Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ · с. 5сторінка оригіналу ↗

ВЕЧІР У ТЕАТРІ ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙ

Слово Просвіти, №64 за 1999 рік

Цей «Вечір» збудив ностальгійні спогади про театр імені М. Щепкіна, яким він був колись, і поважні роздуми про його майбутнє. Виставу («На перші гулі» С. Васильченка та «Хто сміється, тому не минеться» І. Тендентникова) було поставлено за кращими традиціями (постановник — заслужений артист України Микола Ластовецький), які публіка почала вже забувати: це і рідна українська мова, і живий оркестровий супровід, а не фонограма (музичне оформлення — Володимир Серебряков), і справжні декорації, а не натяки на них чи й повна відсутність останніх, і реалістична манера подачі драматургічного матеріалу при всьому його комізмі. І оркестровий супровід, і хорові сцени (хормейстер — Ніна Федюкіна), і танці (хореографія — Тетяна Сердюк) справили вельми приємне враження. Особливо вразили чудові декорації (сценографія і костюми — Алла Ластовецька). Успіх виставі головним чином забезпечили актори. Найвищої похвали заслуговує Валентин Бурий, зайнятий в обох водевілях. І заморений, сонний, сердитий, уже підстаркуватий Савка, і зашуганий та заклопотаний, у зрілих літах Омелько — однаково органічні й цікаві. Переконлива й Алла Ластовецька — як статечна, добропорядна Василина, так і лукава, непутяща Феська: обидві ролі зроблено добротно. У різних вікових категоріях виступив і Анатолій Красовський — дід і Павло. В обох ролях він виглядав природно й симпатично. Запальна Ольга Кисиленко в ролі Параски створила яскравий, виразний образ жінки, яка тримає чоловіка під підбором, і все-таки чоловіком одуреної. Колоритну, соковиту гру продемонструвала й Нонна Платонова в ролі Палажки, такої собі на умі, хитренької і не вельми порядної молодички. Дещо скутою здалася мені Олена Берелет у ролі Оленки — чи від недосвідченості, чи від такого трактування ролі. Але ж Оленка не така вже й сором'язлива дівчина, вона знає, чого прагне, і таки добивається свого. Цілком дженджуристий, як і має бути по ролі Тимоша, Віталій Хоменко. Вистава весела, інтригуюча, з самобутнім українським гумором, з щасливими розв'язками, сприймається глядачем з неослабним інтересом від початку до кінця. І все-таки вистава спонукає до серйозних роздумів. Усе це — десерт. А коли ж театр приготує більш ґрунтовну поживу? Маю на увазі класичну українську драму. Дехто вважає її архаїкою, та думаю, що М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий переживуть сучасних театральних невігласів, але чому вже ціле покоління глядачів окрадено? Беручи останнім часом у художні засоби абсурд та порно, театр відштовхує від себе залишки культурної театральної публіки, розраховуючи, мабуть, на ринкову, і не усвідомлює того, що остання схильна проводити своє дозвілля зовсім в інших закладах. А театр є номінально і має бути по суті закладом культури. Причому, високої. Микола ПЕТРЕНКО, м. Суми

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин