Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
МОВА ЄДИНА · с. 2сторінка оригіналу ↗

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДЕПУТАТАМ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Слово Просвіти, №67 за 2000 рік

Шановні депутати! Звертаюся до Вас з приводу ратифікації 24 грудня 1999 року Верховною Радою України Європейської Хартії регіональних мов або мов національних меншин. Вважаю, що зобов’язання, взяті на себе Україною за цим документом, мають безпрецедентно принизливий, образливий для української мови і в цілому для України характер. Я уважно вивчав Хартію і переконався, що це цілковито нормальний, розважливий і шанобливий документ як стосовно офіційної мови кожної держави, так і стосовно мови будь-якої з національних меншин. Отже, Хартію потрібно було приймати. Інша річ — з якими зобов’язаннями нашої країни? Про небезпеку ультразобов’язань, на жаль, відтепер прийнятих Верховною Радою, я неодноразово і говорив, і писав у пресі. Зокрема, я акцентував на такому (даруйте, що самого ж себе процитую). «Вже у Преамбулі Хартії чітко сказано, що вона спрямована найперше на захист тих мов, які перебувають під загрозою відмирання», як кількаразово акцентовано й на тому, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх», як і загалом потребам збереження національного суверенітету і територіальної цілісності кожної країни. Так саме підкреслене й те, що, розробляючи заходи на виконання Хартії, належить враховувати «специфічні умови (...) різних європейських держав». Згідно з Хартією, національною меншиною є громадяни даної держави, які «складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави». Мови цих національних меншин — це теж зазначено — не можуть мати обмежень, але не можуть мати і переваг. Не менш ґрунтовно продуманий і доволі гнучкий перелік зобов’язань стосовно мов національних меншин, що їх пропонує Хартія взяти на себе державам. По-перше, читаємо, держава має право взяти зобов’язання лише стосовно мов тих національних меншин, які потребують свого реального відродження (такими є в Україні мови, скажімо, гагаузів, караїмів, кримських татар, увагу до яких і належало б — марні сподівання! — привернути парламентові). Подруге, самий вибір зобов’язань, що їх пропонує Хартія, містить досить багато варіантів, на одному або кількох з яких і може зупинитися та чи та держава. Так, у галузі освіти можливі варіанти: надання національній меншині дошкільної освіти, надання їй суттєвої частини дошкільної освіти, надання початкової освіти або суттєвої частини початкової освіти, надання середньої освіти або її суттєвої частини, надання середньої, професійно-технічної освіти або її суттєвої частини відповідною мовою. У галузі ж університетської освіти варіанти для вибору такі: від повного її функціонування мовою даної меншини до викладання нею окремих дисциплін чи лише вивчення даних мов, чи лише створення при університетах курсів цих мов. Подібного роду широкий діапазон й у виборі варіантів у розділах Хартії «Судова влада», «Адміністративні органи», «Засоби масової інформації» (наприклад, «заохочувати створення (...) якнайменше однієї газети мовою даної національної меншини»), «Культурна діяльність», «Економічне і соціальне життя» тощо. Як мовиться, читай, вибирай — відповідно (це теж акцентоване в Хартії) до стану даної мови, що, зрозуміло, стосовно України мало б означати рахування депутатів з тим реальним станом, доведеним незрідка до рівня мови тієї ж національної меншини, у якому на більшій частині території України опинилася державна, українська мова. Одначе що ж зробили народні депутати? Підготували вони для прийняття такий варіант, щоб стан цей став ще примітивнішим. Адже керувалися вони найперше — так виходить — прагненням вивищення і без того переважаючої і тут, і там російської мови. Саме тому Хартію, що її можливо виконувати за мінімумом (так, власне — віддамо належне — й запропонувала на початку 1999 року Верховній Раді президентська влада, і то обійшлося б у 28 505 тисяч гривень), вони наполягли виконати за максимумом, що обійшлося б уже близько трьох мільярдів гривень. Згідно з ухвалою комісії Верховної Ради (відтепер і всієї Верховної Ради. — А. П.), фактично на один рівень з державною мовою виходять у взятих зобов’язаннях і мови тих національних меншин, кількість представників яких у певній адміністративно-територіальній одиниці становить понад 100 тисяч осіб (тепер — 20 % від населення, що ще гірше. — А. П.). Що це означає? Означає створення нечуваної у світі ситуації, коли в Україні на рівні областей фактично прирівнені у правах до державних ще 5 (!) мов, а саме: російська (у 16 областях, а також у Криму, Києві та Севастополі, кримськотатарська, румунська, угорська та єврейська). У столиці України рівноправно функціонуватиме три державні мови — українська, російська та єврейська, в Одесі — чотири (крім названих, ще болгарська) і т. п. Ну, а вже за цим довільно, зі стелі визначеним депутатами критерієм — сто тисяч! — такі мови, на захист яких найперше і спрямована Хартія, як-от грецька, гагаузька, німецька, і зовсім опиняються у дискримінованому стані, як, звичайно, і мова титульної нації — українська, що потребує сьогодні особливого державного захисту й підтримки. Ось, виходить, у який цинічний спосіб у даному питанні закріплюють народні депутати членство України у Раді Європи. Так закріплюють, що Європа має нагоду хіба що ще раз бути нами подивованою, враженою, приголомшеною. Сказав би я з приводу запропонованого для прийняття документа, що то — посміх для цілого світу, адже вимагається на палець — ми ж запопадливо відрубуємо руку на цілий лікоть, ледь не зовсім обтинаючи крила нашій українській мові, даючи їй подібно визначеними зобов’язаннями буквально під дих. Українські депутати! Не вірилося мені, що пройде варіант зобов’язань, за які весною цього року було подано лише десь 150 голосів. І ось — пройшов... Сталося, я вважаю, жахливе для нашої мови, адже зрозуміло, що відтепер зусилля антиукраїнських сил будуть спрямовуватися на приведення і мовного законодавства України у відповідність до зобов’язань, прийнятих за цією Хартією. Наскільки я знаю, голосування за даний документ відбулося з грубим порушенням процедурних норм, без обговорення, з використанням карток деяких тих депутатів, які їх необачно залишили і були відсутні в залі (наприклад, у числі 229 депутатів, які проголосували за Хартію, виявилися через це і п. С. Стецько, п. І. Осташ). Усе це, на моє переконання, дає підстави повернутися у Верховній Раді до розгляду цього питання, визнати результати голосування недійсними. Я усвідомлюю, наскільки нелегко це зробити. Але ж зробити конче треба. Йдеться бо про рішення, коли вже не через двері, а через вікно нашій мові не дадуть повноправно утвердитися на своїй землі. Я апелюю, шановні депутати, до Вашого високого авторитету і прошу Вас: поставте дане питання на Вашій фракції, від позиції якої багато що залежить. Зробіть усе можливе, аби порятувати нашу мову від небезпеки, яка нависла над нею у ці, здавалося б, цілковито обнадійливі дні після обрання Президента та призначення нового Прем’єр-Міністра. Найбільших успіхів Вам у Новому 2000-му році! З найглибшою повагою Анатолій ПОГРІБНИЙ, професор, член президії та голова комісії Конгресу Української Інтелігенції з питань захисту української мови

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин