Сторінка · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Слово Просвіти, №69 за 2000 рік
Українські та казахські письменники біля Шевченкової верби. Півострів Мангишлак. 1988 рік
...Тарас Григорович прочитав мені свої ненадруковані вірші. Мене охопив страх: враження, яке вони справляли, нагадало мені Шіллерову баладу «Затулений санський бовван». Я бачив, що Шевченкова муза роздирала запону народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і спрагло хотілося зазирнути туди!!! Поезія завжди йде вперед, завжди зважується на сміливе діло; слід у слід за нею іде історія, наука і практична робота. Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути або не впасти непритомним від раптового світла істини, що дружелюбно заховане для байдужої юрби, яка йде собі узвичаєним шляхом мимо таємничої запони і не знає, що там заховане за цією запоною... М. Костомаров. Спогади про двох малярів що творчості його вистачає на те, щоб цілі покоління національно свідомих (і навіть несвідомих) людей дивувалися з його генія, пізнавали неосяжні глибини його духу. Саме пізнавали: бо сказано, що «гордому народові — не потрібен мертвий бог».
* * *
Я ж місяці і дні лічу журбою, На пай мені важкі упали ночі. Лягаючи: «Коли ж той світ?» — питаю, а ніч іде, іде собі повагом, і думками до ранку я годуюсь... Книга Іова (переклад П. Куліша)
Як не парадоксально, але це таки правда: жодна книга не мала такої популярності в українського народу, як Шевченків «Кобзар». Навіть книга над книгами — Біблія не була такою поширеною. Трохи не кожен рядок із Шевченкових поезій став крилатою фразою, увійшов у свідомість українця, закарбувався у мовленні. Чи багато у світі таких поетів, які б стали свідомістю своєї нації? ...Здається, що покоління приходять і відходять із печаттю Шевченкового генія на чолі. «Апостолом правди і науки», якого кликав для свого народу поет, став сам Тарас Шевченко.
* * *
Пісня-молитва, пісня про Правду і Кривду, пісня про Недолю і Неволю, пісня про Добро і Зло, Скарга, «Посланіє...». Доля, Журба, Лихо, Злидні, Сльози, Людський Плач, Розпуття Велелюдні, Горе-Злощастя (до речі, «Повість про Горе-Злощастя» друкував М. Костомаров) — усе це проходить перед очима нашої душі. І якщо у Данте труп Надії лежав при вході до пекла, то Надія супроводжувала Шевченка упродовж усього його життя. Звісно, що це аж ніяк не применшує ні одного, ні другого генія.
У статті «Вільям Шекспір» Віктор Гюго висловлював думку про те, що Есхіл «...ніби давніший самого Гомера». Сьогодні, коли ми вкотре намагаємося осмислити геній Тараса Шевченка, то цією думкою можемо послугуватися і зробити припущення, що Тарас Шевченко був старшим від нації. Точніше сказати — поет увібрав у себе багатющий досвід національного життя у широкому розумінні цих слів, його душу (і що найважливіше), його інтелектуальні надра. Більше того — він «пограбував» націю, щоб повернути їй сповна її ж таки скарби. Не раз, ще сучасниками Шевченка, висловлювалася думка про те, що ціла нація доростала до свого поета. Зокрема, М. Костомаров твердив, що: «...Шевченко сказав те, що кожна людина із народу могла б сказати, якби її народна сутність могла возвиситися до здатності виразити те, що зберігалося на дні його душі». Костомаров схилявся до думки, що народ вибрав поета, щоб він співав замість нього. Відомі й серйозні оцінки Шевченкового генія, які висловлював П. Куліш, і особливо у статті «Чого стоїть Шевченко яко поет народний». Іван Франко вважав (щоправда, з приводу Данте), що і в ХХІ столітті крамольною буде думка, що поет може «народити» націю, а не навпаки. Видно, геній тому й геній, що Дух його часто буває незбагненним, g=*-…че…… …= “. 2
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
