«ПРОСВІТА» В ШКОЛІ · с. 7сторінка оригіналу ↗
ДО СВІТЛА
Слово Просвіти, №67 за 2000 рік
(Григорій Ващенко про роль релігії в житті людства і людини)
Видатний український педагог і психолог зі світовим іменем Григорій Ващенко залишив нащадкам велику духовну спадщину, яка допомагає реформувати школу, розбудовувати державу. На порозі 2000-ліття від Різдва Христового є потреба і необхідність повернутися до мудрих думок і глибоких суджень великого українця ХХ століття про місце Бога в житті кожної людини та роль релігії в житті українців і всього людства. Служити Богу й Батьківщині — головна і визначальна мета, яку мав український народ протягом своєї багатовікової історії. «Нема і ніколи не було народу, що не мав би релігії», — стверджує Г. Ващенко (див. тут і далі: Г. Ващенко. Вибрані педагогічні твори. — Дрогобич: Відродження, 1997. — С. 128). Про людину християнство вчить, що вона є образ і подоба Божа. Природа її складається із душі і тіла. «Як образ і подоба Бога, — пише Г. Ващенко, — людина має свободу волі, що є найвищим Божим даром» (там само, с. 9). Глибоке вивчення і дослідження людської психіки дало можливість Г. Ващенку, спираючись на багатющий досвід, як власний так і загальноєвропейський, дійти висновку, що «без релігії не може бути суцільного світогляду. Знання людини обмежені. Вона пізнає лише незначну частину буття, але й цю частину вона пізнає неповно» (там само, с. 133). І далі учений стверджує: «Щоправда, наука поширює обсяг знань людині, але й вона не може вийти за межі того, що може обходити розум людини. Тому людина, прагнучи до суцільного світогляду, мусить доповнювати вірою те, чого не дає їй знання» (там само, с. 134). Особливо ж велике значення має віра в Бога, взагалі релігія в практичному житті людини, — зазначає Г. Ващенко. Поведінка людини регулюється певними нормами моралі. А остання врешті-решт спирається на релігію. Без релігії мораль не має ґрунту. Це особливо зримо і яскраво прослідковується сьогодні, коли відсутність віри в Бога позбавляє багатьох людей, особливо дітей і молодь, надійної і міцної основи моральності як фундаменту особистості. Григорій Ващенко робить виважений і цілком справедливий висновок: «...мораль у всіх народів і в усі часи була і є органічно зв’язана з релігією. Коли ж значна частина суспільства відходить від релігії, то це завжди призводить до морального розкладу. Історія дає багато доказів цього» (там само, с. 135). Цілком по-сучасному звучать слова-спалахи великого ученого і справжнього християнина: «Ми, українці, ідемо з Христом. Наше гасло є Бог і Батьківщина. Але це не мусить бути лише порожніми словами. Коли ми з Христом, то мусимо бути і душею, й серцем з Ним. Тому, ставлячи у своєму гаслі на перше місце Бога, мусимо ставити його на перше місце і в своїй діяльності взагалі, а у вихованні молоді зокрема. Це означає, що все виховання української молоді мусить бути пройняте християнським духом: що ми маємо виховувати християнський світогляд і риси характеру, що відповідають Євангельським заповітам. Це не означає, що кожний українець мусить бути церковним діячем або ченцем-аскетом. Не був ченцем чи церковним діячем князь Володимир Мономах, не був ченцем князь Данило Галицький, не були ченцями Богдан Хмельницький, Богун і Мазепа. Не були ченцями й наші славні предки запорізькі козаки. Але всі вони були щирими й віруючими християнами. Так само й тепер. Українському народові потрібні добрі пастирі церкви, потрібні натхненні аскети-ченці; але й потрібні хоробрі й жертовні вояки, чесні принципові державні й громадські діячі. Та всі вони мусять бути глибоковіруючими, щирими християнами, що на своє життя й діяльність дивляться як на Боже покликання, а не як на службу своїм егоїстичним інтересам» (там само, с. 136). Сьогодні, як ніколи раніше, для всіх і кожного із нас потрібна свята віра у Господа Нашого Ісуса Христа, віра, яка без слів промовляє до серця людини і розкриває перед нею Всемогутність і Премудрість Божу. І Слово Господнє у ІІІ тисячолітті від Його народження хай стане нашим ділом і працюватиме на добро і здоров’я людей теперішніх і майбутніх, на життя наше гідне й достойне, на славу і безсмертя українського народу.
Леонід РЖЕПЕЦЬКИЙ, учитель-методист, завідувач кафедри українознавства Миколаївського муніципального колегіуму
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
