БУДИНОК З ЛЕВАМИ · с. 14сторінка оригіналу ↗
Продовження. Початок у ч. 3
Слово Просвіти, №70 за 2000 рік
Кара шпіцрутенами. З серії «Притча про блудного сина». 1857. Сепія на папері
«МАЛЬОВНИЧА УКРАЇНА»
Рамки академічного стилю ставали тісними для Шевченка-художника. В пошуках нових шляхів митець вивчає малюнки і гравюри Рембрандта. Придивляється до різких перепадів світла й тіні. Молодий художник відчуває, що цим світло-тіньовим матеріалом йому легше буде оперувати: згущуючи тіні, можна створити похмурий настрій, різко висвітлюючи малюнок — досягти драматичного контрасту. Графіка, чорна або коричнева акварель стають для Шевченка головними засобами образотворчості. Живопис відходить на другий план. Траплялося, Шевченко малював у брюлловському дусі портрети, і серед них пречудові. Та головним доробком перед засланням стала серія його гравюр-офортів «Мальовнича Україна». 1843 року Тарас Григорович Шевченко приїздить на Україну. Життя земляків стало ще страшніше, ніж у роки його дитинства. Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть... На противагу горю, ще більше захотілося показати красу. Він відтворює м’які краєвиди долин, пагорбів, левад, козацьких степових могил, прохолоду затишних ставків і річок. Архітектура, особливо у стилі бароко, своїми крученими формами своєрідно поєднується з природним обрамленням дерев і кущів. Шевченко долає замкненість, інтер’єрність академічного пейзажу, де природа зображувалась занадто упорядкованою. На офорті «У Києві» — жодної впорядкованості: нерівний берег Дніпра, нерівна гра тіней, у пишній кроні дерева — несподівано суха гілка. Дніпром пливе пароплав — технічна новинка тих часів. Услід за утопістами-соціалістами Фур’є і Оуеном Шевченко вважав, що технічним прогресом буде знищено деспотизм. На жаль, усі троє помилялись. Подорожуючи по Україні, Т. Шевченко малює собори Переяслава, Почаєва, руїни замку Богдана Хмельницького у Суботові, Богданову церкву, козацькі церкви у Седнєві. Коли бачиш таку красу, то й «серце б’ється любо, і світ божий як великдень, і люде як люде». Побував Шевченко і в Полтаві. Перехожі зупинялися трохи здивовані: якийсь художник малював їхній собор. Що ж, собор і справді вартий того — окраса міста. Та Шевченко зобразив і невеличкий будиночок, що притулився майже на паперті собору і, здавалося, навіть заважав на малюнку. Мало хто з перехожих знав, що в цьому будиночку колись мешкав славетний автор «Енеїди» Іван Котляревський. Не відали ні перехожі, ні сам Шевченко, що мине 120 років і саме завдяки цій замальовці до 200-річчя від дня народження І. П. Котляревського реставратори відновлять цей будиночок.
НОВІ ВРАЖЕННЯ
Подорожі Шевченка по Україні... Інтелігенція переважно гостинно зустріла вже уславленого на той час поета. Та недовго ця гостинність тішила Тараса Григоровича. Деякі з тих, хто щосили пропагував «свободу», насправді обмежувалися тільки так званим «хлопоманством», тобто перевдягалися в селянську одіж, розмовляли не манірною французькою мовою, а навмисно грубуватою селянською, пили до нестями у товаристві «мочимордія». Назва досить красномовна... Декотрі паничі та навіть панянки на місяць-два наймалися в балагули і, сидячи на передку, «виголошували» таку лайку, що у справжніх візників очі рогом лізли. Гіркими були враження Шевченка: І день, і ніч плачу на розпуттях велелюдних...
чіткий відбиток цієї гравюри: «Хоч і не дуже збагнув, що там до чого, але все одно приємно, бо ж своє, не чужеє»...
ЗНЕДОЛЕНІ
Одного разу музей Шевченка в Києві відвідала група французьких мистецтвознавців. Зацікавлено вдивлялися вони у полотна та аркуші. Одна з жінок, зупинившись перед ескізом ілюстрації до поеми «Слепая», мовила захоплено: «Mon Dien, справжній Пікассо! Цей художник Шевченко сто років тому малював цілком по-сучасному! О, вони б, напевне, легко порозумілися з Пабло!». Гостя з Парижа не така вже й далека була від істини. Звивиста лінія вільно гуляє на аркуші паперу, наче заплутується у клубок. Різкі й несподівані на ньому плями туші, якась збентеженість, експресія. Ця графічна свобода справді нагадує графіку Пікассо. Тау викінчених сюжетних малюнках вихованець Академії залишається вірним об’ємній формі, стриманим позам, брюлловським заповітам. Збереглося чимало ілюстрацій і замальовок до поеми Шевченка «Сліпий». Усі вони — монохромні, бо розкішні брюлловські фарби не пасували жебрацькому життю. Рисунок вільний, рухливий, навіть нервовий, і постаті, вписані у природу, розчиняються у хвилях повітря і світла. Сліпий бандурист співає щось тужливе, навіть трагічне, а пензель художника творить різкі перепади світлого і темного. Цей прийом у майбутньому стане улюбленим в офортах і сепіях Шевченка.
РОЗП’ЯТТЯ
На межі граничної експресії перебувають персонажі «Розп’яття» (1850). Тіло Ісусове — зі сліпучого світла. Тіло розбійника, корченого, конвульсивного, — то згусток безжальної пітьми. То не тіла, належні землі, не прах, а духовна матерія, породжена Всесвітом, в якім добро і зло перекривають одне одного. Темрява намагається затьмарити самого Бога, насувається на його обличчя, поцвяховані ноги. Хто кого? Відповіді не дано. Шевченко зачарований напругою двобою, що викликає й у глядача емоційне завзяття. Моралізаторство відступає, передчуття бурі забиває подих. «Алхімія болю» (вислів Бодлера) перетворює пекельну матерію на естетичну вартість, не менш виразну, ніж осяйне світло раю.
КАЗАШКА КАТЯ
Ніч на казахському кладовищі. Навкруги нічний погребальний спокій. Серед могил спалахнув вогник, знялась у повітря сполохана пташка. Що це? Це дівчина-казашка запалила у священній посудині над могилою батька вогонь. Він освітив надмогильний камінь, помережаний звивистим східним орнаментом. Поряд із посудиною з вогником дівчина ставить ще одну, з водою. Вранці сюди прилетять пташки і нап’ються цієї води. Казахи вірили, що в такий спосіб допоможуть небіжчикові. Як різниться освітлене спалахами вогню, на диво одухотворене обличчя молодої казашки від закам’янілих постатей «Циганки-ворожки»! Казахи були вогнепоклонниками. Це обожнювання вогню припало художникові до душі, і він використовує вогонь для створення гри світла і тіні, що робить обличчя його героїв рухливими, живими, — «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахи біля вогню». Академічна освіта прислужилася Шевченкові — точне знання анатомії, зображення нагої натури, великий план людських образів. Але свідомо використовуючи набуту під час навчання в Петербурзі майстерність, він не дозволяє академізмові позбавити його роботи гарячого подиху життя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
