Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
МОВА ЄДИНА · с. 2сторінка оригіналу ↗

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕНШИН: ЗА І ПРОТИ

Слово Просвіти, №67 за 2000 рік

Як відомо, 24 грудня, в останній день роботи сесії Верховної Ради України, було ратифіковано Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин. Якщо бути більш точним, було прийнято проект Закону «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин», поданий народними депутатами України Г. Поповим, І. Попеску та іншими. Ратифікація відбулася з порушеннями норм регламенту Верховної Ради, Конституції України. Коли питання «з’явилося» в порядку денному сесії, для багатьох це звалилося як сніг на голову. Чому, звідки? Адже профільний Комітет (Комітет Верховної Ради у закордонних справах і зв’язках з СНД), розглянувши питання щодо Хартії, визнав за передчасне виносити її на розгляд сесії. Було створено робочу групу з доопрацювання й узгодження проектів законів про ратифікацію, до складу якої включено народного депутата України, голову Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павла Мовчана. І раптом... на трибуні з’являється пан Попов і з порушеннем регламенту і Конституції «протягує», за підтримки своїх колег з фракції СДПУ(о), свій проект закону. Але до цього моменту повернемося пізніше. Отже, існувало кілька проектів закону про Хартію. Проект, внесений Президентом України Л. Кучмою, було відхилено Верховною Радою. Є ще кілька проектів, серед яких і законопроект народних депутатів І. Попова, Г. Попеску та інших, а також проект народних депутатів України Г. Філіпчука та В. Журавського, законопроект П. Толочка, проект Постанови Верховної Ради, поданий народними депутатами Ю. Костенком, І. Зайцем та іншими. 10 грудня 1999 року народний депутат України П. Мовчан також вніс у порядку законодавчої ініціативи проект Постанови Верховної Ради України «Про проекти законів України «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов та мов меншин», в якому наведено достатні аргументи про передчасність ратифікації Хартії. Ось суть цих аргументів. За станом на травень 1998 року до Хартії приєдналися двадцять держав (Австрія, Кіпр, Румунія, Словенія, Македонія, Німеччина, Люксембург, Хорватія, Угорщина, Норвегія, Ісландія, Іспанія, Фінляндія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Данія, Мальта, Франція, Україна), і лише вісім з них ратифікували її: Ліхтенштейн, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Угорщина, Фінляндія, Хорватія, Швейцарія. Втім усі вони ратифікували цю Хартію з певними застереженнями та заявами застережувального характеру. Як видно, жодна з країн пострадянського простору, окрім України, не підписала Хартії, не кажучи вже про її ратифікацію. Метою Хартії є захист мов національних меншин, які перебувають під загрозою зникнення. В Україні під загрозою зникнення, разом із деякими мовами національних меншин, таких як кримськотатарська, циганська, гагаузька..., перебуває також і державна мова, українська, тобто мова корінного народу. Всі вони однаковою мірою не один десяток років страждали від планомірного знищення. Кожна з них не має іншого притулку, як в Україні, відповідно лише від неї, від її політики залежатиме майбутня доля цих мов. Ратифікація цієї Хартії, принаймні у такому варіанті, який пропонувався варіантами законопроектів Президента України та Попова-Попеску, вкрай погіршить мовне становище у країні передусім стосовно української мови, що протирічить постулатові, зазначеному цією Хартією в Преамбулі: абзац 4: «..., а також вважаючи, що охорона і розвиток регіональних мов або меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Перелік мов, як у проекті, запропонованому Президентом, так і в проекті Попова-Попеску, містить російську мову, що зовсім недоречно з огляду принаймні на кілька причин. По-перше, вона не є такою, що страждає від будь-якої дискримінації, — на восьмому році незалежності нашої держави російська мова продовжує витісняти українську із її рідного ареалу. Щоб переконатися, достатньо поспілкуватися з мешканцями України (будь-де: у транспорті, в навчальних закладах, лікарнях, базарах тощо), переглянути українську пресу, подивитися телевізор, послухати радіо, оглянути книжкові розкладки. По-друге, враховуючи багатовікове зросійщення українського народу, внаслідок якого рідною мовою, а також мовою спілкування певні верстви українців, а також євреїв, молдаван, караїмів, представників інших націй і народностей, що є складовими українського народу, вважають не власну мову, а саме російську. На сьогодні російську мову можна вважати такою, що зашкоджує в Україні офіційній (українській) мові і необхідності вивчати її. По-третє, російська мова рідна для десятків мільйонів росіян у Росії, які ні в якому разі не цураються її, а навпаки, возвеличують і плекають, подекуди навіть нав’язуючи її іншим без особливого на те бажання останніх. Тож говорити про можливе зникнення російської мови немає сенсу. Ратифікація Хартії регіональних мов або мов меншин на нинішньому етапі розвитку українського суспільства, хоча й матиме суто декларативний характер, рівнозначна за наслідками прийняття Закону України «Про мови в Україні» у варіантах, запропонованих народними депутатами С. Кіяшком, О. Кучеренком та О. Костусєвим. Втрата статусу української мови як офіційної або переведення цього статусу у ранг вторинності призведе до повернення мовної ситуації радянських часів: постраждає не лише українська мова, автоматично постраждають, практично зникнуть ті ж самі єврейська, польська, румунська та інші мови, які на сьогодні перебувають на етапі відродження. Ратифікація Хартії в Україні може призвести до напруження мовної ситуації вкраїні, виникнення «удільно-князівських регіональних мов». Це призведе до напруження в суспільстві, порушить мирне співіснування українського народу. Не виключені збройні конфлікти. Не відкидаючи високу демократичну мету, що закладена в цьому докумен-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин