МОВА ЄДИНА · с. 3сторінка оригіналу ↗
МОВНА СИТУАЦІЯ В ДЕРЖАВІ ЗАГРОЗЛИВА, АЛЕ НЕ БЕЗНАДІЙНА
Слово Просвіти, №67 за 2000 рік
Такий основний вислід Всеукраїнської науково-практичної конференції на тему «Державність української мови та проблеми оптимізації мовних відносин в Україні», організованої спільними зусиллями Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка, Ради з питань мовної політики при Президентові України, Державного Комітету України у справах національностей та міграції, Національної академії наук України. Захід відбувся 22 грудня 1999 року в конференц-залі Інституту літератури НАН України за участю відомих науковців, політиків, народних депутатів, представників національних меншин України — російської, єврейської, грузинської і корейської... Серед учасників конференції — Михайло Горинь, Анатолій Мокренко, Михайло Наєнко, Рауль Чілачава, Світлана Лі...
Констатуючи важливість порушеної проблеми в державному житті та непривабливий назагал стан утвердження в Україні української мови як державної, усі мовці, як зазначено вище, зійшлися на думці, що ситуація в цій царині хоча й загрозлива, але не безнадійна. Певного оптимізму додає рішення Конституційного Суду про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади та їх посадовими особами на користь української мови, деякі позитивні кроки й заяви про наміри в цьому напрямку Адміністрації Президента, а також конкретний приклад деяких високих державних посадовців, які своєю переорієнтацією з російської на українську мову вибивають своєрідний «козир» з рук тих, хто стверджує, що оволодіти мовою народу, серед якого живуть і якому повинні слугувати, — справа важка і безнадійна... Завойовані позиції, однак, слід не лише утримувати, але й рухатися вперед, діяти наступально усім «українським патріотичним фронтом»... Черговою ж спробою дестабілізувати ситуацію в Україні є намагання відвертих українофобів та їхніх прихвоснів, зокрема й у парламенті, лобіювати прийняття Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», що фактично узаконило б подальшу русифікацію України. (І, як пересвідчуємося з останніх подій у парламенті, твердолобе ткаченківське лобі уміє протягати за вуха найбезглуздіші свої «прожекти», накидаючи Україні нове ярмо. Воістину не доводиться уже навіть дивуватися й губитися в догадках, кому і чому вони служать, — відповідь бо очевидна...) Відкриваючи конференцію, академік НАН України Іван Дзюба зазначив, зокрема, що подібні заходи є спробою налагодження діалогу між українською і «російською» культурами в Україні, зважаючи на те, що остання, образно кажучи, «підім’яла» під себе культури інших національних меншин України. Досі проблеми взаємовідносин розв’язувалися «монологічно». Потрібен виважений обмін аргументами, історичний підхід, а не взаємозвинувачення... Конференція ця повинна стати першим кроком налагодження такого діалогу... Тема доповіді академіка НАН України, директора Інституту літератури НАН України, Голови Ради з питань мовної політики при Президентові України Миколи Жулинського «Концептуальні засади державної мовної політики в Україні» спонукає до серйозних роздумів: у державі відповідна цілеспрямована державна мовна політика назагал відсутня. Розмови про економічну скруту в державі розбиваються об нехтування базовими цінностями, основою чи ядром яких і виступає мова. Це питання слід розглядати не лише як наукове чи лінгвістичне, а передусім як політичне. У державі слід урешті витворити моральний клімат взаєморозуміння, визначити національні пріоритети. Потрібно уже не просто боротися за Україну — будувати її! ХХІ століття повинно стати століттям діалогу культур і цивілізацій, й Україна повинна постати перед світом як країна унікальної цивілізації, і мова українська — розвинена й вільна, а не упосліджена — повинна слугувати своєрідною візитною карткою нашої держави. Про місце української мови як фундаментальної основи в системі державного будівництва вів мову академік АН вищої школи України, доктор філологічних наук Олександр Пономарів. Як зіронізував промовець, статтю 10 Конституції України багато хто в Україні починає читати, цілком свідомо, з кінця і відповідним чином діяти; «двоязикою» ж може бути хіба що змія — не людина... Уболіванням про гармонізацію мовних відносин в Україні був перейнятий виступ заступника Голови Держкомнацміграції Олександра Трибушного. До речі нагадати, Олександр Дмитрович очолює Департамент зі здійснення мовної політики, який доклав чимало зусиль для утвердження української мови як державної. Про формування словникової бази й мову інформаційних комп’ютерних систем, про проблеми інформатизації лінгвістичних досліджень вів мову кандидат фізико-математичних наук, директор Українського мовно-інформаційного фонду НАН України Володимир Широков. На думку доповідача, будувати інтелектуальні технології в державі, не знаючи мови, — справа недалекоглядна й безперспективна. На соціально-політичному аспекті мовного питання загострив увагу доктор філологічних наук, професор Харківського держуніверситету Володимир Калашник. Про порушені проблеми «з позиції людини», а не науковця чи політика вів мову народний артист України, директор Національної опери Анатолій Мокренко. «Саме через мовну проблему я найбільше відчуваю свою потоптану національну гідність. 1951 року я приїхав до Києва й відтоді почуваюсь тут мовним дисидентом. Мовне питання — це передусім людське (!) питання, на якому зростає «море» людських страждань», — зазначив він, закликаючи більше уваги звертати на конкретних державних урядовців та їхнє оточення, й висвітлювати це в засобах масової інформації, аби український народ знав своїх «героїв»... Іван Драч — відомий український поет, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, народний депутат України — прийшов на конференцію хоч із запізненням, але з доброю вісткою: щойно Верховна Рада затвердила нового прем’єр-міністра Віктора Ющенка, для якого питання утвердження української мови як державної є не просто однією з багатьох проблем, які слід вирішувати високому посадовцеві, а й позицією свідомого громадянина України... Іван Федорович запропонував провести наступні аналогічні конференції, на яких було б проаналізовано досвід розв’язання аналогічних проблем у світі, аби українці робили уроки для себе не на власному гіркому досвіді... До речі нагадати, така пропозиція досі висловлювалася й керівництвом «Просвіти», зокрема головою Товариства Павлом Мовчаном... Корені проблеми слід шукати в проблемі русифікації столиці, оскільки провінція наслідує її приклад; треба, щоб українська мова стала в Києві «модною», тоді її підхоплять у всій Україні. Таку думку висловив науковець Орест Ткаченко. Проблеми українського книговидання — тема виступу директора видавництва «Веселка», члена центрального правління «Просвіти» Яреми Гояна. Закон про мови в Україні, констатував промовець, перетворився в декларацію; слід зосередити увагу парламентарів і державців на прийнятті відповідних підзаконних актів... Немає більше ніде в світі такого прикладу, аби дві споріднені мови з однієї мовної сім’ї претендували в якійсь країні на роль державної, — справедливо зауважив доктор філологічних наук, голова Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка Анатолій Погрібний. Тож за утвердження російської мови як другої державної в Україні виступають сьогодні хіба що безвідповідальні політикани. Аби не втрачати здобутих позицій, вимогливість і наступальність повинні стати нормою в державницьких потугах усіх без винятку націонал-патріотів, — зазначив мовець. Про різні аспекти порушуваної проблеми вели мову відомий політик Михайло Горинь, заступник начальника Херсонського обласного управління у справах національностей, міграції та релігій Іван Лопушинський, начальник Вінницького обласного управління у справах національностей, міграції та релігій Євген Заремба, науковець, літературознавець і мовознавець Юлія Солод, член центрального правління «Просвіти», професор Іван Ющук, доцент Київського національного університету Віталій Радчук, голова Київської крайової організації «Просвіти» Юрій Гнаткевич, науковець Ігор Бурковський... Конкретні пропозиції виступаючих враховано й відображено в ухвалі конференції, яку друкуємо в цьому числі газети. Українська мова в Україні має бути повноправною господинею! — такий основний вислід проведеного заходу... Та дисонансом усім виступам пролунала промова «президента» «Общества "Русское собрание"» Алли Потапової, просякнута великоімперським російсько-месіанським чадом. До кожного пункту проекту ухвали в уболівальника за «пригноблювану» в Україні російську культуру знайшлися свої аргументи й поправки. Та для погамування пристрастей цієї вболівальниці за «потоптану» в Україні російську культуру у нас знайдуться слова відомого українського класика: «Та нехай собі як знають, божеволіють, конають, — нам своє робить!».
Володимир ГЕРМАН
УХВАЛА Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державність української мови та проблеми оптимізації мовних відносин в Україні»
22 грудня 1999 р. м. Київ
Учасники Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державність української мови та проблеми оптимізації мовних відносин в Україні» висловлюють глибоку стурбованість у зв’язку з тим, що й досі процеси русифікації її громадян та порушення прав українців не припиняються. Українська мова як державна ще не стала основним і обов’язковим засобом спілкування на всій території України. Вона ігнорується окремими органами державної влади та їх посадовими особами, органами місцевого самоврядування, особливо у східному й південному регіонах України. Під гаслами захисту від «дискримінації» російської мови, утвердження «багатонаціональної полігамії та плюралізму вітчизняних мов» фактично робляться спроби не допустити розширення сфери функціонування української мови, применшити її роль як важливого чинника консолідації суспільства, нав’язати нам державну (офіційну) двомовність або й багатомовність. З цією метою проросійськи налаштовані політики намагаються лобіювати в парламенті прийняття Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у неприйнятній редакції, спрямованій на дестабілізацію суспільства. У центрі і на місцях «російськомовне» чиновництво продовжує чинити опір впровадженню державної мови в діловодство, судочинство, у такі сфери, як вища освіта, наука, медицина, інформатика, військова справа, спорт. Загрозливе становище склалося в засобах масової інформації, продовжується зросійщення національного інформаційного простору, жалюгідний вигляд має ринок української преси й книги. На розвиток і утвердження української мови як державної не виділяються цільові кошти з державного бюджету. Науково-практична конференція рекомендує: 1. Президентові України: — з огляду на проведення в Україні адміністративної реформи вирішити питання про підвищення статусу Департаменту із здійснення мовної політики, передбачивши покладення на нього функцій щодо контролю за дотриманням законодавства про мови та координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні державної мовної політики, а також створення відповідної «вертикалі» органів виконавчої влади на всіх рівнях. 2. Кабінету Міністрів України: — відповідно до рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади та їх посадовими особами розглядати захист української мови, турботу про її повноцінне функціонування й розвиток як прямий їх обов’язок, наріжні завдання державної національної політики, невід’ємну складову частину проблеми державної безпеки України; — передбачити в Державному бюджеті на 2000 рік цільові асигнування на розвиток і підтримку української мови як державної, на реалізацію в повному обсязі Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови, а також реалізацію Указу Президента України про розвиток національної словникової бази; — зажадати від керівників державних закладів, установ і організацій, державних службовців усіх рангів безумовного володіння українською мовою і її повсякденного застосування при здійсненні своїх повноважень та в роботі керованих ними закладів, установ і організацій; — звернути увагу Міністерства освіти України і місцевих органів виконавчої влади на порушення прав українців щодо одержання освіти державною мовою, насамперед вищої; — з метою створення умов для вивчення української мови та удосконалення її знання усіма громадянами України організувати в центрі й на місцях мережу спеціальних курсів, гуртків та семінарів. 3. МЗС України, Департаменту із здійснення мовної політики: — спільно з Інститутом української мови НАН України та Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Т. Шевченка вивчити досвід роботи державних органів країн Прибалтики, Франції, Німеччини, Польщі, Чехії щодо захисту й підтримки державних мов та на цій основі підготувати пропозиції щодо системи державного регулювання мовних відносин в Україні; — у відповідності з домовленостями про співробітництво між українською та канадською (провінція Квебек) Сторонами у сфері правового регулювання мовних відносин розробити і здійснити в 2000 році спільний спеціальний проект «Відродження української мови та її утвердження як державної. Канадсько-квебекський досвід — на український ґрунт». 4. Державному комітету інформації, політики, телебачення й радіомовлення: — з метою планомірного формування української мовної особистості громадян України засобам масової інформації організувати систематичні виступи фахівців з роз’ясненням правових засад утвердження державності української мови та оптимізації мовних відносин у нашій державі. 5. Департаменту із здійснення мовної політики та Всеукраїнському товариству «Просвіта» імені Т.Шевченка: — проаналізувати і винести на розгляд Ради з питань мовної політики при Президентові України питання про реалізацію рекомендацій Всеукраїнської науково-практичної конференції «Українська мова як державна в Україні» (24—25 вересня 1998 р.).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
