БЕЗ МОВИ НЕМАЄ НАЦІЇ! · с. 4сторінка оригіналу ↗
У ЯКІЙ ДЕРЖАВІ ЖИВЕМО?
Слово Просвіти, №65 за 1999 рік
Розмірковуючи про долю української мови у третьому тисячолітті, не можемо не зосередити уваги на становищі нашої мови в останні роки тисячоліття другого. На жаль, мусимо відзначити, що це становище дуже далеке від нормального; воно не краще, а подеколи навіть гірше, ніж було за часів царської чи радянської імперії. Безперечно, за часів царату було видано чимало указів, циркулярів, розпоряджень про обмеження функціонування, а то й про заборону української мови. Не було шкіл, не було університетів та інститутів з українською мовою навчання. Були зросійщені (сполонізовані, змадяризовані) великі міста. Але в цілому український народ від Сяну до Дону, включаючи заселені нашими земляками терени Кубані, Поволжя, Сибіру та Далекого Сходу, розмовляв своєю мовою. Ніхто не забороняв українцям уживати питомих українських слів чи висловів, ніхто не наказував наближати нашу мову до російської, польської, німецької чи мадярської. За часів радянської імперії після тимчасової відлиги у вигляді українізації 20-х років розпочався не тільки зовнішній, а й внутрішній тиск на українську мову. Формально радянська Україна була державою («Живи, Україно, Радянська державо, Возз’єднаний краю навіки віків», — співали в тодішньому гімні), але на практиці ознаки державности (гімн, герб, Конституція) були декоративними. Сфери вживання української мови ставали дедалі вужчі.
Внутрішній тиск на українську мову полягав у тому, що значна частина слів оголошувалася застарілою, діалектною, а то й націоналістичною. До вжитку рекомендували передусім слова, спільні з російськими, а суто українські лексеми відсували на другий чи третій план. Попри все це, ніхто не наважувався публічно, з офіційних трибун ганити українську мову. Кількість книжкової, журнальної, газетної українськомовної продукції набагато переважала російськомовну. Тепер, у незалежній Україні (і це особливо прикро, образливо й дико!), коли українська мова має статус державної, на її адресу лунають лайки навіть від народних депутатів у стінах Верховної Ради. Один із так званих народних депутатів Кияшко, виступаючи на першій програмі Українського радіо у вересні 1998 року, заявив, що досі немає української літературної мови. Поміж кандидатів у президенти є такий собі пан Базелюк, який не визнає ні української мови, ні українського наро-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
