БЕЗ МОВИ НЕМАЄ НАЦІЇ! · с. 2сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКА МОВА І ВЛАДА
Слово Просвіти, №65 за 1999 рік
Як добре було б сказати: і українська влада. Одначе — доки вона є такою, якою є, не доводиться, на жаль, навіть мати ілюзій: не пройметься вона нашими інтересами і не почує нас, бо наш курс — на побудову національної держави, а це — першоумова, щоб Україна мала майбутнє, — є для цієї влади просто чужий. І все ж, попри це, — а раптом почує нас влада, — кілька думок, кілька застережень їй до відома. Застереження перше — з приводу все більше пропагованих тверджень про те, що патріота України можна виховувати й засобами не української, а російської мови. Чи можна? Так, можна. Але кого? Якщо це стосується російської національної меншини, то ми, українці, вимагаючи, щоб вона знала нашу мову, в цьому просто зацікавлені. Але якщо ж це стосується власне українців, то це — злочинно, неприпустимо, то ми не можемо ростити російськомовних українців, не можемо це інакше потрактовувати, як етноцидний злочин супроти українців. Повноцінне і повне відродження українців в Україні — ось наша вимога. Державні мужі! Нація є лише тоді сильною, коли вона являє собою зінтегровану, цілісну, живу систему, яка об'єднана не тільки економічними та іншими інтересами, але й таким інтеграційним чинником найвищого порядку, яким є мова. Ось чому, закріплюючи своєю нинішньою політикою розкол України на українськомовну та російськомовну, ви все чините для того, щоб оцієї єдиної живої системи не було. Хтось, може, щиро фантазує, що це поділ України на два різновиди однієї системи. Та запам'ятайте: це розкол на дві різні живі системи, які все більше набувають ознак несумісності, а одна з них, — російськомовна, — прагне поглинути іншу, — ту, котра щойно домоглася незалежності. Куди цей шлях? До поглиблення конфронтації, до боротьби мов і культур, до зліквідування соборності, зрештою, до втрати Україною державності. Жива система свідомого українства з подібним курсом ніколи не згодиться — тож злагоди, про яку сьогодні стільки мовиться, на мовному ґрунті у нас ніколи не буде. То який висновок?! — Одна держава — одна державна мова. Застереження друге. Може, хоч найрозумніші з вас, державні мужі, збагнуть, чому ми вважаємо, що нині, на зламі тисячоліть, ми, українці, виходимо зі своєю мовою на останні рубежі. А чому на останні? Тому, що внаслідок вакханалії зросійщення на наших очах відбувається усихання споконвічного і традиційного джерела, яке в усі часи живило нашу мову, а саме: джерела живого українського народного мовлення. Якщо ще кілька десятиріч тому жива, побутова основа українського мовлення дорівнювала океанові, то сьогодні з цього океану лишилися хіба що озера, хай і досить об'ємні. Адже село продовжує знедолюватися, а денаціоналізуючий, зросійщений млин на повну силу працює не тільки в наших містах, але вже і в багатьох селах. Тобто різко звужується природний ареал побутування української мови, вона має тенденцію виходити з ужитку як засіб щоденного живого спілкування найширших суспільних мас; а що це значить? — що вона агонізує, що її прирікають на повільне вимирання. Так-от, до вашого відома, найвищі посадовці! З цією смертельно небезпечною перспективою українство ніколи не примириться, а щодо влади, що нашому винародовленню потурає, пройматиметься хіба що дедалі наростаючою агресивністю у захисті себе від так зорієнтованої політики. І третє застереження: не майте жодних ілюзій, державні мужі, буцімто і всі росіяни, і зросійщені українці підтримують вас у подальшому повзучому зросійщенні України, не майте ілюзій щодо цього і тоді, коли йдете на вибори, в тому числі, — президентські. Нагадую: СЛОН галасував, що його програму (зокрема, «украинскому народу — русскую культуру») та курс на російську мову як державну підтримає 12 млн росіян, а скільки підтримало? — лише 241 тисяча. Так само зазнав фіаско у Києві і Г. Суркіс, який грав на струнах російськомовних киян. Мусили б вони всі зробити з цього висновок. Та ні, не хочуть робити, бо грають на тих струнах і по сьогодні. Я міг би розкривати істинне наставлення наших, як хтось вважає і каже «русско-культурных граждан», до цих питань на прикладах сотень і сотень живих свідчень, але хай на завершення прозвучить лише одне свідчення, лише рядки з одного листа — від росіянина Ю. Данилова з Києва: «Что касается украинского языка, то я считаю так: даже если бы всех украинцев выселили в Сибирь, а всех русских переселили в Украину, то и тогда язык в Украине должен быть один — украинский. Почему? Да потому, что это Украина — и этим всё сказано». Розуміє це Ю. Данилов, розуміє багато інших росіян та російськомовних українців. Варто, щоб і ви всі це зрозуміли, високі державні мужі!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
