Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«ПРОСВІТА»: 1868—2000 · с. 6сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

ВІЗИТІВКА З ПОЗАВЧОРАШНЬОГО ДНЯ

Слово Просвіти, №67 за 2000 рік

Не так давно реставрація палацу мистецтв «Україна» — головного мистецького закладу держави — була пойменована чи не найголовнішим будівельним майданчиком столиці; сюди було спрямовано найкращих фахівців-реставраторів у широкому розумінні цього слова, та чимало державних коштів. Об’єктом № 1 опікувалися, відповідно, й найвищі можновладці, аж до Президента включно. Воно й зрозуміло: палац, що носить імення держави, повинен виглядати бездоганно. Оновлена культурна оселя, будьмо справедливі, й справді набула нових, привабливіших, осучаснених обрисів, не сором і світові показати... Тому й, напевне, заїжджі гастролери — високого класу й не вельми — полюбляють виступати саме тут; дещо рідше сцена надається вітчизняним митцям... Та не на цьому хочеться тут наголосити — на іншому, можливо й на чийсь погляд, не дуже суттєвому. Бо таки не з фасаду і навіть не з вішалки починається культурний заклад — з його духовного наповнення. І тут уже багато важать, здавалося б, і не вельми значні речі, або, як хтось скаже, дріб’язкові: вхідний квиток, приміром. Саме з цього «фірмового» клаптика паперу, придбаного у розповсюджувача чи касира, починаються «заручини» людини з культурним закладом. І ось, скажімо, ви отримали цю «перепустку у рай» — на довгоочікуване свято, та радості вашій, що не має меж, приходить на зміну обурення: зір ваш прикро різонула, наприклад... фашистська свастика... Щось подібне відчуває, гадаю, і вільний громадянин вільної держави Україна, яка понад вісім років уже живе за власними законами у власній хаті, коли йому з незворушним виглядом касири вручають «візитівку» у найголовніший палац держави, видрукувану... іноземною мовою. (Чому так важко затямити твердолобому україн- b, “%*%д%“2%L…- cл=", u! , “2, …“ь*, . 0е! *%" " r*! =-…-! спокій — смерть» дівчина захистила на відмінно. Та за панської Польщі для енергійного молодого українського фахівця не знайшлося педагогічної роботи в рідному місті. Повітовий староста та ксьондз вимагали, аби вона прийняла римо-католицьке віросповідування. Та й у 1940 році, після приходу на Західну Україну радянської влади, довелось у Станіславі пізньої осені простояти добу по коліна в холодній воді, а потім «помилували» ще шістьма місяцями поневірянь за ґратами. Після війни, аж до виходу на пенсію працювала вчителькою української мови й літератури в Надвірнянській школі № 1. У цій школі Емілія Іванівна різноманітними заходами в березневі дні вшановувала разом із учнями пам’ять Великого Кобзаря. Може, й тому тепер колишні її учні при нагоді згадують, що ця вчителька вчила їх не лише ському чиновникові, що російська мова єв Україні, після проголошення Конституцією державності української мови, такою ж іноземною, як і польська, єврейська чи, скажімо, мадярська...) Та не лише це викликає образу й обурення, — «ідеологічне» наповнення папірця. По-перше, він належить уже неіснуючому закладові неіснуючої держави: «министерству культуры УССР». По-друге, на ньому значиться «неходова» тепер у нас валюта — «рубли»... Сам фасад «дворца культуры «Украина» виділяється на сірому фоні папірця — «кумачевістю» жовтневої революції. Й облікові дані — серія, номер — невідомо кому тепер належать... Що це — черговий недогляд, недбалість, а чи свідоме глузування з державної мови, національної ідеї й держави взагалі? Чи, можливо, чиясь «господарська дбайливість» — мовляв, не пропадати ж на століття розтиражованому добру... Годі знайти аргументів для виправдання такого безглуздя: якщо вже викинуто мільйони народних коштів на осучаснення культурного закладу, то, очевидно, знайшлася б іще дещиця, аби змінити «обличчя» його візитівки... Або ж, якщо це вже так дорого, закласти вартість її виготовлення у ціну того ж квитка... Можливо, в такому випадку заїжджі «зайки» не вимагали б доставки власних персон на мерседесах, образно кажучи, прямо з салона літака аж на сцену найголовнішого палацу держави, вважаючи, що прибули в затуркану провінцію свого «великого отечества», а поводилися б, які личить вихованим гостям незалежної держави... А так — із якого дива поважати їм нас, якщо ми самі себе не поважаємо, поклоняючись іще живучим дотепер фантомам «світлого вчора»... В оновлену «Україну» — наразі мається на увазі не лише палац культури — крокуймо з новими, а не рабськими символами... В. Г. -C,“*%C3-C%м-ч…,*3 cл=", r*!=-…“ь*%- г!е*%- *=2%л,ць*%- 0е!*", "л=д,ц- kюK%м, !3 c3ƒ=!3, cл="- r*!=-…“ь*%- C!="%“л="…%- 0е!*", j, -"“ь*%г% o=2!-=!.=23 C=2!-=!.3 t-л=!е23, cл="- r*!=-…“ь*%- ="2%*е-=ль…%- C!="%“л="…%- 0е!*", C=2!-=!.3 d, м, 2!-ю, cл="- r*!=-…“ь*%- 0е!*", м, 2!%C%л, 23 b%л%д, м, !3 грамоти, але й нагадувала про те, хто ми є на цій землі. І тепер старенька вчителька не сидить, склавши руки. Треба й курей нагодувати, і на кухні впоратися. А ще ж треба відвідати заходи, які проводяться в домі «Просвіти», написати чергову статтю до районної газети «Народна воля». Тому далеко за північ світиться у віконці вчительського білосніжного будинку з металевою огорожею по вулиці Козацькій, 20, де за робочим столом сидить жінка-трудівниця Емілія Гринішак з надією жити, аби прислужитися рідній Україні. Василь ЛЕВИЦЬКИЙ, лауреат обласної премії Товариства «Просвіта» імені Марійки Підгірянки, с. Білі Ослави Надвірнянського району Івано-Франківської області j%›е… де…ь …=Kл, ›=- люд“2"% д% …=L", ƒ…=ч…-ш%- д=2, # 2000-л-22 "-д p-ƒд"= u! , “2%"%г% # “" 2= “" 2 – дл K=г=2%“2! =›д=ль…%г% …=! %д3 " r*! =-…- 2= ƒ= – ме›=м, . qь%г%д…-ш…- е*%…%м-ч…- …ег=! =ƒд, , C%л-2, ч…- ч"=! , , C! =г…е…… C! ед“2="…, *-" л-", . C=! 2-L C%"е! …32, r*! =-…3 " ч%! …е *%м3…-“2, ч…е м, …3ле, C%ƒK=", 2, – …еƒ=ле›…%“2- ч=“2% "“ел ю2ь ƒ…е"-! 3 – “C3“2%ше…… " д-шлюдеL. d% ць%г% д%л-ч=ю2ь“ – м-›*%…-е“-L…- …еƒг%д, , *- -…-ц-юю2ь“ -…*%л, …="-2ь “" ?е……%“- л3›, 2ел м, . -д, …3 це! *"3 u! , “2%"3 c%“C%дь “2"%! , " дл людеL, = "%…, , …е м=юч, …= це C! ="=, &! %ƒ-! "=л, [ – …= шм=2*, , ! %ƒд-л, л, "-! 3юч, . …= ! -ƒ…- *%…-е“--, “2"%! , л, ! -ƒ…%м=…-2…- “е*2, . m="-2ь " r*! =-…- 2! , C! ="%“л="…- 2= г! е*%-*=2%л, ць*= це! *", . b-! 3юч, " -д, …%г% a%г=, "-дƒ…=ч=юч, %д…%ч=“…% – C! =*2, ч…% ƒ= -д, …, м %K! д%м ! ел-г-L…- “" 2=, 3*! =-…ц- . %д 2ь д% ! -ƒ…, . це! *%" – ч=“2% че! еƒ “"%- =мK-ц-L…-“2ь - …еƒ…=…… "%! %г-ю2ь м-› “%K%ю. mе"›е ць%г% . %2-" b“е", ш…-L, C%“, л=юч, …= gемлю “"%г% -д, …%г% q, …= ƒ=! =д, “C=“-…… люд“2"=? u-K= ƒ= це “2! =›д=" -“3“ u! , “2%“ "-д м3* …= . ! е“2-? ), , м%›л, "%, ƒ= це ƒ…ем=г=л, – г, …3л, " *%м3…-“2, ч…, . *=2-"… . "л=д, *, , “" ? е…, *, , м%…=. , – м%…=. , …- 3*! =-…“ь*, . це! *%"? Š%м3 C! %“"-2 …, Šе! …%C-ль“ь*%г% м-“ь*%г% %K’-д…=…… b“е3*! =-…“ь*%г% 2%"=! , “2"= &o! %“"-2=[ -ме…- Š. xе"че…*= ш=…%Kл, "% ƒ"е! 2=ю2ь“ д% b=ш, . q" 2%“2еL %K’-д…=2, “"%- ƒ3“, лл – “2"%! , 2, д% C%ч=2*3 2! е2ь%г% 2, “ ч%л-22 "-д p-ƒд"= u! , “2%"%г% -д, …3 o%м-“…3 r*! =-…“ь*3 0 е! *"3 ƒ це…2! %м 3 j, -"- # *%л, “ц- . ! , “2, …“2"= r*! =-…, -p3“, дл "! 23"=…… r*! =-…, , ƒ=дл “C=“-…… д-ш 3*! =-…ц-". ` K%г%“л3›-…… C! %"%д, 2, де! ›="…%ю 3*! =-…“ь*%ю м%"%ю. aл=г%“л%"е……, м K3де 2=*, L b=ш "ч, …%*, "-! …- r*! =-…, д%"-ч…% м%л, 2, м32ь“ ƒ= b=“. Д. ЧУБАТА, голова правління Тернопільського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин