ЯК ПАРОСТЬ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЗВІДКИ НАШІ ІМЕНА?
Слово Просвіти, №64 за 1999 рік
У кожного народу є імена питомі, традиційні й чужі. Добре, коли їх кількість зрівноважена, і тривожно, коли чужих стає аж так багато, що вони витісняють свої, рідні. Хоча, звичайно, окремі імена так приживаються в іншого народу, що згодом забувається їх походження. При цьому і вимова, і формозміна запозичених імен пристосовується до вимови й формозміни слів мови, куди вони потрапили. Так, звичними для нас стали імена давньоєврейського походження Марія, Іван, грецького — Ірина (а ще Ярина), Василь, латинського — Марина, Валерій, єгипетського — Таїсія, перського — Дарія, індійського — Ніл, грузинського — Ніна, готського — Алла. Вони потрапили до нас після прийняття християнства, коли імена почали давати за календарними святцями. Нагадаємо: святці — це спеціальна книжка, де подано у календарному порядку списки святих і церковні свята. Дитина, названа за святцями, потрапляє в опіку того святого, чиїм ім’ям охрестив її священик, тобто у новонародженого з’являється ангел-охоронитель. Поступово забуваються не лише джерела запозичення імен, а й первісне їхнє значення. Наприклад, лише читаючи Старий Заповіт (першу частину Біблії) можна довідатися, що давньоєврейською (івритом) Ной означає потішення, Юда — хвалити Бога, Самсон — сонечко, Ісус — спаситель. У Новому Заповіті (другій частині Біблії) нам трапляються імена, значущі в грецькій мові: Христос — помазанець (івритом — Месія), Петро — камінь тощо. Окремі імена відомі у перекладі. Наприклад, Віра, Надія, Любов. Спочатку вони були перекладені старослов’янською із грецького церковного календаря, а вже згодом ці повнозначні слова поширилися в ролі імен і в українській мові. Ви, напевно, помітили, що досить часто дітей або й уже дорослих людей у колі рідних, друзів називають скороченими варіантами імен. Нерідко вони мають пестливий характер. В українського народу майже до кожного імені є багато пестливих милозвучних варіантів. Наприклад, на Дмитра (у грецькій мові воно означало присвячений богині родючості та хліборобства Деметрі) кажуть Дмитрик, Дмитрусь, Дмитричок, Дмитруньо, Дмитрочко, Дмитрунько. Олександр (по-грецькому мужній, оборонець) для люблячих батьків звучить як Олесик, Лесик, Олелько, Лель. Катерина (походить також від грецького чистота) — лагідно Катруся, Катруня, Катронька, Катречка, Катеринонька. Чи перекладаються імена з однієї мови на іншу? В абсолютній більшості — ні, не перекладаються, а лише співвідносяться. Порівняймо: українське Олена — польське Helena — російське Елена; українське Михайло — єврейське Мойша; українське Іван — польське, чеське Ян; українське Ганна — російське Анна. Є й українське ім’я Анна. Зменшувально-пестливе від нього Аничка, Анця, а від Ганна творяться слова Ганнуся, Ганночка, Ганнонька, Ганнуля, Ганнулька, Ганнулечка, Ганнусечка, Ганнуська. От аж скільки! Досі ми з вами говорили про імена, що прийшли в Україну з прийняттям християнства. Багато з цих імен прижились у нас настільки, що сприймаються тепер як українські. А цікаво, чи ж були в нас колись свої, не запозичені імена людей? Так, безсумнівно. І так само, як у інших народів, вони щось означали. Наші пращури любили називати дітей іменами тварин, птахів, риб, комах, рослин, назвами предметів побуту, продуктами харчування, як-от: Вовк, Беркут, Лебідь, Сом, Комар, Дуб, Калина, Борщ, Колоб. Називали за зовнішніми ознаками, за особливостями поведінки, рисами характеру: Рудак (рудий), Мал, Мовчан, Веселик, Добрило, Храбр. У імені могло виявитися ставлення батьків до появи дитини: Бажен (бажаний), Неждан (нежданий). Дуже гарними, приємними за значенням і звучанням були імена у дівчат: Лада, Любава, Голуба, Милава. А ще називали за часом народження: Весна, Підосінь, Субота, Неділя, або просто — за порядком народження: Первуша, Вторак, Третяк, Четвертак, П’ятнуша, Шестак, Семик, Осьмух, Дев’ятко. Між іншим, число дев’ять вважалося священним у дохристиянські часи, його пов’язували з богом блискавки, грому, дощу Перуном. Вважалося, що він їздить по небу колісницею, запряженою дев’ятьма кіньми. Родина, де народилося дев’ятеро дітей, нібито перебувала в особливій опіці Перуна. Були й такі імена, якими батьки сподівалися зберегти свою дитину від злих сил. Ось вони: Крив, Некрас, Олух, Грдиня (гидота) і навіть Дурак. Ці імена давали паралельно зі справжніми, гарними. Незнайомим людям або таким, що не довіряли, повідомляли лише друге, непривабливе ім’я з тим, щоб дитина їх не зацікавила. Ну а Кощій? Чи це тільки ім’я казкового персонажа? Виявляється, ні. Це половецьке ім’я. Пам’ятаєте з історії: половці — кочові племена, що жили у степах на південь від Київського князівства. Так-от, у половецькій мові Кощій означав «слуга в обозі». А в давньоукраїнській мові — це вже тільки ім’я. У київських князів спочатку панували імена скандинавського походження, пристосовані до давньоукраїнської мови: Олег (від Гельг — священний), Ольга (Гельга — свята), Ігор (від Інгва: Інг — молодий, вар — військо). Ольга перша порушила традицію іменування княжичів, адже вона нарекла свого сина Святослав. Це ім’я утворене від дослівного перекладу на давньоукраїнську мову двох варязьких (скандинавських) імен Олег і Рюрик. Саме з легкої руки княгині Ольги пішла традиція називати спадкоємців княжого роду складними українськими іменами. Другою частиною таких імен могли бути слова -слав, -мир, -волод, -полк: Ярослав, Всеслав, Радислав, Остромир, Володимир, Житомир, Всеволод, Святополк, Ярополк. Імена князівен: Предислава, Святослава, Горислава. Такі імена полюбилися й іншим слов’янським народам. З прийняттям християнської віри поширилася традиція давати два імені: одне із святців, а друге — язичницьке. Як ми вже з вами знаємо, подвійні імена не були дивиною для наших пращурів. Традиція подвійних імен жила в Україні довго. Пригадаймо: гетьман Хмельницький звався Зіновієм Богданом. А поет 20-х років ХХ століття Антонич мав ім’я Богдан-Ігор. Зрідка й тепер батьки звертаються до цієї традиції. З’явилися маленькі Анни-Марії, Ігорі-Василі тощо. Скажемо кілька слів про моду на імена. Вона досить мінлива й чутлива до змін у житті. Ще й тепер у людей старшого віку трапляються такі імена, як Барикада, Муза, Атом, Гелій. У значенні імен ці слова так і не прижилися. Ще до середини ХХ століття були звичними імена Ївга, Горпина, Мотря, Яким, Лаврін, Пилип. Тепер таких імен українським дітям не дають. Як не дають російським дітям імена Хавронья, Акулина, Акакий, Калистрат. Якихось 20—30 років тому немодними були імена Настя, Денис, російські варіанти імен грецького походження Филипп, Никита, Кирилл, лагідні форми російських імен Ваня, Даша, Маша. Поступово мода до них знову стала прихильною. В окремих випадках можна пояснити примхи моди. Так, до популярності імені Денис спричинилися чудові оповідання про маленького Денисика російського письменника Віктора Драгунського. Ім’ям Крістіна багато ваших ровесниць завдячує популярній російській співачці. Однак не завадить знати, що в українців є здавна свій відповідник цього імені грецького походження: Христина, лагідно Христинка, Христуня, Христечка, Христинонька (варіант Христя тепер не вживається). Можна почути жіноче ім’я Ніколь. Український варіант — Миколая. До речі, парні чоловічі та жіночі імена побутували здавна, як-от: Іван — Іванна, Валентин — Валентина, Євген (Євгеній) — Євгенія, Михайло — Михайлина, Мирослав — Мирослава тощо.
Сторінку підготувала кандидат філологічних наук Наталя ДЗЮБИШИНА-МЕЛЬНИК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
