Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ · с. 3сторінка оригіналу ↗

ВИКОНАТИ СВІЙ ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК

Слово Просвіти, №64 за 1999 рік

Олесь Панасович Силин — ветеран воєн, заслужений архітектор України, заслужений діяч культури України, головний експерт Всеукраїнського фонду по відтворенню пам'яток імені Олеся Гончара. Кор.: У Ваших виступах на радіо, в пресі завжди звучить глибока стурбованість подальшою долею нашої держави. Ви глибоко аналізуєте шляхи відродження України та розвиток державної політики на майбутнє. 31 жовтня мають відбутися вибори Президента України. Що треба врахувати нам, щоб не помилитися, обираючи, і яким, на Вашу думку, повинен бути майбутній Президент? О. Силин: Насамперед щонайкоротше визначимо роль Президента для держави. Якого Президента потребує Україна? У прямому перекладі з французької мови, президент — це «та людина, яка є попереду всіх». Отже, це державець, що є своєрідним батьком нації. На нього покладається щонайвища відповідальність за долю держави і народу, його мирне життя і щастя. Отож — «до булави треба ще й голови». Тобто Президент повинен відповідати всіляко своєму високому призначенню. А при тому має бути і зворотне: «До голови треба й булави...» Себто — широкі права Президента, обумовлені відповідними законами. Адже всохле джерело — вселюдську спрагу не втамує. До того ж, наше майбутнє залежить від стану, в якому перебуває наша держава тепер, і від того, чи відповідатиме Президент об'єктивним вимогам, щоб подолати ті перепони, які нагромадилися за радянського режиму і лишилися тяжкою спадщиною нам у відродженій тепер незалежній Україні. Образно ж кажучи, ми стоїмо на березі напівлегендарного, безповоротного «Рубікону». І кожен неосмислений, а ще гірше — антидержавний крок може стати фатальним для нашої державної незалежності. Отже, конче потрібно глибоко осмислити роль Президента для держави і долі народу. І саме тому обраний нами Президент має бути отим Атлантом, який на своїх плечах тримає надійно наш національний Всесвіт. Нічого не може бути дорожчого для кожного народу від його державної незалежності, відчуття господаря саме на своїй землі. Отже, найперше і найважливіше — усунення загрози її втрати, так тяжко нами здобутої. Це було б непрощенним і зрадою нашим козацьким пращурам. А така загроза вже нависає, її на нас насувають ті, хто всіляко прагне повернути наш народ до казарми «Союзу». Вони виходять з того, що за низку століть поневолення України царською, а затим радянською імперіями наш народ національно деформований. Чинилося це свідомо — планово, витравлюючи національну свідомість народу та його консолідацію. А мета — підмінити високу духовність і відчуття громадянського обов'язку лише фізіологічними потребами. Водночас вбивалася і господарча ініціатива, така притаманна українцям скрізь, де вони проживали. Колись самодостатня всіма природними цінностями Україна, будучи пограбованою імперськими режимами, тепер збідніла, а екологічно стала небезпечною. І, зрозуміло, все це вчинено не за вісім років незалежності України, які те, що цю спадковість одержить і обраний нами Президент. А до цього всього радянський тоталітарний режим компартійної диктатури свідомо не створив жодної демократичної партії, яка б узяла на себе відповідальність за долю України. Так само і щодо лідерів державотворення. Це так. Проте в Україні є досить діячів, гідних уваги, поваги і довіри, які не тяжіють до реанімації згубного режиму насильницького тоталітаризму, який сам себе доконав 1991 року. Зрозуміло, що мало хто з цих діячів набув необхідного державотворчого досвіду президентського виміру. Тому неприпустимим було б мислити поза увагою і окремих діячів радянського часу. Кажу про це осмислено, з усією відповідальністю вченого, громадянина і офіцера, який за 86 років свого понадактивного життя не був ні комуністом, ні комсомольцем, ні навіть піонером. Не входжу ні до якої партії і дотепер. І без будь-яких винагород понад 50 років працюю на Україну. А притім маю всі підстави напевно стверджувати, що навіть серед високорангових діячів радянського часу є всіляко достойні сини України. Вони навіть за умов драконівського тоталітаризму, обіймаючи високі партійні посади, не зрадили свого народу, не чинили лиходійств. Вони, як тоді визначали, будучи «мобилизованные партией», ризикуючи не тільки посадами, лишалися порядними людьми, справжніми патріотами. Це на відміну нинішнім лідерам так званих «неокомуністів», «неосоціалістів» та інших «ліваків». Це ж вони, не зрікшися від злочинів своїх попередників і не маючи реальних програм розбудови Української держави, демагогічно волаючи, тягнуть усіх до так званого радянського «раю». Хоч радянської влади в нас не було, а тільки її опоганення. І бездумно — не дослухатися до порад та попереджень тих діячів, які стоїчно витримали перевірку тоталітарним режимом. А ще треба зважати на те, що і серед них є потенційно першорядні кандидати в Президенти, які готові віддано служити Україні. Прикладом цього є нинішня плідна національно-державна діяльність провідних діячів націонал-комуністів колишніх республік Союзу: Шеварднадзе, Алієва, Карімова, Назарбаєва, Бразаускаса, Лучинського тощо. А в Україні: першого пострадянського Голови Верховної Ради, а затим Президента — Леоніда Кравчука, а також Леоніда Кучми, які і тепер у першій лаві борців розбудови незалежної України. Їх чимало. Те саме і щодо глав силових органів. Серед них широке народне визнання мають, зокрема, екс-прем’єр незалежної України, генерал Євген Марчук, а також генерал Василь Дурдинець. Саме тому переполохані реставратори тоталітарного режиму запекло оббріхують... отаких комуністів-патріотів старої генерації. Їх облудно звуть «зрадниками», «перекинчиками» тощо. Хоч не збагнути: що ж ними зраджено? А от те, що вони самі є «підкидчики» чиїсь, — зрозуміло. І прикро, що збайдужілі до всього, і долі своїх дітей та онуків, деякі наші громадяни, забувши страхітливі злочини так званої радянської влади, без роздуму сприймають ці наклепи. Отож, старий, однак і сьогодні діючий засіб наклепів безсмертний, як і провокації. Насправді ж, історія людства з найдавніших часів виповнена численними фактами щодо так званих «зрадників» серед відомих державних діячів. Вони, полишивши свій аристократичний стан, пішли в народ і повели його за собою в ім’я благородних ідей. Іменами таких так званих «зрадників» рясніє історія. Отак у ХVII столітті англійський лорд Олівер Кромвель — виученик Кембриджського аристократичного університету очолив опозицію проти консерваторів і так званого «Довгого парламенту», який і розігнав. Так само і Палату лордів, до якої перед цим входив. А 1649 року домігся страти короля Англії. Створив перед цим непереможні бойові загони з ремісників і селян, названі в народі «залізнобокими». Так звали і самого Кромвеля. Під його командуванням «залізнобокі» кілька разів погромили королівські війська. Він же проголосив Англію республікою. Збереглися документи його державного спілкування з гетьманом Богданом Хмельницьким, який у ці роки очолив національно-визвольну боротьбу України. А Богдан був теж родовитим. То що ж, вони обидва були зрадниками, перекинчиками? Ні, — прогресивними діячами, синами свого народу, що пішли на прю проти свого соціального стану. А Максиміліан Робесп’єр — аристократ, виученик Сорбонського університету, разом з якобинцем Жаном Маратом, тобто своїм класовим ворогом, очолили Французьку революцію і Паризьку комуну. Робесп’єр домігся страти короля Людовика XVI. Отак і лорд-пер, тобто вищий лорд Англії, уславлений поет Джордж Байрон на початку ХІХ століття став прибічником робітників-повстанців «луддитів». І навіть написав текст до їх гімну. Байрон під тиском консерваторів Англії мусив двічі полишати батьківщину. Своїм коштом, ризикуючи життям, створив арсенал зброї повстанцям Італії — «карбонаріям». А затим узяв участь у визвольній війні греків, утримуючи своїм коштом полк повстанців-сулістів. Там він і з життя пішов. А в Англії аристократи довго не дозволяли перепоховати його на батьківщині. Він для них був теж «зрадником». А наш співвітчизник Андрій Потебня — дворянин, офіцер царської армії, рідний брат всесвітньо відомого вченого Олександра Потебні. Антимонархіст. Приєднався зі своїми солдатами-українцями до польського повстання 1863— 1864 років проти Російської окупації Польщі і загинув у бою з царськими військами. Отож він аж двічі зрадник? Перелік отаких «перекинчиків», цих лицарів честі, навіть тільки в нашій історії був би безмежним. А скільки їх було об’єднаних спільною ідеєю. Скажімо, — декабристи, офіцери-дворяни, що повстали проти царату 1825 року. Серед них усі, окрім Пушкіна, колишні царськосельські ліцеїсти. Натхнені антимонархічними революціями в Європі, вони хотіли розкріпостити рабську Росію, її народи. Декабристами-республіканцями були і нащадки гетьмана України Данила Апостола — три брати офіцери Муравйови-Апостоли. А також відомий письменник Іван Котляревський. Але радянська історіографія нарекла їх чомусь «дворянськими революціонерами». То чи зрадники були: Ленін, Бонч- Бруєвич, Луначарський та інші дворяни, які вчинили 1917 року «октябрьский переворот» у Петербурзі, пізніше звеличений як «Великая Октябрьская социалистическая революция»?! Історія вчить нас! Отож, людину, гідну високого звання Президента України, має визначати не комуністично-«стерильна» біографічна анкета. Визначальним має бути її державотворча спроможність, досвід, громадянські поривання присвятити себе відданому служінню Україні. Воскресити в народі високе почуття національної гідності, повернути нас до своєї колишньої слави і в лоно європейської родини, до якої ми, українці, завжди належали. Президент має поєднувати в собі такі якості: — глибокоосмислений патріотизм, що з давньогрецької означає безмежну любов до Батьківщини та її народу; — усвідомлене покликання віддано служити Україні до саможертовності; — бути непохитно принциповим і мужнім в обстоюванні національних інтересів свого народу; — мати стратегічний і дипломатичний хист, щоб спрямовувати і на дальню перспективу внутрішню та зовнішню політику нашої держави; — мати добропорядне ім'я, високі моральні засади і матеріальну безкорисливість; — достатню обізнаність з провідними галузями народного господарства, науки, техніки і мати в цьому певний практичний досвід; — те саме щодо обізнаності внутрішнього і зовнішнього стану нашої та інших держав; — бути високоосвіченим щодо рідної та світової культури, володіти іноземними мовами і передовсім українською — державною — та широко послуговуватися нею; — мати чітку і реальну програму на ближчу і дальню перспективу в розбудові нашої держави; — вважати стратегічним напрямком своєї діяльності забезпечення миру, національної і соціальної злагоди в державі, поступове піднесення добробуту населення, національної культури і мови; — вважати стратегічним як ширше і невідкладне залучення до державної діяльності прогресивних науковців, фахівців та молоді — могутнього потенціалу нашого майбуття. Висловлю побажання-заклик, обумовлений гірким досвідом мого життя, до виборців. Ще в І столітті нашої ери мудріший з мудрих філософів Сенека застерігав: «Немає рабства ганебнішого, ніж рабство духу». Отож, усі ми, громадяни незалежної держави України, зобов’язані усвідомити собі, що гріх лишатися осторонь боротьби з тими, хто прагне позбавити нас найціннішого — нашої незалежності на своїй землі. І щоб знов загнати нас до всесоюзної чи російсько-імперської казарми. А це означає приректи себе, своїх дітей та онуків у солдафонів для воєн чужих інтересів та імперських амбіцій. І все це вже було протягом століть і навіть ще кілька років тому в так званому Союзі. А ми, живучи на благодатній землі України, тоді вже ніколи не будемо вільними і заможними. Це наша остання можливість підвестися. Тому непрощенним гріхом буде, якщо ми лишимося байдужими в боротьбі з тими так званими «лівими» — безвідповідальними і небезпечними демагогами. Вони не відреклися від тих страхіть, які чинили їхні попередники, партноменклатурники. А їхні послідовники — «неокомуністи» і «неосоціалісти» не мають науково обґрунтованих програм державобудування, а лише бучні гасла. І вони, як і оті колишні, всі підуть на вибори і обиратимуть своїх «перевірених». А ті, хто зайняв пасивно-лежачу позицію «зневірених», лишаються вдома і бездумно сприятимуть їм. Таке не повинно статися, бо воно згубне для всіх нас, незалежно від національної, соціальної чи релігійної належності. Тому ми повинні бути тільки одностайними. Спільна загроза має надати всім нам наснаги для відпору реакційним силам, що стали на заваді поступу. І обрання гідного України Президента є нашою першорядною справою. Виконаймо ж гідно свій громадянський обов'язок як вагомий внесок у наше спільне майбутнє!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин