Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
ЕКОНОМІЧНА ПРОСВІТА · с. 8сторінка оригіналу ↗

У СПРАВЕДЛИВОСТІ І ДЕМОКРАТІЇ НЕМАЄ АЛЬТЕРНАТИВ

Слово Просвіти, №65 за 1999 рік

Настав час внести позитивну корективу у свідомість економічної і політичної еліти українського суспільства на предмет того, що людина працює не заради економіки, а економіка повинна працювати на людину (якою б ця економіка не була), що й передбачено діючою Конституцією, в основу якої покладено пріоритет прав людини. Усвідомлюючи надзвичайну вагу і масштабність проблем, що стоять перед українським суспільством, хочу запропонувати нову методу їх розв’язання, яка передбачає об’єктивну оцінку праці, сучасну технологію формування заробітної плати, пошук фінансових джерел для наповнення бюджету, виплати зарплат і пенсій. На мою думку, заробітна плата, як грошова оцінка кваліфікованої праці, повинна бути не тільки винагородою людини за її працю, а й ключовим елементом справедливого розподілу прибутку між тими, хто вкладає свій капітал, і тими, хто вкладає свою працю. Досвід економічно розвинутих країн світу засвідчує, що фонд заробітної плати в цих країнах становить від 50 до 70 відсотків валового національного продукту. З огляду на економіку основною функцією заробітної плати є забезпечення купівельної спроможності населення і попиту на внутрішньому ринку. Фонд заробітної плати працюючих в Україні становить лише 10 відсотків від національного валового продукту і майже не впливає на попит на внутрішньому ринку. Отже, для того, щоб запрацював внутрішній ринок, потрібно стимулювати попит через підвищення заробітної платив 5–7 разів, попередньо прийнявши пакет законів для захисту свого ринку і національного товаровиробника. Тож, визначившись з основними особливостями позитивного досвіду в питаннях заробітної плати, нам необхідно знайти правовий механізм для адаптації його до українських економічних умов. У зв’язку з тим, що правове поле України визначається основним законом держави, нам потрібно звернутися до Конституції України. При детальному вивченні бачимо, що Конституція – це не тільки основний закон держави, а й угода між громадянським суспільством та державою щодо розподілу сфер діяльності. Держава – легітимна публічна влада, сфера загальних інтересів, громадянське суспільство – це сфера індивідуальних свобод і приватних інтересів. У проблемі взаємовідносин праці та власності ці сфери діяльності визначені таким чином. В Україні в 1998 році державна власність становила близько 40 відсотків. Це бюджетні організації та підприємства, основою яких є державна власність. Відносини, що виникають у результаті взаємодії державної власності та найманої праці, визначаються правовим режимом державної власності і належать до державної сфери діяльності. Колективна і приватна власність у 1998 році в Україні становила понад 60 відсотків. Це організації та підприємства, основою яких є колективна і приватна власність. Відносини, що виникають внаслідок взаємодії цих форм власності та найманої праці, належать до сфери діяльності громадянського суспільства. Отже, маємо дві сфери діяльності – державну та громадянську, зі своїми конституційними особливостями, які потребують двох різних механізмів формування заробітної плати. Механізм для формування заробітної плати в державній сфері загальновідомий. Він визначений Конституцією України і діє таким чином: держава як легітимна публічна влада – в рамках діючої Конституції і на підставі закону про державний бюджет формує бюджет України через свої структурні підрозділи, на підставі закону України про систему оподаткування збирає податки і демократія. Таким чином, це універсальний механізм, який, з одного боку, забезпечує легітимацію і інституціалізацію конфліктів, а з другого – створює можливість соціального партнерства за умови активної участі інституту посередництва (посередництво, добровільне примирення, арбітраж). Оскільки громадянське суспільство – це сфера індивідуальних свобод і приватних інтересів, то працюючі громадяни добровільно об’єднуються в професійні спілки для захисту своїх інтересів. Працедавці для захисту своїх інтересів також об’єднуються в добровільне об’єднання працедавців. Щорічно представники найманих працівників – профспілки та представники працедавців сідають за стіл переговорів, на яких жорстко дискутується питання рівня заробітної плати і окладів, тривалості робочого часу та якості умов праці. Після досягнення балансу інтересів між сторонами укладається угода. Але під час підписання тарифної угоди діє принцип свободи укладання угод і держава не втручається в переговорний процес. Вона тільки затверждує угоду як третя сторона, після чого угода набуває сили закону. Тому цей механізм формування заробітної плати можна визначити як «тарифну автономію», яка повинна гарантуватися основним законом держави – Конституцією. Як правило, рівень заробітної плати, що досягається в результаті переговорів між представниками найманих працівників – профспілками та представниками працедавців, становить від 50 до 70 відсотків національного валового продукту, це в 5– 7 разів вище рівня заробітної плати, що маємо сьогодні в Україні. Отже, тарифна автономія як механізм дає можливість добровільного і справедливого розподілу прибутків між працедавцями і найманими працівниками, до того ж, створює сприятливі умови для формування середнього класу, є елементом відкритого суспільства, в якому всі проблеми розв’язуються публічно, а баланс інтересів досягається прийняттям компромісних рішень. Передбачаю запитання моїх читачів: «Добре, ви показали сучасний механізм формування заробітної плати і адаптацію його до правового поля України, але де ж узяти кошти для виплати зарплат та пенсій, коли немає достатнього наповнення бюджету?» У зв’язку з тим, що протягом багатьох років державним чиновникам так і не вдалося розв’язати цi проблеми, мені випала нагода взяти на себе місію Колумба і відкрити Америку для пенсіонерів і працюючих. Реальне джерело, з якого можна взяти кошти на заробітну плату та пенсії, це «пані Ікс» – тіньова економіка України. Але для цього втаємничену «пані Ікс» потрібно вивести на публіку – тобто легалізувати тіньову економіку України. Враховуючи те, що процес легалізації тіньової економіки досить складний, має свої особливості і тонкі політичні нюанси, слід спочатку детально вивчити це явище. У зв’язку з цим насамперед необхідно визначити генезу, специфічні особливості та реальні обсяги тіньової економіки. Отже, як усе геніальне, тіньова економіка в Україні народилася дуже просто. Якщо державна влада, як мачуха, починає ставитися до національної економіки, вводячи надподатки на прибуток, тоді національна економіка стає тіньовою. Підприємці і підприємства, які працюють міка в Україні має образ благородного розбійника Робін Гуда. З одного боку, діє поза законом і є живильним середовищем для злочинного світу, а з другого — забезпечує робочими місцями багатьох громадян нашої держави. Але, за великим рахунком, тіньова економіка небезпечна, навіть незважаючи на великі прибутки, тому в тіньовій економіці зацікавлена менша частина українського суспільства. Ця зацікавлена меншість ставить себе в небезпечне становище, яке можна порівняти зі становищем людини, що бере бика за роги, не розрахувавши власних сил. Тож, коли настає критична ситуація, вона не знає, як його позбутися. Нині в таких обставинах перебувають «люди імунітету» та багато інших ділків тіньової економіки. А тепер для того, щоб мати повну картину «тінізації» української економіки, нам потрібно перейти від суб’єктивних проявів до системних наслідків цього процесу. З огляду на це необхідно звернути особливу увагу на один небезпечний аспект існування тіньової економіки поруч із легальною. Якщо в державі поруч із легальною економікою існує тіньова, то ефективність легальної економіки, дискримінованої високими податками, завжди буде мінімальною, тому що обов’язково з’являються приховані канали перетікання прибутків з легальної економіки в тіньову. В такій ситуації, при значних обсягах тіньової економіки, легальна економіка вироджується, переростає в живильний придаток і публічне прикриття для тіньової економіки, а сама завжди залишатиметься мінімально ефективною. Тепер стає зрозумілим те, що який би податковий тиск держава не здійснювала на легальну, мінімально ефективну економіку, вона ніколи не зможе наповнити бюджет. І, в той же час, які б кошти держава не інвестувала у відродження і реформування національної економіки, ці інвестиції не дадуть ніякого позитивного ефекту, тому що всі вони через приховані канали перетікання спочатку потраплятимуть до тіньової економіки, а звідти – до кишень тіньових ділків, а національна економіка і далі залишатиметься мінімально ефективною (вартість ширми). За даними державної податкової служби України, в 1997 році 60 відсотків економічного потенціалу нашої країни працювало в тіні, внаслідок чого державний бюджет утратив більше семи мільярдів гривень, що за валютним курсом на 1997 рік становило чотири мільярди доларів США. Це ті кошти, які повинні були б іти на збільшення мізерних пенсій та заробітної плати, але замість цього потрапили до кишень людей, які не хочуть жити за законами українського суспільства. У такій ситуації вражає позиція державної влади, яка у своїх руках має все для того, щоб спрямувати економічну діяльність українського суспільства в правове русло, але протягом багатьох років цього так і не зробила. Тому нам, громадянам України, платникам податків, залишається здогадуватися: або ця влада є абсолютно нездатною, або обслуговує інтереси тіньової економіки і злочинного світу, або і те, і друге разом узяте? У Конституції Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою, таким чином вводячи в ранг пріоритетів суспільства законність, демократію, соціальну справедливість. Тому Президент України як гарант Конституції і вищі посадові особи нашої держави зобов’яспіввідношення прибутків 20 відсотків багатих людей до прибутків 20 відсотків найбідніших становить у США 8,9; в Німеччині 5,7; у Японії 4,3, а в Україні близько 30. Як засвідчує досвід, чим менша різниця у прибутках, тим вищий рiвень життя і тим простіше урегулювати конфлікти між цими групами людей. Універсальним механізмом, що дає змогу врегулювати співвiдношення прибуткiв у відповідності з європейськими стандартами, зняти соціальне напруження і започаткувати співпрацю, є соціальне партнерство. Соціальне партнерство між працедавцями і найманими працівниками – це не платонічна любов, а передусім баланс економічних інтересів, в основі якого чітко простежується закон єдності і боротьби протилежностей. Справа в тому, що працедавці зацікавлені в максимальних прибутках, а наймані працівники – в максимальній заробітній платі. Тому інтереси обох сторін перебувають у неминучому протиріччі. За таких обставин у випадку руйнівного протистояння або перемоги однієї із них у програшній ситуації опиняються обидві сторони. Працедавець стає банкрутом, а найманий працівник втрачає місце праці. Звідси і виникає розуміння необхідності компромісу, в результаті якого стає можливим баланс економічних інтересів між працедавцями і найманими працівниками. Працедавці, погоджуючись на справедливий розподіл прибутку з найманими працівниками через виплату заробітної плати, створюють купівельну спроможність найманих працівників, а купівельна спроможність, в свою чергу, формує попит на внутрішному ринку. До речі, попит на товари і послуги, які і виробляє працедавець. У такий спосіб працедавець досягає своєї стратегічної мети – отримує максимально можливий прибуток. У свою чергу, наймані працівники, на вигідних умовах продаючи свою працю, сприяють створенню прибутку працедавцiв. Працедавці, зацікавлені у збільшенні свого прибутку (при стимулюючому законодавстві), вкладають отриманий прибуток в розширення виробництва, що сприяє створенню додаткових місць праці, а додаткові місця праці дають змогу збільшити виробництво товарів і послуг, що неминуче призводить до посилення пропозиції на внутрішньому ринку. Таким чином, наймані працівники отримують свій виграшний приз – додаткові місця праці, товари та послуги. У підсумку соціальне партнерство сприяє справедливому розподілу прибутків між працедавцями і найманими працівниками, створює баланс між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, є основою гармонії соціально-економічних відносин у суспільстві. А сьогодні в Україні як результат більшовицьких методів розв’язання проблем спостерігаємо руйнівні наслідки «перемоги» працедавців над найманими працівниками, «перемоги» інтересів держави над інтересами громадянського суспільства, в результаті яких майже 80 відсотків населення опинилося за межею бідності, вкраїні панує масове безробіття, звичайним явищем стала невиплата заробітної плати, банкрутство підприємств через відсутність платоспроможного попиту на виготовлену продукцію, тіньова економіка, високий рівень злочинності, фактично повне банкрутство економічного і політичного курсу діючої влади. Петро ВИГОВСЬКИЙ, м. Сімферополь

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин