Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
БЕЗ МОВИ НЕМАЄ НАЦІЇ! · с. 4сторінка оригіналу ↗

МОВНА СИТУАЦІЯ НА ВОЛИНІ Й ПЕРСПЕКТИВИ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Слово Просвіти, №65 за 1999 рік

Останнє десятиліття в Україні позначене, як відомо, значною динамікою мовних змін. І на жаль, як це не прикро визнавати, —не завжди позитивних. Стан передінфаркту (за словами Ліни Костенко) має свою симптоматику й реальне підґрунтя. «Уможливили» такий стан відомі екстралінгвістичні чинники. І, зауважимо, не лише величезні руйнівні процеси в соціальному, політичному й економічному житті України. Не лише посилення мовного нігілізму громадян незалежної України (воістину: «Свої діти гірше ляха її розпинають»). А головне — відсутність належного державного й фахового захисту. Все це спонукає до невідкладного наукового вивчення та осмислення і реальних (а не паперових!) заходів щодо змін мовної ситуації в сучасній Україні, вироблення чіткої дійової (а не мертвонародженої, подібно до Закону про мови) державної мовної стратегії, яка формуватиме, регулюватиме й упроваджуватиме мовну політику з урахуванням специфіки всіх регіонів і, щонайперше, створить державні гарантії й забезпечить на ділі державний статус української мови у третьому тисячолітті. Настав час конкретних справ, важкої чорнової роботи. Її початком, точкою відліку має стати вивчення мовної ситуації в конкретному регіоні, місті чи селі, позаяк вона, хоч і є своєрідним віддзеркаленням мовних проблем у всій Україні, однак має свою специфіку, що обумовлено численними внутрішньомовними й екстралінгвістичними чинниками. Важливо враховувати й те, що будьяка мовна ситуація завжди є результатом історико-динамічного процесу, з одного боку, і водночас початковим етапом для подальшого розвитку — з другого. Загалом кажучи, мовна ситуація в сучасній Волині, на перший погляд, є втішною й не викликає очевидного занепокоєння, на противагу іншим регіонам. Бо, як відомо, Волинь належить до відносно (принаймні формально!) благополучного мовного регіону України, в якому українська мова є визначальною в усіх сферах життєдіяльності. Доповнимо наші теоретичні твердження мовою цифр: на Волині сьогодні є лише одна російськомовна школа і вісім змішаних (одна —у Нововолинську, дві — в Ковелі, решта — в Луцьку). Усі дошкільні заклади українськомовні, усі періодичні видання, за виняткком однієї, — теж українськомовні (принаймні за статусом). Водночас зауважимо, в області працює шість товариств національних меншин (два — польських, у недільній школі у трьох групах навчаються 72 учні), Товариство чехів і словаків «Матіца волинська» (у недільній школі — 19 чол.), Товариство єврейської культури (у недільній школі вивчають іврит 22 чол.), Товариство німців Волині, Російська спілка Волині, незабаром буде зареєстроване Білоруське товариство в Ковелі. У гімназіях Луцька вивчається польська мова. Мовна ситуація на Волині характеризується переважною диглосією, тобто функціональним розподілом двох основних форм існування української мови: літературної (з писемним і усним різновидами) та розмовно-побутової (інтердіалекту, який виник на ґрунті міських і територіальних діалектів). Обома цими формами, однак, володіють далеко не всі волиняни (зокрема різним виявляється рівень знань і володіння літературною мовою). Визначальною для Волині, на жаль, є активізація в останні роки суржику, що є своєрідним «підсумком» донедавна виправданої державою російсько-української двомовності. На мовній ситуації сучасної Волині загалом та її міст зокрема суттєво позначилися: 1) невмотивовані міграційні процеси, пов’язані з переселенням робітників із Росії після відкриття різних промислових об’єктів у 70—80-х роках; 2) географічне розташування і насамперед — близькість до Польщі; 3) вплив найрізноманітніших говірок України. І хоча волинські міста традиційно вважаються в офіційному спілкуванні одномовними, а українська мова переважальною, однак уже навіть перші соціолінгвістичні дослідження, які проводяться лабораторією соціота етнолінгвістики, створеною на кафедрі історії та культури української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, стверджують непевність мовної ситуації. Інакше кажучи, благополуччя є лише видимим, а не реальним, бо, кажучи словами Лесі Українки: «У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на посаду патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна почути таку фразу: «Як се? от Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він так чудово говорить по-нашому!». «Говорить понашому» — се вже ценз! А послухать часом, що тільки він говорить понашому, то краще, якби він говорив покитайськи» (до М. Драгоманова, 1894). Як сучасно звучать сьогодні ці Лесині слова! Нас насторожує насамперед те, що державна мова не стала дотепер засобом спілкування багатьох працівників охорони здоров’я, органів правосуддя, Міністерства внутрішніх справ, Служби національної безпеки тощо. Українська мова поки що не є мовою повсякденного вжитку й у військових частинах Луцька. До того ж, знання мови не враховується при прийнятті на жодну посаду. Зауважимо, що потепління й зацікавлення згаданих соціальних груп мовців українською мовою, яке спостерігалось у минуле п’ятиліття, помітно згасає. І це не може не хвилювати. А тому всі ці проблеми стали не лише об’єктом наших соціолінгвістичних досліджень, а й телевізійних дискусій (третій рік на Волинському телебаченні у прямому ефірі існує передача «Мова наша калинова», яку ми проводимо разом із заслуженою артисткою України Галиною Кажан). Пройдіть вулицями волинських міст — і вас прикро вразять чужомовні ергоніми, що ростуть, мов гриби після дощу. А яких жнив чекати, коли малюкам у театрі прищеплюють неприйнятні для української мови «оскомні»: приймати участь, так, вірно, товаришом (вистава «Стережись лева»); коротше кажучи, кусок торта, потолок, аяюшкі, кошкі-мишкі, катлєти, страшний («День народження кота Леопольда»). Дотепер волинське керівництво їздить у Кіїв, у них, як завжди, нічого нового. Вони все ще рахують, замість того, щоб мати нарешті власну думку, ставлять запитання, роздають завдання і проводять міроприємства. А ще — багато з них ніяк не можуть ні вимовити, ні провідміняти правильно жодного числівника. Воістину, кажучи словами І. Карпенка-Карого, «неграмотні грамотії». А що вже доводиться терпіти в Луцьку бідній гривні (нема гривнів, де гривна — чого тільки не почуєш у волинських крамницях). Зрештою, вона нетипова для Волині (як і для України загалом): у нас дотепер суцільний «рубльовий» простір. Невпорядкованою і неунормованою (попри всі відомі зусилля міськради) залишається навіть у Луцьку сфера приватних (і офіційних) оголошень та реклами. Абсолютно безконтрольною є система вивісок, цінників у крамницях, барах, на автоі залізничній станціях, у перукарнях тощо. А про етикет у міському транспорті, очевидно, й згадувати неварто. Система їх упорядкування, пропонована нами неодноразово, дотепер нереалізована. Поза увагою місцевої влади і фахівців залишається мовна поведінка осіб, які є «візитною карткою» нашого міста: працівників залізничного й автовокзалів, водіїв автобусів, тролейбусів та маршрутних таксі, провідників у поїздах, а також тих, із ким доводиться спілкуватися лучанам найчастіше, — продавців, лікарів, працівників соціальної сфери, служби зв’язку, державних службовців. Не менше тривожить і мова волинської, за статусом українськомовної, преси. В останні роки все частіше з’являється російськомовна реклама, програма передач російських каналів в основному подається російською мовою (хоча з польської чи німецької — перекладається). У мові преси активізувалися просторічні одиниці, жаргонізми. Спостерігається, до того ж, посилення мовної агресії, зокрема в заголовках статей, у номінаціях ідеологічних супротивників (наприклад, у газеті «Радянська Волинь» зафіксовано кілька десятків назв із негативною конотацією щодо представників правого крила: бандократи, трубадури капіталістичного раю, націонал-шахраї, нова українська шляхта, перевертні, комутанти, скоробагатьки, націонал-екстремісти, політичні донжуани і т. ін.) А отже, настійно відчувається потреба фахового системного регулювання мовного життя області, зокрема в офіційному спілкуванні, в різних побутових сферах. На часі створення спільної програми, завдяки якій було б з’ясовано реальну мовну ситуацію в області, а на її основі розроблено мовну політику в області у третьому тисячолітті. Саме над цим працюють спільно відповідні комісії облдержадміністрації і мовознавці Волинського державного університету імені Лесі Українки. Власне це й стане одним із гарантів поліфункціонального вияву державної української мови в області в наступному тисячолітті. Світлана БОГДАН, м. Луцьк

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин