Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
МОВА ЄДИНА · с. 3сторінка оригіналу ↗

ХТО ПОЇДЕ В ТРУСКАВЕЦЬ?

Слово Просвіти, №68 за 2000 рік

Здається, саме так називався фільм, який давно зійшов і з екрану, і з пам’яті. А титри лишилися і манили-кликали, які літня ягода, назва якої прочитується в найменні національного міста-курорту. Хотілося там побувати, наслухавшись оповідей про чарівність цього містечка, його особливу галицьку атмосферу, про людей, гордих своїм краєм. Безперечно, поїздка до Трускавця — подарунок. Щоб запам’яталися на все життя оті десять днів початку 2000 року дванадцятирічній дівчинці та її матері, якій хотілося, аби дитина не лише відпочила на чистому повітрі та цілющій воді, але, користуючись нагодою, відкрила для себе прекрасну атмосферу українства, якою повиті Львів та інші галицькі землі — сіль України в найвищому сенсі слова... Саме з цих міркувань ми з дочкою та ще одна київська сім’я пристали на запрошення Трускавецького бюро подорожей (вул. Шевченка, 2) і втрапили до гурту екскурсантів, які 9 січня 2000 року здійснювали екскурсію «Трускавець— Львів». А різдвяні колядки, що звучали над цілющими джерелами, зливаючись зі святковими дзвонами, зручний автобус — сприяли відчуттям свята. Та, як і буває в житті, свято обірвалося зненацька і безповоротно з першою ж фразою екскурсовода: — Я — Оксана Мирославівна. Якою мовою вести екскурсію? Ми з сусідкою-киянкою аж скинулися: звичайно ж, українською! Але екскурсовод правила своєї: —Я чую, що в автобусі говорять російською, і я хочу, аби ці люди мене зрозуміли... На моє, здається, резонне заперечення, — мовляв, тут іноземців з Росії чи Білорусі нема, екскурсовод навчено відрізала: «А що, мені паспорти перевіряти?!» — і розповіла анекдот про японців, які, звісно, не розуміють української мови, а їхній тлумач перекладає екскурсовода в такий спосіб: «Тріпається!», «Припинила тріпатися!». Підбадьорені Оксаною Мирославівною, російськомовні екскурсанти вигукнули сакраментальне «говорите по-русски!», і екскурсовод рішуче й безповоротно перейшла на російську. Та ще й — навіщо?! Аби я переконалася в її бездоганній російській вимові? — вирішила видавати завчений російською текст саме над нашими україноналаштованими вухами. А прохання відійти геть, ближче до російськомовних слухачів, сприйняла як образу: — Я бойківчанка з гір, а ви — невиховані люди! «Группа поддержки» негайно зреагувала на сигнал інтернаціоналістки: —Посмотрите на национально озабоченных! Стыдно перебивать женщину, она же работает! —Таких нужно вымораживать! Ты у меня сейчас выйдешь из этого автобуса! Наші діти захвилювалися, озираючись на збуджену групу з п’яти чоловік (решта відмовчувалась) і збираючись заплакати, а авторці цих дорожніх нотаток довелося відрекомендуватися і попередити Оксану Мирославівну Герич, що вона не повинна підбурювати одних екскурсантів проти інших, бо є особою, відповідальною за безпеку всієї групи... Не будемо в деталях і широко переповідати всі дорожні епізоди, безперечними перлинами яких були оголошення про санітарну зупинку і звертання до шоферів українською мовою. Російською авторка пояснювала проблеми релігійних конфесій, характеризуючи прихожан сіл, що пролітали за вікном, російською щебетала на могилі Івана Франка на Личаківському кладовищі, російською оспівувала красоти храму Святого Юра і давніх львівських площ, переможно поглядаючи на нас — маленьку групку «іномовців» на рідній Україні, на славній Галичині... Безперечно, що вже наступного дня я познайомилася з директором Трускавецького бюро подорожей Данилом Володимировичем Косовським. Усі мої претензії він одразу випередив: згідно з рекомендаціями методичного центру Трускавецького міськвиконкому, всі екскурсії мають проводитися українською мовою. Окрім спеціальних замовлень. Спецзамовлень на екскурсію 9 січня «Трускавець—Львів» не надходило, як і прохань обслуговувати її російською мовою. А Оксана Мирославівна була запрошена провести цю екскурсію і не є штатним працівником бюро. Словом — конфлікт вичерпано, вибачте. Прощаюся і йду, і на виході — носом до носа — здибуюся з пані Герич: — Ну що, добилися свого?! Звісно ж, Оксано Мирославівно, «бойківчанко з гір», не добилася. Бо, попри всю антипатію до Вас, яка так ось — задарма, послужливо і, даруйте, похолуйськи пропонує «якою мовою зволите», мені Вас шкода. Я розумію, що ці екскурсії — Ваш шматок хліба, який важко заробляти. Що, бачачи щодня приклади тих, хто там і тут, «на горі», нехтує державною мовою, можете і Ви переступити через рекомендації місцевого методичного центру, притлумивши в собі бойківчанку, українку, людину. Що, намагаючись догодити тим, хто, незрідка запивши «нафтусею» горілку, втрапляє до вашого автобуса і вимагає: «Гаварите панятно!», не поспішаєте розповідати про національні традиції і визвольні змагання краю, про ті численні хрести і каплиці, які постали на шляху від Трускавця до Львова, а потрафляєте смакам національно безтурботного обивателя, тішачи його порожніми анекдотами. Я ладна пробачити Вам зіпсовану подорож моєї доньки та її товаришки,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин