Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВІРШ — ЗНАК, ВІРШ — СИМВОЛ...

Слово Просвіти, №68 за 2000 рік

Не треба забувати, що для нації, можливо, небезпечніше піддатися духовному завоюванню, аніж завоюванню силою зброї. Ось чому нова свідомість звертається в першу чергу до порядку і обов’язку, і цим прекрасним класичним властивостям, що стали вищими проявами французького духу, вона надає свободи. Г. Аполлінер. «Нова свідомість і поети» «Історія української літератури ХХ століття» загалом позитивно, із розумінням суспільної ситуації, оцінює творчість поетів, які прийшли в українську літературу в 70-х роках: «Взагалі, попри всі відомі перешкоди для літературно-мистецького розвитку в 70-ті роки, українська література мала тоді кількісно досить потужну припливну поетичну хвилю... Збірки молодого поповнення 70-х, зокрема таких обдарованих його представників, як В. Затуливітер, Д. Іванов, Н. Білоцерківець, А. Кичинський, С. Майданська, Л. Голота, Д. Кремінь, В. Осадчий, Р. Чілачава, засвідчують формування у кожного з цих поетів рис індивідуального стилю й у виборі теми, і в особливостях образного сприйняття дійсності...». Зазначалося й про те, що: «Анатолій Кичинський проблему духовної наповненості ліричного героя поетично вирішує на матеріалі пейзажу...». Сьогодні, коли говоримо про творчість такого оригінального поета-лірика, подібна оцінка нас не задовольняє. Та й не дивно — час вніс свої корективи, поезія Анатолія Кичинського стала виразнішою, ваговитішою, увиразнилася за рахунок мистецьких орієнтацій, життєвого досвіду... Одне слово, маємо в нашій літературі такий феномен, як поетичний всесвіт Анатолія Кичинського, у якого є і індивідуальний стиль, і свій неповторний голос. Поетика Анатолія Кичинського — це вишукана, галантна (рідше екстравагантна) форма, яка характеризується емоційною повнотою структури вірша, свіжою метафорикою, умінням скористатися мотивом (народно-літературним), поглибити і розвинути цей мотив, надати йому мистецької самодостатності... На рівні мотиву — уміння герметизувати ситуацію, видобути гармонію світу. Якщо говорити про поетичні уроки, то тут передусім наголосимо на дуже ретельному засвоєнні досвіду шістдесятників. Можна говорити і про продовження поетичної традиції М. Вінграновського, І. Драча, Б. Олійника... Анатолій Кичинський уміє оперувати абстрактним матеріалом, мислити категоріями. Поетика його часто прозоро-площинна, вона нагадує картини прибалтійських художників, мистецьку палітру Е. Межелайтіса. Анатолій Кичинський уміє точно зафіксувати ситуацію, глибоко вжитися в неї, зобразити її свіжими фарбами: Впала ніч на землю круком, крикнув сич за Базавлуком, покотилася луна і прогнулась далина. І повищала могила, та, що з вітром говорила. І понижчала трава там, де кралась татарва. Поезія Анатолія Кичинського сповита якоюсь особливою добродушністю, дуже людською емоцією і відкритістю до читача із різними інтелектуальними можливостями. Він не з тих поетів, які можуть покинути тему на півдорозі до її вирішення. Анатолій Кичинський із наполегливістю обживає тему, знаходить для неї відповідне до свого задуму вирішення, яке часто має «музичний супровід». Він — лірик у кращому розумінні цього слова, поет поетичного максималізму, світлих (часто печальних) мотивів. Зрідка він освоює суто екзистенційні настрої (частіше на бутійному регістрі звучать строфи його поезій). Але коли поет торкається згадуваних настроїв, то вони в нього звучать виразно: Я лечу. Я горю. Я на попіл згорю. Я хотів би комусь нагадати зорю. І нехай я впаду, і нехай мене тьма непроглядними крильми відтак обійма — та, коли покладуть в темну землю мій прах, хай у мене, як сон, стане кінь в головах і нехай наді мною білий світ розвидня біла зірка на лобі вороного коня. Часто соціальна конкретика його віршів вражає, турбує, не дає заспокоїтись, як у вірші «З якої такої причини»: ...Ця зала чекання, ця лава, холодна, мов лава підсудних, — хисткий, мов поетова слава, останній притулок для блудних. Душа, находившись по колу, Нарешті летить по спіралі — подалі від суму та болю, від пекла земного подалі... Книжка Анатолія Кичинського «Жива й нескошена тече в мені трава», яка вийшла в херсонському видавництві «Айлант», — в основі своїй підсумкова, жодного прохідного вірша в ній нема. Хочеться цитувати, аналізувати... Навіть тема, яка на сьогодні, здавалось би, має вульгарно-соціологічне тло, у А. Кичинського продовжує звучати переконливо. А це говорить про те, що поет завжди знаходив свій кут зору, своє потрактування темі. Ось вірш «Мемуари»: Піниться в березі Буг темний від крови. Тягнуть заржавлений плуг діти і вдови. Вітер ворушить золу. Холод і голод. Крильми волочить ріллю ворон і голуб. Небо — як віко труни. Поле жалоби всіяне дітьми війни й культу особи. ...Пам’ять сидить за столом в хаті над Бугом. Слово іде за пером, наче за плугом. Отак оригінально вирішена тема повоєння. «Жива і скошена тече в мені трава» — вірш-знак, вірш-символ, який став для поетичного всесвіту А. Кичинського основоположним. У ньому зафіксована та уявна мить, коли людина, як мала частина космосу, відійде із життя. Вірш не драматизований (драма знята самим розумінням драматичності). В ньому йдеться про цінність життя. Поет, не без печалі, благословляє життєвий шлях людини: Глибока хвиля, чую, під рукою. Висока хвиля в серце заплива! Хмеліє і світліє голова. Й радіє, що нема їй супокою. Жива і скошена тече в мені трава, лиш потім — вічно — наді мною... Анатолій Кичинський дає можливість читачеві іще раз емоційно пережити із поетом вічність, точніше — розуміння її печального і разом із тим людського змісту. Багато у книзі чудової лірики, багато справжньої поезії... Думаю, що серед свого покоління (хоча літературні напрямки й творяться особистостями, а не належністю до поколінь!) Анатолій Кичинський має своє виразне, ні на кого не схоже обличчя. Він поет обов’зку і порядку і заслуговує на те, щоб його творчість була удостоєна найвищої літературної нагороди — Національної премії України імені Тараса Шевченка. Василь ОСАДЧИЙ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин