МОВА ЄДИНА · с. 2сторінка оригіналу ↗
ЧОМУ УКРАЇНСЬКОМОВНІ «ДІАЛОГИ» СТАЛИ РОСІЙСЬКОМОВНИМИ?
Слово Просвіти, №68 за 2000 рік
У Києві протягом багатьох років діяв і набув заслуженої популярності літературномузичний театр-студія «Діалоги». За своїм статутом він був українськомовним і послідовно дотримувався цього. То був (на жаль — був!) справжній культурно-мистецький осередок, який давав насолоду і знання людям будьякого віку і соціального стану. Саме так, і знання, бо як театр-студія готував молодих акторів. А водночас і «прохідних» абітурієнтів до театрального інституту. І чимало відомих тепер акторів пройшли школу «Діалогів». Та й назва цього театру глибокоосмислена, бо «Діалоги» — це безпосередня взаємодія, духовний зв’язок поміж акторами і слухачами-глядачами. Притім не лише під час театрального дійства, а на систематичних зустрічах і обговореннях. Для цього навіть був відведений щотижневий понеділок. Ці вечори обміну думками проводила директор і художній керівник «Діалогів», лауреат республіканських конкурсів Ніна Володимирівна Заручинська. Особливість цього демократичного театру — що для його дійства непотрібними були лаштунки-декорації, світлові та звукові «ефекти» і навіть традиційна театральна сцена. До самих глибин людських сердець проймала щирість і доброзичливість акторів «Діалогів». Отак складалася духовна атмосфера, коли поміж акторами і слухачами зникала відстань і вони ставали єдиним цілим. Більше того, під час концертів будь-хто з присутніх мав змогу приєднатися до дійства і навіть зі своїм «репертуаром». І так воно й було, особливо ж на дитячих концертах. А гуманна місія «Діалогів» стверджувалася ще й тим, що переважна більшість вистав і концертів театру проводилася без сплати за них. Особливо ж для дитячих закладів. А вартість квитків на платних виставах була щонайменшою. Така гуманність, демократичність, мобільність і висока творча майстерність «Діалогів» сприяли тому, що він став широкознаним. Актори цього театру виступали як на сценах, так і просто в цехах, установах, на майданах. Отож, діапазон слухачів-глядачів «Діалогів» був понадшироким. Від академіків до школярів і навіть малюків дитячих садків. Останнє надзвичайно важливе, оскільки громадсько-патріотичні почуття зростають, як у народі кажуть, «з пуп’янка». Відповідно широким був і склад вистав: від казочок і дитячих бувальщин до творів вітчизняної і світової класики. Звичайно ж, якнайбільше пропагувалася творчість Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Івана Франка, Лесі Українки, Марка Вовчка, Івана Котляревського, Михайла Старицького, Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся-Кандиби... А з новітніх — Олеся Гончара, Максима Рильського, Івана Драча, Павла Глазового, Ліни Костенко, Бориса Олійника, Любові Забашти й інших. Театр «Діалоги» запрошували як до щорічного свята «День Києва», ювілейних дат, так і міжнародних свят, скажімо «Тисячоліття охрещення Руси», «1500-річчя Києва», «800-річчя «Слова о полку Ігоревім» тощо. Принагідно згадаємо, що в репертуарі «Діалогів» були й літописні твори. Зокрема «Слово о полку Ігоревім». Цей, світового виміру твір виконувався надзвичайно широкопланово. В ньому брали участь актори-декламатори, співаки, музиканти-виконавці на стародавніх інструментах, включаючи й гуслі часів Київської Руси. Музику саме для цього спектаклю творили такі відомі композитори, як Євген Станкович і Мирослав Скорик, з вкрапленням тогочасних пісень і мотивів. А одяг, старокняжий, ХІІ століття, відтворила визначний художник Людмила Семикіна. Інсценізація і постановка цього славетного твору належить одноосібно керівникові «Діалогів» — Ніні Володимирівні Заручинській. Цей спектакль був надзвичайно ефектним і незабутнім. Він був представлений на різних сценах і навіть — просто неба, на майданах і вулицях Києва. Зачаровано слухали цю інсценізацію «Слова» також відомі всьому світу вчені — учасники всесвітніх конгресів славістів, а потім — україністів. Виконувалися спектаклі в Кирилівській церкві — пам’ятці історії ХІІ століття, на літописних Дорогожичах Києва, де поховано одного з провідних персонажів «Слова» великого київського князя Святослава. Відгуки глядачів і рецензентів були вищою мірою схвальними і навіть розчуленими. Великі вчені визнали, що в такому прочитанні «Слово», як інсценізації «Діалогів», вони чули вперше і цілком його поділяють як історичне. Своє схвальне слово сказали і занотували також наші знавці: Микола Жулинський, Іван Дзюба, Михайло Брайчевський, Федір Шевченко, Анатоль Погребняк, Валерій Шевчук та багато інших. Тут наведено лише один епізод з творчої діяльності «Діалогів». Так, це був театр гуманно-демократичного спрямування, високопатріотичний і водночас — творча школа. Її, в різний час, відчуло чимало відомих акторів, серед яких і Анатоль Паламаренко, Павло Громовенко, Людмила Марцевич, Валерій Буймистер, Тетяна Алексєйцева, Борис Лобода, Євген Чорнокондратенко, Любов Скоромна, Олег Комаров і численні інші творчі діячі. І от сталося незбагненне! Цей громадськопатріотичний і творчий осередок в столиці України — українськомовний театр «Діалоги» зненацька зник... 27 серпня 1998 року Ніна Володимирівна Заручинська пішла з життя, і театр «Діалоги» втратив свого директора й художнього керівника. Начальник Головного управління культури Київської держадміністрації Олександр Павлович Биструшкін двічі збирав увесь склад акторів «Діалогів» і схвально прослухав уривки з його репертуару. Разом з ним був режисер Ігор Дмитрович Шуб, якого Олександр Павлович рекомендував художнім керівником «Діалогів». Притім було домовлено, що діючий репертуар, як і те, що було вже підготовлено Ніною Володимирівною для випуску, лишається недоторканним як її творча робота. Те саме поширювалось і на затверджений і усталений за багато років статут «Діалогів». Ну і, зрозуміло, українськомовність цього театру. Додержання цих юридичних і моральноетичних норм неодноразово обіцяла і заступник начальника Головного управління Валентина Тарасівна Ліновицька. Все це проводилося на високому рівні Головного Управління культури міста, оскільки Управління Печерського району, до якого мав належати театр «Діалоги», за багато років жодної уваги йому не приділило. Не надало театрові навіть приміщення, і він був змушений шукати притулку на Подолі. Минав час, проте наказу про призначення І. Д. Шуба художнім керівником «Діалогів» такі не було видано. Актори залишалися безпритульними, бо Головне управління культури залишило їх поза увагою... І от в останньому кварталі 1999 року виявилося, що Печерське управління культури
«згадало», що воно причетне до «Діалогів», і, попри всі рішення Головного управління, акробатично перетворило багато років діючі «Діалоги» з літературно-музичного театру на драматичний. А з українськомовного, згідно зі статутом, у російськомовний! При цьому всі офіційні атрибуції театру «Діалоги», як у казці, перейшли до новоствореного театру. А щоб не привертати уваги до такого перевтілення, назва колишнього театру «Діалоги» успадковувалася ніби правомірна акція. Без будь-якої мороки заволоділи печаткою, штемпелями, рахунком у державному банку і, звичайно ж, назвою «Діалоги». Склад акторів, зрозуміло, зменшився, як і репертуар «Діалогів». Ще б то, він же українськомовний! Отож, як мовиться: «На тепленьке, готовеньке!..» І якщо літературно-музичний театр «Діалоги» свого часу створювався згідно з рішеннями і постановами відповідних міських і республіканських органів, то тепер таке радикальне рішення про «реорганізацію» (точніше — ліквідацію!) «Діалогів» вирішилося чомусь на рівні Печерської адміністрації. Чому ж таке сталося, і яка доля акторів колишнього театру? Замість акторського складу «Діалогів» з’явилася група неофітів-випускників Театрального інституту 1999 року.
Ось так колись відбувалися вистави «Діалогів»
При цьому з російськомовної групи. Сталося карколомне дійство: одним помахом не стало багато років діючого українськомовного театру, а натомість з’явився російськомовний «філіал» «Театра на Таганке». Художнім керівником його став викладач кафедри Рушковського — Олександр Володимирович Крижанівський. Отак у столиці нашої держави тихенько зник українськомовний театр з добрим заслуженим ім’ям. А натомість виринув потай ще один російськомовний, привласнивши ім’я згубленого і всі його юридичні чинники. А для цього захопив і його назву — «Діалоги». То як це узгоджується з новітніми засадами відродження національної мови і культури в незалежній державі Україні? А який виклик, національна образа і порушення Закону щодо державної мови! Адже не нею понесе «оновлений» театр «Діалоги» чужу культуру, і — для кого? Ці запитання не риторичні. Для народу, який відроджує свою державу, мову і культуру, вони є проблемними і життєво важливими. Відповідно рішучим повинно бути і розв’язання цього хитросплетеного «вузла».
Анда СКАДОВЕЦЬ, прихильник «Діалогів»
найменована так переселенцями з Правобережжя після нещасної Берестецької битви, після 1651 року. В 1655 році це вже було полкове місто. Але дивно інше. Фальшиву легендну версію про найменування річки Ворскли пробувало минулого року пропагувати наше телебачення, яке у своєму черговому випускові «Футбол від УТН» (за останній понеділок липня), розповідаючи про футбольну команду «Ворскла», ніяк не могло обійтися без спокуси згадати цю блюзнірську легенду. А коли я усно зауважив оглядачеві цієї програми про недолугість такої журналістської «знахідки», то почув у відповідь, що неправдивість легенди треба доводити. А хіба «правдивість» легенди він пробував довести? Сором за таких журналістів від УТН. Свідок моєї правоти — французький інженер Боплан. А ми шануймося, бо ми того варті. Богдан САВКІВ, просвітянин, гірничий інженер, м. Київ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
