ПРЕМ’ЄРА РУБРИКИ · с. 9сторінка оригіналу ↗
НОВІ КНИГИ «ПРОСВІТИ»
Слово Просвіти, №69 за 2000 рік
Про сучасне книговидання писано й говорено чимало. Кого тільки не звинувачують у всіх наших негараздах! У першу чергу, звичайно, державу. Щоправда, конкретні особи тут не зачіпаються, не називаються. Послухаєш одних, у всьому винна державна податкова політика. А ще — неефективна система державних замовлень (це головний біль державних видавництв). Якщо вслухатись у виступи наших письменників — усе написане ними повинно бути видане, хтось (!) повинен заопікуватися їхніми виданнями, адже як же без їхніх книг? Хоч криком кричи, але так виходить, що нікому до них нема діла. А тим часом, щоденно буваючи на поліграфпідприємствах, бачу з’яву сигнальних примірників книжок поезії, прози. Беру, гортаю, цікавлюся... Наклади — 500, 1000. Якщо більше — це вже можна вважати справжньою розкішшю. Не хочу давати якісь оцінки нинішній ситуації, хоча й маю багаторічний видавничий досвід. Вважаю, що вивести якусь універсальну формулу, яка була б панацеєю від усіх наших бід, фактично неможливо. Та й навряд чи потрібно. Скажімо, видрукуєш той чи інший наклад украй потрібної книжки. Візьмеш кілька примірників на той чи той патріотичний вечір і бачиш, як підходять наші люди, ті, що беруть участь у всіх патріотичних акціях, ті, що агітують за наших кандидатів — демократів, дивляться на книжкові новинки з великою зацікавленістю, а придбати не можуть. Що тут скажеш? Звичайно, що в усьому винна нинішня економічна скрута в державі. Є ще й така думка — не варто чекати, поки буде поліпшення в економіці, а необхідно матеріально опікуватися духовною сферою вже зараз, оскільки завтра може бути пізно. Не заперечую слушності цього погляду, підтримую його і вважаю, що вихід може бути хоча б і такий. За моїми даними, в Україні є близько 50 тисяч бібліотек. Можливо, ця цифра дещо «схудла» у зв’язку з багатьма типовими причинами. За минулі роки бібліотечній мережі не виділялося ані гривні для поповнення книжкових фондів. Ледь животіють наші часописи. А тим часом складаються нові програми для вивчення української літератури в середній та вищій школі. Отож, знайти першоджерела учням і студентам буває нині непросто. Досвід показує, що бібліотеки відвідує чимало молоді, яка прагне знань. Отже, припадання пилюкою теперішнім книгам у бібліотеках не загрожує. Головне — аби управління культури знайшли кошти для поповнення бібліотечних фондів. У такий спосіб були б підтримані і видавництва, що випускають українськомовну високодуховну літературу, і редакції українських часописів, як правило, малотиражних (скажімо, газета «Слово Просвіти» — це ж які цікаві, потрібні наукові розвідки з царини літератури, культури, мови не знаходять читача в українській глибинці!). Після цих розмірковувань про загальне перейду до конкретики. Розповім, чим живе, що випускає видавничий центр «Просвіта». За минулий, 1999-й рік побачили світ п’ятнадцять книг загальним накладом 93 200 примірників. Якщо порівняти з іншими видавництвами, то це досить пристойні показники як на нинішній час. Про окремі видання газета вже повідомляла своїх читачів (наприклад, твори у трьох томах Павла Мовчана). Вважаю, що варті уваги такі книги, як Даніел Крман. Itinerarium. Подорожній щоденник (1708—1709). Це видання здійснено спільно з видавництвом ім. Олени Теліги. Зі сторінок книги зринають картини Полтавської битви 1709 року, описані очевидцем-словаком. Дмитро Чижевський. Реалізм в українській літературі. Маловідома праця знаного дослідника нашої літератури спонукає читача до роздумів та до критичнішого погляду на нашу класику. Скажімо, оцінка авторами творчого доробку Лесі Українки: «Леся Українка закінчує історію українського реалізму в надзвичайно цінній формі, яка фактично виводить літературу за межі реалізму, а українську літературу робить уперше — літературою світовою». Анатолій Погрібний. Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба... Завдяки громадській організації «Друзі товариства імені Григорія Ващенка» ця книга побачила світ. Поштовхом для її написання послужив найжвавіший інтерес, який викликала у широкої громадськості авторська радіопрограма під назвою «Якби ми вчились так, як треба». Вважаю цю книгу великим творчим успіхом чільного просвітянина. А. Животенко-Піанків. Педагогічнопросвітницька праця Бориса Грінченка. Чи не вперше у вітчизняному грінченкознавстві простежується характер діяльності Грінченка як педагога-практика, народного вчителя, аналізується педагогічно-теоретична спадщина письменника. Виручалочка. Довідник-порадник для учнів початкових класів. Упорядник Ігор Січовик. У книжці зібрано матеріали з вивчення шкільних предметів (української мови, математики, природознавства, історії, валеології), а також уміщено прислів’я, загадки, головоломки, скоромовки, казки, які мають популярність у найменших читачів. Василь Осадчий. На Господніх токах. Як мовиться в анотації, «нова книжка Василя Осадчого, відомого українського поета, лауреата престижних премій — ще одне підтвердження того, що талант завжди перебуває у пошуку і часто повертається до читача своїми незвичними гранями». Не маємо сумніву, що про цю книжку заговорять, вона стане помітним явищем у нинішньому літературному житті. Григорій Булах. Дзвони Софії. Книжка побачила світ у переддень 2000-ліття Різдва Христового. Її відкриває вступне слово «Перелуння нашої історії» Павла Мовчана та високе слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Степан Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. Фактично все, що увійшло до цієї книжки, публікувалось у газеті «Слово Просвіти». Книжка оригінально зверстана, проілюстрована малюнками з праіндійської історії. Борис Скачко, Галина Орещук. Якби мати знала: Народні методи лікування дітей. Книжка видана спільно з видавництвом «Здоров’я». У ній популярно описано причини захворювань, які найчастіше виникають у дитячому віці, подаються найефективніші методи та засоби народної медицини у комплексному лікуванні різних дитячих хвороб. І насамкінець хочу поділитися радістю про ще одну новинку — видання «Кобзаря» Т. Шевченка. Книжка відкривається передмовою Павла Мовчана, примітки підготував відомий літературознавець Євген Нахлік. Книжка не є товстою, як ми звикли до видань «Кобзаря», компактно зверстана, зручна в користуванні. Якщо «Просвіта» видає «Кобзаря», значить вона сповна виконує свою місію! На такій мажорній ноті хочу завершити свій огляд.
Василь КЛІЧАК, директор видавничого центру«Просвіта»
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
