ЦІКАВО ЗНАТИ · с. 16сторінка оригіналу ↗
ЛИСТ... З ХВОСТОМ, А МАРКА — ІЗ ЗАПАХОМ...
Слово Просвіти, №68 за 2000 рік
Людина, яка серйозно розмірковує про анекдоти, ризикує: бо може стати в очах публіки посміховиськом, що не має почуття гумору. Я ж свідомо йду на цей ризик, бо вважаю анекдоти дуже серйозною справою. А саме — у пропагандистській війні, яку вела і веде Російська імперія, де анекдотам відведена дуже серйозна роль. Не будемо згадувати побутових анекдотів про невірні подружжя, тещу, дурнів, рибалок і т. д. Розглянемо політичні анекдоти як складову політичної сатири. Якщо погортаємо сторінки головного органу гумору і сатири СРСР (російсько-радянської імперії) журналу «Крокодил», то переконаємося, що політична сатира завжди була спрямована проти новоспечених політичних ворогів. У час холодної війни між СРСР і Заходом політична сатира «Крокодила» була не чим іншим, як постійною карикатурою і фейлетоном про капіталістів (головним чином — американських). «Крокодил» сміявся над західним способом життя і змальовував Захід (переважно США) як місце, де нема і не може бути нічого хорошого. Анекдоти ж друкувалися — відповідні. Не можна сказати, що в цих анекдотах (як і в сатирі взагалі, спрямованій проти Заходу) не було ніякої правди. Наприклад, було сущою правдою те, що США — це імперія, яка нагло захищає свої інтереси в будь-якій точці земної кулі і відповідно — ігнорує (але уже без заяв) інтереси інших країн. Тоді журнал «Крокодил», які вся радянська пропаганда, підтримував індіанців і негрів, алжирців і ірландців... узагалі тих, хто був пригніченим у США, Європі, Азії, Африці. Звичайно, що при цьому замовчувалася правда про себе: про те, що немає ніякого «союзу вільних республік», що СРСР — це така ж Російська імперія, в якій пригнічені українці і білоруси, грузини і молдовани, чеченці і литовці, якути і естонці... Ось, наприклад, анекдот того періоду, що має благородний пафос і кмітливий за змістом: У Нью-Йорку проводять конференцію представників
Засновник — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Реєстраційне свідоцтво № 1007 від 16.03.1993 р.
— Ім’я, прізвище і науковий ступінь. Зрозуміло, що цей анекдот побудований за тією самою схемою, що й анекдот про адміністратора й індіанця. Але ідея тут цілком протилежна. Той анекдот висміював хибні уявлення білих про неграмотність і нездатність індіанців до навчання, а цей — навпаки — стверджує, що чукча, навіть одержавши науковий ступінь, залишається неграмотним. Невже така трансформація анекдота випадкова? Щоб з’ясувати це, прочитаємо ще одного анекдота: — Гіві, що ти зробиш, якщо тобі дадуть яблуко? — З’їм. — А двоє? — Пригощу Різо. — А якщо вагон яблук? — Відвезу на ринок. — Іване, а ти що зробиш? — З ’їм. — А двоє? — Петрові віддам. — А якщо вагон? — Хлопців покличу зі зміни. — Грицю, що ти зробиш, якщо тобі дадуть одне яблуко? — З’їм. — А двоє? — Теж з’їм. —А якщо вагон? — Скільки зможу, з’їм, а те, що не зможу, — понадкусюю. Бачите, як усе просто! Як тільки грузинові дасте яблука, то він відразу побіжить їх продавати. Звідси висновок: грузини — торгаші жахливі. Дайте яблука українцеві — він, що зможе, з’їсть, а решту — попсує. Висновок: українці — жахливі скнари. А росіяни? Вони, звичайно ж, благородні. Не нація, а цілковита благодійна організація. Вони завжди думають про ближнього. Дасте росіянину яблука — і він побіжить їх роздавати. Ось до таких висновків підштовхує російсько-імперська пропаганда читачів (слухачів, телеглядачів) своїми анекдотами про нації. Думаю, що тепер і найнаївнішому зрозуміла мета імперських пропагандистів. Гурам ПЕТРІАШВІЛІ
Листування — чи не найулюбленіший засіб спілкування людей. Історія знає безліч видів послань від людини до людини, від держави до держави і т. п. Чи не найдавнішою письмовою згадкою про подібне послання в історії України є повідомлення «Повісті минулих літ» під 885 роком, що розпочинається словами: «...Послав Олег до Радимичів...» (Повість минулих літ. — К., 1989. — Ст. 24). Істини ради слід сказати, що послання не завжди були письмовими, тим більше тоді, коли писемності ще й не існувало. Прикладом такого послання можна назвати скіфських послів, які принесли перському царю Дарію, що близько 514 року дон. е. вторгся на землі сучасної України, відповідь на його вимогу підкоритись або вступити в бій. Відповідь скіфських царів складалася з птаха, миші, жаби і п’яти стріл. Перські дешифрувальники, якщо дозволено скористатися сучасним терміном, на чолі з Гобрієм цілком справедливо, як показали наступні події, витлумачили це послання так: «...якщо, перси, ви не станете птахами і не полетите високо в небо, або мишами і не сховаєтесь у землю, або жабами і не пострибаєте в болото, то ви не повернетесь до себе, вас згублять оці стріли» (Геродот. Історія в 9 книгах. — К., 1993. — С. 210). До цього залишається додати, що ряд істориків вважає скіфів предками українців. Наведене послання було початком кінця безславного походу Дарія на землі Північного Причорномор’я. З винаходом поштових марок 1840 року у Великій Британії, і оскільки вони досягли найвіддаленіших населених пунктів, їх почали використовувати не тільки за прямим призначенням як своєрідні квитанції за поштові послуги, а й для реклами товарів та послуг, не кажучи вже про те, що сам зміст марки був чудовим інформативним матеріалом, який розповідав про ту або ту країну, спонукав ознайомитися з її природою, культурою, мовою, історією і т. д. З часом з’явились і зовсім незвичні форми цієї пропаганди, як, наприклад, марки так званої вільної форми, зокрема на початку 60-х років в африканській країні Сьєрра-Леоне. Ці марки були виготовлені у формі контурів державних кордонів країни, її державного герба і самого африканського континенту. 90-ті роки ознаменувалися не тільки футбольними пристрастями, а й поштовими марками круглої, у вигляді футбольного м’яча, форми. Такі марки випустили поштові відомства Франції в 1999 році та Німеччини в січні 2000 року. Далека Бразилія порадувала колекціонерів зовсім незвичайним і оригінальним виданням. Наприкінці 1999 року тут емітовано 4 марки ... із запахом. Емісія цих поштових марок присвячена охороні природи. Саме тому марки мають стійкий запах диму від пожеж у тропічних пралісах, що опинилися під загрозою знищення. Це — застереження і нагадування людині, що з природою треба бути на Ви.
В. КИРИЧОК, історик, член АсФУ
Зам. № 0331202. Наклад 3000. Головний редактор Любов Голота
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
