СВІТ ЖІНКИ · с. 10сторінка оригіналу ↗
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: СВІТ, У ЯКОМУ Я ВИБИРАЮ ТЕБЕ, МАМО! ПЕРЕДМОВА
Слово Просвіти, №69 за 2000 рік
мори, платячи страшну данину життями своїх синів і дочок. І відновлювалась не раз у своїх дітях — міцненьких, круглоголових хлоп’ятах і вродливих дівчатках... Надія на краще майбутнє пов’язувалася з примноженням роду. І коли б не мужність українки, не її бажання родити, — хіба б були ми тими, хто ми є? Так виник задум цієї маленької повістіроздуму, адресованої не лише жінкам. А ще я прошу підтримки у своїх читачів. Якщо Вам відомі якісь старовинні традиції, звичаї, забобони, що стосуються жінки при надії, якщо у Вашій пам’яті збереглися перекази, казки, приказки, пісні, пов’язані з чудом народження, якщо Ви знаєте чи чули про якісь особливі рецепти народної медицини і народної кухні, — не полінуйтеся надіслати їх на адресу нашої редакції. Сподіваюся, що ми разом напишемо книжку, таку необхідну для породіллі. Цим самим ми підтримаємо багатьох жінок у відповідальний для них час, подбаємо, аби народжувалися здорові діти, аби не переривалася та золота нить, яка в’яже минуле й майбутнє, аби українському роду не було переводу. Тож починаймо нашу весняну справу, — хай засіється наша книга! З повагою Автор Любов ГОЛОТА
Весна примушує дерева зодягатися в листя, а людей — знімати важкі зимові одежі. Чоловіча хода робиться впевненішою, стрімкішого, а жіноцтво у своїх весняних плащах нагадує квітучі яблуні, повні цвіту і листу... Вітер, о, той вітер весни! Він розвіває наше волосся і пустотливо хапає за поли, він здатен одним поривом розкрити чиюсь таємницю, разом охопивши всю молоду постать і викругливши ніжний животик, що чимось нагадує глобус... Так, саме глобус, всередині якого таїться малесенький Маґеллан, що розпочав своє всесвітнє плавання і скоро прийде до нас, аби назватися в світі. Але все меншає майбутніх мам на алеях парків, небагато й дитячих візочків на наших вулицях, все тихішають наші двори, нечасто доводиться погостювати на хрестинах... Як свідчать соціологи, смертність в Україні значно перевищує народжуваність. Безперечно, на першому місці стоять економічні й соціальні причини. Але, на мою думку, багато важать ще й причини морального плану. Збайдужіле суспільство мало шанує жінку в її головній справі — справі народження людини, нації, народу. Україна не раз переживала війни, нашестя, голодо-
1. «ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ ДІТИ?»
Цілком можливо, що це ми, дорослі, задаємо це запитання і щопокоління непомітно підказуємо його дітям, аби відповідати на нього і самим собі — чудуватися дивом і правом народження, дивом творення людини людиною... Діти, либонь, знають краще, звідки вони прийшли. Принаймні моя донька розповіла мені, що плавала у великому морі, була «морською дочкою, не такою, як тепер». А тоді захотіла бути маленькою дівчинкою, і «морський лев» вивіз її з моря. А на землі вона вибрала мене і народилася в мене, щоб я була її мамою... Важко передати, як я пишалася своїм маленьким дівчатком і яка була йому вдячна за цю фразу: «Я вибрала тебе, мамо»... Зернятко життя, яке довіряє нам себе безроздільно, — мабуть, і так можна сказати про дитину. А оскільки в народі віддавна існує прислів’я «Не земля родить, а небо», то й прихід людини на Землю пов’язується з небом. Одна з найулюбленіших язичницьких богинь Лада зображувалася з немовлям на голові, що символізувало світло. Лада (і нині поети називають кохану жінку ладою) — богиня любові, Першомати, від якої люди отримали вогонь і воду, саме буття, любов і єднання двох. У ближчі до нас часи в народі на Україні покровителькою кохання, шлюбу, народження була Прія (в християнській релігії її назвали Параскева П’ятниця). Покровителькою жінок у «Повісті минулих літ» названо Макошу, від якої залежало щастя і плодоношення. Це їй підкорялися рожаниці — діви, що, як вірили наші предки-язичники, володіли живою водою, могли наділяти людей надзвичайним розумом, даром осіяння і передбачення. Саме рожаниці приносили на Землю душі новонароджених, були присутні при народженні, аби передбачати долю кожного, хто приходив у світ людей. Згадаймо наші казки: на хаті, в яку покликали повитуху, сидять загадкові птиці і, розмовляючи між собою, передбачають долю дівчинки або хлопчика до самої смерті. Аж до того часу, коли рожаниці заберуть людську душу і повернуть її небу... Час між народженням і смертю — ось наше життя, в якому все прекрасне — «від світла небесного і від любові матері». І ще від того, настільки ми самі зможемо віддати це світло небесне і любов безкорисливу своїм дітям. А звідки ж діти беруться тепер, у наш час — тривожний, небезпечний, непевний, дорогий; звідки тепер приходять вони у світ Чорнобиля і екологічних та соціальних нещасть; як наважуються вибрати нас — нервових, недужих, заклопотаних, у цьому шаленому світі?! І їм, і собі ми розповідаємо не давні прекрасні легенди, а нашвидку кимось вигадані казочки про лелек і магазини, про ту лікарню, де видають діток... Розказуємо, лепечемо, заглядаємо в розверзнуті допитливі вічка: «Повірило чи ні?!» — і не вистачає часу зупинитися і оглянутися назад, туди, де спородила Лада Лелю і Полеля, близнюків, що втілили воду і світло, туди, де возсідала Першомати Лада, годувальниця Миру, з яблуком в руці ( Знойко О. П. «Міфи Київської землі та події стародавні». — К.: — Молодь, 1989). Отже, варто сказати правду дітям і собі — з яйця! З того яйця-райця, з якого прийшло все живе у наш світ, з чарівного яйця, що розкрилося і пролилося дивами природи, серед яких і сама людина. Можливо, пам’ятаючи це, а не капустяні грядки, що згодяться потім для казок про зайців та козлів, ми будемо й до себе вимогливіші, свідоміші того, що природа людини близька до навколишньої природи, що кожна людина — це світ, котрий прагне продовження через народження собі подібного, але кращого і досконалішого. Світ, який ми ще не зовсім втратили, — погляньте на писанки з оленихами — це і є зображення тих рожаниць, котрі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
