Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
БУДИНОК З ЛЕВАМИ · с. 14сторінка оригіналу ↗

Дмитро ГОРБАЧОВ, Паола УТЕВСЬКА

Слово Просвіти, №67 за 2000 рік

В. Боровиковський. Портрет поета В. Капніста. 1790-і РУССО І СКОВОРОДА Того вечора у Миколи Львова зібралися «на вогник» друзі. Коли Боровиковський зайшов до кабінету господаря, розмова точилася навколо Руссо. — Знову Руссо, скрізь тільки й чути: Руссо, сентименталізм, Руссо... — усміхнувся Боровиковський. — Не кажіть, — відповів Львов. — У цього женевця дуже серйозні ідеї. Він вбачає чесноти в людях, не зіпсованих міською культурою. Руссо і Вольтерові дорікав, що той водиться з вінценосцями... — Я не зовсім переконаний, — мовив Державін, — що простота одягу, яку пропонує Жан-Жак, — порятунок для суспільства. А ви як гадаєте? — Не варто спрощувати. Адже головне у філософії Руссо — це твердження, що лише душевна гармонія може підказати людині шлях до самовдосконалення. Володимир Боровиковський несподівано засміявся: — Пробачте за недоречний сміх, але такі ж думки висловлював і мій земляк, Григорій Сковорода. Він оспівував розумність життя простої людини низького звання, щастя якої в єднанні з природою. Художник замовк, а по хвилі заспівав: Стоїть явір над водою, Все киває головою. Буйні вітри повівають, Руки явору ламають. А вербочки шумлять низько, Волокуть мене до сна. Там тече поточок близько; Видно воду аж до дна. Нащо ж мені замишляти, Що в селі родила мати? Нехай у тих мозок рветься, Хто високо вгору дметься, А я буду собі тихо Коротати милий вік. Так мине мене все лихо, Щаслив буду чоловік. Порятунком для людства, — продовжував Володимир Лукич, — Сковорода вважав самопізнання своїх природних нахилів, саме в цьому вбачав шлях до гармонії: «Душу веселит сродное делание», «Без природы труд сладок быть никак не может». Із власного досвіду скажу: щастя у праці, що відповідає твоїм природним нахилам. Чи зміг би я жити, коли б у мене відібрали пензель? ПОЕЗІЯ ЗАМРІЇ Ще на Україні, а відтак і в Петербурзі Володимир Боровиковський захоплюється створенням мініатюрних портретів. Один із найкращих — портрет Василя Капніста. Веселун і дотепник у житті, у своїх віршах він оспівує елегійний сум, тонку меланхолію. Таким замріяним, трохи меланхолійним і бачимо його на портреті-мініатюрі. Найславетніший міні-портрет художника — подвійний, дворові дівчата Миколи Львова — Лізонька і Дашенька. Вони тендітні, вдягнені хоч і у простий, проте дворянський одяг, який імітував античну простоту, справжнісінькі «панни-селяночки». Мистець зберіг у душі чари нелукавої, простодушної патріархальності, які виніс з українського мистецтва і які неабияк схвилювали петербурзьких аматорів живопису. Він прагнув скрізь бачити красу, доброту,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин