МАЛІ МІСТА УКРАЇНИ · с. 14сторінка оригіналу ↗
Продовження. Початок у ч. 7—11 за 1998 рік; ч. 1—3, 5, 6, 8 ц. р.
Слово Просвіти, №64 за 1999 рік
Невеличке село в закарпатському краї, над річкою Боржавою, – нині це все, що залишилося від літописного Боржавського городища, могутньої колись столиці тамтешніх князів-русичів. Лише предківські легенди донесли до нас ті події, що відбувалися в цих землях понад тисячу років тому, у IX столітті, коли, за словами літописця Нестора, «угри..., прийшовши зі сходу, ринулися через гори великі, що прозвалися горами Угорськими, і стали воювати проти слов’ян і волохів, які тут жили...» Одна з цих легенд, записана на Мукачівщині відомим українським етнографом Петром Совою, розповідає нам історію Боржавського замку. За цією легендою, замок існував уже тоді, коли «мадяри кочували по причорноморських степах і їх почали тиснути печеніги». На той час (говориться в ній далі) літописний угорський король Арпад увійшов у приятельські відносини з галицьким племінним князем і навіть заручив свого сина Коломана з княжною Милотою. Але Коломан тим часом пішов воювати з печенігами, а князь, забувши про свою обіцянку, видав Милоту заміж за боржавського князя-русича Чорногора... Арпад, на вимогу галицького князя, дав урочисту обіцянку не чіпати Чорногорових володінь. Тим часом мадярське військо було розбите печенігами, і Коломан повернувся додому. Засумувавши за своєю нареченою, виданою за нелюба, королевич, переодягшися мисливцем, вирушив до Боржави. Але тільки-но він дістався до річки Латориці, як Чорногорові воїни, гадаючи, що це мадярський розвідник, узяли його в полон. Князь ув’язнив Коломана в замку.
Тим часом Арпад, довідашись про це, зопалу порушив дану руським князям присягу і вирушив походом на Боржаву. Почався кривавий бій під стінами замку. Русичі оборонялися як могли. Навіть княгиня Милота, забувши про свого колишнього коханого, кинулася з мечем у бій. Поки замкова сторожа відбивала мадярський напад, Коломан встиг утекти з в’язниці. Помчавши на допомогу своїм, він зняв меча з убитого воїна й зарубав ним першого-ліпшого русича... Але, побачивши, що то була його кохана Милота, він сам укоротив собі віку. «Дізнавшись, що сталося, Арпад у гніві наказав Боржавський замок цілком зруйнувати і зрівняти із землею... Лише купа руїн та рови навколо них на околиці села Вари в луковині Боржави зберігають про нього пам’ять уже понад тисячу років», – так закінчується ця легенда. За даними угорських хронік, саме з цього часу, тобто з IX століття, місто Боржава стало центром одного з комітатів Закарпаття – Боржавського. Проте в XIII столітті комітатську верхівку було перенесено до міста Берегового, а саму округу перейменовано на Березьку. Колишня назва – Боржава – поступилася місцем новій – Вари (від угорського «var» – городище, замок). 1354 року Вари одержали від королеви Ержебети Маґдебурзьке право, яке передбачало цейовицями, а згодом – Мацієвим. Уже 1557 року Станіслав Мацейовський дістає нову грамоту, тепер уже від короля Сиґізмунда II Августа, – на підвищення Мацієва до міського статусу і надання йому Маґдебурзького права. Привілеєм передбачалося, зокрема, що маціївські міщани «увільняються з-під влади й судочинства воєвод, каштелянів, старост та інших урядовців». Міщанам дозволялося проводити тижневі торги й три річні ярмарки. Водночас власник міста одержував дозвіл «на знак особливої ласки... йому або його спадкоємцеві замок побудувати». Замок справді було побудовано. Пізніше, уже в 1680-х роках, його перебудували наступні власники містечка – Мьончинські, залучивши до цих робіт турків, захоплених поляками в полон під час битви 1683 року під Віднем. З’явився у Мацієві й католицький костьол, що зберігся до наших днів. 1575 року Мацейовські «за купчим записом» продали містечко брацлавському воєводі князеві Вишневецькому. Саме тоді, очевидно, Маціїв дістав герб із зображенням родового знаку цієї князівської родини: «На червоному тлі золотий півмісяць, обернений рогами донизу; під ним золота шестикутна зірка, а над півмісяцем хрест із перехрещеними кінцями». Навіть після того, як Маціїв перейшов до інших власників, на печатках містечка залишався цей герб: зображення його, зокрема, відоме з печатки, датованої 1710 роком. 1658 року містечко у Вишневецьких відкупили князі Сапіги, а ще десятьма роками пізніше – графи Мьончинські.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
