Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«ПРОСВІТА»: 1868—1999 · с. 9сторінка оригіналу ↗

СПИРАЮЧИСЬ НА ВЛАСНІ СИЛИ

Слово Просвіти, №65 за 1999 рік

«Українська держава і права корінної нації» — науково-практична конференція на цю тему відбулась у Дніпропетровському палаці культури студентів. Її організувала обласна організація Товариства «Просвіта». — Ми просто забов’язані були провести подібну конференцію, — заявив голова обласної «Просвіти», письменник Володимир Заремба. З тривогою усвідомлюючи, що ми практично не маємо української періодики, національної духовності, фактично у нас немає національної церкви — майже вся вона підпорядкована Московському Патріархату. Немає свого книговидавництва — прилавки магазинів та оптовий ринок завалені книжками російською мовою. Я вже не кажу про інформаційний простір — тут теж скрізь править бал російська мова. І навіть ті незначні досягнення, що були у сфері нашої духовності в перші роки незалежності, майже втрачені. Сьогодні по нашій незалежності при потуранні влади топчуться грошові мішки. Тому всі, хто належить до корінної нації Української держави, не повинні бути байдужими до того, що відбувається, не можуть вони стояти осторонь, коли бачать, як розтягається їхня вимріяна віками незалежна держава. Ми скликали цю конференцію, щоб хоч якось виразити свій протест насильству, шовіністському екстремізму, що проводиться в Україні з легкої руки і при потуранні наших нинішніх можновладців усіх рівнів. Учасники конференції перейняті тривогою, болем за сьогоднішній день України, за майбутнє її народу, який понад триста років прожив під окупацією російськорадянської імперії. І про це говорили доповідачі: доктор історичних наук, професор Анатолій Черненко, заступник голови Товариства «Просвіта», журналіст Сергій Довгаль, голова обласної письменницької організації Віктор Савченко, голова обласної організації Спілки офіцерів України, полковник запасу Віктор Таратушка, доктор філологічних наук, професор Анатолій Поповський, викладач Дніпродзержинського технічного університету Володимир Яніченко та інші. Всі вони були одностайні в тому, що за первісною ейфорією незалежності націонал-патріоти проґавили початок процесу сходження України з суверенного шляху в колоніальну залежність, не забили своєчасно тривоги щодо процесу суцільної русифікації країни, чого навіть не могли досягти циркуляри царської влади про невизнання української мови і різні постанови партійних ЦК. Минуло майже десять років з дня прийняття Закону про мови в українській державі. І що з того? Зрушення, що аж ніяк не робить честі органам так званої народної освіти, дуже й дуже незначні, принаймні на Дніпропетровщині. Більшість чиновників, зазначалось на конференції, користуватися українською мовою, до чого їх зобов'язує і Конституція України, «не бажають». І коли до одного із високопоставлених дніпропетровських керівників просвітяни звернулися з цим запитанням, він буквально скипів: «Что вы лезете ко мне! На каком языке хочу, на таком и буду говорить. И вы мне здесь не указ». І це слова особи, призначеної на високу посаду Президентом! Як і які інтереси України можуть захищати подібні керівники? Тривожним набатом прозвучала заява учасників конференції, адресована в Організацію Об’єднаних Націй з проханням направити інспекцію в Дніпропетровську область, де проводиться явна дискримінація корінного населення, української культури і державності, де триває ущемлення національних кадрів, де при владі в багатьох випадках стоять люди, які не володіють та й не хочуть володіти державною мовою. Заяви ж з цього приводу і в обласні організації, в і Кабмін, і Верховну Раду залишаються без відповіді. Ще треба сказати, що конференція (а до цього зобов’язувала тема) проходила гостро і по-діловому. Було видно, що в залі зібралися люди, в яких по-справжньому болить серце за неньку-Україну, яким небайдужий її завтрашній день, доля її народу. І тому було цілком зрозумілим нетерпіння, з яким учасники конференції очікували на виступ знатного гостя Левка Лук’яненка, одного з найвідоміших патріархів-борців за незалежність України. Його доповідь «Держава. Людина. Нація» органічно вписалась у тему конференції, тим самим мовби підкресливши всю важливість, актуальність порушених на ній питань. Звичайно, було чимало запитань до відомого юриста, політика, дипломата, нарешті, справжнього громадянина України. І на перше, як йому бачиться вихід України з економічної кризи, Л. Лук’яненко відповів, що для цього необхідно, аби на наступних виборах Президентом було обрано людину, яка б не дозволила розбазарювати, як нині, багатства України, не потурала кланово-мафіозним структурам, а, оточивши себе чесними людьми-патріотами, почала виводити державу з тієї халепи, в яку вона потрапила, спираючись на власні сили. У цілому ж, мій девіз, підкреслив Левко Григорович, — «Молодій українській державі — українську владу!». Іншими словами: нам потрібна влада, яка б жила турботами свого народу, піклувалася про нього, а не танцювала під дудку іноземців, у чому ми ще раз переконалися, розкриваючи свої худющі гаманці для сплати підвищених житлово-комунальних послуг під схвалення заморських «благодійників» із МВФ. Юрій КАЛЬЧЕНКО, м. Дніпропетровськ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин