Сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗
НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ
Слово Просвіти, №68 за 2000 рік
нагадує щось подібне, хіба що з суттєвою різницею: у випадку з академіком передсмертний стан і самопочуття фіксували його помічники, а у випадку з поетом Борисом Нечердою — він сам це робив. І, судячи з віршів, процес був інтенсивний, тривалий і болісний. То був творчий і морально-естетичний подвиг поета. Коли розглядати «Останню книгу» як своєрідну кардіограму, то на ній виразно зафіксовані духовне здоров’я, філософсько-стоїчний скепсис і мудре самобичування з глобальною іронією, що торкається історичних, суспільних і політичних сфер та явищ. У текстах і підтекстах книжки «розлита» життєствердна, всепоглинаюча «речовина поезії», здатна ламати чорні рамки і перемагати календарний час, готова подвигнути співвітчизників на те, щоб розрубували «намертво вив’язаний євразійський вузол Гордіїв». Вочевидь в чорні прикінцеві дні національний поет думав про те, що терзало його ще в юності, коли писав на початку 60-х років: О коронована Росія! — Батіг і пряник у руці... Та по шляхах сокири сіють нею осліплені співці. Неспроста і вірш «Довільний коментар до «Слова о полку Ігоревім», звідки я взяв рядок про «вузол Гордіїв», закінчується багатозначним каламбуром: Бо все решта — то коза ностра і кляузний Нострадамус. Судячи з багатьох віршів, у драматичні моменти свого згасаючого, але не скореного хворобою життя
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
