Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«ПРОСВІТА»: 1868—2000 · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЛЮДСЬКІ ДОЛІ КРІЗЬ ЖИТТЄВЕ СИТО

Слово Просвіти, №67 за 2000 рік

Про ветерана «Просвіти» та Союзу українок Емілію Гринішак з прикарпатського міста Надвірної вже багато писали й переповідали. Та тема змісту її життя здається невичерпною. Бо за довгий вік у дев’ять десятиліть ця невтомна бджілка, громадська активістка й учителька чимало побачила й пережила. Всього було — і доброго, і лихого — при різних, часто змінюваних режимах влади — австрійської, польської, німецької і радянської: та свою безкорисливу любов до України вона гордо пронесла крізь усе життя. У батьковій хаті, зведеній на правому березі швидкоплинної річки Бистриці надбала одвічні цінності — порядності й чесності. В рідних стінах досхочу вчитувалась у галицькі часописи «Дзвіночок», «Рідна школа», «Наша хата», «Жіноча доля»... До Другої світової війни успішно закінчила сім класів польської школи, курси української мови при повітовому товаристві «Просвіта» та вчительську семінарію під егідою сестер Василіянок у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Це й були університети її життя. І досі відлунюють у пам’яті виклади професора вчительської семінарії Тисовського за романом П. Куліша «Чорна рада». Свою дипломну роботу на вільну тему «Життя — боротьба, а

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин