БЕЗ МОВИ НЕМАЄ НАЦІЇ! · с. 2сторінка оригіналу ↗
ВСТУПНЕ СЛОВО ПАВЛА МОВЧАНА
Слово Просвіти, №65 за 1999 рік
П'ять років тому ми в цій залі збиралися, зреагувавши миттєво на намір надати Президентом Л. Кучмою особливого статусу російській мові в незалежній Україні. Ця реакція була не лише миттєвою, а й всеохопною. Сьогодні, оглядаючи цю залу, можу зазначити, що владі вдалося не лише досягти бажаного, а й за п'ять років приглушити наші рефлексії, погамувати наші устремління, політично поклинцювавши національне тіло. Один із учасників тієї пам'ятної конференції «Мова державна — мова офіційна» пропонував змінити мотивацію боротьби на мотивацію дій. І пригадую, що у відповідь йому пролунали твердження: боротьба за Україну вся ще попереду. Боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак за державу. Цитую дослівно: «Я ці два поняття ідентифікую: адже без української мови, без української культури немає України. Боротьби нам не уникнути. А той, хто хоче уникнути, імітує певні здобутки...» Ми розуміли тоді, що вимоги, які ми ставили перед керівництвом держави, всі ті заяви, звернення, вимоги, резолюції, угоди про співпрацю не будуть виконані. І особливого сприяння національній справі не могло бути. І зрозуміло чому, адже в урядових структурах були відсутні ті, хто міг би забезпечити той особливий режим українській справі, що виявилася ледь притомною після проголошення незалежності. Чого ми просили ще вчора від можновладців? Волі для рідного слова, не розуміючи, що без вирішення найважливішої проблеми, проблеми влади, ми не можемо розраховувати бодай на мінімальний поступ. Ми посилалися на відомі світові авторитети, на право нації, ми цитували Потебню і Гумбольдта, Огієнка і Грушевського, Петлюру і Міхновського, Ярослава Стецька і Євгена Маланюка, Юрія Липу і Ольжича. За п'ять років, що збігли, ми всі прийшли до головного висновку, який свідчить про певний поступ та політичне змужніння. Ми вимагаємо влади, а не запобігаємо ласки. Тобто вимагаємо не частковостей, а повноти національного буття. Ми вимагаємо фактично волі для всього українства, а це можливо тільки при цілковитому його розкріпаченні. І передовсім у мовній сфері, що, у свою чергу, вимагає перегляду основ існуючої космополітичної ідеології, перегляду культурної політики, основ освітньої системи, діловодства, упровадження в усі наукові, інформаційні та виробничі сфери української мови, яка тепер уже має конституційне забезпечення. Все це потребує напруження, боротьби, а не її імітації. Лише за цих умов ми можемо говорити про далекі обрії, про нашу історичну перспективу, про третє тисячоліття. Процес розукраїнення, який набув небачених розмірів під знаком демократизації, нам таку перспективу перекреслює. І лише тому, що при владі ті сили, яким байдужі проблеми культури, мови, церкви. Про їхні інтереси свідчать банківські рахунки за кордоном, приватизовані сотні найрентабельніших галузей в Україні. Їм залишилася тільки дещиця: прихопити наші чорноземи, аби згодом оголосити резерваційну зону для впертих і нетямущих «патріотів», виконуючи рекомендації Римського клубу про демографічний оптимум в Україні: 25 мільйонів. Не було б потреби нам збиратися нині, коли б ми відчували свою приреченість. Знову вкотре звертаюся до Бен-
Гуріона, який, аби надихнути євреїв на велику державницьку роботу, стверджував: «Хто не вірить у чудо, той не є реальним політиком». Нам необхідна ця висока віра у свою націю, у свою правду, у свої ідеали, у свою національну ідею, реалізація якої забезпечує невмирущість нації. Ми не хочемо бути ані сірою географічною зоною, ані попихачами у своїй оселі. Ставлячи на карб виконавчій владі всі провини, не можу обійти і законодавчу, яка послідовно, використовуючи ліву більшість, згадайте хоча б групу «239», на чолі з О. Морозом, провадить антиукраїнську політику. Тепер до цієї червоної масті додалася козирна — зеленодоларова масть. Сотні олігархів, у яких свої мотиви боротьби за власну, тобто їхню, Україну, без кордонів, без моралі, без прав, без національної консолідації, без єдиної національно-патріотичної партії. Ось чому почленований Рух. Ось чому вбиті Чорновіл, Гетьман, Бойчишин. Ось чому в українському паспорті немає місця національності, зате мова сусідньої держави дублює всі параграфи. Мова сусідньої держави через високе сприяння витіснила рідну мову з телебачення, радіо, газет... Справді, такої загрозливої русифікації Україна ще не знала. І тому питання не лише про фізичне виживання, а й духовне протистояння цій інвазії є найпекучішим. Якщо у 1993 році з 2277 друкованих одиниць книжкової продукції російською мовою виходило 62 відсотки, то на сьогоднішньому книжковому ринку співвідношення української книги до російської — 3 до 97-ми. Російськомовні видання перевищують питому вагу корінного українського населення тепер уже в п'ять разів. Які ще потрібні докази того, що за таких обставин українська мова і культура в наступному тисячолітті реально загрожені?! Як за таких умов, за таких масштабів зросійщення зможуть формуватися почуття патріотизму, національна свідомість, виховуватися нові покоління незалежних громадян? За таких умов можна виховувати лише холуїв, постачальників генної сировини, виконавців чужої волі. Антиукраїнським національним нігілізмом просякнуті майже всі урядові структури. Конструктори нової ідеології взялися вже і за Галичину. Ми мусимо позбутися, за висловом Маланюка, «ледачої віри в автоматизм так званого історичного прогресу». Потрібно позбутися патріотичної пози. Ми ще не втратили живого національного інстинкту, який велить нам діяти рішуче. Віра без діла мертва. Ось чому потрібно діяти всюди послідовно, де лише йдеться про національну справу: чи про мову, чи про культуру, чи про національну церкву, чи про військо... Без жодних хитрувань, загравань та політикувань. Ми ще не втратили творчого духу нації, талановитих і чистих серцем, високоморальних, розумних — еліти нації. Вона ще є! Ось чому питання влади є життєвим. Ось чому ми мусимо сказати: стоп. У третє тисячоліття ми йдемо не на чужому налигачі, а зі своїм окличним означенням: ми українці, велика нація, з унікальною історією на своїй землі в центрі Європи, зі своєю владою, що виконує волю тих, хто береже неоціненні духовні скарби, виплекані сотнями поколінь. Перемога за нами. Бо з нами Бог і Україна.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
