Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
БЕЗ МОВИ НЕМАЄ НАЦІЇ! · с. 3сторінка оригіналу ↗

МОВНО-ІНФОРМАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ЗАГОСТРЮЮТЬСЯ

Слово Просвіти, №65 за 1999 рік

Питання інформаційної і, отже, національної безпеки держави тісно пов’язані зі станом мовної проблеми. Остання порізному розв’язується у різних поліетнічних та багатомовних державах. Останнім часом все більшу увагу світової громадськості привертає впровадження у міжнародну практику поняття мовних прав людини, проблема формулювання й забезпечення яких знайшла своє відображення у цілому ряді міжнародних документів, зокрема таких як: — Конвенція ЮНЕСКО проти дискримінації у освіті (1960); — Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966); — Резолюція Європарламенту (1984), яка підтверджує право кожного індивіда на вільний вибір мови спілкування; — Резолюція Європарламенту (1987), яка закликає розширити використання міноритарних мов у освіті, адміністрації й засобах масової інформації; — Декларація Міжнародного симпозіуму з прав людини та культурних прав (1987), яка підтверджує право дітей на вивчення рідної мови та право дорослих на вільний вибір мови спілкування на будьякому рівні, включаючи й офіційний; — Конвенція ООН з прав дитини (1990); — Принципи Європейської комісії з питань демократії через законодавство (1991); — Декларація ООН на право осіб, що належать до етнічних, релігійних та мовних меншин (1992). Вага та значущість мовних проблем у суспільних процесах дають усі підстави стверджувати, що мовна безпека є різновидом інформаційної безпеки держави. Особливу роль у забезпеченні мовної безпеки відіграє державна мова, вплив якої поширюється на всі аспекти громадського життя і яка, отже, є однією з визначальних ознак державності й чинників суспільної стабільності. Стан розвитку державної мови і ставлення до неї владних структур — не тільки свідчення культурного рівня та самоповаги держави, але й суттєвий фактор її інформаційної безпеки. Проте впровадження української мови як державної (а тепер це набуло ще й конституційного статусу) ускладнюється через різні об’єктивні та суб’єктивні фактори, серед яких передусім слід відзначити зміни, що відбуваються в українській лексиці та правописі протягом останніх років. Важливим чинником у соціолінгвістичних процесах стала й зміна статусу російської мови, яка раніше була офіційно мажоритарною. З прийняттям Конституції України (стаття 10) вона стала офіційно міноритарною, а фактично і досі залишається найпоширенішою та найуживанішою в Україні. Інформаційний бар’єр між українською та російською мовами, міжнародний статус російської мови та відомі історичні обставини її поширення і функціонування в Україні закликають до виваженого й продуманого підходу у розв’язанні мовної проблеми. Особливо слід наголосити на регіональній мовній проблематиці, зокрема — проблемі кримськотатарської мови. Останнім часом у Криму активізувалися процеси, пов’язані з розвитком та поширенням татарської мови. Як зазначалося на міжнародній конференції «Крим-97» (Судак, червень 1997 р.), татарська мова є другою за своєю поширеністю на півострові після російської. Створено варіант кримськотатарської абетки, заснований на латинській графіці. Розвиваються кримськотатарські бібліотеки, культурні товариства, видавництва, навчальні заклади тощо. Зазначені процеси відбуваються на тлі помітних інтеграційних рухів у середовищі тюркського суперетносу, незважаючи на всю їх суперечливість та неоднозначність. Звертає на себе увагу і той факт, що діяльність у Криму, яка спрямовується на відродження кримськотатарської мови, ніяк не пов’язується із розвитком державної — української мови, зокрема навіть у планах немає створення українсько-татарських словників, принаймні такі плани невідомі. Отже, сподіватися на інтеграцію кримськотатарської громади до українського суспільства поки що немає серйозних підстав. Очевидно, що зазначені питання потребують комплексного вирішення та відповідної законодавчої підтримки. Але само по собі мовне законодавство, проголошення тієї чи тієї мови державною або офіційною, введення до юридичного обігу поняття мовного суверенітету і т. ін. не можуть забезпечити виконання мовних обов’язків та забезпечення мовних прав. Втім, без вирішення цих питань неможливе й розв’язання проблеми міжетнічної інтеграції, забезпечення моральної єдності українського суспільства. Мовна політика в державі повинна бути спрямована на те, щоб українцями відчували себе й представники національних меншин. Президія Форуму Для цього, у свою чергу, необхідний ряд заходів, спрямованих на підняття статусу української мови, забезпечення її функціонування у всіх інформаційних середовищах, особливо — у середовищі комп’ютерних комунікацій, розробка міжмовних інтерфейсів, основним інструментом для чого повинна стати потужна державна словникова програма, створення національної комп’ютерної лексикографічної системи та національної лінгвістичної мережі. Коли йдеться про застосування української мови у системі комп’ютерних мереж, то фактично єдиним серйозним українськомовним WWW-сервером залишається «РАДА» Верховної Ради України, що навіть не дозволяє трактувати цей факт як факт статистики. (У дужках зазначимо, що Российская энциклопедия информации и телекоммуникации ще у 1994 році давала дані з функціонування понад 30 мережевих лінгвістичних баз даних. У нас досі немає жодної.) У 70—90-і роки для англійської та інших світових мов було створено велику кількість програмних засобів так званого лінгвістичного забезпечення. Серед них: текстові процесори та редактори; системи автоматичного виправлення помилок (Spellchkers); системи автоматичного пошуку інформації у природномовних текстах; системи автоматичного перекладу; системи автоматичного аналізу та вилучення знань з природномовних текстів. Характерним для всіх цих систем є те, що їх інформаційну основу становлять потужні комп’ютерні словники. Словникова проблема в Україні стоїть дуже гостро. Наведемо тільки один приклад. Видання в Росії великого академічного Орфографического словаря русского языка: 1986 рік — 23 та 24 видання (близько 400 тис. прим.), 1989 рік — 27 видання (300 тис. прим.), 1991 рік — 29 видання (300 тис. прим.) і т. д. Таким чином, бачимо, що правописний словник, який становить основу для діловодства, освіти і створення словників усіх інших типів, у Росії видається щорічно і великими накладами (понад 300—400 тис. прим.; 30 видань по 300—400 тис. прим. = 9—10 млн загального тиражу). В Україні аналогічне видання — Орфографічний словник української мови обсягом близько 120 тисяч слів, створений спільно Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститутом української мови та Українським мовно-інформаційним фондом Національної академії наук України і виданий ще у 1994 році, після цього не перевидавався. І це відбувається на тлі значних змін в українському правописі та лексиці! Ситуація з іншими лексикографічними працями аналогічна. В Українському мовно-інформаційному фонді Національної академії наук України створено бібліографічну базу даних по словниках, які були видані у СРСР. У ній зосереджено близько трьох тисяч бібліографічних описів словників. Цікаво, що російська мова має вихід по словниках на 119 мов світу, а українська —лише на 15. Створення словників традиційними методами, як відомо, — надзвичайно довгий і трудомісткий процес. Так, створення традиційними методами словника на зразок уже згаданого Орфографічного словника української мови, на думку фахівців, забрало б не менше 5 років. Завдяки використанню розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді автоматизованої лексикографічної системи цей словник було створено всього за півроку—починаючи від початку роботи лексикографів і закінчуючи виходом сигнального примірника. Друге видання цього словника підготовлено взагалі за півтора місяці. Принципово новий Орфоепічний словник української мови, трудомісткість якого за нормативами становить 75 людинороків, був укладений колективом з п’яти фахівців усього за два роки. Нині разом з Інститутом української мови та Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні під егідою Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України практично завершено роботу над серією «СЛОВНИКИ УКРАЇ- НИ». Особливість цього проекту полягає у тому, що, крім випуску шести фундаментальних академічних словників у традиційній паперовій формі, всі видання серії будуть випущені на одному оптичному СD- RОМ диску. Більше того, якщо власник цього СD-RОМ диску матиме вихід в ІНТЕР- НЕТ, то він одержить можливість увійти вон-лайнову словникову систему, яка буде розташована на відповідному WWW-сервері, і одержати додатки до словників, корекції та нові їх версії. У чомусь цей момент буде історичним,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин