія то Меркурія Пригар.
До середини ХМІЇ! століття Олишівка зоставалася сотенним містечком Ніжинського полку, пізніше перейшло до складу Київського. 3 1680 і ож до 1773 року сотенство в містечку посів рід Шрамченків. Серед них, зокремо, відомі сотники Леонтій Шрамченко (1680--1709), його сини Донило (1715-1725) та 4-Іван (1736- 1773). Леонтій Шромченко, 39 даними В Модзалевського, пізніше дістав токож чин ніжинського полкового обозного. Цікаво, що новіть після 1773 року, коли сотником в
колишню велич православної! віри, тепер приниженої польсько-литовською католицькою владою, Воюючи проти «польської варварії», князь заснував у сусідньому Ковелі школу, брався до слов'янських переклодів творів Івана Золотоустао та Дамоаскина, вів активне листування з Максимом Греком та князем Костянтином Острозьким. Магдебурзьке прово суттєво піднесло побутовий рівень містечко: так, уже 8 пюстрації 1589 року Миляновичі згадувалися серед найвизначніших міст Володимирського повіту, поряд із Володимиром-Волинським, Каменем-Каширським, Ковелем, Вижвою, Турійськом. Записи в згадуваній уже актовій
книзі свідчили про те, що «магдебурзький суд» застосовувався до всіх міщонських майнових та карних справ. Цікавою подробицею єте, щонавіть після Люблінської та Берестейської уній Миляновицький могістрат вів акти староукроїнською книжною мовою, зберігаючи цю тродицію аж до початку ХМІЇЇ століття.
На 1616 рік у місті налічувалося 2 війтівських двори, 2 боярських |очевидно, малися мна увазі православні шляхтичі -- нащадки литовських бояр), 5 попівських та 106 міщанських. Трьомо десятиліттями пізніше Миляновичі дістали й привілей на проведення тижневих торгів щопонеділко та трьох ярмарків на рік -- на Вознесіння, Святого Петра та Покрову. Власниками містечка, які раніше, залишалися Фальчевські.
3 першої половини ХУЇЇ століття відомі й гербові печатки Миляновичів (найдавнішо зних датується 1638 роком). Герб містечка, вміщений на цих печатках, очевидно, походить від самобутніх війтівських або інших міщанських знаків: він містить зображення перекинутого півмісяця, увінчаного наконечником стріли, під яким шестикутна зірка. Подібні герби мали, до речі, й укроїнські княжі роди --
Олишівці став згадуваний уже Василь Пригаро, місце городового отамана в містечку все одно посідав нащадок Шромченків - Андрій.
Олишівка доби Гетьманщини було характерним для Лівобережжя козацьким містечком. Тут діяли ратушо, сотенно концелярія та духовне правління. Існували дво цехи -- ремісничий та крамарський. О. Шишацький-Ілліч навіть згадував, що значок одного з цих цехів, зроблений у вигляд! козацького бунчука, зберігався в містечковій церкві ще навіть у середині ХІХ століття.
Про торговий побут містечко доби Гетьманщини коротко й лаконічно йшлося в топографічних описах кінця ХМІЇ століття: «В містечку Олишівці: ярмарків буває но рік два, перший -- тровня дев'ятого, другий -- листопада восьмого, і тривають по три дні; з'їжджаються на них купці з міст Козельця, Ніжина, Остра й Чернігово, з дрібним кромом;
Острозькі, Заславські, Вишневецькі, Четвертинські, що наводить токож но Думку про походження герба містечко з середовищо згаданих «боярських» родин.
Лихою годиною для Миляновичів стапи 1650-і роки - війно польського короля Яна Казимира зі шведами. Вже 1664 року містечко зубожіло настільки, що, зо свідченням сучасників, потребувало поновлення сомоврядності, оле «через убозтво своє привілею на магдебурзьке право в короля випросити не могло». Незважаючи на це, в Миляновичах продовжував діяти могістрот, виконувалися привілеї! й повинності, надані
ще в середині ХУ! століття.
ЛЛЯНнОВвВІЛЧИ
Протягом ХУІЇЇ століття Миляновичі, як свідчив інший сучасник, «зберігали за собою пише звання містечка», за побутом більш нагадуючи звичайне село. За пюстрацією 1789 року, воно моло, як! більш ніж півтора століття тому, лише 106 дворів, де мешкало 114 міщан. Майже зникло в Миляновичах єврейське населення: «жидів немоє взоголі, лише в'їзно корчма», -- Підкреслювоало то сама люстрація. | Не поліпшилося доля колишнього магістратського міста ! 8 ХІХ столітті, коли польську королівську адміністрацію змінила російська царсько | Миляновичі було зараховано до Ковельського повіту Волинської губернії.
Такою була сумна доля невеличко! оселі в волинському крої, в болотистих поліських землях. Але поміркуймо: чи лише сумною була ця доля? Хіба не знали Миляновичі величних, урочистих днів? Хібо загинув у колишньому містечку дух правдолюбця й книжника князя Курбського, дух магістротських
радників, що вперто, не корячися монархам, списували актові книги СЛОВОМИ РІДНОЇ укроїнської мови, дух волелюбних і гордих міщан, що новіть у вбогу й неласкаву годину «виєднуволи» в королів давні сомоврядні
права? --; єю Шо ЄОЄ ЄЕНЄ ЄЮ ЄХЮЄ Є СОХЕ ЕЕ ШЕ ЕР
до Ніжинського, а з початку ХІХ століття -- до Козелецького повіту Чернігівської губернії, разом із сусідніми Бобровицею, Кобижчею та Новою Басанню, теж колишніми сотенними центрами. Рід сотників Шромченків дістав дворянські права. Як ! раніше, 8 Оплишівці проводилися торги то ярморки, деякий час іще існували цехи. Як «козацьке» містечко СОлишівка згадується навіть у довідниках 1850-х років.
Серед уродженців містечко чи не найбільшу славу має згадуваний уже етнограф І краєзнавець О. Шишацький-Ілліч. 1857 року він видав, зокремо, «Збірник малоросійських прислів'їв та приказок», зібраних переважно на Чернігівщині, а роком роніше опублікував деякі зі своїх фольклорних записв у «Запискахо Южной Руси» Пантелеймоно Кулішо. Крім того, 1854 року в Чернігові вийшла друком розвідка краєзнавця, присвячено його ріднім оселі, - «Містечко Олишівка». Пробував свої сили він і як ПОТ, пишучи переважно романтичні твори, стилізовані в дусі: народних пісень До речі, редактором неофіційної частини гозети «Черниговские губернские ведомости» 8 1850-х роках, коли ця гозето друкуволо поезії О. Кониського, бойки Л. Глібово,
бувають і торги один роз на тиждень,
щопонеділка». Зк і інші сотенні містечка Гетьманщини,
Олишівка мала свій самобутній герб. Зоброження його відоме, зокремо, з ратушної печатки 1738 року: у щитку, обрамленому пальмовим гіллям, -- перехрещені дві шаблій меч, супроводжувані з боків двома зірками. Пізніше, однак, герб змінився: ток, но печатках олишівської сотенної канцелярії 1770-х років уже фігурує підково, увінчано вгорі хрестом. Імовірно, що тако зміно символіки сталася з волі СсОТницькОгО роду Шромченків, в усіх варіантах родинного гербо аких незмінно малювалася підково. Обидво опишівські герби є яскравими пом'яткоми української козацької герольдики.
1782 року, з утворенням у колишнім Гетьмонщині номісницте, містечко бупо приписано до Березинського повіту, Пізніше --
історичні розвідки Ї. Милородовичо 19 О. Лазаревського, численні етногрофічн! матеріали, був саме О. Шишоацький"іпліч Такою було доля Олишівки -- ще одного з десятків скромних укроїнських козацьких містечок, які дОНесли до нос слову копишніх незлпамних войовників-лицорів то їхніх провідників -- гетьмонів, полковників, сотників. У піснях, переказах, прислів ях дійшла до наших днів ця слово. А невтомик! збирачі цього великого нородного скарбу, подібні до поето й кроєзновця о. Ши"
шацького-ілліча, відкриволи його кросу У велич усьому укроїнському народов!
Володимир ПАНЧЕНКО,
аспірамт кафедрм архівознавства Київського чаціомальчого уміверсмтету імемі Т. Шевченка
А А В РР
розп (в ін, деві! Вріш («На жері доні маоте зро аЇе| є
обо цар Деє спе впа зас
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
фа У
Р АДНРИНО Р 31 За мго є ЗАС
' - -
У яд т-у | -Р - М . че ЧА - У й |
х «її чі. чі» ча 3 Й ПУ : 1 , -" . тУ/з.
Г --р Я у р кі і к Р» чи п» й РН і -
а - -
С;
а шана" ет -
ТП АЄ ДАМО РОЗКРИВ
- Пн ні - же
ожиенни агоо стаю
ній
ак Р ЕР нні с сни 0 же Б но ій ьо ше
Р РЕ
- Фон сотвото чо
Р о нн
зореФЖО то дж бБ Тіто ійттьта го ЗРЕУРЕРИГО олябаь лись РОСИ ЧИ РОН
" а но Йі" ї Ь Р і,
нти зи Р
степан іІіапивайно
«Мохобгарота» в одному з міфів
ає про Врішопарвоно, цоря асурів
розпов!д (в індійській міфології сторші брати богівдевів і їхні постійні супротивники) У
Врішапорвано було донько Шарміштха («Найсоромливішої), о в його верховного жерця і нойпершого раднико Шукри - донько Девояні, вона виховувалася без мотері, батько догоджав їй як міг, тому й зростало дівчино вередливою |! себелюб-
ною і Зкось після купання в пісоОВОоОМУ ОЗеРіІ МІЖ
обома подругоми сполохнуло сварка - цорівно в поспіху вдягло не своє сарі, о Девояні обурилася цим. Шоарміштха спересердя штовхнуло її, та заточилася І апола в колодязь, но щастя, пересохлий | засипаний ополим листям. Переляканоа царівно втекло додому, а Девоаяні витягнув із колодязя Яяті, цар сусіднього царства, що саме полював неподалік І почув розпачливі крики дівчини. Шукро, ботько Деваяні, обурений вчинком Шарміштхи, хотів покинути царство, сле Врішопорвон ублагав його золишитися, пообіцявши покорати доньку гок, як тільки він захоче. Девоаяні забожала, аби царівно столо ти довічнОоОюЮ служницею І невдовзі вийшло заміж за свого рятівника, царя Яяті. Красуню ж царівну, щоб убезпечити себе від можливої суперниці й зайвих переживонь, оселило в лісових нетрях. Проте підчас полювання Яяті випадково набрів но хижку в лісовій глушині, де Шоарміштхо в самотині марнувала свої невеселі дні. Жоноатий цар і царівна покохоли одне одного і потай від Девосяні стали зустрічатися. Час спливов, у Деваяні від Яяті народилося двоє синів - Яду й Турвашу, о в Шарміштхи - троє Ану, Друх'ю то Пуру. Але подвійне життя Яяті розкрилося, і тесть, на доччину вимогу, прокляв молодого ще зятя на довічну сторість. Сказавши, втім, наостанок, що знову зможе стати молодим, якщо котрийсь із п'яти синів погодиться зд взяти собі його сторість, а натомість віддасть свою молодість. Лише Пуру, наймолодший син Шарміштхи, зважив но батькове прохання. Тисячу років Ляті втішався життям, а тоді повернув синові молодість і посадовив його на царський трон Хоча царем традиційно годилося стати нойсторшому синові, від Деваяні -- Яду.
У цьому романтичному й повчальному міфі, який послужив темою для безлічі художніх, мистецьких і музичних творів, є кіЛькО цікавих моментів, По-перше, імено п'ятьох братів, синів Яяті від Деваяні й Шарміштхи тотожні назвам так званих «п'яти ведійських племен» -- яду, турвошу, ану, друх'ю та пуру, згодуваних іще в «Рігведі» -- намдовнішій писемній пам'ятці стародавніх ІНДІЙЦІВ, яко, по суті, є і найдавнішою ПОМЯТКоОЮ всіх індоєвропейських народів. Вважається, що ведійські племено десь у ЇЇ тис до н.е. залишили свою пработьківщину, яку богото хто розміщує і на теренах сучасної України, а деякі міфи «Рігведи», серед них І
головний -- про битву Індри З Врітрою, склодолися в межиріччі Дніпра й Південного Бугу. Те, що цей міф разом із іменами головних персонажів зберігся в українських веснянках, щедрівках і казках, підтверджує
току думку
По-друге, Яду, старший син Девояні та Яяті, став родоночальником племені, з якого походили Крішна та його старший брат боловіро (Болодева, Баларама), землеробське божество. А слідів в Укроїні,
ції
пов'язаних із цими божествами, багато й
досі но різних рівнях.
По-третє, ядави виявляють тотожність Із пітописів. Бо як ІНДІЙСЬКІ ядови на своє означення мають іще ДВІ назви -: Сотвати й донови, ток І ятвяги, ЩО їх відносять до балтійських племен, і собі РМАкУТЬ дві інші нозви -- судовити (судова) ДОмнови А токо потрійна відповідність, з одного боку, не може бути виподковою, а з другого -- засвідчує, що ведійські племена "Є всі полишили Укроїну, що частина їх етногенезі болтійських то слов'янських нородів, серед
ятвягоми довньоруських
пишилась | взяло участь в
Ні | укроїнського
Но Волині, Львівщині, Чернігівщині, в Білорусі й Польщі чимало нозв типу Я твяги Ятвязь,Ятвіж тощо. З ядовів походив Шіні з могутній воїн, онук якого під час
вісімнадцятиденної війни, описоної в «Махабгароті», правив бойовою колісницею Крішни. Шіні започоткував рід, який за ним став називатися шо йнови.Ано Волині є місцевість Ш а й н о, побутує прізвище Шойнюк; у Польщі - Шайноха; таке прізвище мов, зокрема, відомий польський історик Карл Шайнохо (1818-1868).
імяКрішно відбите у лаотишівякКр іш "ян, Для прикладу можна навести хоча б відомого дослідника латиських дайн (пісень) із цим ім'ям -- Кріш'ян Барон. В укроїнців же непоодинокі прізвища Кришень (саме таку форму божества подає «Велесово книгайутаКришненко. Дружину Крішни звали Рукміні, ав литовців поширене прізвище Рукмане.У свою чергу, батьком Рукміні був цар Бгішмока -- імя його тотожне українському прізвищу Б уш м ака. Батьком Деваяні був жрець, тобто брахман Шукра, а в сучасних литовців досить часте прізвище Брахмане.На українському терені слово брохман уформірахмон відбилося у фольклорі, фразеологізмах, прізвищах, назвах і навіть святох |Рахманський Великдень) СелоРахмани та Гупал и (одне з іменКрішни - Гопала)єно Волині.
З назвою волинського озера Пульмо перегукується давньоїндійський міф про красуню Пулому. Вона була заручена з іншим, коли мудрець-брахман Бгрігу викрав ії з батьківської оселі і привів до своєї
відлюдницької хижки серед лісу. Звідти її, вже вагітну, намагався викрасти колишній жених, але невдало. Показово, що і батько
Пуломи, і її колишнього жениха звали однаково -- Пуломан. А родоначальником питовських князів вважається Палемон.
Батьком Шачі, дружини Індри, теж був
асурно імяПуломан. Індра, розповідає міф, вирятувов її від злого батька, а потім одружився з нею -- той же, по суті, мотив, що й у випадку з Яяті та Девояні. індра ж -- цар богів і вотажок небесного воїнство в «Рігведі» -- має свої слов'янські й балтійські поролелі: фольклорний звір Індрик, що прочищає «криниці джерельні», чеське чоловіче й лотиське жіноче імя Іі ндр а, патиське прізвище |ндроне (наприклод, у відомої письменниці). Дружина Індри малой імяІіндрані,тобто «Індрина». Про Індру не раз згодує на своїх сторінках «Велесова книга».
У зв'язку з Шачі, дружиною ІЇндри, ім'я якої означає «Могутня» (сам Індра мав і ім'я Шокра-- «Могутній»), привертають увагу містоШацьк та Шацькіозерана Волині.
Мудрець Бгрігу, чоловік Пуломи, доводився дідом Девосяні, матері Яду й Турвашу, для яких він, отже, був проадідом. А за пуранами -- давньоїндійськими бипинами -- Пупома теж основоположниця роду, ток
Фалти, слов'яни і п'ятеро синів царя Яяті
званих п с у п о м І! 8 -- «Пуломиних», «нощадків Пуломи». Вони -- відгалуження доновів індійського епосу, отже, | ЯДОВІВ. Назва донави походить від імені асурки Дану, пов'язаної з первісними водами тотожної українській Доні. Сином Дану якроз і є Врітро - найголовніший і наймогутніший асур, битву якого з Ііндрою 1 досі зберігає український фольклор. А імена ведійської Дану й української Дони зберігають у своїх назвах річки Північного Причорномор'я - Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро.
Слід зазначити, що відомий укроїнський болтист Анатолій Непокупний, виходячи з ареальних міркувань, а не з міфологічних, як ми, доходить того самого висновку, що назву волинського озера Пульмо слід пов'язувати саме з ятвягоми |Непокупнь/й, 144). |
Міф про царя Яяті й п'ятьох його Синів особливо цікавий тим, що нозви п'яти ведійських племен, тотожні іменам п'яти синів Чяті, напрочуд перегукуються з назвами балтійських і слов'янських племен, які ще в літописні часи компактно розміщувалися фактично поряд. Якщо ядави відповідають ятвягом, то по сусідству з ними жили туровці, яких можна співвіднести з ведійськими турвашу. Інше ведійське плем'я -- друх ю -- співвідноситься зі слов'янськими дреговичоми, дрегвою. Пуру можливо співвіднести з полянами (санскр.п у р утотожне грецькому полі-- «багато»; но індійському грунті слово п ур у розвинулося в значення «усі», «плем'я», «народ»). Причому в індійському міфі привертає увагу те, що Пуру протиставляється чотирьом своїм братам: віннаймолодший, єдиний зважив на батькове прохання |і віддав йому свою молодість, посів царський престол, хоча його мав посісти найстарший брат, тобто Яду. Це перегукується з деякими фактами давньоруських літописів, де відчутне протиставлення полян іншим слов'янським племенам. На противагу, скажімо, дреговичам чи древлянам, полянам властива мирно й лагідна вдача, шанування батьків, вони мають шлюбний звичай, а не викрадають собі дружин но є«бісівських ігрищах» тощо.
Напрошується тут і скіфська паралель. Водній із легенд про походження скіфів Геродоту У ст. дон. е. мовить, що престол дістався наймолодшому з трьох синів Геракла й доньки ріки Борисфен (давня назва Дніпра). Античні автори, як правило, ототожнюють індійського Крішну з грецьким Гераклом.
Таким чином, міф про царя Яяті й п'ятьох його синів можна сприймати як підтвердження на міфологічному рівні балто-слов'янської єдності, про яку стільки сперечаються історики й мовознавці. Справді-бо, матері у п'ятьох братів різні, але батько - спільний, причому він кшатрій, тобто походить із воїнського стану. Матері ж належать до різних соціальних верств: Деваяні, мати Яду й Турвашу, -- брахманко, тобто з вищого стану давньоїндійського суспільства, жрецького. А Шарміштха, мати Ану, Друх'ю та Пуру, належить, які сам 'Яяті, до воїнського стану, другої за значущістю верстви тогочасного суспільства. Саме між брахманами»- жерцями й воїнами-кшатріями точилася постійна боротьба за верховну владу, на описи чого багатий давньоїндійський епос,
й ч -
чолі
турвашу -- напівбрахманські-напівкшося трійські племена, оскільки в тій же ЗНМ «Махабгароті» ботьком Яду і Турвашу є кшатрій, а мати - брахманка. Інакше кажучи, а слов'янські племена -- цевоїнські, кшатрійські -- б племена, а балтійські -- напівкшотрійськіній нопівбрахманські, де неабиякий вплив мали саме жерці. Очевидно, цим можно пояснити те, що саме балтійські племена найдовше опиралися прийняттю християнство і проти В них здійснювали часті походи київські то з они галицько-волинські князі. ри Бгрігу, легендарний мудрець і чоловік | 4|48484/ Пуломи, доводився прадідом Яду й Турвашу | |4-4/
по матері, їх, як мовить «Рігведа», Індра | | 4/4 привів з далеких кроїв. Та ж «Рігведа» знає ||| плем'я бгрігу, воно згадується серед десяти | ||| арійських і неарійських племен, які воювали з царем-арієм Судасом і зазнали від нього | |4|/4/ поразки. Нині серед укроїнців по бутує || р прізвище С у д а С С .
(я особисто знаю у молодого журналіста з таким прізвищем| ї | | |||
Сдасюкі|первісно - Судасюк) -- його Ге - має, наприклад, автор книги «Штати Індії». || імяСудасіз санскриту означає «Щедрий
на пожертву» |богам).
Видатний індійський мовознаві ще уніті |
се ДЕТ»ь рЙ
МО Же 4
аб
Кумар Чаттердхжі (1890--1977), з ініціативи якого давньоукроїн сько епічк а пам'ятка
«Слово о полку Ігоревім» побачила свії
бенгальською мовою, вважає, що плем.
бгрігу з основною масою індоєвропейц
мігрувало до Малої Азії, де стало називат
брігесабофріге є, тобто фрігій
Там частина їх лишилася й пи
перед Троянською
вирушила на пошуки 2 |Чаттерджи, ь 51). Страбон свідч до Малої Азії із Фракії і через кільк
кій й под -
утвердилися тут як господарі Мало
»
Річ нич аа ДА сли - -
З Р НА 27 козі народів. Геродо | переселилися до Малої Азії з Бал б АЙ бю - - Я
11 | ія ЗНА РА - ч-ь
особливо «Махабгарата». Рясно ці ддвастани | Вірменії жили
відбиті й на укроїнському терені, як, до речі,
рій і Чі , Р к "б: іі ї | ай - й олій "Р - пр
й два інші -- вайші'їв то шудрів. 3 чого й | з Тарону походить пеге
Р Б б - - га чи
недвозначний висновок: як і індійці, предки | зє бласті Полунь ою
сучасних українців знали чотиристановий |
суспільний поділ.
Р
За соціальним статусом брахманка |
Деваяні стоїть дещо вище від кшатрійки Шорміштхи. Та, з другого боку, шлюб
брахманки з кшатрієм, як у випадку з Деваян ки
"р! п я
б
пошлюбники мусять належати до одно суспільного стану. А шлюб б |
ч - і калій кшатрієм небажаний. І навпаки, шлюб Яяті
й Шорміштхи природний і законний, попр
та Яяті, не схвалюють індійські приписи -- | п
- лий
Гь
уч а . ар - лю - | | ри Р - з | 4 дедалі певі тше зІіСсТОаВЛ 2егШ пдегендою про полян!
Рі рої,
кро рийннЬ В па А нн р Ор -
ж п ізада ДАрн У бтр ПОГ
- а з
| іш її а - ї -й пн ре ри йі ь| Губна Ь
-. ПИ
ра ач
' зм А о бі чі г РРО ТЯ Та !
навіть те, що обоє не відбули належногі
весільного обряду. Бо обоє належать до одного стану. сор
54» ї-
то пуру - воїнські, | оскільки «Махабгарата» відносить бать
см
ча"И
и: ле ж "й - і
, Й Рі і
"ль ов 4 ля М Со аю" --, о В
Отже, виходить, що ведійські ану, друх'ю У
РР "С нів Ь
сни! з В ї ГО. : Ь
І. ори
і і
Се
еві Ртди
Р Гм з
б | - -
кшотрійські племена,
Ану, Друхю та Пуру до кшотріїв. А ду й. З
5» по РЕ ЄП ОЛЕНЬ ОВ СС ЧЕН
| Р РУ ТТ т Татататетот птототтом о чне ТаЛЧа"оТаТе"ьТьТеТаТаТеТєТь"з"з"е"еТа"аТрТь"вТ"в'а Та"!
г
Іван Федоров та В. Стефановський.
чи
оо Ли
| «Апостол Лука». Гравюра до книги | «Апостол». 1574 р.
ровер ПРЕС - Одинпам ятник йому споруджено у Москві, другим -- ЗГАС ул ьвові. На його могилі напис: «Друкарь книг пред тьштм
й ; «РИ ик і "что ГР сні
ТИ о зай А. ЗВ . Р-Н - я . чт | невиданнькх». Під плитою з цим написом знайшов вічним
- спочинок першодрукар Росії й України Іван Федоров. З
| того дня, коли його поховали, минуло чотири століття.
за» т Р у
со Роки не зменшують, а збільшують його славу -- - винахідника, художника-гравера, страждальця і передусім
великого гуманіста. Одного з тих синів Відродження,
якими й досі пишається людство.
1564 року в Москві народилася перша друкована
російська книга «Апостол» Івана Федорова. Він сам
сконструював машину для друку, сам зробив літери,
сам проілюстрував свого первістка. На фронтисписі
книжки -- апостол Лука в обрамленні ренесансної тріумфальної арки.
Здавалося б, міг сподіватися на славу і шану. Але московське духівництво стало підозрювати першого друкаря в усіх гріхах:
-- Чи не єретик він?..
-- Книжки чужоземні копіює...
-- У католицькому університеті вчився, у Кракові.
Євангелія».
р кошти. | незалежність...»
шанувальником культури і мистецтва.
в яку вкомпоновано довгу назву книги.
о
-
Фо
зай - .
Івану Федорову загрожував арешт і диба. Він подався до Білорусії, де проживав митрополит Київський і чимало 4 православного люду. Затим -- Львів. Тут Федоров , видає першу українську друковану книжку -- той самий | «Апостол» з портретом того таки Луки під тією ж
тріумфальною аркою. Але він і сам добре розумів, що перше видання трохи архаїчне. Адже у Європі переможно панує Ренесанс! | новий варіант гравюри «Апостол Лука» для нового видання Федоров доручає зробити львівському художнику Войцеху Стефановському, який використав у своїй роботі елементи галицького іконопису. - Таке поєднання західно-ренесансних і місцевих форм нам уже знайоме: до нього вдавалися Андрійчина Многогрішний і невідомий ілюстратор «Пересопницького
У мандрах Федорова супроводжував його друг І помічник Мстиславець. Федоров не раз говорив йому: «Я хочу друкувати недорогі книжки для люду посполитого. Багато книжок. Але для цього потрібні
Серед львівських ремісників у першодрукаря було багато недоброзичливців. | коли князь Костянтим Острозький-молодший запросив Федорова працювати в його маєтку, той погодився. Князь був меценатом і
В Острозькому замку Федоров видрукуває Біблію спов'янською мовою, вперше у повному т обсязі. Титул цієї книги оздоблений ренесансною тріумфальною аркою,
Князь Острозький глибоко шанував івана Федорова,
У
о - - "Як. ЕРЕЗЕНЬ, ЧИСЛО 3 (57), 1999 РІК | "-.
призначив його ігуменом місцевого монастиря. Але той прагнув передусім бути незалежним.
Як і його великий попередник Леонардо да Вінчі, Федоров мріяв також створювати машини, захопився ідеєю багатоствольної мортири. Зі своїм проектом вім подався спершу до Стефана Баторія, а відтак ! до кайзераРудольфаїї. Таба! Проект не зацікавив монархів. Вони хотіли бачити мортиру в дії. Тадляцього у Федорова не було грошей.
У пам'яті нащадків Їван Федоров лишився друкарем книжок «пред тьїм невиданньх».
ПРИСМЕРК ГУМАНІЗМУ
Світ прекрасного... Чільне місце у ньому посідають портрети художників ХМ--ХМ| століть. Ось два з них, створені на нашій землі.
Краків у жалобі. Помер Зигмунт ІЇ - - останній Ягеллон. Польські, литовські, українські магнати заклопотані: треба обрати нового короля. На сеймі вирішили запросити на престол іноземця, який, не знаючи місцевих мов, не втручатиметься у їхні магнатські справи.
| Пощастило не одразу. Генріх Французький правив кілька місяців та знов подався до Парижа: запрагнув примирити католиків з гугенотами. Тоді на престол запросили уславленого полководця угорця Стефана Баторія.
Він вирушив до Кракова через Львів. Тут зупинився.
-- Львів -- діамант у Польській короні. Хочу оглянути місто, побесідувати з найпочеснішими його людьми, --
Дмитро Горбачов, Паола УтеВська
ПОДОРОЖ РЕНЕСАНС
9)
Продовження. Початок у ч. диванні999Г р.
В. Стефановський. Портрет короля Стефана Баторія. 1576 р.
владно мовив новий король: Серед львів'ян, представлених ко художник Войцех Стефановським, ілюстрував «Апостол» Івана Федорова. | Ваша величність ме відмовить мені позувати! --
спитав Стефановський при зустрічі
Його величність не віДМОВИВ-
Щойно Стефановський закінчив роботу, як до живописного цеху, 9 об'єднував осипалися замовлення не копі коропгівського
королю, був! місцевий той самий, який
пьвівВСсьЬкКОГО художників, п
портрета. Хто прагнув прикрасити ним свою торговельну контору, а хто поповнити колекцію картин у фамільному | , маєтку. 4)
Портрет зберігся до наших часів. Нині його можна побачити у Львівському історичному музеї.
Король зображений великим планом. Одежа робить його справжнім богатирем. За модою тих часів чоловіки носили одяг на ваті або на каркасі.
На Стефанові громіздкий кунтуш з великим коміром Обличчя мужнє, навіть грубувате. Художник не вдавався до лестощів. Його Стефан Баторій -- не красень, не елегантний кавалер, а воїн, солдат. На мого обличчі -- сліди виграних битв і довгих роздумів. Очі втомлені, але спокійні. Вуста міцно стулені. Якщо король заговорит»; то це будуть не пусті слова, не раптовим спалах емоцій. Вінне дасть їм волі -- завжди розсудливми справедливим. Гуманісти вважали, що саме таким ! Повинен бути можновладець.
На портреті немає атрибутів, які б засвідчували належність короля до тої чи іншої віри. Адже він примняв корону держави, яка об'єднувала ! католиків, ! православних, і протестантів. Гуманісти напучували монархів: податки платять однаково всі, отже, будьте однаково справедливі до всіх, незалежно від того, яку 8вІРУ вони сповідують.
Марно сподівалися магнати, що Баторій не втру"е" тиметься у справи «Речі Поспопитої двох народів» Корогь швидко збагнув, що не лише поляки ! питовц/ потрібні мому для війни з Іваном Грозним. Третім народ - - русм" ни -- мають своє власне військо -- Запорізьку Січ- ! Стефан першими із польських коропів офіційно визнав Сім.
За його указом Україну поділили на військові окрут"
полки. Гетьманом над козаками став Богдан Розмме»" ким. Портрет Стефана Баторія написаним у традиція"
нідерпандського реалізму. Вонцех Стефановським мА як! 8 ТУ
Погьшщу
зустрічатися з нідерпандськими художниками, пору тікали від переслідувань герцога Альби ум Україну.
не! ВОЇ іТта!
хі!
не
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
нсь- «ціях
в ту пьщщеу
з
жка батлька тії само» Марими Мишшем яка.
корону Московської цариці, спершу стала -
го страти - - Лжеднюмтрив
ою КЮорій Миншшек прибув до Москвм. а висожого становища -- ще б пак -- російська пожьлусив ДОЧКУ змлАТНИТИ ву, перемти з «з православ'я, визнав Григорів Отреп'єва
Гоозного. авантюра закінчилась для всіх
У російських мандрах Мікішеків супроводжував вожникх Шимон Богушович. У зеняті слави, коли ДОПЯ, Ту 2 з - здається, усміхалась мому, Юрім Мнішек замовляє Богу-
шовичу свічм ПОРТре"Т-
На портрет вловлюємо риси тицанівського стилю --
самовпевненість - Усі ознаки Ренесансу. Але кудм поділася
сенесансна рівновага світлих кольорів? Темні барви одягу дисонують з червоною драпіровкою. А одутпе
| ТВ обличчя на цьому тлі здається знекровленим. В очах закам'янів переляк, вся постать напружена, наче перед
небезпекою. Як він несхожий на благородно стриманих, вольових ! водночас ттелектуально розкутих героів
пталійських кудожників! Життя румчувало підвалини гуманізму, вмявляючи гибність владолюбства, заснованого на моральній
нерозбірливості. -:
надгродок К. Даниловича. Близько 1550 р.
| Я. Пфістер (їмовтрно). Скульптурний
галерей Європи. Хтось із львівських збирачів жмвопису, начитавшися, певно, дивовижних історій про потуречену
землячку, замовив п портрет у тюрбані, перемальованим з гравюрм. Зображена великим планом, спокійна до самовпевненості, та жінка справляє враження людини з твердим характером. Була владолюбною. Зачарований Роксоланою, султандарувавіи усе, прощав навіть найтяжчі гріхи. За п наказом стратив власного сина -- суперника дитини Роксолани. Вінценосне подружжя не вельми дбало про моральні чесноти: доба Ренесансу при всій її високій естетиці хворіла на аморальність. Коли шукаєш тільки вигід і насолод -- уже не до моралі.
..«Теорії гуманістів вочевидь розбігалися з практикою. Замість жити у злагоді європейці розбраталися наприкінці ХУ! сторіччя. Свара між католиками і протестантами вилилась у різанину. Заклики гуманістів до гедоністичних радощів спровокували вибух пмяцтва 1 розпусти.
ОСТАННІЙ СПЛЕСК РЕНЕСАНСУ
Костянтин Острозький-молодший був нечуваним багатієм: київський воєвода, депутат сейму, власник багатотисячного війська. Серед його приятелів -- князь Курбський (той самий, який утік від івана Грозного), видатний полководець, політичний діяч і публіцист Мелетій Смотрицький -- поет 1 вчений, першодрукар Іван Федоров.
Батько Костянтина Острозького був похований у Києві, в Успемському соборі Печерської лаври. Синові здавалося, що невеликий хрест на могилі надто скромний, не
| РЕЯ же, 3 засвідчує глибокої шани до батькової . Портрет Роксолани (Насти Лісовської). ХУЇ сті. пам'яті.
А ТЕПЕР -- ЩЕ ПРО ОДНУ ЖІНКУ
Султан Сулейман Пишний вважав себе володарем половини світу. | був не від того, щоб завоювати І другу: Та Зля дипломатів багатьох країн не було секретом, що панважливіші державні справи вирішує не султан, а мого пружина Роксолана. Справжнє ім'я її -- Настя Лісовська, пОпівна з міста Рогатина. Взята в полон татарами, потрапила 40 гарему Сулейманового й стала найулюбленішою ВРужиною. З Італії до Стамбула викликала воме архпекторів для будівництва ренесансового палацу Хасекі. Вслід за нею й інші вельможі почали будувати собі житла у новому стмлі.
Венеціанець Белліні подався до Туреччини, аби "Яамалювати гордовиту султаншу з натури. Потім сей
портрет у копіях 1 репродукціях потрапляв до картинних
Київський воєвода бував у великих містах Європи і бачив пишні ренесансні монументи на могилах видатних осіб. Тому й вирішив замовити скульптурний надгробок на зразок надгробка Медічі роботи Мікеланджело.
Артіль скульпторів витесала з рожевого мармуру фігуру лицаря -- небіжчик був коронним гетьманом війська Литовського. Він лежить, спираючись на шолом, у позі античного героя, як на фронтонах грецьких храмів. Від спокійного обличчя не віє смертю, Це стан глибокої задуми, як тоді казали, «Платонів-сон». Від Печерської лаври до Замкової гори, де височіла резиденція київського воєводи, -- неблизький шлях. Князь, побувавши на могилі батька, повертався додому верхи. Наодинці думалось: «Заманулося мені, -- щоб батьків надгробок схожий був на могилу Медічі... Медічі.., Освічені монархи, меценати, шанувальники мистецтва, а живцем спалили Савонаролу... Та хіба вони одні?
Родима Борджіа -- кубло розбитою, жорстокити,
безсоромних... д Лодовжо Моро! Теж мем гуманист... Осгівував радощі життя, а що з того вміяшло! Одна розпуста... Мав рацію маш стож Ораовським-Роксопам, коли казав: «Уникайя бенкетів. 3 дючатамни, музикою будь стриманмі. Не бікся труднощів ! страку - ми двох найкращих учителів ююмості. Потяг до Вемерм відбирає у молоді всі імші відчуття зору, слуку, моху ' смаку,
гуманістів: «іще ЄСМ м ЯСОІіД, куроїд. салоїд, «ще єси м'ягкоспап, подушкоспал, пермноспал, пце єси
«є хай
Чу | Році » ж ; Р
оч
че нії
754
-
Скульптурний портрет київського в єво ах
Картав він і залишки язичництва в Україні. Він вимагає
від воєводи і його війська: «Пироги м яйца надгробнь» -- отмените. Купала на Іванов день -- утопите м ог
скаканмя отсеките...» 1 зола Князь усміхається: «Дивні пюди, ці письм
Вишенський хоче, щоб і слідів від язич
чі ОР
- --о З
и о
наші обряди. Як гарно написав про ворож
ч ії «3 б
попре
ні ду ч
Р і дчйь
- т--б її АЛ
залишилося, а Себастьян Кленович -- навг
б оправи Я
мій уславив: «Знайте всі пюди, що Київ на Чо - я - - ой он поаккаій я Чи її " колись...». | о о ни
- Ч - ; Б. Р 8 Пк о п - Наставав кінець ілюзіям. Замість вимріям
"в
віротерпимості на Україну посунула католицька Частину православних вдалося намо змити на унік римським. Ї з цим нічого не: 4 адіят « навіть Київський зі своїм багатотисячним військом. Як! князь Острозький, ревний за: месник. прав: йому сказали, що нашщадин зорзурчи у. вецьких, стануть католиками і воювати Богдана Хмельницького. хе Я ме г Гармонійна особистість, вимрія!
виявилася утопією, міфом. В Єв про християнську мораль, )
старшого з Києво-Пе
І
Ра й
ері б ха
р-н Рено ій
Володимир Івасюк
Є в цьому назагал недосконалому світі люди-метеори, пришельці світлих га-
- лактик. Спалахнувши на земному видноколі, віддавши частку тепла і світла братамземлянам, вони продовжують свою невтомну путь у вищих вимірах. А в небі,
- вякому пролетіли, назавжди залишається світла смуга і... незгасний слід туги за тим, що гостювали тут недовго.
Що ж таке для митця вік завдовжки у тридцять літ? І багато, й мало. Згадаймо спалахи й молодших геніїв у світовому
- небі: АртюрРембо і Льотреамон, Раймон Радіге ії Новаліс, Обрі Бердслей |... Як мало було відміряно часу їхньому талантові, аяк багато зроблено: іншим і за сивочоле довголіття непосильно осягнути осягнене ними.
Володимир Івасюк теж зостається у когорті вічно молодих геніїв. Бо життя його -- як спалах. Й у спалаху, в самому його серці -- діамантове сяйво пісень. Ачи тремтіння гнотика купальської квітки, цвітіння якої можна уздріти лише витонченим духовним зором. Цим зором уразливий буковинський юнак був наділений сповна...
Як трепетно лягають на білосніжність паперу слова! Кожен знак, кожна титла випромінюється нотою, звуком, мело-
чм ЕЕ р ВИН її з і, ча! . "ш 1 »- ї Ьт з - РУ - -б'. чи РТ ЩО тео
1 - Ж і М. лм Р и з Я
"б че і ; І , | "ДИ би Р " А М ЛО чо о
п
4 березня геніальному компози торові, авторові нетлінних пісенних шедеврів, талановитому поетові, основоположникові сучасної молодіжної естради Володимирові Івасюку виповнилося б п'ятдесят. А двадцять
років тому він відійшов У погоже весняне Українське Небо, залишивши нам у спадок полум'яні квіти своєї душі -- пісні.
дією. «Пісню ту візьму собі на спомин, Пісня буде поміж нас...»
Буде! Її підхоплюють із уст в уста... У срібних чашах душ виграє вона янтарними крапелинами молодого вина -- не пролити 6. «Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари?» -- Пісне!
Просториться вона від маленького затишного Кіцманя на всі земні широти. Підхоплюється Львовом. Відлунює в Києві. Чарує Одесу. Хвилює Донецьк... | відгомоном золотим лунає в Оттаві 1 Мельбурні, Нью-Йорку й Буенос-Айресі... | вже, диви, й полонить далеку Країну народження сонця Японію...
Пісня -- геніальна -- не відає кордонів і шириться світами без жодних віз...
А були й такі -- чого правду таїти? -- хто хотів одягти на неї, на Пісню, гамівну сорочку. Бо вічним кротам світло ой як ріже їхні незрячі сліпущі очиці. Отіснують вони довкола себе свою чорну павутину. Одні -- у пліснявих вежах КГБ на вулиці Дзержинського у Львові, інші -- в понурих кагебешних катакомбах вулиці Володимирської у Києві, треті - ще деінде... Для них один закон: нема людини -- нема й проблем.. Лише одне їм не під силу -- убити пісню у душі...
Шпигунське око -- о часи, о звичаї! -- прописане уже й у місцях вічного спочинку людини. Личаків. Львів. 1979-й. Свічі на
свіжій могилі. Море квітів. | пісні Івасюка,
як свічі, -- в головах. Хто тут сміє співати? -- у чорний спис... Рука вандала не гребує нічим, кощунствує. Руйнує символи всенародної шани, виказаної Співцеві. Зазвичай, уночі: такий закон крота. А сонце сходить -- знову. | знову з'являються свіжі квіти. | знову людно на могилі: таким закон світла. Зловити б їм пісню й укинути за грати, -- та кротам до неба -- зась! «Вперед, кроти, до світлої мети». Сконали. Пітьма поглинула їх. А пісня живе. Бо вийшла з серця, яке володіло тим, що не вмирає, -- іскрою безсмертя...
...«Пісня буде поміж нас...»
| не мають, відай, рації ті, хто завжди чимось незадоволений: ось, мовляв, зарясніло пам'ятниками митцеві! Це ж потрібно не йому. Це потрібно живим як нагадування: шануймо при житті таких людей. Оберігаймо їх як скарб неоціненний. Бо вони -- наше світло у світ. Бо вони -- наше світло для світу...
| сто разів мав, напевне, рацію покійний батько композитора, письменник Михайло Івасюк, що не слід шукати призвідців (а чи виконавців?) загибелі сина. Бо доконечно відав, що є суд вищими од земного, де судді непідкупні судять за вищими законами справедливості. Саме вони й наділили митця, його сина, безсмертям у народі.
| нова Україна тепер ушановує свого сина... Зйого іменем пов'язаний найпопу-
т.
. В. 1 вастюк із сестрою Галиною А пярніший пісенний фестиваль «Червона рута». Його пісні співають наипопулярніші українські співаки. На батьківщині композитора у Кіцмані відлито з бронзи його полум'яну постать -- з царівною музичмих інструментів скрипкою біля серця, а в колишній його квартирі у Чернівцях відкрито експозицію меморіального музею. Віриться, що незабаром ряснішим буде й урожай записів його пісень на платівках | дисках, а поезія поета Івасюка найвишуканішими томиками прикрасить книжкові полиці вітчизняних бібліоманів... Усе буде неодмінно. Бо він, як пюблячий син, зробив для своєї України стільки, що м осягнути думкою важко. Тож | заслужив на гідне, почесне місце у її пантеоні безсмертних. Допоки житиме його Вітчизна, він житиме у ній -- своєю піснею | словом. | дого «пісня буде поміж нас», допоки світа! Бо є таки у цьому назагал недосконалому світі люди-метеори, що залишають по собі у небі людства свій нетанучий незгасний слід, який світитиме І! ЛЮДЯМ |
віКам.
Володимир ГЕРМАН
жо ня п щотнн оно
Весна. В уяві наших предків -- це надзвичайно вродлива струнка дівчина у вишиванці, вінку та барвистих стрічках, яка живе у далекім Вирії і з першим пробудженням природи спускається на Землю, и нести людям тепло, квіти, достаток і кохання..
-- Весна, весна -- днем красна,
Що ти нам, весно, принесла?
-- Я вам принесла літечко,
Ще й зеленеє житечко...
С. Килимник відносить такі веснянки до старовинних, із часів родинного побуту. В них оспівано природний розподіл праці поміж усіма членами родини.
Витоки весняної обрядовості сягають часів язичництва. З приводу цього Б. Грінченко писав: «Весна, пробудження природи супроводжуються у малоросіян великою кількістю пісень, що називаються веснянками, хороводними іграми, які є залишками давніх свят в честь весни і сонця».
Первісні веснянки-гаївки є синкретичними -- в них поєднано співи й рух, слова й дію, пісню й танок. Це, за словами І. Франка, «колективний вибух почуттів», «збірна імпровізація», спрямовані на те, щоби розбудити енергію, силу природи і людини до нового життя. Яскравим відблиском дохристиянського обожнювання природи виступають у цих веснянках персоніфікація ії явищ, мі огічні уявлення про неї:
Ягілля гіллячка,
Ягільова дочка
Уставала ранесенько,
Умивалася білесенько...
Тут уособлено образ ягілочки, уявлюваної в постаті дівчини. Можна здогадатися, що коло дівчат, яке рухається, символізує сонце, а дівчина-ягілочка всередині -- весну, що пробудилася зі сну. Взагалі на честь весняного сонця, відродження його сили відбувається багато різних магічних дій. Це і обряд вінкоплетіння, і хороводне коло, і
ря к. ї Ро Чу ль - . є - з Її рацишнє свідоцтво
?
БЛАТОСЛОВИ, МАТИ,
ЕСНУ
і чаї оч
зар Й - и,
водіння кривого танцю. Кривий танець символізує і безконечний рух сонця, 1 безконечність руху людського життя (народження, життя 1 смерть). Усе тече без упину й без кінця, і людина намагається знайти кінець тому «кривому танцю»:
А кривому танцю
Та нема йому кінця.
Треба його виводити,
їнець йому знаходити...
Рядки «то вгору, то в долину, то в рожу, то в калину» мають глибокий філософський зміст: сонце по небу то сходить, іде вверх, то йде вниз -- заходить; і людське життя -- народження, життя, повне сил, іде вгору, то воно знижується, заходить -- умирає людина; рожа вважається символом на-
родження, а калина - - розлуки. Існує народна приказка: «Народжується з рожі, а відходить у калину».
Деякі рядки з «Кривого танцю» зустрі" чаємо і в гаївці «Вербовая дощечка», яка також зберігає риси анімістичного дохристиянського світогляду.
Ця гаївка мала обрядово-магічне значення -- наспівати дівчині жениха, напророчити весілля, родинне щастя.
Вербова дощечка, на якій Дівчина виглядає собі милого, зберігає, за словами О. Потебні, символічне значення чарівного
ій
КЛИКАТИ..
Ті 23 чи
ри б ч М.
т
мосту -- переходу від дівочого життя до родинного. О. Потебня допускає також, що в основі цього значення -- міст - - лежить ще давніше, міфологічне значення неба, що по ньому ходить сонце. Відгомін обожнювання природи простежується в деяких піснях, що супроводжують гру-танок «У Ш ума».
М. Грушевський вважав, що «Шум» символізував розбуджену космічну енергію, а всі інші «жартівливі пародійні рими» з'явилися значно пізніше, коли «хоровід зійшов на просту забаву».
У «Короткому словнику давньоукраїнської міфології» С. Плачинди знаходимо таке пояснення «Шуму»: «Зелений Шум -- дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців. Уособлював розквітлу природу, зокрема Славуту (Дніпро), що пробуджується навесні. Святкування Зеленого Шуму відбувалося за найбільшого розквіту весни, під час цвітіння дерев». Максимович також вбачав у «Шумі» Дніпрову воду: «Так в цім зеленому шумі дівчат озвавсь Дніпро, що вдягається в зелень своїх лугів і островів, що шумить у весняній повені своїй і дає тоді повну вільготу рибальству » Цікаво, що за часів первісної культури слова «ліс» не було, а був «шум». Така назва лісу зберігається і сьогодні в далеких
Ці 57 -, ч і 7
4
1
заз у зреоуіеЙен Індекс 30617. Зам. Мо 0331203
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті «Преса України»
південнослов'янських народів, зокрема сербів, болгар
Можна здогадуватись, що основною метою первісного «Зеленого Шуму» було
заворожування весняного лісу, листя нац) |
деревах, трави, шуму зеленої весни
Віра в магічну силу слова 1 дії є ОСНОВОЮ старовинних хороводно-їгрових танців та веснянок землеробської тематики. Зображення бажаного за дійсне мало напророчити, зачарувати майбутній урожай
Орел толе азорав
Та пшениці настяв,
Крилечками заволочив,
А дрібен дощик тпримочив
Роди, Боже, пшеницю
І всякую ташницю.
З давніх-давен відомий також обряд чарувального характеру -- збірна каша» «Як починаються веснянки, то в первий раз варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують і пробивають його колком Оце до цього звичаю Й пісня
Закопали горщик каші,
Ще й колком трибили,
Щоб на нашу на улицю
Парубки ходили»
Учені вважають, що таким чином у давн! часи робилася жертва матері-зємлі, ЯКА повинна була благословити молодь на НОВЕ життя, на кохання
Гож уклонімося 1 ми рідній матері-землі, згадаймо весняні Пісні наших далеких пращурів, щоб закликати весну, а 9 нею добробут, алагоду, любов.
Благослови, мати,
Весну закликати"!
Весну закликати,
Зиму троводжати!
Зимонька є аозочку,
Літечко а човночку
Лідія КОЗАР
реса « Слова Просвіти»; 25 2001, Київ-1, заву. іок Музейний, 8. Всеукраїнське товариство «Просвіта» ні Тараса Шевченка, тел.228-01-30
Наклад 3000
- ЕЕ ЕСЕ РІС нн ан їй жо ж ст